Стаття «Розвиток орфографічної грамотності в учнів спеціальної школи для дітей з порушеннями слуху»

 

 

 

 

 

Стаття

Розвиток орфографічної грамотності

в учнів школи для дітей зі порушеннями слухом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Основна частина. Орфографія. Основні поняття орфографії………………………..4

Система роботи з розвитку орфографічної грамотності для дітей із порушеннями слуху в 6 класі

1. Орфограми – букви, що позначають спрощення в групах

приголосних та письмі……………………………………………………………...8

2. Найпоширеніші випадки чергування голосних звуків………………………..9
3. Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків у коренях слів…..9
4. Позначення м’якості приголосних на письмі літерами ь, і, є, ю, я.

Правила вживання м’якого знака………………………………………………...11

5. Орфограми – сполучення йо, ьо………………………………………………13
6. Орфограма – апостроф………………………………………………………...14
7. Орфограми – подвоєнні букви для позначення на письмі збігу

однакових приголосних звуків…………………………………………………...15

8. Орфограми – подвоєнні букви для позначення

подовженої вимови приголосних звуків………………………………………...17

9. Орфограми, пов’язані із правописом слів іншомовного походження……..19

Висновки……………………………………………………………………………...21

Використана література……………………………………………………………...22

Вступ

 Свою книгу, яка є навчальним посібником з української орфографії Ольга Олійник і Інна Кульчицька назвали «Цариця – Орфографія» (6; 1). Дійсно, вивчення орфографії – це дуже важливий, головний етап у вивченні української мови.

 У спеціальній школі для дітей із порушеннями слуху база орфографічної та пунктуаційної грамотності формується в учнів шостих класів. Учень – шестикласник повинен зрозуміти, запам’ятати й безпомилково відтворювати досить великий обсяг складної й важливої мовної інформації. І від того, наскільки цей процес пізнання й запам’ятовування буде ефективним, залежить мовна компетенція учня в майбутньому.

 Про систему з розвитку орфографічної грамотності, засоби, методи, які використовують під час роботи з дітьми шостих класів піде мова в статті.

Орфографія. Основні поняття орфографії

 Відомо, що обмін думками між людьми здійснюється у двох формах – усній і писемній, що літературна мова, отже, функціонує у двох формах – усній і писемній. Кожна із них має свої особливості, свої норми, дотримання яких сприяє успіхові спілкування.

 Унормуванню писемної форми літературної мови поряд із іншими сприяють норми орфографічні, або правописні.

 Орфографія – від грецьких orthos – правильний і grapho – пишу – це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі. Орфографія визначає правила написання слів окремо, разом, через дефіс, правила написання морфем, правила правопису слів іншомовного походження і т.д.

 Орфографією називають і розділ мовознавства, що вивчає правила передачі усного мовлення на письмі.

 Як і кожний інший розділ мовознавства, орфографія оперує певними термінами, найважливішими з яких є орфограма, орфографічне правило, принцип правопису.

 Орфограма (гр. orthos правильний, gramma – буква) – написання, що вимагає застосування правил орфографії. Отже, орфограми – це перш за все букви, до написання яких треба застосовувати певне правило правопису, як наприклад, буква е у слові весна, буква с у слові просьба, буква ь у цьому ж слові та ін. Орфограма – це також і морфема, написання якої пояснюється певним правилом орфографії (напр., префіксів пре-, при- у словах на зразок прекрасний і прикрасити; префіксів у словах розшукувати, розжарити, розписати і т.д. У названих прикладах вживаються буквені орфограми. Орфограми є і небуквені. Зразком їх може бути написання слів окремо (у школу, рідний дім), разом чи окремо (глибоко шановний, суспільно корисний, прийти вдень, в день приїзду), окремо чи через дефіс ( по нашому подвір’ю, по0нашому зробити), написати через дефіс (пліч-о-пліч, зроду-віку). Небуквеною орфограмою є також місце перенесення слова з рядка в рядок (студент – ський, студен – тський, сту – дентський), характер скорочення слова (середня школа – сш).

Орфографічне правило можна тлумачити як коротку чітку рекомендацію для певного способу позначення на письмі як зразкового. Відповідно функціонують в українській орфографії правила вживання великої букви, правило написання слів окремо, разом, через дефіс, правила правопису слів іншомовного походження, правила перенесення слів з рядка в рядок, правила вживання апострофа, м’якого знака та ін.

 Принцип (від лат. рrincipium – начало, основа) – те, що становить основу певної теорії науки. Отже, принцип орфографії – те, що лежить в основі правопису. Відповідно до цього визначають принцип фонетичний, морфологічний, історичний (або традиційний).

 Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що він фіксує точно звуковий склад мови. Слово чи його частина за фонетичним принципом пишуться так, як вони вимовляються у літературній мові.

 В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:

• усі наголошені голосні звуки: парта, школа, зустріч, лінія;
• ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходяться в корені українських слів перед складом з наголошеними [у], [і]: школа, магазин, будинок, молоко, ходити;
• [о], [е] після букв на позначення шиплячих: жовтий, звечора, чотири, шести, вечеря;
• [у] у словах парубок, мачуха, яблуня, а також у суфіксі – ува – дієслів: будувати, руйнувати, префікс с- перед кореневим [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати;
• групи приголосних звуків, що утворились у результаті спрощення: виїзний, обласний, тижневий;
• групи приголосних [ств], [цтв], [зтв] в іменниках, утворених за допомогою суфікса – ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [х], [ш], [с] убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);
• приголосні звуки [з ], [ц ], [с ] у прикметникових суфіксах –зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса –ськ- від слів, основа яких кінчається звуками [ч], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: норвезький, паризький, французький, ткацький, молодецький та ін.;
• чергування приголосних [г], [к], [х] - [ж], [ч], [ш] - [з], [ц], [с] дорога – дорожній – (на) дорозі, рука – ручний – (на) руці, кожух – кожушина – (у) кожусі.

Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова (морфем) незалежно від їх реального звучання. Морфологічний принцип правопису встановлює, так би мовити, єдність між спільнокореневими словами. Конкретно позначуваного одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення.

За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:

• ненаголошені голосні [е], [и] та звук [о], що стоїть в корені українських слів перед складом із наголошеним [у]: земля, високий, розумний (як і в словах землі, високо, розум);
• приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції; кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, дівчинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, дівчинка, гілка);
• префікси пре-, при-: предобрий, превеликий, присісти, привезти;
• приголосні на межі значущих частин основи – префікса і кореня (розкидати, розчистити, змити), закінчення чи кореня й афікса –ся (хвилюється, не морочся, хвилюються, зустрічаються, змагається);
• довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця;
• прийменники з, без, перед словами, що починаються із букв на позначення шиплячих звуків: вийшла з школи.

Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає у тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як прийнято, як установлено традицією, хоч таке написання не може бути пояснене у сучасній українській літературній мові дотриманням ані фонетичного, ані морфологічного принципів.

За традицією в українському письмі вживаються букви:

• я, ю, є, що позначають один звук після букви на позначення м’якого приголосного звука чи два звуки після букви, яка позначає голосний звук, після апострофа, на початку слова: маля, синю, малюнок і моя, м’ята, яма, твоє, возз’єднання, єдиний;
• буква ї, що завжди позначає два звуки: їхати, краї, солов’їний, з’їзд;
• буква щ, яка завжди позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;
• м’який знак: сядь, дядько, синього;
• буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;
• подвоєні букви у деяких іншомовних словах, зокрема у власних назвах, окремих загальних назвах: Руссо, Голландія, ванна, вілла;

В українській орфографії, крім того, є написання, що називаються смисловими, або диференціюючими. До таких належать однозвучні слова, що пишуться по-різному залежно від значення, напр..:

• з великої чи малої букви Лев (ім’я), лев (назва тварини), Орел (місто), орел (птах);
• написання різних букв у корені слів: везти і вести, богатир і багатир;
• написання слів разом чи окремо через дефіс: працювати по-новому і по новому шляху і т.д.

Визначені програмою орфограми, орфографічні правила учнів шостого класу засвоюють у процесі вивчення курсу української мови, з принципами правопису вони ознайомлюються практично.

Система роботи з розвитку орфографічної грамотності у 6 класі

1. Орфограми – букви, що позначають спрощення в групах

приголосних та письмі.

 Для кращого засвоєння явища спрощення в групах приголосних на етапі мотивації навчальної діяльності можна провести бесіду з учнями.

 Є такий відомий вірменський актор театру та кіно Фрунзик Мкртчян. Спробуйте чітко вимовити це прізвище. Чи легко було це зробити? Чому? Чи знаєте ви слова української мови, де поряд ужито п’ять приголосних звуків?

 Під час опрацювання нового матеріалу вчитель розповідає, що збіг кількох приголосних утруднює вимову, а тому важкі для вимови групи приголосних фонем мають здатність спрощуватися (одна з приголосних фонем випадає).

 Найчастіше спрощуються такі групи приголосних:

 ждн – жн: тиждень – тижневий;

 здн – зн: виїздити – виїзний;

 стл – сл: щастя – щасливий;

 слн – сн: ремесло – ремісник;

 рдц – рц: серденько – серце;

 скн – сн: тиск – тиснути;

 зкн – зн: бризкати – бризнути.

 Винятки: зап’ясний. Кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять; прикметники від іменників іншомовного походження (баластний, контрастний та інші).

 У словах агентство, альпіністський, гігантський, диригентський, президентський, студентський, туристський спрощення відбувається лише у вимові.

 На етапі формування знань, умінь та навичок можна запропонувати учням пограти в гру «Знайди четверте зайве».

 Завдання: знайти четверте зайве, пояснити свій вибір.

Кістлявий, хвастливий, шістнадцять, пестливий;

корисний, баластний, масний, цілісний;

форпостний, зап’ясний, контрастний, компостний;

радісний, жалісний, проїзний, аванпостний.

 Скориставшись словником, пояснити лексичне значення виділених слів.

Виконуючи це завдання, діти не тільки знаходять «четверте зайве», а ще й пояснюють свій вибір. Також вчаться працювати зі словником.

 На цьому етапі також доцільно провести тренувальний диктант, переклад українською мовою, скласти та розіграти діалог. Ситуація: ви розповідаєте своєму однолітку з іншої країни про традиції святкування Різдва.

 

2. Найпоширеніші випадки чергування голосних звуків

Пояснюючи найпоширеніші випадки чергування голосних звуків, можна використати таблицю, яка допоможе учням краще зрозуміти нову тему.

Чергування голосних в коренях слів

у закритому складі і: осінь; сіль 1) і (е) або о                                            у відкритому о або е: осені; солі
перед м’яким                                         приголосним;                                         перед складами              після                  з, е, та и; 2) е (о) ж, ч, ш,              перед твердим              щ, дз, її             приголосним;                                        перед складами з                                        а, о, у.	чернець е                     пшениця                       пшоно о                     чорний
У дієсловах перед а 3) о (а): котити – качати     е (и): беру – забирати     е (і): летіти - літати	4) Після ж, ч, ш, щ та г, к, х:     ?(о,е) → і; к?шка – кошеня → і     В інших випадках – и: чистий, хист.

Під час вивчення цієї теми учні виконують різноманітні вправи, перекладають українською мовою, працюють біля дошки і в зошитах.

Орфограми чергування голосних звуків є буквеними орфограмами.

 

3. Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків у коренях слів

 Завдання. Прочитайте ланцюжки слів. Простежте, які звукові зміни відбуваються при зміні форми слова і творенні нових слів.

 Санкт – Петербург – Санкт – Петербурзі – санкт – петербуржець; берег – на березі – прибережний; ріка – річний – у ріці; мачуха – мачушин – мачусі; будити – буджу; кликати – кличу; топтати – топчу; ростити – рощу; ловити – ловлю; водити – воджу; летіти – лечу; їздити – їжджу.

 Після виконання завдання разом з учнями складається таблиця.

В українській мові, як і в російській, при зміні форми слів і творенні нових можуть відбуватися такі чергування приголосних звуків:

Звуки, що чергуються	Приклади
г / з / ж к / ц / ч х / с / ш д / дж с  / ш т / ч з / ж ст / шч б / бл п / пл в / вл м / мл ф / фл	книга – книзі – книжковий мука – муці – мучний вухо – у вусі – вушко ходити – ходжу писати – пишу платити – плачу мазати – мажу свистіти – свищу любити – люблю спати – сплю ловити – ловлю громити – громлю графити - графлю

Робота біля дошки і в зошитах.

Завдання: до кожного слова доберіть і запишіть форму чи спільнокореневе слово, де чергування й приголосні звуки. Підкресліть букви, які позначають звуки, що чергуються.

 Зразок. Крига – на кризі – крижина.

Птах, луг, допомога, молоко, рибалка, дорога, кожух, тривога, ворог.

 Це завдання для закріплення вивченого матеріалу, учні активно його виконують.

 Чергування приголосних звуків у коренях слів – це фонетичний принцип правопису.

 

4. Позначення м’якості приголосних на письмі літерами ь, і, є, ю, я.

Правила вживання м’якого знака

Перед вивченням теми «Позначення м’якості приголосних на письмі літерами ь, і, є, ю, я» учням пропонується виконати завдання: прочитати й записати слова, підкреслити м’які приголосні. Як позначається м’якість приголосних на письмі?

Сльота, люк, осіннє, листя, стань, ллє, муляр, зірка, люди.

Це завдання націлене на те, щоб учні самі визначили тему уроку.

Далі йде опрацювання теоретичного матеріалу.

В українській мові м’якість приголосних на письмі позначають:

1. буквою ь (м’який знак) січень, льодовий;
2. буквами є, ю, я, коли вони стоять після м’якого приголосного синє, люди, пісня;
3. буквою і, ли, сірий.

Закріплення теоретичного матеріалу практичною роботою.

Завдання: записати слова з м’якими приголосними у три колонки. У І – в яких м’якість передається ь, у ІІ – буквою і, у ІІІ – буквами є, ю, я.

 Брунька, білий, безодня, учень, ходьба, близнята, березень, вечеря, довідка. Життєвий, люк, жаль, літній, працювати, усмішка, хліб, хлопець.

 Для кращого засвоєння правил вживання ь учням пропонується таблиця, в якій чітко визначено, коли м’який знак вживається, а коли не вживається, а також надаються приклади.

 Робота з таблицею «М’який знак»

ь пишеться	ь не пишеться
1. Після м’яких д, т, з, с, ц, л, н: мідь, гість, зав’язь, вісь, олівець, сіль, олень.	1. Після б, п, в, м, ф: голуб, насип, любов, вісім, верф.
2. У дієсловах на –ться: вибачається, умивається.	2. Після букв ж, ч, ш, щ: ріж, річ, вишня, хвощ.
3. Після букви л, що позначає м’який приголосний, який стоїть перед іншим м’яким приголосним: їдальня, пальці, сільський.	3. Після букви р: базар, кобзар, писар.
4. У буквосполученнях – льк-, -льч-, -льц-, -ньк-, -ньч-, -ньц-: лялька – фільчин – ляльці, нянька – няньчин – неньці.	4. Після н, л у буквосполученнях –лк-, -лч-, -лц-, -нк-, -нч-, -нц-: Наталка – Наталчин – Наталці, хустинка – хустинці.

 Літери, після яких пишеться м’який знак, легко запам’ятати, якщо скласти з ними речення на зразок.

 Нам треба добре запам’ятати ці сім літер.

 На етапі формування знань, умінь та навичок можна провести з дітьми диктант – переклад, практичну роботу, дати завдання виправити помилку в тексті.

 Наприклад:

1. Диктант – переклад.

Завдання: перекласти слова й порівняти їхнє написання в російській та українських мовах. Зробити висновки стосовно вживання м’якого знака в обох мовах.

Китаец, степь, печь, царь, Ульяна, поверьте, отрежьте, рисуешься, втроем, матерью, печью, горький, мудрец, большинство, воробей, август, букварь, дождь, вратарь.

2. Практична робота.

Завдання 1). Поставити слова у відповідній формі, позначити орфограми. Із будь-якими трьома словами скласти речення.

У Р.в.: литовець, селезень, братній, весь, вечірній, задній, осінній, ранній.

У Д.в.: рибалка, Оленка, скакалка, Наталка, Галька.

В цьому завданні є елементи творчої роботи. Дітям цікаво складати речення та читати їх своїм однокласникам.

Завдання 2). Вставити, де потрібно, ь

Уманс..кий, Уман.., волинс..кий, ковал..с..кий, кул..ці, одягаєш..ся, компан..йон, тон..ший, піз..ня, глян..те, голуб.., умивают..ся, мен..ший, тін..овий, лаз..ня, ц..вях, громадс..кіс..ть, кін..с..кий, пол…с..кий.

Під час виконання цього завдання діти доводили правильність свого вибору, користуючись таблицею.

Завдання 3). Корегування тексту.

Виправити помилки й записати текст у зошити.

Приблизно 250 року стародавні греки зрозуміли, що учьнів неопхідно навчати граматики. Тому поступово зьявилис спеціалні грамотичні школи. Пізьніше Римляни перейняли у Греків їх сестему навчання й зтворили школи, схожі на сучастні. Нислухнених й лидачих учьнів там сікли різками.

У сучасній школі вчителі докладають неабияких зусиль, щоб виховувати в учнів всесторонньо розвинену особистість та передати певний обсяг знань і умінь.

Виконуючи це завдання учні розвивають орфографічне чуття, логічне мислення, закріплюють знання з фонетики, орфоепії, орфографії.

При вивченні відповідного матеріалу на уроках учні повинні закріпити набуті у початковій школі уміння виділяти м’які приголосні звуки у словах, правильно називати їх, а при записі слів визначати спосіб позначення м’яких приголосних звуків на письмі. Важливо, щоб учні усвідомили, що м’який знак самостійно звука не позначає, що тільки разом із попередньою йому буквою він передає на письмі м’який приголосний звук.

Орфограми: позначення м’якості приголосних на письмі літерами ь, і, є, ю, я та правила вживання м’якого знака основані на історичному, або традиційному, принципу правопису.

 

5. Орфограми – сполучення йо, ьо

Орфограми – йо, ьо є буквеними орфограмами. Лінгвістичними умовами їх вживання є місце розміщення у складі: на початку складу вживається орфограма – йо, в середині чи в кінці складу – орфограма ьо: йо-го, Йо-сип, ма-йо-рять, си-ньо-го, сьо-годні, Льо-ня, хльос-кати, цьо-го.

Вживання орфограми – йо відповідає фонетичному принципу орфографії – позначається окремою буквою кожний вимовлюваний звук.

Після опрацювання теоретичного матеріалу можна провести з учнями диктант-переклад.

Завдання: перекласти слова українською мовою і порівняти їхнє написання в обох мовах.

Батальйон, миллион, лётчик, майор, вечернему, ёрш, сегодня, ледниковый, лён, йод, четырёх, серьёзный, седьмой.

Після написання диктанту учнями пропонується таке завдання: виправити помилки й записати текст у зошит.

Своєрідним жіночим обирегом в Україні завжди був віночьок. І нині, як і в давнену, з раннього детинства кожна дівченка вчится виплітати з різного зілля віночьки.

Віночьок служив не тільки окрасою голови дівчини, він був «знахарем душі», бо в нйому є чаклунска сила, щьо і боль знімає, і волосся биреже.

До віночька впліталося багато різних квітів. Переважна більшість із них має лікувалні властивості. Всйого у україньскому вінку дванадцат квіток, і кожна з них є своєрідним лікарьом і обирегом.

(За М. Грищуком).

Це завдання є важливим для розвитку в учнів орфографічної грамотності, пам’яті, уваги; виховується повага до традицій українського народу.

 

 

6. Орфограма – апостроф

Орфограма – апостроф – небуквена орфограма. Це графічний знак, що вживається на письмі, не позначаючи будь-якого звука.

Щоб учні засвоїли вживання орфограми-апостроф, потрібно, щоб вони добре розрізняли тверді і м’які приголосні звуки, знали способи позначення їх на письмі, розрізняли букви я, ю, є, що позначають сполучення звука [й] із наступними [а], [у], [е] та один звук [а], [у], [е] після букви, що позначає м’який приголосний звук. У роботі над вивченням правил вживання апострофа учитель застосовує прийом зіставлення, домагаючись чіткого розрізнення твердих і м’яких приголосних звуків і звуків після них, та прийом наступності, спираючись при поясненні на відомі знання з початкової школи.

Пояснити вживання апострофа перед буквами я, ю, є, і можна за допомогою таблиці:

Правопис апострофа

Апостроф перед я, ю, є, ї
пишеться	не пишеться
1. Після губних б, п, в, м, ф: б’ють, п’є, кав’ярня, м’ята, Стеф’юк. 2. Після твердого р: бур’ян, пір’я, матір’ю, міжгір’я. 3. Після префіксів і першої частини складних слів, які закінчуються на твердий приголосний: від’їхати, з’єднати, об’єм, дит’ясла, пів’яблука. 4. У слові Лук’ян і всіх похідних від нього Лук’янівка, Лук’янченко, лук’янівський.	1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть буква, що позначає приголосний, крім р, і належить до кореня: духмяний, різдвяний, морквяний, але: верб’я, торф’яний, черв’як. 2. Перед буквосполученнями йо: серйозний, мільйон, Воробйов. 3. Після м’якого р: буря, ряска, рюкзак.

Для засвоєння вивченого матеріалу учні виконують різноманітні вправи, можна запропонувати пограти в гру «Відгадай загадки».

Завдання: вставити, де потрібно, пропущений апостроф і відгадати загадки.

1. Плету хлівець на четверо овець, а п..ята окремо. (Рукавичка).
2. Без чого людина не проживе й п..яти хвилин? (Без повітря).
3. Хто в руки не візьме – по голові б..є. (Цвях).
4. Дуже добру пам..ять має, хутко все запам..ятає, де почує яку вість – слово в слово розповість. (Луна).

На етапі узагальнення вивченого матеріалу учні записують невеличкий текст під диктовку, потім перевіряють грамотність написання один в одного, орієнтуючись на текст, записаний учителем на дошці.

 Підбиття підсумків уроку. Використовується інтерактивний метод «Мікрофон». Опитування «Закінчить речення». «На уроці я навчив(ла)ся…».

 

7. Орфограми – подвоєнні букви для позначення на письмі збігу

однакових приголосних звуків

 Лінгвістичними умовами орфограм – подвоєних букв для позначення на письмі збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин основи є вживання їх:

• на межі префікса і кореня: роззброїти, відданий;
• на межі кореня і суфікса: годинник, стінний, піднісся;
• на межі двох суфіксів: письменник;
• на межі частин складноскорочених слів: міськком (міський комітет), юннат (юний натураліст);
• у словах, що належать до різних частин мови: юннат (іменник), цінний (прикметник), оббігти (дієслово), беззмінно, істинно (прислівник).

Переважно названі орфограми позначають на письмі тверді приголосні звуки. Виняток становить орфограма сс, що виникає на межі кореня і суфікса –ся: розрісся, піднісся, а також орфограма нн у прикметниках перед закінченням –ій (у прикметниках м’якої групи), напр., ранній, та в іменниках перед суфіксом –ість, напр., цінність, законність, причинність.

 Опрацювання нового матеріалу можна почати з групової роботи.

 Кожній групі дається мовний матеріал. Учні повинні розібрати слова за будовою і вивести правило подвоєння приголосних та на дошці записати схематично висновки.

І група

оббігти

вволю

беззвучний

віддаль

піддати

ІІ група

ранній

денний

осінній

законно

сонний

ІІІ група

нісся

пасся

розрісся

трясся

 

ІV група

юннат

військкор

спеццех

заввідділу

Відповідь: І група - ¬       ; ІІ група -      ^; ІІІ група -    сся; ІV група –

 

Робота в групах.

І група

Завдання дослідити різницю у вимові й лексичному значенні поданих парами слів. Скласти з ними речення.

Стіна – стінна; хвилина – хвилинна; журавлиний – журавлинний; неоціненний – неоціненний.

ІІ група

Завдання: виправити помилки.

Добрий день Оленко. Напиши мені будь ласка листа. Чому ти так не жданно не гадонно зникла? Згадай, як ранньої осінньої днини ми гуляли у лісі, захопленно говорили, збирали гриби. Або як зимовими туманними вечорами ходили до картиної галереї розглядати полотна незрівняних майстрів живопису. Оленка дай мені відповідь. До побачення, твій друг Дмитро.

ІІІ група

Завдання: скласти твір-мініатюру за поданим початком, використавши наведені слова.

Як гарно в осінньому лісі!

Здоровенний, височенний, широченний, нескінченний, несказанний, беззоряний, південний, піднісся, ранній.

Протягом уроку діти активно працюють в групах, досліджують різницю у вимові й лексичному значенні слів, поданих парами; виправляють помилки в тексті; пишуть листа, вживають слова із подвоєнням приголосних; складають твір-мініатюру.

Під час виконання завдань учні навчаються правильно писати слова із цією орфограмою, в них розвивається усне та писемне мовлення, виховується культура спілкування, ввічливість.

 

8. Орфограми – подвоєнні букви для позначення

подовженої вимови приголосних звуків

Подовжені приголосні звуки, що у сучасній українській літературній мові виникають, як відомо, в результаті фонетичного явища, а саме – асиміляції (уподібнення) за місцем і способом творення давнього звука [й]  до попереднього приголосного м’якого звука, що були між голосними. Результатам цього явища позначається на письмі двома однаковими буквами на позначення приголосних звуків, які стоять поруч.

Таким чином, лінгвістичними умовами вживання орфограм – подвоєних букв для позначення подовженої вимови приголосних звуків є такі:

• вживання подвоєних букв для позначення м’яких приголосних звуків;
• вживання їх між буквами, що позначають голосні звуки (життя, молоддю), або на початку слова перед буквою на позначення голосного звука (ллю, ллється);
• вживання в усіх формах іменників середнього роду (знання, весілля, знанню, весіллю, в знаннях, на весіллі);
• в орудному відмінку однини іменників жіночого роду, що в початковій формі мають основу на приголосний: ніччю (від ніч), міддю (від мідь), медаллю (від медаль);
• В окремих іменниках чоловічого та жіночого роду на –я: Ілля, стаття, рілля;
• В особових формах дієслова лити та подібних від нього дієслів: ллю, ллєте, ллють, виллю, переллє, доллєш, заллють і т.п.;
• В окремих прислівниках: спросоння, навмання, попідтинню.

Працюючи над цією темою учні виконують різноманітні завдання: робота біля дошки і в зошитах, робота за підручником, практична робота та ін.

Можна запропонувати розподільний диктант.

Завдання: записати слова, розділивши їх у два стовпчики: у І з подвоєнням внаслідок збігу двох приголосних, у ІІ – з подовженням.

Вихований, безвинний, сіллю, вивершений, розрісся, благословенний, оббити, віссю, збіжжя, силенний, піддалися, повістю, мотуззя, численний, навмання, бездоріжжя, піввідра, привілля.

Проблемне завдання.

• Поясніть, чому в один із поданих парами слів м’які приголосні подовжені, а в інших ні.

Під час виконання різних завдань, вправ учні навчаються правильно вимовляти слова з подовженими приголосними, удосконалюють орфографічну грамотність, в них виробляється вміння розрізняти процеси подвоєння на позначення збігу приголосних та подовження, також розвивається вміння працювати з мовним матеріалом.

 

9. Орфограми, пов’язані із правописом слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження становлять значну частину словникового складу сучасної української мови, як і мов інших народів. Активні вони і в мові учнів, особливо в наш час, коли широко розвинуті різні види інформації, одержуваної школярами, коли самі умови життя сприяють поширенню й активізації в мовленні запозиченої лексики.

Відомо, що іншомовні слова в кожній мові підпорядковуються її фонетичній і граматичній системам. Отже, слова, запозичені українською мовою з інших мов, підпорядковуються фонетичній і граматичній системам української літературної мови. Вимовні і правописні особливості їх визначаються орфоепічними та орфографічними нормами сучасної української літературної мови.

У 6 класі учні вивчають окремі правила правопису слів іншомовного походження. Само собою зрозуміло, що працюючи над орфографією слів іншомовного походження, не можна залишати поза увагою розкриття лексичного значення їх. Учень повинен не тільки уміти правильно вимовляти, писати слово іншомовного походження, а насамперед розуміти його смисл, знати, що воно називає. Тільки тоді іншомовне слово стане активним у словниковому запасі учня. Способи для цього використовуються різні: тлумачення смислу слова, добір синоніма із корінної української лексики, введення слова в контекст, який сприяє розкриттю значення слова, використання словника іншомовних слів і т.д.

1) Орфограми – подвоєні приголосні в словах іншомовного походження.

У загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: адреса, басейн, грип, колектив, піца, сума.

Лише деякі загальні назви зберігають подвоєні букви: бонна, ванна, вілла, мадонна, манна, мулла, панна, тонна.

У власних назвах іншомовного походження пишемо подвоєні букви: Голландія, Марокко, Міссурі, Філіппіни, Грімм, Даррел, Керролл, Колоді, Перро.

Щоб переконатися, чи правильно ви написали іншомовне слово, варто скористатися словником.

2) Букви и та і в словах іншомовного походження.

В українській мові є так зване «правило дев’ятки». Цим правилом керуємося, коли треба написати слово іншомовного походження з буквами и та і.

У загальних назвах пишемо и після дев’яти букв: д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р.

Увага! За буквою и має стояти буква, що позначає приголосний (крім й).

Наприклад бензин, директор, жирафа, оптика, ритм, синоптик, шахи, шифр.

Дев’ять букв («дев’ятку») можна запам’ятати вивчивши таке речення:

Де ти з’їси цю чашу жиру?

Букву і в загальних назвах пишемо:

• На початку слова (інженер, іподром, історія);
• Перед голосними та й (діалог, зодіак, ієрогліф, сценарій);
• Після букв, що не входять у «дев’ятку» (бізнес, епізод, мінімум, універсам).

3. М’який знак і апостроф у словах іншомовного походження.

М’який знак у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: ательє, Льюїс, мільйон, Ньютон, Редьярд.

Апостроф у словах іншомовного походження пишеться після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є, ї: В’єтнам, комп’ютер, кур’єр, об’єктив, П’єр, Х’юстон.

Для закріплення знань, умінь та навичок з цієї теми можна провести: словниковий диктант, практичну роботу, групову роботу, складання діалогів, роботу зі словником іншомовних слів, складання кросворду за поданим матеріалом та ін.

Висновки

Робота над орфографією при вивченні української мови в 6 класі, як і в будь-якому іншому, класі – важлива ділянка роботи. Навчити учнів грамотно писати – одне із важливих завдань учителя – словесника. Але досягти його не так легко і взагалі неможливо, не працюючи над мовним явищем в різних аспектах.

Саме собою зрозуміло, що школярі повинні засвоїти відповідні теоретичні відомості, що стосуються тієї чи іншої орфограми, уміти її «пізнавати» й виділяти серед інших, з’ясовувати вживання її на основі теоретичних положень.

Крім теоретичного матеріалу в рефераті розглядаються практичні види робіт, які допомагають краще засвоїти орфограми: використання таблиць, написання диктантів – перекладів, словникових диктантів, завдання з елементами гри, робота зі словниками, виконання творчих робіт у парах, робота в групах, творчі роботи (складання речень, листів, казок), корегування тексту тощо.

Використання різноманітних форм, методів при вивченні орфографії дозволяє значно підвищити рівень грамотності учнів.

Використана література

1. Бєляєв О. М., Мельничайко В. Я. Методика вивчення української мови в школі. Посібник для вчителів. К.: Рад. Шк.., 1987. – 246с.
2. Бондаренко Н. Сторінки майбутнього підручника. Будова слова. Словотвір. Орфографія // Дивослово – 2004. – квітень, с. 42-44.
3. Вербовий О, Вербова Н. Тренувальні вправи з орфографії для 5-11-х класів // Українська мова та література – 2006. № 10-11. с 10-17.
4. Вихованець І. Р. У світі граматики. К., 1987.
5. В. Малій Дефектологія 4/97. «Диференційоване навчання глухих школярів», с.17-19.
6. Впровадження нових педагогічних технологій на уроках української мови та літератури. За матеріалами роботи Міжрегіональної експериментальної творчої групи вчителів української мови і літератури Полтавської, Сумської, Харківської областей – Харків: ХОНМІБО, 2006 – 246с.
7. Н. Чередниченко Дефектологія 3/99 «Формування орфографічної грамотності в учнів із вадами мовлення» с. 7-11.
8. Олійник О., Кульчицька І. Цариця-Орфографія. К. Видавництво «Хрещатик», 1994, 104 с.
9. Орфографічний словник української мови. К., 1994.
10. Шабельник Т. М. Рідна мова 5 кл.: Плани – конспекти уроків. – Х. Веста. Видавництво «Ранок», 2006, 336с.
11. Шкуратян Н. І. Методика вивчення орфографії. Посібник для учителів. К., 1985. 132с.