Стаття. "Сучасні підходи до використання наочних засобів на уроках літератури"

А. О. ЛИХІНА

Науковий керівник – І. В. Лазаренко

       м. Миколаїв, Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНИХ ЗАСОБІВ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

Анотація:

У статті розглядаються підходи щодо використання наочності на сучасному уроці української літератури; вивчається і визначається наукове обгрунтування   використання різних видів   наочності   на   уроках   української літератури.

Ключові слова: наочні засоби, сучасний урок української  літератури, принцип оптимізації.

Постановка  проблеми. Художня література відтворює дійсність в живих картинах, і, по суті, сама є наочністю. Разом з тим, часто буває так, що засвоєнню літературного тексту допомагають музика, кіно, телебачення, образотворче мистецтво. Ці види мистецтва стають на уроці новим джерелом інформації, допомагають формуванню естетичних смаків, почуттів, можуть допомогти більш повному і чіткому оформленню в свідомості школярів тих образів, які зобразив письменник. Але їх використання не повинно бути самоціллю, «прикрасою» уроку. Наочність вимагає уважного підходу, заснованого на міцних наукових засадах.

Аналіз останніх  досліджень.  Проблемі використання принципу наочності приділяли значну увагу педагоги: В. Болтянський, А. Брушлинський, Я. Коменський, А. Леонтьев, Г. Песталоцці, Ж. Руссо, К. Ушинський, Л. Фрідман, І. Осмоловська, В. Неділько, А. Коржупова та ін. В їх працях розглядалась роль та значення наочності в утворенні, формуванні понять та продуктивній навчальній діяльності учнів. Але методична думка наразі ще не виробила цілісної системи використання засобів унаочнення на уроках літератури.

Метою  нашої  статті є визначення, наукового обгрунтування   використання   видів   наочності   на   уроках   української літератури, а також у розробці ефективної методики формування інтересу до предмету за допомогою наочності і як принципу, і як засобу навчання.

Виклад  основного  матеріалу. Наочність ― засіб,  який  повинен  забезпечити  не  тільки  підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення,  активності i самостійності учнів, їх можливостей i інтересів, на що вказує зокрема Г. А. Гуковський [1, 193].

Теоретичне обгрунтування принципу наочності вперше було  дано  чеським педагогом Я. А. Коменським, що висунув  вимогу  учити  людей  пізнавати  самі речі, а не тільки чужі свідчення про неї.

Говорячи про значення цього принципу і про  його  роль  у  процесі навчального  пізнання,  дидактика  підтверджує,  що  наочність  є   вихідним моментом навчання головним чином у молодших класах. В  міру  руху  учнів  до старших класів учитель поступово повинний  знаходити  в  навчанні  історико - індуктивний шлях поповнення знань: постановка проблеми, історія  її  рішення і сучасний стан, потім  практичні  або  лабораторні  роботи.  Тут  наочність одержує свою реалізацію двічі: як ілюстрація історії відкриття  і  як  засіб розкриття сучасного рішення проблеми.

Застосування наочних приладь у навчанні  підпорядковано  ряду  правил: орієнтувати учнів  на  всебічне  сприйняття  предмета  за  допомогою  різних органів почуттів; звертати  увагу  учнів  на  найважливіші,  істотні  ознаки предмета; показати предмет (по можливості) у  його  розвитку;  надати  учням можливість  виявляти  максимум  активності  і  самостійності  при   розгляді наочних приладь; використовувати засобів наочності  рівно  стільки,  скільки це потрібно, не припускати перевантаження навчання наочними  приладдями,  не перетворювати наочність у самоціль.

Отже,  уміле  застосування  засобів  наочності   в   навчанні   цілком знаходиться в руках учителя. Вчитель у  кожному  окремому  випадку повинен самостійно вирішувати, коли і якою мірою  треба  застосовувати  наочність  у процесі навчання, тому що від цього  деякою  мірою   залежить  якість  учнівських знань.

Наочні методи достатньо важливі  для  учнів тому  що  є візуальним  відбиттям  дійсності.  Сучасна  дидактика   потребує   найбільше раціональних  варіантів  застосування  засобів  наочності,   що   дозволяють досягти більшого освітнього, виховного, розвивального  ефекту. Також прогресивна наука орієнтує педагогів на таке застосування наочних методів  навчання,  щоб одночасно мати можливість розвивати й абстрактне мислення учнів [1, 43].

При виборі наочних засобів слід враховувати, що вони найбільше успішно вирішують  такі  дидактичні  задачі:  сприяють  розвитку  в  учнів   наочно-образного  мислення;  виступають  у  ролі  засобу  активізації   уваги   при засвоєнні будь-якого навчального матеріалу; сприяють активізації  навчально-пізнавальної  діяльності  учнів;  дозволяють   конкретизувати   досліджувані теоретичні  питання;  розширюють   сферу   показу   практичних   застосувань досліджуваних  питань,  що   безпосередньо   не   можуть   стати   предметом спостереження учнів у ході уроку; створюють можливості для моделювання  ряду безпосередньо не що спостерігаються процесів і явищ;  наочно  систематизують і класифікують вивчені явища на схемах, таблицях і ін.

Оптимальне застосування наочності означає  доцільне  її  використання. Тому вчителю необхідно вибрати з рекомендованого списку,  що  наводиться   в програмі  і  методичному  посібнику,  у  першу  чергу   ті   посібники,   що безпосередньо спрямовані на вирішення основної задачі  уроку,  на  засвоєння головних, суттєвих питань змісту досліджуваної теми. З двох наочних  засобів на одну тему треба вибрати той, що краще вирішить  поставлену  задачу  і  за менший час.

Крім основних, підбираються деякі додаткові наочні приладдя, що можуть

бути використані при наявності  вільного  часу  або  в  якості  засобів,  що дозволяють краще пояснити досліджуване  питання  при  виникненні труднощів. Але необхідно пам'ятати, що велике число  демонстрацій  не  тільки  веде  до зайвих витрат часу, але і відриває учнів від суті досліджуваного матеріалу.

При виборі наочних  методів  враховуються  особливості  даного  класу, переважний тип мислення більшості його учнів - словесно-логічний або наочно-образний. У першому випадку наочність застосовується дещо менше або в  таких видах, що більш абстраговані. В другому випадку питома вага наочних  методів зростає.

Для підвищення ефективності застосування наочності  варто  чітко ставити мету і завдання перед учнями, давати настановку. Це посилює увагу  учнів,  робить  його більш тривалим і стійким.

Принцип оптимізації  потребує  короткочасності  демонстрацій,  щоб  за мінімально необхідний час досягати бажаного  ефекту.  Тому  їх  треба  добре готувати.  Економії  часу  сприяють  стислі  і  чіткі   пояснення   в   ході демонстрацій.

Висновки. При розробці системи ілюстративних матеріалів  потрібно  спиратися  на логічну пам'ять учнів, для чого вчителю варто не тільки чітко  виділяти  логічні ланки навчальної інформації, але і враховувати ряд дидактичних вимог.

По-перше, вимоги психо-фізіологічних можливостей людини  щодо засвоєння інформації,  яка  міститься  в  цих  матеріалах.  Відповідно  до  них   обсяг інформації ілюстративних  матеріалів  повинний  бути  узгоджений  з  обсягом інформації, досліджуваної учнем за підручником або навчальним посібником.

По-друге, застосовуючи ілюстративні матеріали  потрібно  знайти  серед можливих моделей досліджуваного об'єкта такі їхні  оптимальні  сполучення  і послідовність,  що  дозволили  б  щонайкраще  створити  інваріант,  тотожний досліджуваному об'єкту.

По-третє, в ілюстративних матеріалах важливі такі  форми  значеннєвого вираження моделей  об'єктів,  які  б  підвищували  активність  і  стримували гальмування сприйняття.

У результаті правильно розроблена і побудована  система  ілюстративних матеріалів  по  навчальному  курсі   дозволить   інтенсифікувати   навчальну діяльність учнів і підвищить ефективність і якість навчання.

Перспективи  дослідження. Подальшу  розробку  означеного  питання вбачаємо  у  систематизації й подальшому вивченні питання про сучасні підходи до використання наочних засобів на уроках літератури.

Література

1. Гуковский Г.А. Изучение литературного произведения в школе: Методологические очерки о методике. – Тула: Автограф, 2000. – 224 с.

2. Державний стандарт базової і повної середньої освіти від 23 листопада 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-п.

А. О. Лыхина

Научный руководитель: И. В. ЛАЗАРЕНКО

СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ИСПОЛЬЗОВАНИЮ НАГЛЯДНЫХ СРЕДСТВ НА УРОКАХ ЛИТЕРАТУРЫ

Аннотация:

В статье рассматриваются подходы к использованию наглядности на современном уроке украинской литературы; изучается и определяется научное обоснование использования различных видов наглядности на уроках украинской литературы.

Ключевые слова: наглядные средства, современный урок украинской литературы, принцип оптимизации.

A. Lykhina

Scientific supervisor: associate professor I. LAZARENKO

MODERN APPROACHES TO THE VISUAL AIDS IN LITERATURE CLASSES

Annotation:

The article discusses approaches of using of visualization in modern lesson of Ukrainian literature, studied and determined by a scientific rationale for the use of various types of visibility on the lessons of Ukrainian literature.

Keywords: visual aids, lesson modern Ukrainian literature, the principle of optimization.