Горева Оксана Володимирівна,
учитель російської мови та літератури
Южноукраїнської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів № 4,
учитель вищої категорії, старший учитель
Технологія вітагенного навчання як спосіб формування ключових компетентностей учнів
Сучасна українська освіта реформується, змінюючи не лише назву, термін навчання, програми та підручники, а насамперед змінюючи підходи до навчання, використовуючи педагогічні технології, які здатні допомогти учням стати в дорослому житті соціально значущими, компетентними, затребуваними та щасливими.
Згідно із Законом про освіту та Концепцією Нової української школи, на першому плані в навчанні школярів - формування ключових компетентностей, серед яких уміння вчитися протягом життя, володіння державною, іноземними та рідною мовами, математична, інформаційно-цифрова, соціальна, громадянська компетентності та інші.
Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти йдеться в Державних стандартах освіти, його реалізовано в програмах із російської мови, літератури та інших предметів, у критеріях навчальних досягнень.
Сучасному педагогу необхідно не тільки теоретично володіти різноманітними педагогічними технологіями, які створюють умови для розвитку дітей і допомагають учням якнайкраще застосувати в житті ті знання, які вони здобули в навчальному закладі, а й упроваджувати їх у роботу щодня. Це можуть бути проєктна або інформаційно-комунікативна, інтерактивна або ігрова технології. Учитель може надати перевагу технології рівневої диференціації навчання або проблемному навчанню, особистісно орієнтованому або перспективно-випереджальному навчанню, технології критичного мислення або вітагенній технології навчання.
Серед великої кількості педагогічних технологій, які формують ключові компетентності учнів, одне з чільних місць посідає технологія вітагенної освіти, яка більше за всі інші пов’язує навчальний процес із життям кожної окремої дитини. Використовуючи її прийоми, учитель може поєднати в систему методи та прийоми інших педагогічних технологій, якими він володіє.
Проблема навчання особистості на основі її життєвого досвіду має довгий шлях розробки. Передумови виникнення технології є в роботах Джона Дьюї, який вважав, що дитина саморозвивається і самонавчається на основі особистого досвіду, а вчитель повинен створити умови для цього.
Про важливу роль у навчанні саме вітагенного досвіду зазначав у своїх роботах К.Д. Ушинський, який стверджував, що головною складовою людини є її життєвий досвід. Ця ідея знайшла відображення і в роботах психолога Л.С. Виготського, педагогів С.Т. Шацького, В.О. Сухомлинського та інших, які вважали, що лише ті зв'язки для людини є дійсними, які сформувалися на основі життєвого досвіду.
Як педагогічна технологія ідея вітагенного навчання заснована та розроблена наприкінці ХХ століття академіком Академії педагогічних і соціальних наук та МАПО, заслуженим діячем науки, доктором педагогічних наук, автором технології створення ситуації успіху Августом Соломоновичем Бєлкіним.
Вона орієнтована на формування в учнів життєвих компетентностей, життєспроможності та самодисципліни, а також формування уявлення про багатомірність, голографічність процесу навчання.
Основою процесу навчання автор технології назвав життя (віта), життя учня та учителя, найближчих дитині людей та об’єкти, процеси, дії – усе, що формує життєвий досвід учня. Треба зазначити, що О.С.Бєлкін та його послідовники розділяють поняття досвіду життя та життєвого досвіду. Тобто, за Бєлкіним, досвід життя – це вся інформація, яку життя надає людині. Життєвий (вітагенний) досвід – це ті знання, які перетворилися в особистий багаж людини, що вона зможе використати будь-де. У нашому випадку це сформовані компетентності.
Слід зазначити, що якщо людина не переживає якісь події чи почуття, то вони і не стануть її життєвим досвідом, вона не матиме соціального, психологічного, морального висновку щодо них і навряд чи зможе використати в повному обсязі, тому важливо, щоб діти якомога частіше на уроках мали справу з життєвими ситуаціями.
Головним шляхом перетворення знань на цінності та компетентності у вітагенній технології вважається опора на життєвий досвід та підсвідомість особистості, перевага надається співпраці учня та педагога, у процесі якої для вирішення педагогічних завдань використовується набір так званих проєкцій (вітагенної, тобто життєвої, дидактичної, тобто наукової, та конструювальної, тобто тієї, яка надходить із будь-якого додаткового джерела інформації), які створюють голографічну проєкцію, тобто об’ємне володіння знаннями. Цю технологію було утворено під впливом взаємодії, інтеграції наук у сучасному багатомірному світі. Велика увага приділяється інтелектуально-психологічному потенціалу учнів у контексті навчання.
Послідовність переходу вітагенної інформації у вітагенний досвід така:
Виділивши декілька стадій та рівнів переходу вітагенної інформації у вітагенний досвід, Бєлкін відзначив, що найбільшу вагу має установка людини на тривале запам’ятовування інформації та її подальше використання в адекватних ситуаціях.
Для того щоб вітагенна інформація стала надбанням особистості і перетворилася на життєвий досвід, потрібно дотримуватися 5 умов, а саме:
Ми розуміємо, що на створення життєвого (вітагенного) досвіду впливає велика кількість чинників. Джерел вітагенної інформації дуже багато. На малюнку вони зображені так, як мають вигляд у підручнику А.С. Бєлкіна.
Ми хочемо додати ще одне джерело, яке сучасні діти використовують іноді частіше, ніж інші. Це інтернет з усіма його перевагами та недоліками. Об’єм інформації зростає дуже швидко, у потоці інтернет-новин багато недостовірної інформації, і сучасному вчителеві необхідно враховувати це, давати зрозуміти дітям, що деякий досвід життя ніколи не перетвориться на життєвий досвід, тому що він неправдивий, фейковий.
Вітагенне навчання виходить із розуміння унікальності і цінності вітагенного досвіду кожної дитини. Освіта, за Бєлкіним, має формувати індивідуальність, неповторну особистість, соціально значущу особу. А саме це і є метою сучасного компетентнісного підходу до української освіти.