Стаття «Теоретичні засади Гуманної педагогіки»

Про матеріал

Нова українська школа йде шляхом організації нового освітнього середовища. Принципи Гуманної педагогіки якраз і розкривають принципи створення ідеального навчального простору. Гуманізм у перекладі з латинської мови мови означає людський, людяний. Визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Гуманна педагогіка, на противагу авторитарної, формує творчу особистість, котра має свою власну думку і здатність вирішувати ті чи інші проблеми. Головна потреба творчої особистості - потреба в любові, в дружбі, в гармонії з навколишнім світом

Перегляд файлу

Теоретичні засади Гуманної педагогіки

Важливо сказати, що гуманна педагогіка не має сталих, випробуваних століттями чітких технік чи інструкцій. Зараз ми почали називати педагогіку наукою, раніше це було мистецтвом, а мистецтво не має закономірностей. Те, що спрацювало з однією дитиною, не факт, що спрацює з іншою. Гуманна педагогіка – це педагогіка серця. Вчитель має інтуїтивно відчути, що потрібно кожній окремій дитині та знайти до неї індивідуальний підхід.

У нас, – у вчителів і вихователів, – є священні слова, вони, – як Педагогічне Сузір’я, за яким можна звіряти повноту і напрямок думки та стверджувати творчу практику. Вони розширюють і вивищують нашу свідомість і закликають до подвижницької діяльності. До цього Сузір’я входять слова-поняття: Учитель, Учень, Школа, Виховання, Освіта, Урок, Дитина, Діти, Турбота, Духовність, Гуманність. У них зберігаються істини для нашого гуманного педагогічного мислення.

Але сталася біда: поспішило невігластво, воно витіснило зі святих слів духовну суть і заповнило їх своїм мізерним досвідом. Так ми отримали бездушний і бездуховний скелет педагогічної свідомості.

Вимір духовності допомагає нам осягнути і повернути цим та іншим поняттям їхній сокровенний зміст, внаслідок чого перед нами відкриваються прекрасні горизонти гуманної педагогічної свідомості.

 

Учитель – душа, яка носить і дарує Світло.

Учень – душа, яка шукає (прагне) Світла.

Їхня зустріч народжує Урок (педагогічний процес) – особливу смугу спільного піднесеного життя, в якому людина-учень росте і наповнюється Світлом від Учителя, надихається і далі спрямовується для розповсюдження у світі своїх дарів духу.

Виховання, як повідомляє саме слово (рос. воспитание), – це живлення (рос. питание) духовної вісі людини, яка росте, а живиться вона духовною їжею – óбразами.

Освіта (рос. образование) це є таїнство розкриття Божого Образу в людині. Образ Бога проявляється в людині через потоки піднесених образів краси, любові, доброти, знань. Джерелом потоків цих образів є Учитель, Вихователь.

Школа (від лат. scalae) східці для сходження душі та духовності людини. Східці ці знаходяться в Учителі, Вихователі, він і є Школою.

Гуманна педагогіка розглядає в якості своїх категорій поняття: Любов, Віра, Надія, Радість, Успіх, Співробітництво, Одухотворення, Натхнення та ін.

 

Основний секрет полягає у організації нового навчального простору. Власне цим шляхом йде Нова українська школа. Гуманна педагогіка базується на окремих принципах, одною з яких є пристрасть до навчання. Кожна дитина народжується з непереборним бажання все знати. Це добре видно при спостереженні за малими дітьми, як вони досліджують усе навколо. Дуже важливо підтримати це бажання вчитись на рівні школи, проте це зовсім інший підхід до організації уроку.

Принципи Гуманної педагогіки:

  • олюднювати середовище навколо дитини;
  • проявляти творче терпіння;
  • приймати будь-яку дитину такою, якою вона є;
  • будувати стосунки співпраці з дитиною;
  • сповнюватися оптимізмом стосовно дитини;
  • проявляти відданість і щирість стосовно дитини.

Ідеї педагогіки співробітництва натхненно сприйняли сотні тисяч учителів, творча праця яких оновила освітню практику та повела вперед наукову свідомість – принцип співробітництва став надбанням педагогічної теорії. 30 років тому група вчителів-новаторів проголосила маніфест «Педагогіка співробітництва».

Відтоді життя різко змінилося: зміни, що відбулись у світі за останні десятиліття, викликають глибоку тривогу та стурбованість за долю дітей і освіти, за долю руху людства шляхом сходження, за збереження життя на планеті Земля.

Виникає необхідність прийняття класичних педагогічних цінностей із їхніми основоположними поняттями духовності та гуманності, любові й добра, миру і блага. Тільки через зміну педагогічної свідомості на підставі цих понять можна буде подолати «бич» освіти – авторитаризм із його наслідками примноження бездуховності та аморальності в сучасному суспільстві. Надію на можливість оновлення педагогічної свідомості вселяє, з одного боку, стривоженість за долю освіти, що наростає в суспільстві; з іншого – творчий потенціал педагогічної спільноти, який постійно розвивається.

Кожний із нас є творцем свого суб’єктивного освітнього поля навколо себе. Поле це без нашої особистості не існує, воно таке, якими є ми самі, наші переконання та устремління, наш особистісний склад характеру і вдачі.

В освітньому світі завжди були і є вчителі та вихователі з багатим духовним світом і високим звичаєм, люди спрямовані, віддані, благородні. Вони приходять до гуманної педагогічної практики за своїм внутрішнім покликом, а учні та вихованці закохуються в них, їм добре перебувати поруч, і успіхи в пізнанні та дорослішанні стають природним наслідком.

Але багатьом, хто обрав собі шлях гуманної педагогіки, доводиться і доведеться займатися складною працею переродження, щоб піднести себе до рівня розуміння та творчого втілення ідей гуманної педагогіки в освітній практиці.

Освітянам потрібно:

  • розширювати свою свідомість і вчитися мислити та діяти відповідно до поняття духовності;
  • вирощувати в собі любов до дітей і вчитися нести її красиво;
  • приохотитися до джерел педагогічної мудрості;
  • постійно вдосконалювати своє педагогічне мистецтво, наповнюючи його глибоким змістом і витонченістю виконання;
  • вирощувати в собі розуміння, терпіння, благородство, великодушність, внутрішню культуру;
  • і, звичайно ж, позбавлятися від поганих звичок та схильностей, якщо помічаємо в собі таке.

Для оновлення світу освіти на основі ідей гуманної педагогіки нам доведеться враховувати і долати перешкоди, що виникають як у зовнішньому, так і в нашому внутрішньому світі.

Світ стрімко змінюється, але змінюють його не культура і спрямованість до Світла, а науково-технічний прогрес зі своєю соціальною установкою «бери від життя все». Багато досягнень науки і техніки, звичайно, збагачують нас, розширюють горизонти людського пізнання. Але поряд із ними є «досягнення» у вигляді надсекретної зброї масового знищення, тотального контролю через всезагальну «чіпізацію» та маніпулювання свідомістю і підсвідомістю людини та цілих спільнот людей.

Стверджується потяг молоді до речей, розпалюється пристрасть до задоволень, розхитуються основи сім’ї, духовні, релігійні та національні устої народів. Ведеться посилена пропаганда сексу та бездіяльного гулящого життя. Скидаються уряди, ведуться війни та знищуються держави.

Як відгуки духовно-морального падіння людей слід розглядати страшні стихійні лиха – землетруси, цунамі, повені, лісові пожежі, епідемії нових хвороб, вибухи атомних електростанцій і складів боєприпасів, катастрофи літаків, кораблів і потягів, – які все частішають і посилюються. За один раз знищуються цілі міста, гинуть тисячі, сотні тисяч людей.

Ці глобальні зрушення, яким ми всі свідки, відбиваються на світі освіти. В різних країнах здійснюються реформи, які суспільство сприймає як антинародні: вони неминуче призводять до зниження рівня освіченості людей і завищення в них пристрасті до задоволень, матеріального блага, облаштування власного життя хай навіть на шкоду іншим. Така спільнота людей легко піддається управлінню та маніпулюванню.

В освітньому процесі молодь наполегливо відводиться від високих світоглядних цінностей, від пошуку сенсу життя та свого призначення, від поняття служіння ідеалам, від духовних запитів, від почуття совісті, обов’язку, відповідальності. Навчальні процеси та їхні формальні наслідки ставляться вище за виховні. З освітнього світу витісняються завдання духовно-морального становлення молодих людей. Перетворюються на порожній звук поняття благородства та великодушності, добра і краси, загального блага і духовної досконалості, любові та відданості, батьківщини та загальнолюдських цінностей. Через засоби масової інформації, через Інтернет, через стандартизацію змісту освіти, через хибні педагогічні приписи молоде покоління готується для егоїстичного життя, але не заради захисту і розвитку самого життя, вдосконалення свого духовно-морального світу і ствердження загального блага.

Дітей треба захищати від розбещуючого впливу засобів масової інформації, від натиску аморальних комп’ютерних ігор і розваг, від бридких видовищ і гидкої музики, від посягань дорослих, від політичних амбіцій влад.

Чи можна вважати, що впровадження ринкового принципу в освіті, – або, як казав К. Д. Ушинський, «торгашеського напряму, який із життя почав проникати в школу», – є проявом турботи держави про дітей?

Чи можна стверджувати, що насильницьке впровадження в освітній світ єдиних державних екзаменів є проявом найвідданішої любові держави до дітей?

Чи можна вірити, що впровадження ювенальної юстиції, яка під видом захисту прав дітей вже позбавила сотні тисяч із них щастя мати сім’ю та любити батьків, є ствердженням любові та турботи держави про дітей?

Що сказати про введення в школах служби так званих омбудсменів, про їхні безапеляційні розгляди та заохочення доносів учнів і вчителів одне на одного – це теж від любові до дітей?

Такі заходи є грубими спробами регулювати в освітньому просторі моральність не силою виховання, а «ювенальними» законами, що руйнують усяке виховання. Але ж ми знаємо, що жодна стаття всіх законів карного, цивільного, адміністративного права, тим більше ювенальної юстиції не може бути справедливішою, сильнішою та вищою за закон моральності та совісті.

Якщо у світі освіти що-небудь робиться не з любові до дітей, чуйної до них турботливості, все буде брехнею, яка породжує зло, все буде від лукавого.

 Суспільство і засоби масової інформації безпощадно забруднюють мовлення дітей лихослів’ям, лайкою, грубістю, хамством, роздратованістю, неповагою.Здригається серце від безкультурності, від дитячої жорстокості, що не знає меж, цинізму, наруги над святинями свого народу.

Ми не можемо залишатися осторонь від цієї дійсності, що ламає долі підростаючого покоління та руйнує освітній світ, не можемо займатися тільки одним завданням: озброєнням підростаючого покоління знаннями, вміннями і навичками, а точніше, підготовкою школярів до здачі єдиних державних екзаменів, пристосуванням їх до життя, прищеплюванням їм сумнівної «конкурентноздатності». Дітей треба захищати від агресії середовища, від посягань сил темряви.

Але як нам це зробити? Сили, видимі та приховані, з якими ми зіштовхуємося, нам здаються нездоланними. Але ні: наші можливості більш могутні, ніж міць зовнішніх сил; вони містяться в нашому мистецтві виховання, в мудрості, відданості, терпінні та любові, якими ми наповнюємо наше ставлення до кожної Дитини.

Ці причини та мотиви спонукали прихильників гуманної педагогіки, – керівників організацій гуманної педагогіки різного рівня, людей різних національностей і віросповідань, представників різних країн, учителів, вихователів, батьків, громадських діячів, представників науки, – проголосити «Маніфест гуманної педагогіки». Кожний сучасний учитель, що прагне досягти вагомого результату у своїй роботі,  повинен ознайомитися з цією роботою.

 

docx
Додано
26 липня 2018
Переглядів
1342
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку