Стаття "Управлінський аспект формування нового освітнього середовища"

Управлінський аспект формування нового освітнього середовища

«Освіта – найпотужніша зброя, аби змінити світ»

Нельсон Мандела

 У статті розглядається управлінський аспект формування нового освітнього середовища. Керівник має усвідомити, що домінантою сучасного освітнього процесу є творча функція, яка віддає пріоритет формуванню творчої особистості. Основні завдання сучасного керівника: своєчасне отримання наукової та методичної інформації; необхідність володіти ІКТ самому керівнику – мотивувати, повести за собою всіх членів педколективу – забезпечити матеріальну базу школи, яка відкриє шлях до впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність. Основний принцип: вчитись самому, вчитись у інших, самому вчити інших.

Ключові слова: управління, інновації, компетентність, технології, навчання.

Динаміка змін в усіх сферах життєдіяльності сучасної людини потребує нового змісту шкільної освіти, і нових підходів до організації навчально-виховного процесу. Відтак зростає роль менеджера шкільної освіти як основного стратега розвитку навчального закладу.

 Оновлення сучасної школи потребує значних зусиль як з боку педагогічного колективу, так і керівника.

 На мою думку, в роботі з педагогічним колективом слід дотримуватися відомих правил: зрозумій вчителя, довіряй вчителю, підтримай вчителя. А для цього необхідно знати, що з людиною відбувається; знати її потенційні можливості; знати, що людину цікавить у роботі: чи тільки оплата за години, чи й відповідальність за результати педагогічної праці.

 Практика управління загальноосвітніми навчальними закладами переконує, що однією з характерних ознак професійної компетентності є демократизація основ управлінської праці. Насамперед це стосується гнучкості шкільних організаційних структур, відмовою від жорсткого адміністрування, делегуванням окремих управлінських повноважень шкільним органам самоврядування, переходом на демократичні принципи в керівництві школою та залучення громадськості до її управління.

 Серед важливих факторів, які складають основу розвитку навчального закладу, виділяються і наявність стратегії інноваційного розвитку школи, і готовність вчителя до інноваційної діяльності, і сприятливі соціально-психологічні умови для інноваційних змін, і функціональну ефективність усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, і ресурсне забезпечення інноваційних змін [3].

 Переконаний, що в школі мають використовуватися засади адаптивного управління, що поєднує, узгоджує, гармонізує потреби людини, суспільства і держави. Важливий напрямок адаптивного управління – забезпечення державно-громадської моделі його здійснення.

 Така модель враховує місцеві особливості та специфіку регіону і школи,

конкурентоздатність освітніх послуг, що надає заклад освіти, посилення взаємодії з батьками і громадськістю, більшу відкритість і демократизм, органічне поєднання засобів державного впливу з громадським управлінням.               Розробка шкільного змісту освіти, управління стратегією розвитку школи вже не є прерогативою командної «верхівки». Управління складною соціальною структурою, якою є сучасна школа, неможливе без участі батьків, учнів, широких верств суспільства.

 І тут слід відмітити значущу роль колегіальних органів управління: раду школи, педагогічну раду, науково-методичну раду, загальні збори трудового колективу, батьківські збори, збори учнівського самоврядування. Саме державно – громадське управління забезпечує перехід школи з режиму функціонування в режим розвитку.

 Невід’ємною складовою моделі адаптивного державно – громадського

управління, є технологія управління школою, що побудована на реалізації

чотирьох блоків: учитель, учень, батьки, громадськість [6].

 Свою управлінську діяльність, її ефективність та доцільність вбачаю у чіткому розподілі прав і обов’язків між адміністрації школи.

 У підході до роботи й керівництва колективом провідну роль відвожу колегіальному компонентові. А тому поєдную вимогливість і контроль із ініціативним і творчим підходом до виконуваної роботи та свідомим дотриманням дисципліни. Прагну делегувати повноваження й розділяти відповідальність.

 Дедалі частіше підключаюся до процесу пошуку і впровадження інновацій в управлінську діяльність, що базуються на розумінні освіти як основи розвитку сучасного цивілізаційного середовища і неминуче породжують нові часові ціннісно-цільові орієнтири, новий освітньо-педагогічний зміст, методи, форми, засоби і способи, види організації освітнього процесу, а отже й адекватну їм систему управління, що забезпечує оптимальне функціонування, розвиток і удосконалення школи, створення необхідних умов для досягнення поставленої мети [7].

 У ст. 55 Закону України «Про освіту» наголошено на тому, що педагогічні працівники мають право на «вільний вибір форм, методів, засобів навчання, ініціативи» [2].

 Як ви вважаєте, чи варто зважати при цьому на бажання учнів? Чи дійсно саме ми можемо краще та чіткіше визначити, яким чином дітям навчатися? Чи мають рішення безапеляційно прийматися нагорі, чи все ж буде краще, якщо вони матимуть певний “коридор коливань”?

 Наразі існує 10 так званих очікувань учнів від навчання у нашій школі (за дослідженням психолога школи):

1. Стосунки. 2. Актуальність. 3. Час навчання. 4. Таймінг. 5. Гра. 6. Практика.
7. Вибір. 8. Аутентичність. 9. Виклик. 10. Практичність, які окреслюють низку завдань переді мною, як директором школи.

 Провідною ідеєю нової української системи шкільної освіти є навчальний заклад, де діти отримуватимуть компетентності, знання і вміння застосовувати їх для вирішення особистих і професійних завдань [1].

 А тому «Це потребує зовсім інших методик навчання і врахування вікових особливостей школярів для того, щоб дитину ми поставили в центр навчального процесу, зорієнтувавши його на виявлення усіх можливих індивідуальних особливостей і талантів молоді» [5].

 «Одночасно, кожен на своєму рівні, маємо запустити багато процесів: зупинити падіння якості і доступності освіти, орієнтувати зміст на компетентності, перенавчитися, змінити структуру школи, забезпечити ці перетворення ресурсами. При цьому – зберегти все найкраще, що є в українській школі».

 А тому ставлю собі завдання - активний пошук механізмів і технологій залучення учнів до навчальної діяльності, що обумовлено необхідністю формуванням як їхніх предметних, навчальних, так і життєвих компетентностей.

 Це інше покоління дітей, яке по-іншому сприймає інформацію. Ми теж мусимо мінятися, тобто вийти із звичної зони комфорту. Школа повинна супроводжуватись оновленим вчителем з оновленими методами викладання.

 Досить близьким до компетентнісного навчання є так зване «змішане навчання».

 Введення в освітній процес змішаного навчання дозволяє вирішити ряд завдань:

• розширити освітні можливості учнів за рахунок збільшення доступності та гнучкості освіти, врахування їх індивідуальних освітніх потреб, а також темпу і ритму освоєння навчального матеріалу;

• стимулювати формування суб'єктної позиції учня: підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності, в тому числі в освоєнні навчального матеріалу, рефлексії та самоаналізу і, як наслідок, підвищення ефективності освітнього процесу в цілому;

• трансформувати стиль педагога: перейти від трансляції знань до інтерактивної взаємодії з учнями, сприятливому конструюванню учнями власних знань;

• персоналізувати освітній процес: учень самостійно визначає свої навчальні цілі, способи їх досягнення, враховуючи свої освітні потреби, інтереси та здібності, вчитель же є помічником учня.

 Перевернутий клас - найвідоміша модель змішаного навчання.

Що дає нам така модель навчання?

– змінюється роль учителя, який перетворюється на наставника;

– використовуються електронні освітні ресурси;

– підвищуються вимоги до навчальної діяльності учнів;

– розв’язуються різнопланові проблеми навчання в обговореннях і дискусіях.

 Технологія «перевернуте» навчання дає можливість учителеві вивільнити час для спілкування з учнями на уроці. Фактично, з’являється можливість працювати з учнем один на один. Учитель може приділити більше уваги тим учням, яким важко дається навчальний предмет або у яких виникають проблеми з виконанням домашніх робіт.

Перевернути клас не так просто, як може здатися на перший погляд.

 Аналіз передового педагогічного досвіду зарубіжних і вітчизняних педагогів показав, що за допомогою технологій «перевернутого» навчання розв’язується низка найважливіших проблем навчання – забезпечення безперервної інтенсивної навчальної комунікації за межами загальноосвітнього навчального закладу й активізація навчальної діяльності учнів, а хмаро орієнтоване та інтерактивне навчальні середовища є незамінними компонентами цього процесу.

 Тож, якщо Ви вже змінюєте систему навчання у своїх класах, надихаєте дітей вивчати речі, які цікавлять саме їх, глибше і ширше ніж запропоновано у навчальному плані та програмі та підтримуєте їх бажання змінювати світ – ви на правильному шляху.  
 Різні соціальні мережі (наприклад, Facebook чи Twiter), блоги на YouTube, Wiki - це цілі культури, які передбачають співробітництво, і їх не можна ігнорувати. Єдиний вірний шлях - використовувати їх на уроках в класі та для виконання завдань. Учні вже більше не споживачі інформації, насправді, вони створюють її самі. Спілкування, взаємодія та обмін успішним досвідом між вчителями - це запорука успішного навчання школярів. Інструментом такої взаємодії може бути Skype.

 Сьогодні ми не бачимо навчання дітей без сучасних технологій. Якщо діти проводять багато часу в соціальних мережах - це не погано, це лише підказка для вчителя, через який канал можна залучити дитину до навчання. Адже коли учні практично можуть реалізувати отримані знання, вони бажають дізнаватися все більше.

 Світ невпинно змінюється і вже сьогодні шкільна модель навчання потребує змін для того, щоб відірвати вчителя від дошки та забезпечити успішність учнів у майбутньому [8].

 Тому пропоную звернути увагу на STEM-освіту, яку часто називають «навчанням навпаки». За STEM-освітою – майбутнє. – Ми живемо у світі, який не розділено на окремі дисципліни чи предмети, тому й дітям важливо бачити його цілісним. Сьогодні діти отримують фрагментарні знання, які можна порівняти з пазлами. І лише у небагатьох учнів ці «пазли» складаються в єдину «картину» світу.

 Пам'ятаймо: успішна справа починається з кінця. А тому необхідно забезпечити перехід від предметоцентризму до дитиноцентризму, щоб теза «навчати учня, а не викладати предмет» стала дієвою, а не залишалася гаслом. На підставі компетентнісного підходу, знання мають бути не багажем «про всяк випадок», а ключем до розв’язання проблем, забезпечення успішної самореалізації в соціумі, облаштування особистого життя. Сьогодні неможливо навчити дитину всього, значно важливіше сформувати в неї потребу в неперервній освіті.

 Переконаний, що ми в силі змінити зміст і результати навчання та методику викладання, активно вибудовувати співпрацювати з позашкільними закладами освіти, враховувати індивідуальні здібності дитини. Зможемо готувати власні авторські навчальні програми, посібники, обирати підручники, методи, стратегії, засоби навчання в ім’я Нової української школи.

 Нині освіта займає провідне місце у стратегії державної політики України. Сподіваюся, що разом ми зможемо реалізувати наші освітянські завдання. Об’єднаймося заради якісної освіти! 

 А головне не забути, що учні, з якими ми працюємо, експериментуємо, як метелики, летять до вчителя, вбачаючи в ньому не тільки носія знань та культури, а й товариша, помічника. Тому наше завдання не обпекти дитячу душу, не залишити на ній рани від жорстокості, зневаги, байдужості.

Список використаних джерел та літератури:

1. Концепція нової української школи. [Електронний ресурс].

2. Закон України «Про освіту». [Електронний ресурс].

3. Газета «Майбуття» (Липень-серпень, 2017 р. №№ 13-16 (566-569)). [Електронний ресурс].

4.  Вдовиченко Р.П. Управлінська компетентність керівника школи. – Харків: Основа, 2007. – 112 с.

5.  Даниленко Л.І. Модернізація змісту, форм і методів управлінської діяльності директора загальноосвітньої школи. – К., 1998. – 144 с.

6.  Мармаза О.І. Менеджемн в освіті: секрети успішного управління. – Харків: Основа, 2005.

7.  Павлютенков Є.М. Основи управління школою. – Харків: Основа, 2006.

8.  Павлютенков Є.М. Організація дослідницько-експериментальної роботи в сучасній школі. – Харків: Основа, 2008.

05.10.2017