Стаття " Використання ігрових методів на уроках"

      Ще давні римляни говорили,  що вчитися  гірко, а знати солодко. Але навіщо навчатись з гіркими та марними слізьми тому, чому можна вивчитися з посмішкою? Якщо цікаво побудувати урок, то корінь науки може змінити свій смак і навіть викликати у дітей здоровий апетит.

    На своїх уроках хотілося б побачити здивування, азарт. Зацікавленість в очах дітей.

    Працюючи 6 років з молодшими школярами я переконалася, що вони не завжди  сприймають все те, що  дає їм вчитель, не завжди розуміють, що він від них хоче. Від дітей 6-ти років вимагають готовності до школи, але це ж не вихідна, а кінцева мета навчання у першому класі.

    У пошуках відповіді на питання: «Як підтримати інтерес шестирічної дитини до навчання?» я дійшла висновку, що тільки залучення дітей до активної ігрової діяльності, у якій вони були б не споглядачами, а творцями, дозволять прилучити їх до нелегкої праці учня.

   Допомогти учням в повній мірі проявити свої здібності, розвити ініціативу, самостійність, творчий потенціал – одна із основних задач сучасної школи. Успішна реалізація цієї задачі в багатьом залежить від сформованості в учнів пізнавальних інтересів.

    Прийоми активізації пізнавальної діяльності дуже різноманітні і мають широке примінення в навчальному процесі. Але дітям потрібна гра в будь – якому вигляді! Якщо в навчальному процесі з дітьми 6-тирічного віку буде недостатньо представлена гра, то їм буде нецікаво на уроках, незрозуміло. Гра – це ефективний засіб, що стимулює первинне усвідомлення того, що гарно і що погано, володіє прекрасною діагностичною функцією – показує дитині, що вона знає і вміє, чого боїться і що їй подобається.

    Працюючи з першокласниками, я використовую на уроках ігрові прийоми, впроваджую в навчальний процес ситуації з ігровою мотивацією. Кожна дидактична гра виконує різні функції – збагачує пізнавальний досвід дітей, розвиває мислення, мову, уяву, точність. Але головна мета введення ігор у навчальний процес – викликати інтерес до навчання. «Школа гри, що правильно керується, відкриває вікно дитині у світ ширше та надійніше від будь чого іншого.

    Я завжди пам*ятаю, що ігри в школі – це не ігри в дитячому садку, це не ігри – розваги, а ігри в школі – це перш за все навчальні, які привертають

нестійку увагу дитини до матеріалу уроку, даючи нові знання, примушуючи напружено думати.

   Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя, тому вони мають генетичний зв*язок із усіма видами діяльності людини і є специфічною дитячою формою пізнання, праці, спілкування, мистецтва та спорту.

     Тому і назви ігор такі:

пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, музичні, художні, спортивні, гра-праця, гра-спілкування, гра-драматизація, і т.д.

 Розрізняють 2 основні типи ігор:

• Ігри з фіксованими, відкритими правилами:

• Дидактичні;
• Пізнавальні;
• Рухливі;
• Розвивальні інтелектуальні;
• Музичні;
• Ігри-забави;
• Атракціони.

• Ігри з прихованими правилами:

• Сюжетно-рольові.

Найбільш, зазвичай, в наш час використовуються дидактичні та комп*ютерні ігри.

 Дидактична гра – цінний засіб виховання розумової активності учнів. Вона викликає у дітей живий інтерес до процесу пізнання і допомагає їм засвоїти будь-який навчальний матеріал.

Дидактичні ігри розрізняються:

• за навчальним змістом,
• пізнавальною діяльністю дітей,
• ігровими діями та правилами,
• організацією та взаємовідносинами дітей,
•  за роллю викладача.

Перераховані ознаки притаманні всім іграм, але в одних більш чітко виступають одні, а в інших – інші ознаки.

Існує декілька класифікацій ігор, за якими їх можна відокремити:

1. Ігри, які співвідносяться за змістом навчання та виховання:

• Ігри щодо сенсорного виховання;
• Словесні ігри;
• Ігри щодо ознайомлення з природою;
• Ігри щодо отримання математичних уявлень

     2.Ігри, які співвідносяться з матеріалом:

• Ігри з дидактичними іграшками;
• Настільно-друковані ігри;
• Словесні ігри;
• Псевдосюжетні  ігри;

3.За видом діяльності учнів

• Ігри-мандрівки;
• Ігри-доручення;
• Ігри-загадки;
• Ігри-бесіди (ігри-діалоги)

Використовуючи ігрові ситуації на уроках я дотримуюсь таких вимог:

• Ігрове завдання має збігатися за змістом з навчальним;
• За змістом гра повинна відповідати дидактичній меті уроку і бути посильною для кожного учня;
• Наявність простого способу виготовлення і використання роздавального матеріалу;
• Правила гри зрозумілі і чітко сформульовані; підсумок – чіткий і справедливий.
• Залучати до гри треба всіх учнів, але не заставляти їх це робити насильно.

   Проводити гру можна  на різних етапах навчального процесу: під час пояснення нового матеріалу, під час засвоєння та закріплення, під час повторення вивченого матеріалу.

  Щоб досягти запланованої мети треба вчителю знати, чим цікавляться діти, що вони люблять робити, про що мріють, що читають, про що розповідають один одному.

  При виконанні ігрового завдання в дітей виникає 3 види мети:

• 1-ша – це насолода, задоволення від гри. Цю мету можна  висловити двома словами: «Хочу грати»
• 2-га – це і є власне ігрове завдання, тобто завдання, пов*язане із виконанням правил, розігруванням сюжету, ролі.

По-другому цю мету можна назвати так: «Необхідно грати так, а не інакше»;

• 3-тя – безпосередньо пов*язана із процесом виконання ігрового завдання. Це творче завдання «Я можу»

Скільки б разів гра не повторювалась, для всіх гравців вона проходить нібито вперше, тому що пропонує зовсім нові перешкоди. Їх переборювання сприймається як особистий успіх, перемога і навіть деяке відкриття: себе, своїх можливостей.

Отже, вимальовується така трьохступенева мотивація гри:

 хочу – необхідно – можу.

Звідси, існують такі відповідні напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю:

1. Залучати до гри дітей, використовувати особливі прийоми, що спонукають до гри («Хочу грати»)
2. Допомагають діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання («Так необхідно»)
3. Розвивати творчий потенціал дитини під час гри, сприяти появі адекватної самооцінки та відчуття («Можу»)

В наш час комп*ютерних технологій з*явилися і все частіше і частіше активно використовуються у навчанні комп*ютерні ігри.

Комп*ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор та ігрових завдань: вони наочно демонструють рольові способи вирішення ігрових завдань.

 Такі ігри допомагають уникати штампів та стандартів. Діти засвоюють практично засоби комунікацій, способи спілкування та висловлення емоцій.

 В своїй роботі з молодшими школярами я використовую такі комп*ютерні програми: «Вундеркінд», «Сходинки до інформатики 1-4 клас» (фото ), за допомогою яких діти в цікавій формі вчаться рахувати, читати, розпізнавати природу і т.д.

 Всі комп*ютерні програми для дітей повинні бути позитивно морально спрямованими, містити нові елементи, але ні в якому разі не повинні бути агресивними та жорстокими.