Стаття "Впровадження практики ідей творчості взаємодії вчитель-учень-батьки"

Впровадження практики ідей творчості взаємодії  вчитель-учень-батьки.

Тільки разом з батьками,

спільними зусиллями вчителі

можуть дати дітям велике людське щастя.

 В.А.Сухомлинський

Взаємодія з батьками є найважливішою умовою здійснення освітнього процесу, так як забезпечує формування всіх компонентів змісту освіти: знань, умінь, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу. Головним напрямком в організації співпраці класного керівника і батьків є формування у батьків розуміння приналежності до шкільного освітньо-виховного процесу.

Сім'я і школа - це дві ланки  одного ланцюга. Їх загальна задача: освіта і виховання майбутнього покоління, створення комфортних умов для повноцінного розвитку особистості.

З прийняттям Закону України "Про освіту" виникли передумови для рівноправної, творчої, зацікавленої  взаємодії родини й школи. Співдружність школи і сім’ї - вимога сьогодення. Відомо, що для успішного формування особистості дитини необхідна єдність школи і сім’ї. Високі вимоги суспільства до освітнього рівня молодого покоління, підготовки його до життя і праці можуть бути задоволені тільки за умови зростаючої ролі батьків у цій справі.

 На необхідність посилити допомогу сімї’і одночасно піднести її відповідальність за виховання підростаючого покоління наголошується, зокрема, в основних напрямках реформи загальноосвітньої школи.

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь.

Високі вимоги суспільства до освітнього рівня молодого покоління, підготовки його до життя і праці можуть бути задоволені тільки за умови зростаючої ролі батьків у цій справі. Виховний потенціал сучасної української родини - важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім’ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

Сім'я як соціальний інститут, з яким пов'язана педагогічна діяльність навчального закладу, знаходиться сьогодні на досить складному етапі свого розвитку. Процес соціальної адаптації особистості, безліч протиріч, які його супроводжують, дуже сильно уповільнюють і заважають виконанню батьківських функцій. У результаті ми бачимо велику кількість батьківських «виховних прорахунків, помилок, недоліків», усунути які можна тільки у взаємодії з учителями, педагогами та психологами школи, закладів позашкільної освіти дітей, соціальних служб.

ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГІВ ТА БАТЬКІВ.

Сучасна сім'я розвивається в умовах якісно нової суперечливої суспільної ситуації. З одного боку, спостерігається поворот суспільства до проблем сім'ї, розробляються і реалізуються комплексні цільові програми із зміцнення та підвищення її значущості у вихованні дітей. З іншого, в умовах, коли більшість сімей стурбовані рішенням проблем економічного, а деколи і фізичного виживання, посилилася соціальна тенденція самоусунення багатьох батьків від вирішення питань виховання і особистісного розвитку дитини.

Батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, іноді здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно. Все це, як правило, не дає позитивних результатів. У таких сім'ях немає міцних міжособистісних зв'язків між батьками і дітьми і, як наслідок, "авторитетом" стає зовнішнє, часто негативне оточення, що призводить до "виходу" дитини з-під впливу сім'ї.

І якщо школа не буде приділяти належну увагу вдосконаленню навчально-виховного процесу, спрямованого на взаємодію батьків і педагогів, то відбудеться відчуження сім'ї від освітньої установи, педагогів-від сім'ї, сім'ї - від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.

Сім'я зі школою створює той найважливіший комплекс факторів виховного середовища, який визначає успішність або неуспішність всього навчально-виховного процесу.

Успішність виховного процесу залежить від того, як складаються відносини між педагогами, учнями і батьками. Батьки і педагоги - вихователі одних і тих же дітей, і результат виховання може бути успішним тоді, коли вчителі та батьки стануть союзниками.  Сім'я  по праву вважається головним чинником і умовою розвитку виховання дитини. Саме тут він народжується (бажаний або небажаний), тут отримує зачатки фізичного і духовного  розвитку (позитивні або негативні), перші знання про навколишній світ, тут формуються перші навички та вміння у всіх видах діяльності, початкові критерії оцінки добра, істини, краси. Тут протікає велика частина його життєдіяльності, закладаються основи його відносин зі світом, тобто починається процес виховання. 

Основи взаємодії педагогів з батьками сформульовані В. Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку, «якщо й далі так буде продовжуватись», - і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам.

Усе, що в дитини в голові, в душі, у зошиті, щоденнику, - усе це ми повинні розглядати з погляду взаємин дітей і батьків, і зовсім неприпустимо, щоб дитина приносила матері та батьку одні засмучення - це виродливе виховання».

Останнім часом з тих чи інших причин школа і сім’я перебувають у стадії перманентної конфронтації. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім’ї, звинувачуючи батьків у самоусуненні від виховання власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них.

Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів, указуючи на їхній низький професійний рівень, невисокі моральні якості. У багатьох сім’ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей. До педагогів батьки звертаються зазвичай тоді, коли вже запізно.

Сім’я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними в епіцентрі ворожих взаємин і агресивних висловів постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.

Попри все за певних умов гострота проблеми взаємодії школи і сім’ї в сучасних умовах може бути знята. Для цього необхідно, аби суб’єкти взаємодії вибудовували основи культури спілкування, такі необхідні для розв’язання проблем дитини. Останнім часом психолого - педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв’язанні проблем взаємодії сім’ї та школи, виховання дітей та підлітків.

Перше. Педагог має усвідомити: культура передбачає недоторканість родини й невтручання в сімейні взаємини. Втручатися в життя сім’ї можливо у виняткових випадках, коли нехтуються інтереси дитини, коли її здоров’я, життя, добробут перебувають у небезпеці з вини батьків або інших дорослих членів сім’ї.

Друге. Школа — не рідний дім, а сім’я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні.Розводячи виховні сфери школи і сім’ї, педагог має враховувати психологію дитинства й дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне.

Третє. Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг, не торгує крамом, не обслуговує батьків.

      Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури. Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї професійної діяльності.

Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту. Педагог як представник шкільної виховної сфери не має можливостей, аби кардинально (навіть за потреби) змінювати умови сімейного життя дитини, він не уповноважений втручатися в родинний уклад. У нього інший предмет професійної діяльності — дитина, яка приходить до школи з сім’ї.

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

•     Запрошення батьків до співробітництва.

 Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

•     Дотримання позиції рівноправності.
•     Об’єднання зусиль учителя та сім’ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов’язує професійний обов’язок.
•     Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.
•     Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

1. Використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету

батьків.  У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку як учителів, так і батьків.

     2. Довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

     3. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім’ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини.

      4. Життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім’єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному «листуванні» з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо. Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб’єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.

Визначальна умова взаємодії цих двох суб’єктів - батьків і педагога - вичерпне уявлення про зміст виховної діяльності один одного, можливості порозуміння щодо завдань і засобів виховного впливу заради благополуччя дитини, адекватність виховних дій до запланованого кінцевого результату. Отже, педагог має знати, з якої сім’ї прийшла в школу кожна дитина, яка структура  цієї  сім’ї, у якому стані перебуває сучасна українська родина і які тенденції зумовлюють її розвиток. Це зробить взаємодію педагога та батьків учнів більш конкретною, осмисленою, результативною.

Щоб співпраця з сім’ями носила конструктивний характер визначено основні завдання роботи з батьками:

•                    Налагодити тісний зв’язок школи з батьками.
•                    Активізувати роботу батьківського сектора щодо роз’яснення законодавства України з питань освіти.
•                    Аналізувати стан навчальних досягнень учнів і виявити причини байдужого ставлення батьків до навчання і виховання власних дітей.
•                    Пропагувати педагогічні знання, що зумовлять підвищення педагогічної грамотності.
•                    Допомагати батькам в оволодінні системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома.

Для успішної реалізації поставлених завдань визначено такі напрями взаємодії з батьками:

•  ознайомлення з умовами життя сім'ї;

•               визначення рівня педагогічної культури батьків;
•               виявлення труднощів, які відчувають батьки;
•               виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення;
•               здійснення колективного диференційованого та індивідуального педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;
•               допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання дитини;
•               залучення батьків до організації позашкільної самовиховної роботи;
•               поширення досвіду роботи з батьками;
•               створення банків науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання;

• максимальне зближення сім’ї та школи на основі партнерства, співробітництва, взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Функції взаємодії школи і батьків

•               Розвиваюча.
•               Виховна.
•               Формуюча.
•               Охоронно – оздоровча.
•               Контролююча.
•               Інформаційна.

Шляхи взаємодії школи з родинами:

1. Підвищення педагогічної культури батьків:

•               знайомство з сучасними системами родинного виховання з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;
•               вивчення закономірностей розвитку дитини;
•               сприяння в залученні дітей до культурних і духовних цінностей;

2. Пропаганда здорового способу життя в сім'ї: 

•                 батьківські практикуми по фізичній культурі і організації режиму рухової активності;
•                 організація режиму дня і збалансованого харчування дітей в сім'ї;
•                          організація зустрічей з представниками Служб міста ; семінари з

охорони безпеки життєдіяльності дітей в сім'ї;

 3. Підвищення правової культури батьків:   вивчення положень Конституції , Конвенції ООН про права дитини; Закону “Про освіту ”; Програм розвитку і виховання дітей в системі національної освіти; положення Програми розвитку і виховання дітей, що мають особливі освітні потреби.

Методи роботи з батьками повинні бути спрямовані на підвищення

педагогічної культури батьків, на зміцнення взаємодії школи та родини, на посилення їхнього виховного потенціалу.

Методи вивчення сім’ї:

•                  Спостереження.
•                  Бесіди.
•                  Тестування.
•                  Анкетування.
•                  Діагностика.
•                  Ділові ігри.
•                  Аналіз дитячих малюнків про сім'ю.
•                  Аналіз дитячих творів про сім'ю.

Вплив на виховання учнів у родині школа здійснює через різноманітні форми організаційно-педагогічної роботи з батьками.

Традиційні форми роботи школи з батьками :

•                  батьківські збори;
•                  батьківський всеобуч;
•                  бесіди (колективні, групові,індивідуальні);
•                  конференції;
•                  диспути, дискусії;
•                  перегляд фільмів на педагогічні теми;
•                  День відкритих дверей;
•                  відкриті уроки для батьків;
•                  консультпункти для батьків;
•                  семінари – практикуми;
•                  оформлення куточків для батьків;
•                  підготовка тематичних папок з конкретної проблеми для батьків;
•                  телефон довіри;
•                  проведення соціологічних досліджень;
•                  сімейні вечори.

Нетрадиційні форми роботи з батьками:

•                  “Дерево родоводу ” – зустрічі представників різних поколінь, роздуми над проблемами виховання, звернення до джерел народної педагогіки.
•                  “У сімейному колі ” – анкетування батьків, індивідуальна робота, допомога родинам через консультації, практичні поради, зустрічі з лікарями, психологами, юристами.
•                  “ Народна світлиця ” – звернення до народних традицій, формування особистості школяра через природу.
•                  “ День добрих справ ” – спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей.
•                  “ Зустрічі єдиної родини ” – організація відпочинку, ігри, театральні виставки.
•                  “ Дискусійний клуб ” – обговорення проблем виховання школярів.
•                  “ Сімейна скринька ” або “ Для вас, батьки ” - добірка матеріалів з досвіду родинного виховання.

«ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ»

(від американського психолога доктора Віктора Клайна):

1. Не марнуйте часу дитини.

Створивши сприятливе середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом».

Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання.  Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні.

“Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що — погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це, насамперед,  рівноправ’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення дитини.

Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким товаришують ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, яку вони відвідують.

8. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху.

Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю.

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах.

Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

 10. Будьте вимогливими.

Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність своєї дитини ,у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та  чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її  сильні властивості.

3.Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете  за будь - яких обставин.

4.Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та  цілуйте, коли воно того бажає.

5.Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та  заохочення, а не до покарання та осуду.

6.Намагайтеся. щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами  заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати  їй  інструкцію. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно  відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку,а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання- найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності,  зможете краще зрозуміти один одного.

10. Частіше розмовляйте з дитиною , пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

12.Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, переживаннями, досягненнями.

13. Дозволяйте дитині малювати, ліпити, розфарбовувати, вирізати, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте  умови.

14. Відвідуйте разом театри, музеї ( спершу  достатньо одного залу , щоб запобігати втомі , а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю

експозицію),організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

ДЕСЯТЬ КРОКІВ, ЩОБ СТАТИ КРАЩИМИ БАТЬКАМИ

Крок 1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.

Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.

Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.

Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.

Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо вони будуть дотримуватися чіткого розпорядку дня.

Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

РЕКОМЕНДУЄМО БАТЬКАМ

• Радійте вашому сину, дочці.
• Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорливим тоном.
• Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перебиваючи.
• Встановіть чітко визначені вимоги до дитини.
• У розмові з дитиною називайте якнайбільше предметів, їхніх ознак, дій з ними.
• Ваші пояснення повинні бути простими і зрозумілими. Говоріть чітко, ясно.
• Будьте терплячі.
• Спочатку запитуйте «Що», а потім «Навіщо і чому».
• Щодня читайте дитині й обговорюйте прочитане.
• Заохочуйте в дитині прагнення ставити запитання.
• Заохочуйте цікавість, допитливість і уяву вашої дитини.
• Частіше хваліть дитину.
• Заохочуйте ігри з іншими дітьми.
• Піклуйтеся про те, щоб у дитини були нові враження, про які вона  могла б розповісти.
• Намагайтеся, щоб дитина разом із вами щось робила вдома.
• Збирайте диски із записами улюблених пісеньок, віршів, казок та мультфільмів дитини: нехай вона слухає і дивиться їх знову і знову.
• Намагайтеся виявити цікавість до того, що їй подобається робити (колекціонувати, малювати і т.д.)
• Регулярно водіть дитину в бібліотеку.
• Будьте прикладом для дитини: нехай вона бачить, яке задоволення  ви одержуєте від читання газет, журналів, книг.
• Не втрачайте почуття гумору.
• Грайте з дитиною в різні ігри.
• Допоможіть дитині вивчити її ім’я, прізвище, адресу.

НЕ РЕКОМЕНДУЄМО БАТЬКАМ

• Не перебивайте дитину, не говоріть, що ви все зрозуміли,  не

відвертайтеся, поки дитина не закінчила розповідати, — іншими словами, не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить.

• Не ставте занадто багато запитань.
• Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
• Не змушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона крутиться,

втомилася, засмучена.

• Не вимагайте занадто багато — пройде чимало часу, перш ніж

дитина привчиться самостійно прибирати за собою іграшки чи упорядковувати  свою кімнату.

• Не слід постійно виправляти дитину, постійно повторюючи:  «Не

так, перероби».

• Не говоріть: «Ні, вона не червона», краще скажіть: «Вона синя».
• Не треба критикувати дитину віч-на-віч, тим більше не слід цього

робити в присутності  інших людей.

• Не треба встановлювати для дитини безліч правил: вона перестане

звертати на них увагу.

• Не очікуйте від дитини розуміння усіх логічних правил; усіх ваших

почуттів;  абстрактних міркувань і пояснень.

• Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу кожної зміни в

дитині вперед чи деякого регресу.

• Не порівнюйте дитину ні з якими іншими дітьми: ні з її братом

(сестрою), ні із сусідами, ані з її приятелями чи родичами.

ВИСЛОВИ, ЯКИХ НІКОЛИ

НЕ ПОВИННА ЧУТИ ВАША ДИТИНА:

• «Підеш в школу, – ще довідаєшся»,  «Може там з тебе людину зроблять» .
• «Мені такий хлопчик (таке ледащо…) не треба …!» .
• «Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)» .
• «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!».
• «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене,  то нічого не варта…» .
• «А чого від нього чекати гарного? Він же…».
• «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу…»,  «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю,  дивитись на ту берізку… Ще чого!..»
• «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти…».
• «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу…Втомилася я вже прибирати після тебе…».
• «І коли ти вже… До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати…»,  «Скільки це може продовжуватися…» .
• «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка…  Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею…».

ВИСЛОВИ, ЯКІ ХОТІЛА Б ПОЧУТИ ВАША ДИТИНА:

«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!» .

«Я подумала, а що як нам зробити отак… Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше…» .

«Я тебе так люблю… Ти нам дуже потрібна…» .

«Я в тебе вірю…», «Подумай ще раз,… я теж колись зробила таку саму помилку…» .

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж…» .

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу…. Я зробила б так…» .

«Колись давно я теж була у схожій ситуації… Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити…» .

«Давай з татом порадимося.  Разом ми вигадаємо найкращий вихід…» .

«Мені було б приємно, якби ти… А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..» .

 «В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально… Що, як ми зробимо так…» .

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила…».

Лекція для батьків «П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.                  -

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гла-дили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка одна-ково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл­куванні з дитиною намагайтеся гово-рити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вима-гати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...».

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтрим-ки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потріб-на мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж кра-ще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї   різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподо-банням, а передусім — своїй дитині

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що  річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в об-мін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подару-нки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми,  особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

 Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними прохання-ми. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любо-в'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.   

         На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П'ять шляхів до серця дитини»).