Стаття "Як зупинити деградацію природного середовища планети"

Як зупинити деградацію природнього середовища?

У світі все взаємозв’язано і впливає одне на одного. Існування без річок і океанів, ґрунтів і лісів, повітря і сонця неможливе. Проте, на жаль, ми ще не навчилося цінувати природу і дякувати за своє існування.

З кожним нашим рухом на планеті стає менше територій, де є чисте повітря, прозорі водойми, нелякані тварини. Унаслідок неконтрольованого знищення природних ландшафтів зникає багато видів рослин і тварин. Жива природа швидко втрачає своє розмаїття.

Підприємства, сільське господарство, автотранспорт, випробування зброї постійно забруднюють довкілля небезпечними речовинами. Наприклад, за підрахунками вчених, в океан щорічно потрапляє близько 1,5 млн тонн нафти. Нині нафтою і нафтопродуктами забруднено понад 20% поверхні Світового океану. Це дуже небезпечно, адже мертвий океан – це мертва планета.

У результаті надмірного споживання деревини й вирубування лісів постійно скорочуються площі лісового фонду. Так, якщо 150-200 років тому ліси займали майже 50% площі суходолу, то нині – менш як 30%.

Через неправильне господарювання дуже швидко втрачають свою родючість ґрунти.

Упродовж тривалого часу планета сама була здатна очищатися від різних видів забруднення. Але нині природні комплекси материків і океанів уже не встигають переробляти величезну кількість відходів і небезпечних речовин. Тому люди мають нарешті усвідомити, що збереження життя на планеті залежить від того, як вони дбають про довкілля.

Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи залишилися лічені кроки [4].

Деградація природного середовища — це процес порушення екологічної рівноваги, який спричиняється природними чи антропогенними факторами і призводить до руйнації навколишнього середовища.

Сучасна деградація навколишнього середовища має якісно іншу природу у порівняні з усіма попередніми кризами. Це перша криза, що охопила всю планету і яка повністю спричинена не природними процесами, а діяльністю людства.

Швидкі зміни параметрів біосфери, породжені цією екологічною кризою, виявили у сотні й тисячі разів вищими за темпи природної еволюції. Розпочалася глобальна деградація природного середовища проживання, яка проявляється у двох типах: порівняно невеликих за потужністю, але які діють упродовж тривалого часу; разових катастрофічних, які виникають у разі аварій і небезпечні не лише за потужністю, а й за раптовістю й різкістю дії.

На фоні загальної деградації природи створюються передумови для розвитку надзвичайних екологічних ситуацій та екологічних катастроф. Під надзвичайними екологічними ситуаціями розуміють виникнення несподіваних природних бід чи техногенних аварій, що тягнуть за собою величезні економічні збитки. Тривалий час цього стану спричинює виникнення екологічної катастрофи. Прикладами всесвітньо відомими екологічними катастрофами стали Аральська екологічна криза, війни в Ірані та Іраці, Чорнобильська.

Головна небезпека полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними не були їхні наслідки, а в поступовій деградації природного середовища під впливом, здавалося б, малопомітних результатів виробничої діяльності. Вони спричинюють такі глобальні явища, як глобальне потепління, руйнування озонового шару, кислотні дощі, забруднення всіх геосфер планети, деградацію лісів, накопичення і неконтрольоване переміщення токсичних речовин і відходів, ерозію ґрунтів, зменшення біологічної різноманітності. Лідери держав розуміючи проблему з’їхалися у 1992 році на Конференцію з питань охорони навколишнього середовища, під час котрої було зроблено певні кроки захистити повітряний басейн і виснажені ресурси землі. Більшість держав підтримали угоду про клімат, у котрій вони погоджуються створити систему змін у викидах вуглецю з метою заморозити усі його викиди в недалекому майбутньому. Вони теж розглядали способи охорони та збереження біорозманіття Землі, тобто загальну кількість видів рослин і тварин. Не було досягнено згоди щодо охорони світових лісів, однак на цій конференції було видано два документи — «Декларація Ріо» і «Порядок денний 21», що містили вказівки, як країни можуть досягти «розвитку, що сприяє екології» [4].

У наш час особливо актуальною стає проблема екологічної освіти. Формування екологічної культури – життєва потреба сучасного, а тим паче, майбутнього людства. Сучасна наука про довкілля використовує найновітніші методи та апаратуру для природничих і соціальних наук. Вирішення екологічного лиха є одним з найголовніших практичних завдань для нашого суспільства. Від забруднення природне оточення страждає і хворіє: погіршуються умови життя рослин, тварин і самої людини. Щоб вижити людині потрібно зберегти природу Землі. Тому значне місце у вихованні потрібно приділяти закладанню основ екологічної культури, грамотності та свідомості здобувачів  освіти.

Починаючи з початкової школи програмний матеріал містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу.

Екологічна освіта має бути безперервною і тривати на усіх ланках навчального закладу. На першому етапі (молодші школярі) навчальний заклад забезпечує комплексне вивчення природи і розкриття учням її багатогранних аспектів: естетичного, екологічного та економічного. Діти мають зрозуміти також залежність якості життя і здоров’я від стану довкілля, прагнути поліпшувати його.

На другому (5-7 класи) та третьому (8-9 класи) етапах учні накопичують знання про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналізують і прогнозують нескладні екологічні ситуації, закріплюють правила поведінки в навколишньому середовищі.

На четвертому етапі (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні плани включають інтегровані курси різних природничих, екологічних дисциплін [2].

Педагогічно правильно організована навчальна діяльність формує досвід, дає змогу досягти повного їх самовираження, активності і свободи дій, що розумно поєднуються з вимогами взаємної поваги, пізнання навколишнього середовища, відчуття краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її об’єктів. Через це відбувається поглиблення і збагачування відомостей про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та усвідомлюється необхідність збереження природних комплексів (екосистем).

Нова українська школа передбачає формування конкурентноспроможної особистості, формування ініціативної особистості, яка генерує інноваційні ідеї [1].

Формування екологічної культури підростаючого покоління – одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи – складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище.

Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти.

Екологічна культура визначає способи і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем.

На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі Багато країн приймають міри, аби очистити свої водойми (нині в англійській річці Темзі знову з'явився лосось), контролювати забруднення повітряного простору (в містах США з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10%), ви­користовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80% будинків в Ісландії прогріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне багатство (Коста-Ріка Й Намібія обернули близько 12% своїх земель у наці­ональні парки).

Опрацьовуючи програму інтегрованого курсу «Я досліджую світ» 1 класу, можна сказати, що кожна змістова лінія або тема має екологічну спрямованість[7]. Питання охорони природи пронизують увесь зміст, а також вивчаються як самостійні теми. Наприклад: змістова лінія «Моє довкілля» включає теми вивчення екологічного напрямку: «Як слід поводитися у довкіллі?», «Що я можу змінити, аби покращити своє довкілля?» [8].

 Під час вивчення теми тижня «Осіння мозаїка» приділяється увага вивченню не лише ознак осені, а й правильному поводженню з опалим листям.  Його не потрібно палити, воно може слугувати добривом для землі

У темі «Вода» вивчаються природничі підтеми: «Як дбайливо ставитися до водних багатств?», «Як берегти воду вдома». У темі тижня «Зимова мозаїка» вивчаючи тему дня «Чи кожна пташина у вирій на зиму літає?», учні вчаться, як допомагати птахам, які залишаються зимувати на території Батьківщини.

Під час роботи над темою «Мої улюблені книги» діти вивчають, що краще використаний папір віддати у спеціалізовані пункти переробки. Використання вторинної сировини збереже лісові масиви.

У темі «Транспорт» вивчається природничо-екологічне питання «Чи впливає транспорт на довкілля?». Вивчаючи тему «Світ рослин», учні дізнаються, які рослини належать до Червоної книги України та як потрібно охороняти рослинами. У темі тижня «Світ тварин» вивчається природнича підтема «Чому треба берегти тварин?».

Усе це у сукупності дасть можливість знизити вплив людини на природнє середовище та впливати на деградацію навколишнього середовища починаючи з перших кроків у школі [6].

Щоб діти змогли любити та оберігати природу, потрібно передусім дати здобувачам освіти знання про неї; сформувати переконання у тому, що в природі немає жодного об'єкта тільки корисного або тільки шкідливого. Все в навколишньому середовищі взаємопов'язане і має велике значення для існування людини і життя загалом; для удосконалення навчально-виховного процесу доцільно використовувати класичні та нетрадиційні форми, методи, прийом роботи; це допоможе дітям з'ясовувати, усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки у природі; Що б сформувати вміння дітей бачити, відчувати, розуміти красу навколишнього світу та мати естетичну насолоду від спілкування з ним, важливо щоденно використовувати як приклад, ставлення до природи дорослих людей ; - завдання екологічного виховання можна вирішувати під час різних видів дитячої діяльності, з ускладненням діяльності, з набуттям індивідуального досвіду активізуються пізнавальні, естетичні, морально-ціннісні мотиви, які й спрямовують поведінку дітей у природному довкіллі.

Отже, саме у концепції предмета «Я досліджую світ» здійснюється реалізація компетентнісного підходу по формуванню екологічної грамотності що передбачає усвідомлення дитиною цілісності природи, взаємозв’язків між її об’єктами та явищами, дотримання правил природоохоронної поведінки, участі в доступній природоохоронній діяльності, формування відповідального ставлення до природи, усвідомлення основи екологічного природокористування, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства. Усе це у комплексі дасть можливість знизити вплив людини на природнє середовище та впливати на деградацію навколишнього середовища починаючи з перших кроків у школі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Концепція "Нова українська школа". [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf
2. Захмарна К.П. Формування в учнів відповідального відношення до   природи / К.П.Захмарна // Початкова школа. – 2005. – № 3. – С. 10-13.
3. Мальчикова І.М. Особливості екологічного виховання дітей молодшого  

шкільного віку / І.М.Мальчикова // Таврійський вісник освіти. – 2013. – № 3. – С. 133-140.

4. Плешаков А.А. Екологічні проблеми і початкова школа / А.А.Плешаков// 
5. Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 2-8.
6. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. – 206 с.
7. Типова освітня програма НУШ розроблена під керівництвом О. Я. Савченко.
8. Tипова освітня програма НУШ під керівництвом Р. Б. Шияна.