26 травня о 18:00Вебінар: Як вчителю створити та розвивати власний YouTube-канал

Стаття "Зміст та умови виховання культури поведінки молодших школярів, роль гри в початковій школі"

Про матеріал

Зміст та умови виховання культури поведінки молодших школярів, роль гри в початковій школі незмінно актуальна тема в роботі будь якого педагога.

Перегляд файлу

Зміст та умови виховання культури поведінки молодших школярів, роль гри в початковій школі

 

Молодший шкільний вік – особливий етап у формуванні ставлення людини до навколишнього світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості – громадська, колективна чи, навпаки, егоїстична, індивідуальна. У дитини формується характер, певне ставлення до людей, до праці, виробляються навички й звички правильної поведінки.

«У молодшому шкільному віці дитина оволодіває елементарним умінням та навичками підтримки та збереження міжособистісної злагоди, запобігання та мирного розвязування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів та опонентів; орієнтацію на дорослого як носія суспільних еталонів та морального авторитета». [47, с. 8, 9].

Формування культури поведінки досягається систематичним привчанням школярів до виконання правил з метою постійного накопичування досвіду правильних моральних відносин. Щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. Тільки тоді повторення стає справою, коли сама дитина активно прагне до одержання результату у своїх діях. Іншими словами, виховання має бути повязаним із самовихованням [13, с. 23].

Ефективність організаційної роботи з виховання культури поведінки можлива за таких умов: забезпечення безперервності, цілісності, спадковості в роботі з формування цілеспрямованості розвитку готовності учня до сприйняття дій щодо виховання, відповідного психолого-педагогічного супроводження процесу, урахування суті характеристик виховання культури поведінки [46, с. 47]. Тому робота з виховання культури поведінки обов’язково має включати розв’язання таких завдань:

  • розширювати, поглиблювати і систематизувати доступні розумінню дітей знання моральних норм і правил поведінки в школі та суспільстві;
  • виховувати в учнів активне бажання культурно себе поводити, виконувати  моральні норми учнів та інші;
  • сформувати негативне ставлення до антисоціальних явищ у житті;
  • розвивати вміння справедливо оцінювати власні та чужі вчинки;
  • формувати практичні вміння і навички культурної поведінки у суспільстві [17, с. 20].

Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов’язана із нормами моральності. У кожному класі діти освоюють усі основні компоненти культури поведінки: особисту гігієну, ввічливість, точність, обов’язковість, культуру мови, тощо. Коло правил, які мають опанувати діти в наступному класі, збільшується,  школярі поступово знайомляться з більш складними правилами.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система виховної діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюється ними. Істотною особливістю мислення учнів 1-4 класів є його конкретність, ситуативність.

До виховання культури поведінки школярів важливо залучати батьків, які мають спрямовувати зусилля на закріплення дітьми набутих у школі етичних умінь і навичок, насамперед у сфері спілкування і взаємин з рідними, на організацію праці й відпочинку, виконання режиму дня, додержання особистої гігієни.

Однією з складових культури поведінки людини є мовний етикет як система «стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовного контакту, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій» [45, с. 413].

Виховання мовне – цілеспрямоване прищеплення дітям низки гуманістичних цінностей, пов’язаних з вивченням мови. Культура мовлення дитини забезпечується збагаченням словника, розвитком граматично правильного мовлення, чіткою вимовою звуків у словах, правильною побудовою різних типів речень, образністю та інтонаційною виразністю мовлення [1, с. 94].

Організація ігрової діяльності дітей якнайкраще сприяє реалізації завдань формування культури поведінки.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях молоде покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком суспільства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя, гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Вона стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на дитину як на слухняного виконавця наказів учителя, для гри не було місця. У сучасній школі виховному й дидактичному значенню гри надається велика увага. Гра належить до традиційних і визначних методів навчання й виховання школярів, вона є найпривабливішою і найприроднішою діяльністю для школярів.

За психологічним словником, гра – це довільна діяльність, яка відображає у специфічній формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе. [22, с. 18]. Зміст поняття «гра» дуже широкий. Гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння громадського досвіду, у якому складається та вдосконалюється саморегуляція поведінки.

К.Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших  уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні» [42, с. 213].

Педагогічний ефект гри проявляється у таких напрямах:

  • гра моделює життєві ситуації боротьби і змагання;
  • гра створює умови для взаємодії і взаємодопомоги;
  • гра сприяє об’єднанню дітей за інтересами, хоч і тимчасово.

У грі закони та норми повсякденного життя не беруться до уваги. Тут діють інші закони, про що йдеться у народному прислів’ї: «У грі й дорозі пізнають людей», тобто у грі людина виявляє риси характеру, поведінки.

Гру відносять до опосередкованих методів виховного впливу. Тобто дитина відчуває себе не об’єктом впливу педагога, а повноправним суб’єктом діяльності. Гра – це той засіб, де виховання переходить у самовиховання.

Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення.

Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра багатофункціональна, що сприяє вихованню гармонійно розвинутої особистості.

Гра є методом навчання, що спрямований на моделювання реальної дійсності з метою ухвалення рішень в конкретній ситуації. Її основною метою є поглиблення інтересу до навчання і тим самим підвищення ефективності навчання. Гра має таке ж значення в житті дитини, як у дорослого виробнича діяльність, робота.

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить  від віку, та індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності школярів [24, с. 15].

Таким чином, гра – це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля школярів, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на них.

На думку психологів (В. Давидов, Фернхем),  у процесі ігрової діяльності у дітей формується орієнтація на загальний зміст людських взаємин і дій, відбувається виділення в них моментів підкорення та керівництва, розвиваються узагальнені переживання та орієнтація в них, тобто ігри допомагають дитині навчитися виражати власні почуття, розв’язувати внутрішні конфлікти, опанувати маловідомі способи дій, що є надзвичайно важливим у становленні культури поведінки.

Формування культури поведінки відбувається за умови позитивного емоційного стану, радісних переживань, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових ролей.

У молодшому шкільному віці з метою виховання культури поведінки використовуються різні види ігор, серед них, наприклад, ігри-подорожі («Світить сонце яскраво над рідною країною», «Подорож по рідній країні»), ігри, що сприяють формуванню певиних рис характеру: сміливості, рішучості, хоробрості тощо [20, с. 23]. Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють рольові ігри. Одним із завдань виховання культури поведінки є розширення рольового репертуару дітей. У рольових іграх діти розігрують різні побутові ситуації, трудову діяльність, взаємини між людьми.

Таким чином, гра дає можливість дитині уявити себе на місці інших людей, розширити спектр власних думок і почуттів. До того ж програвання ролей дозволяє дитині проекспериментувати з різними моделями поведінки і спрогнозувати наслідки [42, 396].

Отже, гра стає важливим засобом морального виховання молодших школярів, якщо додержуватись усіх вимог до неї і умов організації гри, продумувати систему виховних впливів на дітей як до початку, так і після закінчення гри.

 

docx
Додано
18 серпня 2018
Переглядів
1300
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку