Створення патріотичного виховного простору в освітній системі закладу

 

                                                                                         Яковенко О.А., заступник директора

                                                               з НВР Краматорської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12

                                                         Донецької області

 

 Розглянуто питання національно-патріотичного виховання з досвіду роботи   Краматорської загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів № 12. Розкрито мету, зміст,  та головні напрями національно-патріотичного виховання в закладі.

Виховання як важливе явище суспільного життя здавна стало провідною функцією людського суспільства. У процесі відродження національної системи виховання його головною метою є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності, світобачення, а також формування особистих рис громадянина України – духовності, моральної, правової, трудової, екологічної, художньоестетичної та релігійної культури, розвиток індивідуальних здібностей і талантів учнів. Патріотичне виховання є пріоритетним напрямком виховання у виховній системі загальноосвітнього навчального закладу.

 Виховання школярів розпочинається з формування патріотичних поглядів. Знання про минуле і сучасне України, складають ядро патріотичної свідомості і служать механізмом, який регулює і спрямовує діяльність особистості. Саме тому важливо у виховних заходах використовувати фольклор. Він містить велику частину народного педагогічного досвіду, відбиває особливості певного регіону, пробудження фольклорної та етносоціальної пам’яті. Наприклад, у народних піснях Донеччини наголошується важливість виховання чуття своєї родини, свого роду (пісні «Ой у лузі , та ще й при березі», «Ой там, за горами», «У неділю ранопораненько», щедрівка «Як сів Христос вечеряти» та ін.) Основу у вихованні  закладають колискові пісні, забавлянки, промовки, небилиці. На Донеччині є відомі пісні, що співали матері своїм малюкам: «Ой ти коте сірий», «Ходить сонко по вулиці», «Ой ти кіт-воркіт». Легенди та перекази виховують любов до рідного краю, розвивають інтерес до історії (легенда «Де Савур-Могила, широкая долина» про Савур-Могилу та ін.). З метою морального виховання можна використати фольклорні твори, в яких головна їдея – героїзм українців Донеччини ( пісні «Ой вийду я на могилу», «Ой, Морозе, Морозенко», «Ой не знав козак та не знав Супрун»,  «Дума про отамана Сингура» та ін.) 

Можна організувати чудові творчі проєкти зі залученням учнів до запису народних пісень, віршів, приказок та використовувати народні твори на уроках окремих предметів і позакласних виховних заходах (дискусії, конференції, народні свята, театральні постанови)

Організовуючи дітей для участі у волонтерських акціях і заходах та залучаючи учнів і педагогів до волонтерської роботи сумісно з громадськими патріотичними організаціями, коло патріотично налаштованих збільшується.

Так, наприклад, у Краматорській загальноосвітній школі № 12 у 2015 році «народився» проєкт «Вогники сердець», у межах якого педагогині проводять виховні заходи зі залученням школярів до волонтерської роботи. Колектив небайдужих готує сувеніри й обереги до Всеукраїнської церемонії місії ордена «Народний Герой України» та для бійців. Бажаючих долучитися до роботи стає дедалі більше.  

Важливо під час заходів патріотичної спрямованості, що проводяться у закладі, показати конкретні образи сучасних героїв українського народу, розкрити моральні мотиви їхнього героїзму; щоб учні як під час проведення цих заходів, так і під час зустрічей з учасниками бойових дій, дізналися якомога більше про ті випробовування, які випали на долю країни, та визначили для себе мотиви і потребу найсумліннішого виконання обов’язків громадянина України.

Зрозуміло, що досягти певного результату зі залучення учнів, педагогів і батьків до патріотичної роботи, можливо лише цілеспрямованою і систематичною роботою, у процесі якої використовуються найрізноманітніші засоби виховання (суспільно-корисна діяльність, слово про людину-патріота, приклад прояву патріотизму тощо). 

Систематичне проведення виховних заходів патріотичного спрямування сприяє формуванню мотиваційної  основи діяльності у навчальному закладі, почуття відповідальності за долю країни і готовності служити її інтересам, утверджувати державність, примножувати славу і гідність свого народу.

 

До теоретичного матеріалу додаються  фольклорні твори  Донеччини для використання у виховних заходах та корисні посилання у т.ч й відео.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фольклорні твори  Донеччини для використання у виховних заходах

 

 

Народний месник Зуй

 

Колись дуже давно від Самари-ріки разом із своєю ватагою прийшов молодецький козак запорізький на прізвище Зуй. Відзначався він постаттю кремезною, силою незвичайною, хоробрістю неймовірною, вдачею привабливою.

Прийшов Зуй із вольницею своєю і не стало спокою кримчакам-людоловам у Дикому полі: то бранців перехоплять, то табун коней чи овець захоплених відіб’ють. А то, приставши до січовиків, за Перекоп навідаються, кримчаків пополохають.

               Все більше приставало до Зуя спільників. Ішли кріпаки-втікачі з панської неволі, козаки з донських станиць, запорожці, лихом освячені. Багато років ходив Зуй з ватагою своєю Диким полем, наводив жах на ординців. А згодом, коли орду у кримську розгромили, своїм панам, котрі почали землі до рук прибирати, людей вільних у панську землю ярмити, дошкуляв із своїми побратимами, захищав знедолених.

                 І Зуєву вольницю пани намагалися покріпчати. Та не вдалося. Довго ще гриміла слава про месників народних. Багато місц на Донеччині пов’язано з ім’ям відважного ватажка. От і назва селища Зуівка, що лежить східніше Донецька, від його імені походить. І гору, розташовану на східній околиці Олексієво-Дружківки, Зуєвою горою наречено. А в народі до цього часу по його слідах звитяжних пісенька мандрує:

А на Зуєвій горі Гей, збиралися на раду

Рано – вранці на зорі, Сіроманці-злидарі…

Легенда, відображена Миколою Тимофійовичем Янко

 

 

 

 

Про Клима Савура

 

У давні часи на степовій могилі жив Клим савур. Пильніше за орла степового оглядав місцевість, швидше яструба літав. Були у нього на вершині товариші-браві хлопці і був брат Леонтій. Той більше в дорозі знаходився.

Як почує Леонтій, що пан над селянами знущається, звісточку брату подає. Той з поміщиком розправиться, а його добро бідноті роздасть.

Раніше Клим Савур був кріпаком в одного поміщика жорстокого. Насміявся поміщик над його нареченою. І мстив Клим Савур за свою біду, за обіду своєї бідноти.

Довго гуляв степом, та зійшлась і йому воленька клином. Зібралися на нього пани з військом, оточили з усіх боків. Бачить Клим, що вже кінець, що вже й Леонтія зв’язаного ведуть, і закричав громовитим голосом:

- Ставте, хлопці, на могилі, на самій вершині ствп, а до того стовпа колоди круглі приставте, і на те шатро дубове землі насипте

Зробили так. А військо панське наступає.

Увійшов Савур з товаришами в дубове шатро і звелів рубати середню колоду. Упала колода, звалила шатро і залишилися  під ним сміливці  назавжди. Люди принесли сюди по жмені землі, і виросла величезна могила.

А на могилі, у якій поховано Леонтія, люди посадили по одному дереву. І виріс Леонтіїв Байрак.

Джерело: Прудников Ф.Савур-Могила.-Донецьк,1981

 

 

У Харкові на риночку 

У Харкові на риночку Там пив чумак горілочку. Пропив ярма і занози- Все чумацьке добро.

Прокинувся чумак вранці, Всі кишені вивертає,

А там грошей та й немає- Нічим похмелитись.

                                                                                          -    Як іскину сірячину:

Сип, шинкарко, четвертину!

Шинкарочка треться, мнеться, Із чумаченька сміється, Що чумак – дурак.

 

Записано у 1963 р. від Косяченко Г.Є. 

в с. Біленька м.Краматорськ.

Джерело: Оліфіренко В.

Таємниця духовного скарбу.-Донецьк,1994.-с.29

 

 

 

Пісня «Ой Морозе, Морозенку» Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха, Та стоячи біля хати. Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає.

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче. То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки До ночі глухої, —

Полягло наших чимало, А татар утроє.

Не вернувся Морозенко, Голова завзята. Замучили молодого Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали,

Тільки з нього, молодого,

Живцем серце виривали. Поставили Морозенка На Савур-могилу.

"Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!"

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами.

Та кров’ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, — Твої думи, твої пісні Не забудуть люди.

 

Джерело: Оліфіренко В.

Дума і пісня.-Донецьк,1993.-с.82-83

 

 

 

Ой не знав козак, ой не знав Супрун

 

Ой не знав козак, ой не знав Супрун, А як славоньки зажити,

Гей, зібрав військо славне запорізьке Та й пішов він орду бити.

 

Ой у неділю, рано-пораненьку,

Супрун із ордою стявся,

А в понеділок, в обідню годину, Сам в неволеньку попався.

 

"Ох і ти, козаче, козаче Супруне,

А де ж твої прегромкі рушниці?"

"Гей, мої рушниці в хана у світлиці, Сам я, молодий, у темниці".

 

"Ох і ти, козаче, козаче Супруне, А де ж твої воронії коні?"

"Гей, мої коні в хана на припоні, Сам я, молодий, у неволі.

 

Ох і виведіте, мене виведіте

На Савур-могилу,

Гей, нехай стану, гляну-подивлюся Я на мою Україну!

 

А з тої могили видно всі країни,

Сив орел літає,

Гей, стоїть військо славне запорізьке Та як мак процвітає!

 

Джерело:

Перлини української народної пісні / Упорядник  Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – 383 с.

  

 

Ой ішов козак з Дону

 

Ой ішов козак з Дону.

А й із Дону додому,

Та й сів над водою, Та й дивиться в воду.

Та й дивиться в воду, Проклинає долю:

— Ой доле ж моя, доле!

Да чом ти не такая,

Ой чом не такая, А як доля чужая?

А що люде роблять

І хороше ходять, А я заробляю — І в себе не маю.

— Ой козаче-бурлаче! Не гаразд ти робиш,

Що все п'єш та гуляєш, Музики наймаєш: Що за год загорюєш — За день прогайнуєш!

 

Записала Л.Поляшенко у 1990р. від М.А.Римар

 у селі Високопілля Олександрівського р-ну Донецької області.

Джерело: Романько В.І. Література донецького

 краю: посібник для вчителя

 

 

 

Дума про отамана Сингура 

Ночі темної, години тихої, Тікали козаченьки з неволі турецької.

Голі, босі біднії летяги

На свої кордони потрапляли,

Милу землю, матір рідну, кріпко цілували, Розійшлися хлопці в шинок погуляти І нового отамана для себе обирати. Гей, тут Федір промовляє:

-Нас багато понасажено,

Де через мечу положено,

Да й тіла козацького-молодецького

Живого не оставлено.

Помстимося вірі бусурменській.

За отаманом Сингуром підемо горою.

І промовив тут Сингур-сокіл:

-Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу вас я, добре дбайте,

Од сна уставайте,

На турок- яничар наїжджайте,

На три частини всіх рубайте, Кров їх гарячу з піском мішайте.

Віри ж своєї християнської На поругу на вічні часи не давайте.

Гей пішла там колотнеча,

Козаки добре усі дбали, В городи турецькі вранці борзо набігали, Гей, невольників святих з неволі визволяли. Та й задумав Сингур-козак та й розбагатіти І козаків собі підвернути.

А гей, війську став казати:

Паном його треба звати.

І в своїй будівлі мирно став походжати. І зчинили козаченьки у війську молот, І зробили Сингурові колот. І всі його цінні скарби військові роздано, І могутнє козацтво гарно стало вбране. Гей, гуляє це козацтво.

 

( Записав 1968 року В.Тютюнник від Харченка Лавріна Кузьмича (87 років) із хутора Сергіївки 

Красноармійського району)

 

 

 

Ой у лузі та ще й при дорозі Ой у лузі та ще й при дорозі Червона калина... Породила молода дівчина Хоро.., хорошого сина.

 

Вона його та ще й породила

В зеленій діброві,

Та не дала тому козакові

Ні ща..., ні щастя, ні долі.

 

Та й не дала тому козакові Ні щастя, ні долі,

Тільки дала тому козакові Та чо..., та чорнії брови.

 

"Було б тобі, моя рідна мати,

Цих брів не давати,

Було б тобі, моя рідна мати,

Щастя, щастя-долю дати."

 

Розвивайся а ти, сухий дубе, - Завтра мороз буде!.. Убирайся, молодий козаче, Завтра, завтра похід буде!

 

"Я морозу та ще й не боюся, - Зараз розів'юся". -

"Я походу та ще й не боюся, - Зараз, зараз уберуся!.."

 

 

Ой там, за горами, пісочок дрібненький. Ходив до дівчини козак молоденький.

 

Ходив він до неї, хотів її брати – Йому не веліла його рідна мати.

 

–  Дозволь мені, мамо, криницю копати.

Чи прийдуть дівчата водиченьку брати?

 

Прийшли всі дівчата – моєї немає.

Мабуть, мою милу мати не пускає.

 

–  Дозволь мені, мамо, калину ламати.

Чи прийдуть дівчата пучечки в’язати?

 

Прийшли всі дівчата – моєї немає.

Мабуть, мою милу мати не пускає.

 

–  Дозволь мені, мамо, нарошно вмирати.

Чи прийдуть дівчата на смерть снаряжати?

 

Прийшли всі дівчата – моєї немає.

Мабуть, мою милу мати не пускає.

 

Прийшла та дівчина та стала в порозі, Забилося серце, закапали сльози.

 

А мертвий схватився, за дівку вчепився:

–  Оце ж та дівчина, що я улюбився.

 

Пішли розговори по всьом хуторочку,

Що мертвий з живою ходив по садочку.

 

Джерело: Українці Кубані та їхні пісні /  Упорядник Надія Супрун-Яремко. – Київ:  Музична Україна, 2005. – 784 с.

 

 

 

Ой ти, коте сірий (колискова)

Ой ти, коте сірий,

Та вимети сіни,

А ти, кошенятко,

Колиши дитятко.

 

 

 

Ходить сонко по вулиці (колискова) Ходить сонко по вулиці,

Носить спання в рукавиці.

 

Ходить дітей присипляє, Сни чудесні насилає.

 

– Ходи, сонко, сюди до нас, Буде тобі добре у нас.

 

У нас хата тепленькая І дитина маленькая.

 

Ходить сонко по вулиці,

Носить спання в рукавиці...

 

 

 

Щедрівка, яку співали хлопці

(не в усіх селах Донеччини) Чи дома, дома пан господар?

А я знаю, що він дома,

Сидить же він кінці стола,

А на ньому шуба – люба, А на шубі-поясочок,

А на поясочку-калиточка, А в калиточці – сім селезечок,

Сьому-тому по селезечку, А нам, братці, по пірожечку.

А старим дідам – по поляниці,

А старим бабам – по чорній ягниці, Щоб родилися бики й телиці, І чорні ягниці.

Записи зроблено Оліфіренко В.  у селі Комишуваха, біля Попасної.

Джерело: Оліфіренко В.

Таємниця духовного скарбу.-Донецьк,1994.-с.48-49

 

  

Привітання з Новим роком посипальниками

А в полі, в полі

Там плужок оре,

А за тим плужком

Сам Господь іде,

Діва Марія Їсти носила, Бога просила:

Уроди, Боже,

Жито, пшеницю,

Жито, пшеницю, Всяку пашницю!

У деяких місцях Донеччини після цієї пісні прибавляють: «Де кінь хвостом-там жито

кустом, де овечка рогом-там пшеничка стогом»

Записи зроблено Оліфіренко В.  у селі Комишуваха, біля Попасної.

Джерело: Оліфіренко В.

Таємниця духовного скарбу.-Донецьк,1994.-с.35

 

 

 

На Великдень

Христос воскрес, 

                                                           Христос воскрес,

Нам радість вознес! Сиз голуб кує-

Ввесь мир празнує.

Мур-муравиці побіля горба

                                           йшли,

 хреста не найшли;

забачили ангола на камені

                                               сидящого, всякому обіщащого.

Перевели його через Пилати,

Стали Пилати питати,

Де Іісуса Христа шукати;

Він же отповідився, На небеса отступився. Сонце, сонце пресвятися, Камінь-двері отварися.

Там його мати під Хрестом

                                            стояла, великим гласом одповідала:

син мій маленький животом боленний радайте, за Христа муку

                                                     претирпляйте.

З світом воскресінням 

                                                   поздоровляєм!

Джерело: Оліфіренко В.

Таємниця духовного скарбу.-Донецьк,1994.-с.40

 

 

 

 

Ой в степу криниченька 

Ой в степу криниченька-

Там водиця виринає,

Ой там чумак молоденький Воли сірі напуває.

Воли ревуть, води не пють:

В Крим дорогу чують,

Ой там наші чумаченьки В Тивані бичують.

Ревуть воли, не пють води,

Став він підливати; заболіла головонька, Та став чумак умирати.

-           Воли ж мої сірі, і чого ревете -        Та все ж мені, чумакові, жалю завдаєте? Воли ж мої сірі, хто ж вам паном буде, Та як мене, молодого, на світі не буде?

А вже ж мої сірі воли, Гей до Бога ревуть,

А молодого козаченька Вже до гроба везуть.

У городі у Кримочку,

У чумачім гродочку,

Гей, та вдарили у дзвін- Та по тому чумакові, Що ходив по сіль.

У городі у Кримочку

Та вдарили у два-

Та й по тому чумакові, Що був та нема.

Записав Я.Новицький в с.Ольгинське

Маріупольського повіту

Катиронославської губернії від М.Іващенка.

Джерело: Оліфіренко В.

Таємниця духовного скарбу.-Донецьк,1994.-с.28

 

 

 

 

 

 

Корисні посилання 

 

1.     Сайт «Фейсбук» https://www.facebook.com/groups/120689925929441/post_tags/?post_tag_id

=124444868887280   Тема: Етногурти.

2.     Відеохостинг YouTube https://www.youtube.com/watch?v=kWGCpH5H2I&fbclid=IwAR2NHu1ZBQCVAKR9oMBYWR6eY_LACZFfhqmnhiLOTVM_mc7rvvQWtPTKkE Список джерел

 

1.       Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Наказ Міністерства освіти і науки  від 16.06.2015 р. № 641

2.       Романько В.І. Література донецького краю: Посібник для вчителя/Відп.ред.проф.В.А. Глущенко.-Донецьк: Нац.Спілка письменників України ж. «Донбас», 2006.-264с.

3.       Літературно-художній і публіцистичний журнал «Донбас». Випуск 1-6

Таємниця духовного скарбу. – Донецьк, 1994

4.       Літературно-художній і публіцистичний журнал «Донбас».

Дума і пісня. -Донецьк,1993

5.       Українці Кубані та їхні пісні / Упорядник Надія Супрун-Яремко. – Київ:  Музична Україна, 2005. – 784 с.

6.       Форум Газети Поиск. Легенды Донбаса. Народний месник Зуй.

[Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Режим доступу:

http://forum.gp.dn.ua/viewtopic.php?f=24&t=1264&start=0&sid=5bb274e98418 d0d3b578481adbe7787c  (дата звернення 31.03.2020)