Створення умов розвитку психолого-педагогічної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О.

АНОТАЦІЯ

 

У даній підсумковій випускній роботі автор розкриває деякі теоретичні, методичні та практичні аспекти теми «Створення умов розвитку психолого-педагогічної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О».

Автором опрацьовано літературні джерела за темою роботи; результати аналізу і систематизації джерел представлено у теоретичній частині роботи.

У практичній частині роботи надано методичну розробку тренінгу з використанням сучасних педагогічних технологій.

Робота може бути цікавою для педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти у контексті вдосконалення їх психолого-педагогічної компетентності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕЦЕНЗІЯ НА ВИПУСКНУ РОБОТУ

 

 

Слухач
Група	ОД-IІ-35СтМ
Тема роботи	Створення умов розвитку психолого-педагогічної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О.
Дата отримання	__________________________________________________
Рецензент	__________________________________________________

 

 

№ з/п	Критерії оцінювання	Кількість балів*
1	Актуальність теми, достатність її обґрунтування
2	Міра розкриття теми
3	Професійна й практична спрямованість роботи
4	Упровадження результатів роботи
5	Якість оформлення роботи

Примітка: *Максимальна кількість балів за кожним із критеріїв – 20 балів

 

 

Загальна характеристика роботи, зауваження та рекомендації:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

Оцінка роботи (загальна кількість балів):  ___________________________

 

	(підпис рецензента)

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………. 5 с

1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. Теоретичні засади педагогічного спілкування у освітньому процесі…………………………………………….. 7 с

1.1. Психолого-педагогічна компетентність як складова педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника …………………… 7 с

1.2. Мета і завдання розвитку психолого-педагогічної компетентності майстрів виробничого навчання…………………………………………………. 12 с

1.3. Особливості розвитку компетентностей педагогічних працівників у ЗП(ПТ)О ………………………………………………………………… 17 с

2.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Здійснення навчальної мотивації  у майстрів виробничого навчання …..……………….. 23 с

2.2. Методична розробка тренінгу щодо вдосконлення  професійних компетентностей майстрів виробничого навчання……………... 23 с

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 28 с

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………... 29 с

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….. 31 с

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасні вимоги до діяльності педагогів, їх професійного розвитку зумовлені процесами оновлення освіти, запуск компетентнісної моделі освітньої діяльності, педагогіки партнерства, орієнтування на нові стандарти й результати навчання. Все це вимагає перегляду традиційних уявлень про роль педагога та реалізацію його особистісно орієнтованої моделі професійного розвитку.

Не заперечним є твердження, що педагог повинен учитися впродовж життя. Специфіка освітянської роботи полягає у тому, що йому необхідно виходити до учнів із знаннями, думками і переконаннями, які відповідають потребам часу і суспільства. Щоб сформувати суспільство, яке навчається, потрібно створити умови для педагога, в яких він зможе оволодіти найсучаснішими методологічними, теоретичними і методичними знаннями, випрацьовує суспільні орієнтири.

Потреба країни в педагогах, які здатні до особистісно-гуманної позиції стосовно вихованців і себе, висуває в розряд актуальних проблему підвищення професійної, перш за все психологічно – педагогічної компетентності педагога. Проблема набуває особливого значення у зв’язку з процесом гуманізації освіти.

Актуальність цієї теми обумовлена тим, що при безперервному професійному розвитоку та підвищенні кваліфікації педагога передбачається набуття нових і вдосконалення раніше здобутих компетентностей на основі отриманої освіти та практичного досвіду. В таких умовах система освіти має потребу в підвищенні професійної компетентності та професійного розвитку сучасного педагога. Одним зі шляхів забезпечення професійного розвитку є впровадження інноваційних технологій навчання дорослої людини.

Мета роботи: на підставі аналізу сучасної літератури дослідити основні напрями для створення умов розвитку психолого – педагогічних компетентностей майстра виробничого навчання ЗП(ПТ)О в сучасних умовах.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

•                розкрити теоретико – методичні засоби у розвитку та саморозвитку майбутнього кваліфікованого робітника на сучасному етапі;
•                охарактеризувати форми та методи забезпечення успішного розвитку психолого – педагогічної компетентності майстра у ЗП(ПТ)О.

Практична значущість роботи має вираження у використанні на практиці у формі тренінгу щодо створення умов для розвитку психолого – педагогічної компетентності майстрів виробничого начання ЗП(ПТ)О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

Теоретичні засади педагогічного спілкування у освітньому процесі

1.           Психолого-педагогічна компетентність як складова педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника.

 

Будь-яка діяльність, спрямована на формування професіоналізму та компетентності, завжди має психологічні та педагогічні підстави, оскільки професіоналізм, компетентність, який розгортається в діяльності людини, спираються на певні психологічні утворення, які стають, розвиваються, проявляються в потребах, цінностях, поведінці, в комунікативних структурах, актуалізуються особистістю.

Компетентність - складна, що знаходиться у розвитку, категорія освітнього (педагогічного) людинознавства, яка на початку XXI ст. виявилася предметом інтенсивної наукової і філософської рефлексії у зв'язку з процесом модернізації та стандартизації вищої освіти на базі компетентнісного підходу. За останні роки з'явився величезний обсяг науково-педагогічної літератури - як монографічної, так і навчально-методичної, в тій іншій мірі розвиваючої категорію компетентності.

Компетентність — знання та досвід якими володіє майстер у своїй професійній справі. Компетентним може бути тільки той, хто вміло і правильно виконує певні функції.

Педагогічна компетентність викладача — це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності, володіння теоретичними знаннями та вміннями, які забезпечують наставника вдалою формою роботи [4].

У педагогічній науці поняття «професійна компетентність педагога», розглядається по-різному. Це обумовлено вибором дослідниками різних наукових підходів (особистісно-діяльнісного, системно-структурного, культурологічного та ін.) в контексті поставлених наукових завдань, направлених на розгляд суті поняття «компетентність» [13, с.5].

Психологічно – педагогічна компетентність розглядається науковцями як максимально адекватна, пропорційна сукупність професійних, комунікативних та особистісних якостей педагога, котрі забезпечують не тільки професійну підготовленість, а й високий рівень професійної самосвідомості, уміння керувати своїм психічним станом.

Кайдалова Л. Г., Щокіна Н. Б., Вахрушева Т. Ю. розглядають педагогічну компетентність як один із компонентів педагогічної майстерності викладача [7, 3].  Під професійною компетентністю вони розуміють «знання педагогіки, психології, логіки, принципів, форм і методів навчання і виховання, змісту навчального предмета та індивідуальних особливостей студента; уміння спілкуватися, дохідливо викладати навчальний матеріал, вести полеміку, керувати дискусією, використовувати наочні посібники і технічні засоби навчання, зацікавлювати і підтримувати увагу, аналізувати та оцінювати знання та вміння студентів, володіти комп’ютером; навички усного мовлення, розподілу власної уваги, орієнтування в часі».

Можна приєднатися до думки В.М. Введенського, який під “професійною компетентністю педагога” розуміє “здатність педагога ефективно здійснювати професійну діяльність: швидко оволодівати сучасними способами діяльності та успішно виконувати професійні обов’язки”. Він зазначає, що професійна компетентність не зводиться лише до набору знань та вмінь, а визначає необхідність їх ефективного застосування в реальній освітній практиці [4].

Перед сучасним педагогом ставиться вимога володіти цілою гамою спеціальних, професійних умінь, передусім пов’язаних з його психологічною підготовкою. У своїй професійній діяльності він зіштовхується з необхідністю вчити не лише знанням, але й способам їх одержання, формувати навчальну діяльність учнів, будувати освіту як систему, що створює умови для самопроектування і формування багатомірної свідомості, здатності самовизначатися, розвивати в учнів техніку розуміння, мислення, дії, рефлексії. Унікальність професії педагога полягає у тому, що він створює умови розвитку людини, її освіти, а основу педагогічної освіти складає психологічне знання як учіння про сутність людини і закономірності її розвитку. У цьому контексті стає очевидною необхідність підвищення психологічної грамотності сучасного педагога.

Психологічно – педагогічна компетентність педагога - запорука ефективності навчально-виховного процесу.

Якісна освіта неможлива без особистісного зростання, прагнення до розширення власної обізнаності, вдосконалення умінь і навичок, які в педагогічній діяльності стануть провідними в роботі із учнями та в навчальному колективі. Проблема розвитку людини в сучасних умовах неможлива без самостійної продуктивної праці, бо з плином часу світ розвивається, тому майстру необхідно встигати слідкувати за тенденціями розвитку науки. Учні мають здобувати нові знання, знайомитися з сучасними науковими досягненнями і лише компетентний майстер може це забезпечити.

На відміну від традиційних цілей освіти, орієнтованого на оволодіння системою знань, умінь і навичок, компетентнісно-образовател'ний стандарт - це стандарт результатів освіти. У ньому прописано, що саме завершив навчання людина може робити: чи не звичні "повинен знати", "повинен вміти" , а може, бо мати знання і вміти їх використовувати - різні речі, так само як є різниця в тому, щоб володіти вміннями і застосовувати їх на практиці. Формула опису результатів освіти в компетентнісний стандарті дуже проста: "може (здатний) робити те-то і те-то".

Разом з тим існує деяка неясність, пов'язана з відсутністю єдиної позиції відносно визначення понять компетентності та компетенції. Дискусія з приводу "демаркаційної лінії" між зазначеними поняттями не вщухла досі, породивши різні понятійно-методологічні підходи (досить назвати імена таких вітчизняних авторів, як В. А. Байденко, Н. А. Селезньова, В. М. Соколов, І. А. Зимова, Ю. Г. Татур, А. В. Хуторський та ін.). У федеральному державному освітньому стандарті третього покоління (ФГОС- 3) ключовим поняттям є "компетенція", а похідним - "компетентність". У цьому випадку компетентність складається, системно утворюється з компетенцій. Іншими словами, компетенція в більшій мірі відноситься до категорії потенційного якості людини, фіксованої дієсловами "знаю" і "володію". Компетентність же більше пов'язана з категорією актуального (реального) якості людини, фіксованої дієсловами "вмію" і "можу".

До одного із способів розрізнення зазначених понять деякі зарубіжні автори (Р. Боуз, Д. Байноу) відносять диференціацію результативності діяльності (що має бути досягнуто) і тих актів поведінки, які використовувалися для досягнення результатів (як вони досягнуті). Відповідно до цього розрізненням можна дати наступні визначення:

•         компетентність (що) є результат, який визначає ефективну роботу, тобто види діяльності, в яких людина компетентна;
•         компетенції (як) являють собою поведінку, застосоване для досягнення бажаних результатів, тобто дії та операції людини, що роблять його компетентним.

Іншими словами, компетенції мають справу з поведінкою людини, яке потрібно для того, щоб виконувати роботу ефективно. Компетентність же пов'язана з категорією актуального професійної якості людини, фіксованої дієсловами "знаю", "володію", "вмію", "можу", "здатний", "готовий виконати". Компетентність базується на тому чи іншому безлічі компетенцій, які виражають собою ті чи інші сторони потенційного якості людини, що відображають ступінь його здатності виконати той чи інший вид робіт, діяльності. Нині виділено такі різновиди компетенцій витоків психолого-педагогічної компетентності:

•              Компетенція-ставлення;
•              Компетенція-відповідність;
•              Компетенція-здатність (знання, навички, вміння);
•              Компетенція-знання;
•              Компетентність-готовність;
•              Компетенція-диспозиція (рольова компетенція).

Компетентність - це система компетенцій, якими людина володіє і готовий їх реалізувати у своїй діяльності з високою якістю. Ця система компетенцій включає в себе зазначені види компетенцій.

Таким чином, психолого-педагогічна компетентність науково-педагогічного працівника постає як сукупність взаємопов’язаних його професійних, комунікативних, особистісних рис, що сприяють зростанню педагогічної майстерності, ефективній науково-педагогічній діяльності, дозволяють досягати якісних результатів у процесі навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки та самоудосконалення суб’єктів навчання, та знаходить вираз у готовності до самостійної творчої побудови навчально-виховного процесу.

Поряд із цим перспективними напрямами подальших досліджень у даному питанні  можуть стати дослідження процесу розвитку педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника на основі психолого-педагогічної компетентності на різних етапах науково-педагогічної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Мета і завдання розвитку психолого-педагогічної компетентності

майстрів виробничого навчання.

 

Професійна компетентність вчителя – це сукупність його особистісних якостей, загальної культури та кваліфікаційних знань, умінь, методичної майстерності, гармонійна інтеграція яких в педагогічній діяльності дає оптимальний результат.

Метою формування педагогічної компетентності є забезпечення належної професійної підготовки випускника професійного закладу освіти в умовах подальшої ступеневої освіти та його конкурентноздатності на ринку освітніх послуг.

Відповідно до мети конкретизовано основні завдання формування педагогічної компетентності майстра виробничого навчання:

• забезпечити оволодіння технологіями самоорганізації та самоактуалізації;
• створити умови для становлення професійної культури спеціаліста;
• формувати професійну мобільність учнів;
• організовувати методичну, дидактичну підтримку майстрів;
• формувати соціальну активність на основі особистісних якості та соціальних умінь особистості.

Сьогодні учні прагнуть володіти новітніми технологіями в обраній професії, вільно орієнтуватися в інформаційному просторі за допомогою комп’ютерної  техніки, управляти автоматизованими системами виробництва, вміти проектувати й конструювати власні методики роботи на виробництві. Ці та інші компетенції може сформувати методично компетентний майстер виробничого навчання, роль якого в професійно-технічному навчальному закладі за останні роки значно змінилася. Він все більше стає організатором навчального та виробничого процесу, керівником пізнавальної і виробничої діяльності учнів, сприяє розвитку їх активності та самостійності в набутті знань, умінь і навичок.

Компетентність — знання та досвід якими володіє майстер у своїй професійній справі. Компетентним може бути тільки той, хто вміло і правильно виконує певні функції.

Педагогічна компетентність викладача — це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності, володіння теоретичними знаннями та вміннями, які забезпечують наставника вдалою формою роботи [4].4. Український педагогічний словник / [уклад. Гончаренко С.У. та ін.]. — К.: Либідь, 1997. — 186 с.

Професійна компетентність пов’язана з галузями функціонування людей, їхніми можливостями й здібностями. Отже, компетентність корелює із професіоналізмом у тій чи іншій галузі, є одночасно і умовою, і показником його досягнення [11]. 

У зарубіжній психолого-педагогічній літературі поняття компетентності найчастіше використовується як характеристика кінцевої мети навчання й інтегральне утворення в структурі моделі фахівця.

 Відносно самостійною підсистемою в структурі професійної компетентності

є психологічна компетентність. Поняттям психологічна компетентність педагога позначають можливості людини, яка займається педагогічною діяльністю. Це комплексний термін, і він не зводиться до ні до педагогічних здібностей, ні до освіченості учителя в сфері педагогіки та психології, ні до комплексу особистісних рис. Психологічною компетентністю позначають сукупність визначених якостей особистості, які зумовлюються високим рівнем її психолого-педагогічної підготовленості і забезпечують високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності [8]. Психологічна компетентність розглядається як максимально адекватна, пропорційна сукупність професійних, комунікативних та особистісних якостей педагога, котрі забезпечують не тільки загально професійну підготовленість, а й високий рівень професійної самосвідомості, уміння керувати своїм психічним станом. 

Психологічна компетентність це багатопараметрична система, компонентами якої є: ціннісно-мотиваційний (мотивація досягнень, мотивація до оволодіння психологічними знаннями, ціннісні орієнтації педагога);

• рефлексивний (усвідомлення сприйняття себе суб’єктами навчально – виховного процесу з метою вибору стилю взаємодії, управління, тактики спілкування);
• організаторський (передбачає організацію професійної діяльності з метою підвищення її ефективності);
• управлінський (передбачає прийняття рішень у повсякденних і екстремальних умовах професійної діяльності, аналіз та врахування альтернатив, контроль за перебігом діяльності, оцінка діяльності учасників педагогічного процесу);
• когнітивний (являє собою комплекс професійних знань, а також загальної, соціальної, вікової, педагогічної психології, які є необхідними в професійній діяльності педагога);
• емоційно-вольовий (комплекс знань про афективну сферу суб’єктів педагогічного процесу, вміння застосовувати ці знання у своїй діяльності, вміння керувати своїми власними емоційно-вольовими станами, емпатійність);
• самоактуалізуючий (включає самоконтроль, саморегуляцію та самовдосконалення особистості педагога).

  Досягнення вищого рівня психологічної компетентності педагога є передумовою активізації ним процесу учіння суб’єкта навчання, розвитку його

навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здібності до самоосвіти. Проявом психологічної компетентності педагога є педагогічна уява, яка виражається у передбаченні ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісног розвитку вихованців. Педагог високого рівня майстерності може розподіляти вагу між декількома об’єктами або видами педагогічної діяльності.

Важливою складовою педагогічної діяльності і обов’язковим компонентом психологічної компетентності педагога є комунікативна компетентність, яка є комплексною якістю, що включає мотиваційну й інструментальну складові і визначається такими професійно значущими особистісними властивостями: схильність до аналізу міжособистісних відносин, здатність до позитивного спілкування, здатність витримувати нервові перевантаження, якості лідера. 

В теорії педагогічної освіти сукупність вимог до педагога називається по-різному: «кваліфікаційна характеристика», «професіограма особистості», «професійна готовність», «професійна компетентність». Характеризуючи одну й ту саму проблему, ці категорії можуть використовуватися в різних контекстах. Найбільш широким є поняття професійна компетентність – здатність успішно виконувати професійні завдання і обов’язки тієї посади, на яку людина претендує.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

1. Принцип гуманізму – створення умов для формування кращих якостей та здібностей студента; гуманізація взаємин між викладачами і вихованцями, повага до особистості майбутнього спеціаліста, розуміння його запитів, інтересів, гідності; виховання гуманної особистості, щорої, людяної, доброзичливої, милосердної.

2. Принцип демократизації – усунення авторитарного стилю у спілкуванні. Сприйняття особистості майбутнього вчителя як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток педагогічних здібностей.

3. Принцип компетентності – створення умов для розвитку необхідних структурних елементів педагогічної компетентності випускника.

4. Принцип педагогічної творчості – створення умов для розвитку індивідуально-особистісної творчості.

5. Принцип проблемності передбачає орієнтацію майбутнього фахівця на вирішення реальних педагогічних проблем.

6. Принцип реалізму передбачає орієнтованість випускника педагогічного закладу на досягнення реальних педагогічних цілей, оволодіння необхідними для цього засобами і методами.

7. Принцип педагогічного саморозвитку передбачає орієнтацію випускника на створення умов для стабільного задоволення власних духовних та педагогічних потреб у саморозвитку і самореалізації. Професійна підготовка майбутніх учителів буде ефективною, якщо вона здійснюється в комплексі зазначених підходів і принципів і має цілісний характер.

8. Принцип орієнтації на особистість - вибір змісту методів, форм навчання спирається на природну схильність студентів до пізнання, цілеспрямовано актуалізує їхні духовні потреби та інтереси, сприяє їх духовній самореалізації.

9. Принцип технологічної єдності процесу навчання ,використання нових технологій навчання.

10. Принцип діалогізації навчання – відмова від монологізму як соціально-орієнтованого спілкування – діалогу; розвиток у студентів уміння бачити сильні та слабкі аспекти співрозмовника, критично ставитись до отриманої інформації, розрізняти упереджену неупереджену інформацію, виявляти розбіжності в позиціях учасників діалогу та розуміти позицію співрозмовника.

Отже, в результаті аналізу викладеного матеріалу можна зробити висновок: психологічна компетентність є складовою професійної компетентності фахівця, зміст психологічної компетентності особистості пов’язаний з особливостями професійної діяльності;   психологічна компетентність педагога представляє собою узгодженість між його знаннями, практичними уміннями і реальною поведінкою, яку педагог демонструє в процесі педагогічної взаємодії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Особливості розвитку компетентностей

педагогічних працівників у ЗП(ПТ)О

 

За умов актуалізації в суспільстві пріоритетного розвитку системи освіти важливого значення набуває пошук інноваційних шляхів упровадження сучасних методик, технологій професійного удосконалення педагогічної майстерності науково - педагогічного працівника. У контексті даного питання актуальною проблемою є підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників як цілісної системи дій і заходів, спрямованих на збагачення їх психолого-педагогічної компетентності, поглиблення знань, розвиток творчого потенціалу, вироблення власних підходів щодо вирішення важливих проблем освітньої діяльності, узагальнення передового педагогічного досвіду, генерування нових педагогічних ідей.

Ефективність науково-педагогічної діяльності є сьогодні однією з найгостріших проблем освіти.

Низький рівень психолого-педагогічної підготовленості майстрів виробничого навчання призводить до суттєвих упущень у підготовці кваліфікованих працівників. У зв’язку з цим виникає необхідність  перегляду підходів до підготовки майстрів ЗП(ПТ)О у напрямі підвищення їх психолого-педагогічної компетентності.

Прогресивні зміни в сучасному суспільстві вимагають нових концептуальних засад  щодо  проблеми  розвитку  професійної  педагогічного працівника  як  творчої, соціально  активної  особистості,  яка  адаптована  до  мінливих  суспільних  реалій  і спроможна  передавати  свій  досвід  учнівській  молоді  в  рамках  навчально-виховного процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Проблема розвитку професіоналізму педагогічного працівника  належить до розряду «вічних» проблем. Аналіз наукової літератури підтверджує, що своїми коренями вона сягає далекого минулого. Історія української педагогіки багата на славні імена видатних педагогів, учених, представників української освіти, культури, мистецтва, громадських та державних діячів, які зробили відчутний внесок у розвиток педагогічної думки й освіти України .

У розвитку освіти та педагогічної думки України другої половини ХХ ст. почесне місце посідає творчість Василя Олександровича Сухомлинського .

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський підкреслював значущість особистості викладача: «Я сказав би, що пізнання дитячого світу починається з пізнання людини, а людина відкривається перед дитиною в образі матері, батька й вчителя»[15].

Видатний педагог був глибоко переконаний, що викладач повинен активно шукати шляхи раціоналізації своєї діяльності на основі оволодіння новими знаннями, вміннями та навичками. Виступаючи за виховання всебічно розвинутої особистості, Василь Олександрович висував великі вимоги до викладача-вихователя: бути самому всебічно ерудованою людиною, постійно вивчати новітні досягнення науки й техніки, психології, педагогіки, методики. Він наголошував: «Учень повинен бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь» [14].

У наш час залишається актуальним питання про конкурентоздатність спеціалістів у сфері педагогіки в умовах ринкової економіки. Одним зі шляхів вирішення даної проблеми є підвищення рівня знань викладача.

В. О. Сухомлинський відстоював думку про те, що набуття професійної та особистісної досконалості триває протягом усієї педагогічної діяльності, а іноді й усього життя викладача. Йдеться про орієнтацію на «освіту впродовж життя», на професійнеособистісне самовдосконалення, де викладач спроможний бути суб’єктом організації власної повноцінної життєдіяльності.

Кожен педагогічний працівник повинен прагнути досягти вершин професіоналізму, ідеалів культури та творчої самореалізації. Важливо проводити постійний аналіз власної роботи, розуміти чи відбувається він ефективно, впевнено і вдало. Для того, щоб наблизити свою роботу до максимального ефекту треба мати вміння керувати власним розвитком. Чи стане він справжнім майстром у педагогічній діяльності залежить від його вміння вдосконалювати власні потреби, установки та інтереси, а також від того, чи поставлено за мету розвиватися, вдосконалюватися, поглиблювати свою мудрість щоразу, як тільки випадає можливість. Треба розвивати ті здібності, які формують спеціаліста, професіонала, справжнього фахівця своєї справи. Самовиховання має бути головною частиною життя майстра втробничого навчання.

На даний момент проблема самоосвіти майстра виробничого навчання стала особливо актуальною. Майстрам пропонується великий спектр послуг отримання різноманітної інформації: підвищення кваліфікації в різних навчальних закладах, семінари, лекції, наукова література. Майстри постійно здобуваюжть знання з різноманітних джерел, використовують здобуту інформацію в своїй професійній діяльності, для розвитку свого інтелекту, духовності та життєдіяльності. Приклади джерел самоосвіти: конференції, семінари, курси різних напрямків (як педагогічних, так і з викладання своєї дисципліни), заочне навчання в навчальному закладі, телебачення, газети, інтернет, відео, аудіо інформація на електронних носіях.

Самоосвіта є доступною, але не легкою. Тільки цілеспрямований та вмотивований майстер зможе навчитися самостійній освіті. Це повинно бути звичкою, стилем життя, адже самостійне навчання ввійде в повсякденність як її частина, то з кожним днем майстер ставатиме на одну сходинку вище і через певний час, він зрозуміє, що не стоїть на місці, тим самим може показати приклад всьому навколишньому суспільству.

Будь яка діяльність не може мати сенсу, якщо в ній не планується кінцевий продукт. Тому викладач повинен мати список власних результатів та досягнень, які сприяють особистісному і професійному зростанню. Він повинен контролювати свої дії й систематично їх оцінювати. Самоусвідомлення дій, процесів є одним з етапів контролю над самим собою, щоб досягти конкретних цілей. Результати самоосвіти та власного збагачення можуть бути такими: створення власних педагогічних розробок, відкриті виступи перед викладачами на методичних об’єднаннях, проведення тренінгів, семінарів, конференцій, відкритих занять перед широким загалом викладачів. [16].

Професіоналізм майстра не може обмежуватися тільки знаннями з тієї дисципліни, що він викладає, він повинен постійно вдосконалювати власні якості, регулювати внутрішній світ, проводити аналіз виконаної роботи, дій, систематично працювати над собою. Самоосвіта — стрижнева частина педагогічної роботи. Розвиток наукових здібностей, прагнення бути на сходинку вище, поглиблення набутих знань – це дорога до педагогічної вершини. Шляхом постійного розвитку інтелектуальних здібностей майстер вдосконалює та розвиває вже набуті риси або здобуває нові. Він повинен пам’ятати, що без особистісного зростання він не зможе реалізовувати власну педагогічну діяльність. Самоосвіта педагога — ефективний засіб забезпечення якості освіти. Тому їй має бути відведене належне місце у формуванні педагогічної компетентності майстра виробничого навчання.

Специфіка педагогічної діяльності майстра виробничого навчання професійно – технічного навчального закладу полягає в тому, що він працює з тією категорією учнів, яка має різноманітні загальні та професійні інтереси і яка потребує від нього не тільки володіння загальною системою предметних знань необхідних для підготовки спеціалістів саме в обраній сфері, а також спрямування на подальше продовження ступеневої освіти.

Основу компетентності майстра виробничого навчання становлять професійні знання, вміння та навички. Знання охоплюють декілька рівнів: насамперед– це фундаментальні знання дисципліни з урахуванням сучасних підходів до її вивчення,  тенденцій наукових досліджень, розробок  найактуальніших проблем; по-друге –це володіння законами та принципами педагогіки, дидактики, психології; по-третє –це володіння методикою викладання навчальної дисципліни, методологією конструювання навчально-виховного процесу, постійний перегляд навчальних планів і програм.

Володіння педагогом вказаних знань вимагає формування певних професійних вмінь та навичок, серед яких: володіння та використання інформаційних джерел та комп’ютерної мережі на рівні досвідченого користувача, а також навичками аналізу, відбору та вмілого використання отриманої інформації, вміння  спілкуватись із учнями, знання учнівського середовища та системи функціонування ЗП(ПТ)О, планувати і керувати самостійною та індивідуальною роботою учнів, володіння методами контролю та перевірки виконання навчальних завдань, вміння оптимально обирати форми і методи навчання, організовувати чітку і ефективну передачу знань, спрямованість на формування ціннісних установок особистості, її світогляду та стійкого інтересу до обраної спеціальності та майбутньої професії, прогнозування навчального процесу, аналіз своєї професійної діяльності.

Так, знання, вміння і навички виступають як діяльнісні характеристики професійної компетентності майстра виробничого навчання ЗП(ПТ)О, які представлені в стандартах професійно-технічної освіти. Однак, формування вказаних професійних компетентностей є можливим завдяки наявності цілого ряду особистісних якостей: вимогливості до себе та учнів, мобільності, креативності, здатності до творчої діяльності, саморозвитку та самоосвіти.

Так, основу компетентності фахівця на думку сучасних науковців О. Бадальова, В. Жукова, Л. Лаптєвої, Н. Бібіка складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку[2].

Виходячи з досвіду роботи в професійному закладі, серед методів підвищення професійної компетентності викладачів можна виділити: систематичну участь у роботі циклової комісії, школи підвищення педагогічної майстерності, а також участь у фахових конкурсах, методичних об’єднаннях, майстер-класах, виставках фахової таметодичної літератури, науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, присвячених питанням науки та освіти тощо. Щороку педагогічний колектив працює над визначеною методичною проблемою, яка є актуальною в контексті сучасного оновлення змісту освіти та безпосередньо стосується навчального-виховного процесу коледжу. Працюючи над даною проблематикою кожен викладач має змогу розкрити власний творчий потенціал, акумулюючи накопичений педагогічний досвід, а також передовий педагогічний досвід, що є всвою чергу.

Контроль за самоосвітою педагогів здійснює адміністрація професійного закладу.

Професійне вдосконалення майстра виробничого навчання сприятиме вирішенню ряду принципових завдань: формування механізму підвищення професійної майстерності як невід’ємної нормативної і змістової складової навчально-виробничого процесу, моделювання очікуваних результатів та їх системна діагностика; створення відповідного середовища. Якісним показником сформованості професійної компетентності вмайстра є рівень засвоєння учнями предметних знань, формування аксіологічних  омпетентностей та критичного мислення на основі інтерпретації різноманітних джерел інформації, захисту власної  позиції, комунікативних вмінь і навичок, активної життєвої та громадської позиції.

Однією з умов вдосконалення професійної компетентності педагога є мотивація на успіх, якій важливо приділяти увагу, оскільки прагнення людини знайти себе в діяльності та пізнати себе в результатах своєї праці беззаперечне. При цьому важливо створювати позитивний психологічний клімат в колективі, залучати майстрів до науково-експериментальної роботи, стимулювати до публікацій у фахових журналах, до участі в конкурсах професійної майстерності тощо. Професійна мотивація забезпечує усвідомлене і стійке прагнення майсра виробничоо навчання до досягнення високих рівнів професіоналізму, до повного розкриття своїх можливостей і здібностей, враховуючи ступінь суспільного й індивідуального розвитку.

Отже, розвиток професійної компетентності, в особливості психолого – педагогічної компетентності, майстра виробничого навчання є одним з проявів професійної майстерності, показники сформованості професійно необхідних якостей і характеристик на засадах системи теоретичних знань та практичного досвіду, що зумовлюють достатній рівень готовності до виконання професійних обов’язків відповідно до визначених вимог, забезпечують високий рівень його самоосвіти та професійної самореалізації.

Та все ж, найкраща мотивація для розвитку психолого – педагогічної компетенції для будь – якого педагогічного працівника – це були та залишаються успіхи наших учнів, їхня професійна майстерність, їхні особисті досягнення.

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ТРЕНІНГ

«Вдосконлення  професійної компетентності майстра виробничого навчання»

Кожен, хто перестає вчитися, старіє, – не важливо, в 20 або 80 років, – а будь-який інший, хто продовжує вчитися, залишається молодим. Найважливіше в житті – це зберегти мозок молодим. Генрі Форд

Мета: формування професійних компетентностей педагога, зокрема майстра виробничого навчання, для здійснення постійного професійного розвитку, самовдосконалення, в умовах особистісно зорієнтованого навчання;стимулювання бажання на підвищення свого професійного рівня;сприяння формуванню комунікативних умінь та навичок методичної діяльності.

Завдання:

• забезпечити учасників тренінгу знаннями нових освітніх методик;
• допомогти в організації професійного самовдосконалення та самоосвіти;
• сформувати вміння командної взаємодії.

Обладнання: фліп - чарт (дошка), аркуші паперу,кольорові стікери , плакат із зображенням дерева, ватмани, фломастери, роздаткові матеріали, маркери, малюнки.

Час: 60 хв.

1. Вступне слово тренера ( 2хв. )

Будь – який тренінг має свої правила. І ми з вами для успішної нашої співпраці повинні дотримуватись певних правил.

(Тренер зачитує правила – учасники погоджуються залишити їх або пропонують власний варіант).

Правила роботи в групі:

1. Ми поважаємо права власні й інші.

2. Ми маємо право на помилку, ми вчимося на своїх помилках.

3. Ми ніколи не сміємось з чужих помилок.

4. Ми завжди допомагаємо один одному.

5. Ми слухаємо, що нам хочуть сказати інші та, якщо потрібно,запитуємо.

6. Ми свою частину роботи намагаємось виконати якнайкраще.

7. Ми цінуємо толерантність, точність,ввічливість.

8. Світ навколо нас вирує, а ми - «Т У Т і ЗАРАЗ» - вчимося.

9. Найдорогоцінніше, що у нас є - це Ч А С, використаймо його для себе найефективніше.

2. Вправа “ Дерево очікуваної мети ” ( 5хв. )

Мета: сприяти формуванню побажань учасників щодо участі їх у тренінгу, розвивати їхні професійні прагнення .

Очікування: посилення мотивації до участі в тренінгу.

Ресурсне забезпечення: ватман з малюнком дерева, кольорові стікери, ручки.

Хід вправи:

Тренер повідомляє учасникам тему, мету та завдання.

Тема : Професійна компетентність педагога як одна з умов успішності його

професійної діяльності.

Мета:

формування професійних компетентностей педагога для здійснення постійного професійного розвитку, самовдосконалення, в умовах особистісно зорієнтованого навчання; стимулювання бажання на підвищення свого професійного рівня;

сприяння формуванню комунікативних умінь та навичок методичної діяльності.

Завдання:

• забезпечити учасників тренінгу знаннями нових освітніх методик;
• допомогти в організації професійного самовдосконалення та самоосвіти;
• сформувати вміння командної взаємодії.

Учасники , в свою чергу,обдумують, записують та промовляють вголос свої очікування від заняття. Зафіксовані очікування на стікерах вивішують на дерево, що намальоване на ватмані.

До уваги тренера!!!

Цю вправу тренер розпочинає з власного прикладу з метою налагодити мікроклімат в групі.

3. Вправа” Мозковий штурм” ( 5хв. ДОДАТОК 1 )

Мета: активізувати учасників, підготувати їх до виконання наступних вправ.

Очікування:підвищення рівня інформованості щодо даної проблеми.

Ресурсне забезпечення: ватман, роздатковий матеріал (документи), маркери.

Хід вправи:

Тренер озвучує завдання: (поділ на групи – скласти пазли картинки)

1 група – розшифровує поняття « професійна»

2 група – розшифровує поняття «компетентність»

3 група – розшифровує поняття «вчителя», вказавши якості вчителя, які починаються з букв поданих слів.

Після виступів кожної з груп, тренер узагальнює інформацію. Далі учасники тренінгу отримують додаткову інформацію, яка доповнить їхню обізнаність по темі.

4. І інформаційний блок «Поняттяпрофесійної компетентності педагога та його складові в умовах сучасної школи». ( 10хв. ДОДАТОК 2 )

5. Вправа “Моя інтуїція” ( 10хв. )

Мета:моделювання алгоритму підвищення власного рівня професійної компетентності.

Очікування:кожен учасник тренінгу має своє бачення проблеми; мотивація на пошук нової інформації.

Ресурсне забезпечення: маркери, ватман.

Хід вправи: тренер пропонує учасникам скласти алгоритм підвищення власного рівня професійної компетентності. Представник кожної групи доповідає. Інші заперечують, доповнюють. Як підсумок, виводять алгоритм підвищення власного рівня професійної компетентності.

Алгоритм підвищення власного рівня професійної компетентності вчителя

• виявлення здібностей, нахилів, спеціальної компетентності, ціннісних орієнтацій;
• створення особистої позитивної “Я-концепції”;
• інноваційний підхід до удосконалення професійної компетентності як у курсовий, так і міжкурсовий період, аналіз власної діяльності;
• рефлексіяі аналіз власної діяльності, через об’єктивну оцінку прийти до самореалізації;
• самовдосконалення;
• виявлення та впровадження продуктивних технологій навчання й виховання;
• відвідування уроків у кращих вчителів, участь у конкурсах, творчих дискусіях, методичних мостах;
• складання плану самовдосконалення професійної компетентності;
• створення учителем власної бази кращих сценаріїв уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці;
• цілеспрямована систематична робота над методичною темою;
• акумуляція і застосування на практиці результатів інноваційного педагогічного досвіду;
• самовиховання;
• кооперативна професійна взаємодія з колегами;
• збір та укладання творчого портфоліо вчителя;
• оприлюднення індивідуальних доробок на нарадах, педрадах, методичних об’єднаннях, в пресі;
• консультування;
• робота з наставником.

6. II інформаційний блокВідео методична оперативка«Створення ситуації успіху – шлях до формування життєвих компетентностей учнів.». ( 7хв. )

7. III інформаційний блок «Моніторинг професійної компетентності. Методика оцінки професійної спрямованості особистості педагога» ( 5хв.ДОДАТОК  3, ДОДАТОК  4)

Тренер: Всі учасники тренінгу повинні дати власну оцінку професійної компетентності.

Тестування. Діагностування рівня власної педагогічної компетентності.

РІВЕНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ  ВИКЛАДАЧА

Інструкція: Пропонуємо Вам висловити свою думку про ваших колег. Прочитайте кожне твердження і поставте у графу навпроти кожного викладача бал (від 1 до 10, де 1 – найвищий бал, 10 - найвищий бал). Опитування проводиться анонімно, вказувати своє прізвище та ім’я не потрібно. (Поділ учасників на групи за допомогою кольорових смужок)

8. Заключна частина Метод «Мікрофон»

Тренер: Обговорення вислову В. О. Сухомлинського «Майстром педагогічної праці перш за все стає той, хто відчув у собі дослідника»

Бесіда

1. Якими елементами дослідництва ви користуєтеся у своїй роботі?

2. Чи маєте ви власні професійні таємниці?

3. Що можете запропонувати колегам?

Підбиття підсумків.

Шановні колеги, ми плідно попрацювали. Дякуємо вам за співпрацю, терпіння й активну участь. Бажаємо вам енергійних і обдарованих учнів, бо кожен із них це неповторна особистість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Мету роботи досягнуто – можна стверджувати, що психолого – педагогічні умови формування професійно – педагогічної компетентності майстрів виробничого навчання – це створення позитивної мотиваційної настанови на педагогічну  діяльність у просторі  креативно – професійного середовища навчального закладу; професійно – педагогічна  спрямованість  оновленого  змісту, форм і методів  фахової перепідготовки майстрів; створення науково – методичного забезпечення організації навчально – виховного процесу, що відображає динаміку реалізації власної освітньої траєкторії кожного педагогічного працівника.

Таким чином, професійне зростання педагога збагачене різноманітними ресурсами, які мають позитивно впливати на її самосвідомість, культуру поведінки, спілкування, здоров’я та національну гідність. Передусім, педагоги нової генерації презентують нестандартне (інноваційне) мислення, продукують нові можливості технологічного спрямування, проявляють життєву стійкість до різних  складних  ситуацій, приймають конструктивні рішення та відчувають власну самодостатність.

Виконано такі завдання:

1.         Підібрано та опрацьовано 18 джерел психолого – педагогічної та методичної інформації з теми випускної роботи.

Результати аналізу і систематизації інформації, отриманої з опрацьованих літературних джерел, представлено теоретичною частиною даної роботи. Встановлено, що реалізація означених психолого - педагогічних компетентностей має сприяти творчому самовираженню та самореалізації майстрів виробничого навчання в межах методичної, науково-методичної роботи, реалізації в навчально-виробничому процесі власної системи підготовки майбутніх кваліфікованих робітників.

2.                   У практичній частині представлено методичну розробку розробка тренінгу щодо вдосконлення професійних компетентностей майстрів виробничого навчання.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Алаева   Е.П.   Мониторинг   профессионального   становления   будущего учителя    на    основе    компетентностного    подхода    /    Е.П.    Алаева //Педагогическая диагностика. – 2006. - №3. – С. 13-18.
2. Бібік   Н.М.   Компетентнісний   підхід:   рефлексивний   аналіз   застосування   // Компетентнісний  підхід  у  сучасній  освіті:  світовий  досвід  та  українські  перспективи  : Бібліотека з освітньої політики. – К. : “К.І.С.”, 2004. – С. 47-52.
3. Бухлова  Н.  В. Особливості формування самоосвітньої компетентності учнів [Текст] /  Н.  В.  Бухлова, О.  А.  Тенінчева // Педагогічна скарбниця Донеччини. — 2004. — №  2. — С.  33-35.
4. Бухтіярова Т.А. Освітній проект «Професійна компетентність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.osnova.com.ua/download/29-113-37760.pdf
5. Введенський В.Н. Моделювання професійної компетентності педагога // Педагогіка. - 2003.— № 10. - С. 51-55.
6. Закон України «Про освіту»  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1060-12
7. Кайдалова Л. Г., Щокіна Н. Б., Вахрушева Т. Ю.  Педагогічна майстерність викладача: Навчальний посібник. – Х.: Вид-во нфау, 2009. – 140 с.
8. Лукьянова   М.И.   Психолого-педагогическая   компетентность   учителя: Диагностика и развитие/ М.И. Лукьянова. – М.: Сфера, 2004. – 144с.
9. Педагог професійної школи: Методичний посібник: Нестерова Л.В., Лузан П.Г., Манько В.М., Герлянд Т.М., Петрова М.Я., Романенко Л.В., Слатвінська О.А., Шевчук Л.І., Шимановський М.М. / Наукова редакція Нестерової Л.В., Герлянд Т.М. – К: ІПТО НАПН України, 2012. – 264 с.
10. Пелагейченко В. Ключові компоненти компетентності вчителя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/theory/9170/
11. Подоляк  Л.Г.,  Юрченко  В.І.  Психологія  вищої  школи.  Підручник/  Л.Г. Подоляк, В.І Юрченко. – К:.Каравела, 2011. – 360с.
12. Полякова   Г.   Психологічний   довідник   вчителя   /   Г.Полякова.   –   К.: Шкільний світ, 2008. – 128с.
13. Свириденко Т.І.  Модель моніторингу викладача ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації [Електронний ресурс].
14. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителеві / В. О. Сухомлинський // Вибр. Тв. : в 5 т. — К. : Рад. Шк., 1976. — Т. 2. — с. 419—654.
15. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський —К: Рад. Шк., 1977. — Т.3— с. 173
16. Чернега Ірина Григорівна. Самоосвіта у системі формування педагогічної компетентності викладача за в.о. сухомлинським
17. Шевчук Л.І. Розвиток професійної компетентності викладачів спеціальних дисциплін закладів профтехосвіти у системі післядипломної освіти: автореф. Дис. Канд. Пед. Наук/ Шевчук Л.І..; Центр. Ін.-т післядипломної пед. Освіти – К., 2001. – 22 с.
18. Юрченко А.В. Організація самоосвіти педагогічних працівників ліцею ліцей» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  chpal.edukit.ck.ua/Files/downloads/Юрченко%20А.В.%20-%20Ор.