Сучасні освітні технології

«Сучасні освітні технології»

  Нижеголенко Михайло

 

 

1. Характеристика процесу моделювання в освіті

 

Процес моделювання - це відтворення характеристик одного об’єкта на іншому, спеціально створеному для їх вивчення.

Моделювання в педагогіці має декілька аспектів застосування:

• гносеологічний, у якому модель відіграє роль проміжного об’єкта

у процесі пізнання педагогічного явища;

• загальнометодологічний, який дозволяє оцінювати зв’язки і

відношення між характеристиками стану різних елементів освітнього процесу;

• психологічний, який дозволяє вести опис навчальної і педагогічної

діяльності та виявляти на цій основі психолого-педагогічні

закономірності.

Моделювання навчального закладу - це визначення мети, змісту,

організації, методик, технологій, результатів діяльності системи

управління закладом. Основою моделювання навчального закладу є

стратегічна мета держави щодо освіти викладена в законодавчих та

нормативно-правових актах.

Виділяють такі етапи моделювання:

• попередній аналіз процесу;

• створення і подальше вивчення моделі;

• перенесення отриманої інформації на досліджуваний процес;

• аналіз достовірності, ефективності моделі;

• корекція моделі.

 

2. Види освітніх моделей

Традиційна класифікація моделей освіти

 

1. Модель освіти як державно-відомчої організації. У цьому випадку система освіти розглядається структурами державної влади як самостійний напрям у низці інших галузей народного господарства. Будується вона за відомчим принципом із жорстким централізованим визначенням цілей, змісту освіти, номенклатури навчальних закладів і навчальних дисциплін у рамках того або іншого типу освітньої системи. При цьому навчальні

заклади однозначно підпорядковуються адміністративним або спеціальним органам і контролюються ними.

 

2. Модель розвивальної освіти (В. В. Давидов, В. В. Рубцов та ін.). Ця модель передбачає організацію освіти як особливої інфраструктури через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу та рівня. Така побудова дозволяє забезпечувати та задовольняти потреби різних верств населення країни в освітніх послугах; швидко вирішувати освітні завдання й забезпечувати розширення спектру освітніх послуг. Освіта

також отримує реальну можливість бути затребуваною іншими сферами – прямо, без додаткових погоджень із державною владою. У цьому випадку сфера освіти виступає як ланка соціальної практики.

 

3. Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Фінн та ін.) – це модель систематичної академічної освіти як способу передачі молодому поколінню універсальних елементів культури минулого, роль якого зводиться в основному до відтворення культури минулого. Основну роль освіти традиціоналісти вбачають у тому, щоб зберігати й передавати молодому поколінню елементи культурної спадщини людської

цивілізації. Перш за все, під цим мається на увазі різноманіття знань, умінь і навичок, ідеалів і цінностей, що сприяють як індивідуальному розвиткові людини, так і збереженню соціального порядку. Відповідно до концепції традиціоналізму освітня система повинна переважно вирішувати завдання формування базових знань, умінь і навичок (у рамках сформованої культурно-освітньої традиції), що дозволяють індивіду перейти до самостійного засвоєння знань, цінностей й умінь більш високого рангу,

порівняно з уже засвоєними.

 

4. Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та ін.) передбачає таку її організацію, яка, перш за все, забезпечує засвоєння знань, умінь, навичок і практичне пристосування молодого покоління до існуючого суспільства. У рамках такої моделі забезпечується передача-засвоєння тільки таких культурних цінностей, які дозволяють молодій людині безболісно вписуватися в існуючі громадські структури. При цьому будь-яку освітню програму можна перевести в «поведінковий» аспект знань, умінь і навичок, якими слід оволодіти учню. В ідеології сучасної раціоналістичної моделі освіти центральне місце посідає біхевіористська (від англ. behavior – поведінка) концепція соціальної інженерії. 

 

5. Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс,

К. Роджерс та ін.) передбачає персональний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів, дбайливе й шанобливе ставлення до їхніх інтересів і потреб. Його представники відкидають погляд на школу як на «освітній конвеєр». Освіту вони розглядають як гуманістичну в тому сенсі, щоб вона найбільш повно й адекватно відповідала справжній природі людини, допомогла їй знайти те, що в ній уже закладено природою, а не «відливати» в певну форму, вигадану кимось заздалегідь, апріорі. Педагоги цієї орієнтації створюють умови для

самопізнання й підтримки унікального розвитку кожного учня у відповідності з успадкованою ним природою, надають якнайбільше свободи вибору й умов для реалізації дитиною своїх природних потенціалів і самореалізації

6. Неінституціональна модель освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар й ін.) орієнтована на організацію освіти поза соціальними інститутами, зокрема школами й вищими навчальними закладами. Це освіта на «природі», за допомогою Internet, в умовах «відкритих шкіл», дистанційне навчання та інше.

 

 3. Принципи побудови моделі загальної середньої освіти.

 

  Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за такими принципами:

1. Доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою

Згідно цього принципу кожна людина має право вільного вибору на певних умовах будь-якого типу вищого навчального закладу. Принцип доступності реалізується через можливість безплатного навчання в усіх типах державних навчальних закладів і забезпечення студентів стипендією.

Фахівці відокремлюють економічну доступність, пов’язану з фінансовими витратами на освіту, та фізичну доступність, під якою розуміється „фізична досяжність освіти або за допомогою відвідування навчального закладу, що знаходиться на розумному географічному віддаленні, або шляхом отримання доступу до сучасних технологій”

2. Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку

Для всіх громадян України незалежно від національності, статі, соціального походження і майнового стану, віросповідання, місця проживання і стану здоров'я забезпечується рівний доступ до якісної освіти. Реалізація зазначеного права передбачає прозорість, спадкоємність системи освіти усіх рівнів, гнучкий облік демографічних, соціальних, економічних змін.

 

3. Відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина

 відкрите планування навчання, тобто свобода складання індивідуальної програми навчання шляхом вибору з системи курсів;

 свобода у виборі часу і темпів навчання, тобто прийом студентів у ВНЗ впродовж усього року і відсутність фіксованих термінів навчання;

 свобода у виборі місця навчання: студенти можуть бути фізично відсутніми в учбових аудиторіях основну частину учбового часу і можуть самостійно обирати, де їм навчатися;

 перехід від принципу "освіта на все життя" до принципу "освіта крізь усе життя";

 вільний розвиток індивідуальності, що є основоположним чинником, тоді як класична модель освіти припускає жорсткі норми, що уніфікують людську індивідуальність

Ідея особистісного підходу, як основоположний чинник відкритої освіти, значною мірою відповідає концепції освіти упродовж усього життя людини. В сукупності вони формують контури перспективної системи освіти, яка дозволить людині зрозуміти себе і навколишнє середовище та сприятиме виконанню її соціальної ролі в житті суспільства. Для цього диверсифікується  структура освітніх програм, що надає можливість кожному побудувати ту освітню траєкторію, яка якнайповніше відповідає його освітнім і професійним здібностям.

Отже, відкрита освіта є гнучкою системою здобуття освіти, доступною кожному без аналізу його освітнього цензу і регламентації періодичності та тривалості вивчення окремого курсу, що розвивається на основі формалізації знань, їх передачі та контролю з використанням інформаційних і педагогічних технологій дистанційного навчання.

 

4. Інтеграція внутрішня і зовнішня

Інтеграція – це процес взаємодії, об’єднання, взаємовпливу, взаємопроникнення, взаємозближення, відновлення єдності двох або більшої кількості систем, результатом якого є утворення нової цілісної системи, що набуває нових властивостей та взаємозв’язків між оновленими елементами системи.

Інтеграція в освіті

Інтеграцію в освіті розглядають у багатьох аспектах, зокрема:

• як фактор розвитку освітніх систем;

• як різновид наукової інтеграції, що здійснюється в межах педагогічної теорії та практики; як вищу форму відображення єдності цілей, принципів, змісту, форм організації процесу навчання та виховання;

• як процес і результат взаємодії структурних елементів змісту освіти, який супроводжується зростанням системності та спресованості знань учнів;

• як цілеспрямоване об’єднання, синтез відповідних навчальних дисциплін у  самостійну систему цільового призначення, яка спрямована на забезпечення цілісності знань та вмінь.

 

5. Соціальний захист дітей.

Соціальний захист - це система заходів, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико–екологічних, правових, психолого–педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Модель школи майбутнього