"Сутність і структура поняття «милосердя»"

Сутність і структура поняття «милосердя»

Формування цінності милосердя як суспільна проблема в умовах сьогодення потребує пильної уваги, як збоку науковців так і педагогічних працівників закладів освіти. Питання окресленої теми розглядають у контексті світоглядних змін сучасного суспільства. Проблему формування милосердя досліджували: Т. Андрієва, Т. Бабенко, Н. Вишнівська, Ю. Глінчук, В. Гурін, Л. Кириченко, Л. Лук’янець Я. Потапенко, О. Скриль, М. Яновська розглядають проблему милосердя у сфері морального виховання учнів як молодшого, так і старшого віку, оскільки ця якість має формуватися від початку розвитку особистості.

Зупинимось більш детально на аналізі поняття милосердя. За українським педагогічним словником С. Гончаренка, милосердя це – жаліслива й діяльна любов, яка виражається в готовності допомогти тим, що потрапили в біду (людям і всьому живому). Милосердя – один з істотних виразів гуманності. На думку педагога, в понятті милосердя поєдналися духовно–емоційний (переживання чужої біди як своєї) і конкретно–практичний (прагнення до реальної допомоги) аспекти. Без першого аспекту милосердя перетворюється в філантропію, без другого – обмежується сентиментальністю.

Аналізуючи педагогічні джерела духовно–морального спрямування, зазначимо що милосердя за В.  Жуковським милосердя – це чеснота завдяки якій людина допомагає іншій не з вигоди, а з внутрішньої душевної потреби.

В контексті даної теми ми звернули увагу на наукові праці Е. Помиткіна, де одним з 12 шляхів духовності психолог визначає допомогу потребуючим. У роздумах вченого простежується чітка лінія про те, що історія нашого суспільного розвитку спрямована на русі до Істини, Добра та Досконалості, що є можливим завдяки людям, які присвятили своє життя примноженню любові і милосердя на землі. Так, наприклад, в описі милосердних вчинків Матері Терези знаходимо таких вислів: «Знаем ли мы, кому рядом с нами нужна помощь? Есть ли у нас время, чтобы узнать? Есть ли у нас время, чтобы поделиться с другими хотя бы улыбкой?». Саме ця ідея, на наш погляд, має бути ведучою в освітніх закладах сучасності, адже фундаментом розвиваючих суспільних відносин є осягнення загальнолюдських цінностей.

На думку Н. Вишнівської, поняття «милосердя» поєднує два аспекти: духовно-емоційний і конкретно практичний. Без першого милосердя вироджується у холодну філантропію, а без другого – в порожню сентиментальність. Милосердя здатне подолати бар’єри між своїми і чужими, зблизити людей. Основні якості милосердної особистості: позитивні – співпереживання, співчуття, причетність, турбота про інших, практична допомога іншим; негативні – замкненість, байдужість, відлюдність, показне співчуття, холодна філантропія тощо. У практичному аспекті милосердя є прагненням допомагати людям. Допомогу під впливом сердечного співпереживання відрізняють від простих людських актів милосердя, що є етичною цінністю. Сенс категорії милосердя полягає в тому, щоб діяльнісно допомогти іншому самореалізуватися.

У працях Ю. Глінчук засади формування почуття милосердя пов’язані з молодшим шкільним віком. Підкреслено, що молодший шкільний вік є сензитивним для формування цієї якості, оскільки учні початкових класів чутливі до оточуючого середовища, виявляють інтерес до змісту моральних правил. Так, О. Скриль наголошує на тому, що формування милосердя доцільно застосовувати у підлітковому віці, адже в цей період формуються моральні переконання людини, сприймаються ідеали моральності не через конкретну людину, а через узагальнений образ. Тому вчитель має надати учням більше інформації про людей, які є взірцями милосердя почуття милосердя у молоді певної значущості набувають ідеї педагогіки та психології ненасилля, що спрямовані на забезпечення безконфліктної взаємодії між різними соціальними та етнічними групами. Тому В. Cухомлинський вважав, що формування таких особистісних якостей необхідна. Їх інтеграція повинна створювати передумови виникнення гуманістичних відносин як життєвої позиції кожної особистості. Серед таких інтегральних якостей і характеристик він виокремлював терпимість і миролюбство, з якими пов’язано почуття милосердя, осереддям формування якого є загальнолюдські цінності: добро, милосердя, повага до батьків, піклування про старших і знедолених людей, інвалідів, тобто «азбука формування людяності».

Нам імпонує думка педагога про духовно–моральний та практичний аспект, тому зазначимо, що формування милосердя у сучасних підлітків є вагомим питанням, що потребує пошуку нових методів та форм для його формування.

Таким чином, милосердя та допомога, пов’язана з наданням підтримки тим, хто її потребує, базується на загальнолюдських принципах гуманності та взаємодопомоги, здійснюється безкорисливо. Вона забезпечується формуванням духовності особистості кожного громадянина соціуму, моральної спрямованості її психічної діяльності, інтересів, поглядів, думок, чеснот тощо.

Серед цього розмаїття формуються особистісні та суспільні чесноти: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, доброчесність, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, гідність, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість тощо.

До того ж, вони проходять через емоційну сферу особистості, її психіку. Від цієї сфери залежить прийняття або відмова від благодійної діяльності, адже примусити до прояву милосердя неможливо, це має відбутися усвідомлено, стати власним надбанням.