Свічка пам'яті не згасне ніколи

Лозівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3

Лозівської міської ради Харківської області

 

 

 

 

Відкрита виховна година

 в 2 класі

до Дня пам’яті

жертв Голодомору

1932-1933 рр.

«Померлі від голоду»

 

 

                                                                       

                                                                                           Підготувала :

                                                                                           вчитель початкових класів    

                                                                                           спеціаліст першої категорії

                                                                                           Лазуренко Вікторія Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

Відкрита виховна година: «Памяті жертв голодомору»

Тема. „ Померлі від голоду «

Мета. Ознайомити учнів початкових класів із жахливими роками голодомору в Україні. Допомогти зрозуміти    душевний стан авторів творів про голодомор.

Викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи.

Виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію рідного народу.

Обладнання. Записи на дошці:„Немов прокляття, ожива

                                                      Рік тридцять третій...

                                                      Голод... голод..."

                                                                       (Б. Олександрів)

«ілюстрації, хліб на рушнику, свічка, колоски,квіти –незабудьки ,карта України,презентація.

                                      

Вступне слово вчителя:

- Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть очі!

(Проношу поміж рядами хлібину.)

- Що ви відчули?

- так це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!

Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!

 

учень1: Хліб усьому голова.

Так в народі кажуть.

Хліб - мир, любов, життя,

Хліб - це наша радість.

 

Учень 2:Мама зранку подає

Молочка поживного

І смачний окраєць хліба.

Теплого пшеничного.

 

Учень 3:Хліб - багатство найцінніше,

Гість жаданий в хаті

З тих часів, коли навчились

Його виробляти.

 

Учень 4:Так уже здавна ведеться –
Хліб і сіль від всього серця
У свята дають понині
В нашій рідній Україні.

Учень 5:Як є хліб, то буде й пісня.
До обіду буде й після.
Хвала лине в Україні
Золотій, святій хлібині.

Учень 6:Буде хліб з пшениці, жита –
Стане краще людям жити.
Хліб усім життя дає.
Тому й ми на світі є.

 

Учень 7:: Йшли роки, мінялись люди,

Цінності губились.

Тільки хліб — незгубна цінність,

В ньому наша сила.

 

Учень 8:Хліб — усьому голова.

Хліб — як сонце, кажуть,

Хліб - це спокій, мир, життя.

Хліб - це справжня радість.

 

Вчитель: - А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

- Мова  сьогодні йтиме про рік 1933...

Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України: ГОЛОДОМОР

Розповідь вчителя:

Голодомор - бо голод був штучний, тобто організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських хліборобів, знищити український народ. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Традиційне українське село зі своїми звичаями було зруйноване.

( перегляд  ілюстрацій та слайдів )

 Скрізь, як говорив Т. Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

- Послухайте розповіді про ці трагічні сторінки історії українського народу

 

Учень

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Учень Чи той, що в нас поруйнували храми? -

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

 

Учень Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах,

Забирають із комори

Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині,

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи,

 

УченьСвіт виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають поміж трупи

Недовмерлих матерів.

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вночі

І співають, щоб не чути

З ями стогону й плачу.

 

Учитель:    Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

1-й ведучий: Хто се? Чий голос щоночі просить? “Хлібця? Хлібчику, дай, мамо, матусю, мамочко, ненечко! Крихітку хлібця”. Хто водить за мною запалими очицями-криницями, очима, які переливають усі страждання, муки і скорботи роду людського і розтинають душу мою на хресті всевишньої печалі...

 

Учень

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній ріці,

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Тож підрости хоч ще трохи ти дай,

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я -  пташенятко,прибите в дорозі,

Хоч би єдину пір’їночку дай.

Тато і мама -  холодні мерці,

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю,

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?

 

Учитель Влітку в серпні зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують, востаннє перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі-душі безневинно вбитих діток.

Учень.

О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні

 Своїх сердець і душ не віддасте.

Звучить пісня «Пам’яті жертв голодоморів»

Учитель.  Сумнівно відомий “закон про 5 колосків...” Ось вона, ціна жменьки зерна: стільки потрібно було суду, щоб засудити матір чи батька. Машина з скреготом, але запрацювала. 55 тисяч осіб було засуджено за “колоски”. З них до вищої міри покарання 2100 осіб.

 

 Учениця. А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:

Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.

Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому колись зберігалося сало.

Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.

«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.

Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці.

Делікатесом були жолуді, слимаки.

  (Дітям пропонується скуштувати млинці, інгредієнти яких висівки, липовий цвіт, березові бруньки, кропива)

 

  Учениця. У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур'ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

   А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції.

 

- Страшний час ... Замучені голодом, люди мерли, і їх не було кому ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали у ями і закопували... їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні...

« Квіти-незабудьки»

(діти прикріплюють на стенд із картою України власноруч виготовлені «квіти-незабудьки»)

Квіти діти виготовляють на уроках трудового. На голубий пятипелюстковий фон наклеюють жовту серцевину, в ній діти записують слова: «пам’ятаємо», «на забудемо», «знаємо», «голодомор 1933»

 

 

- Горить свічка пам' яті...

- Підведімося, схилімо голови й пом'янімо тих, кого забрав з життя голод.

 

Звучить пісня О.Білозір «Свіча»

Учитель :  Нехай світло з нашої свічки буде знаком скорботи по “невинно убієнних”. Нехай наш клас  сьогодні стане храмом пам’яті тим, хто був невинно замучений, знищений, пішов у небуття, хто не дожив, не долюбив, не доспівав свою пісню. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. Пом'янемо загиблих хвилиною мовчання.

(Діти запалюють свічки. Хвилина мовчання)

      

Учень Запалимо свічку у кожній оселі

На пам'ять на вічну про дні невеселі...

Про голод, що вдерся у кожну хатину.

І нищила смерть ця старого й дитину...

І падали в гаю знесилені люди...

Й здавалося, краю страхіттям не буде!

Худесенькі діти жують лободу...

Важко уявити картину оту!

Годину трагічну вшануємо нині:

Запалимо свічку у кожній родині...

 

 

Хай палає свіча ... хай палає,

Поєднає вона нас в цей час.

         Хай сьогодні спогади лунають.

         Пам’ять чиста, світла і велична

         Хай єднає нас!

Учень

:... Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій…

Голод... голод..

 

Підсумок Отже ти вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

  Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії і справді ніколи не повторились. А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою, силою.

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.                                                                                                          

Україна пам’ятає!

Світ визнає!

Лунає пісня «Молитва за Україну».

 

 Молитва за Україну

(читають учні)

На Дніпрових кручах

У полоні мрій

 

Бачу я квітучий

Рідний образ твій.

 

 На зелених схилах

Стародавня Русь

 

Україно мила.

За тебе молюсь.

 

 Я молюся Богу

За дітей малих.

 

За батьків стареньких.

За усіх святих.

 

 Боже мій єдиний,

Я, Твоє дитя.

Прошу Україні

Кращого життя.

 

 На Дніпрових кручах

У полоні мрій

 

Бачу я майбутній

Світлий образ твій –

 

 Вільна і багата,

Горда, наче птах,

Україна - мати

Знана у світах.

 

 Краю, мій краю,

Земле нащадків.

 

Бога благаю

За твоє щастя.

 

За свою долю –

Зоряну днину.

Богу молюся

За Україну!

 

Учениця.

Хіба сховати нас в могили?

Ми зацвітемо й там барвінком

Дає мені Вкраїна силу, я — українка.

Учень.

Є найсвятіше - рідна хата.

І поля батьківський загінець.

Тобі про рід вкраїнський дбати,

Ти-українець.

Учень.

Цвіте калина між тернами,

І рідно пахнуть чорнобривці.

Спинився Чумацький шлях над нами,

Ми — українці.

Учитель. Ми - українці і це звучить гордо. Ми - велика родина, яка разом зуміла вистояти страшне і лихоліття, голоду, війни, розрухи. Ми зуміли відродитись, воскреснути, і творити нову, незалежну державу.

( Виконання пісні О.Пономарьова « Заспіваймо пісню за Україну»)

 

Пісня Т. Петриненко «Молитва за Україну»

 

(Посеред класу на столі, на рушнику лежить коровай, вчитель підходить до нього і говорить слова.)

Учитель.

Хліб священний лежить на столі,

Запашний і рум'яний, високий.

Знають добре малі і старі,

Що то рук хліборобських неспокій

Хліб священний лежить на столі

В нього запал жнив'яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І як сонце, сіяє над світом.

 

   Звичай зобов’язує поминати мертвих хлібом. Ми розділяємо коровай між усіма присутніми. Царство небесне всім, хто помер від голоду.