Свято мови «Ти наше диво калинове, кохана українська мово!»

                  Ювілейнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

Свято української мови

                                                    2 клас

     «Ти наше диво калинове,

   кохана українська мово!»

 

 

 

 

                                              Ювілейне-2016

                                    Свято української мови

Тема: « Ти наше диво калинове, кохана українська мово!»

Мета: Поглибити знання учнів про красу та багатство української мови за допомогою народної творчості, творчості письменників і поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою. Розвивати мовлення учнів, уміння спостерігати, думати, аналізувати. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, свого народу; гордість за свою Батьківщину, мову, родину.

Обладнання: Класна кімната святково прибрана. Оформлення дошки- вислів: «Ти наше диво калинове, кохана українська мово!». Проектор, екран, колонки. Презентація до свята. (Всі учні, вчитель, біюліотекарі в українських костюмах, на столі святковий коровай, кульки для команд, нагороди)

 

Хід заняття

 

1. Заходять гості, діти їх зустрічають хлібом-сіллю на вишитому рушнику, звучить пісня «Ой зелене жито, зелене».

 

1 учень: Добрий день, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і на  рік,

А на довгий-довгий вік.

 

2 учень: Є у нас предмет чудовий –

Урок рідної мови.

Ласкаво просимо ми вас

На урок-концерт до нас.

 

3 учень: - Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почуєш!

 

Вчитель: – Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову. Ми помандруємо країною українського слова, заглянемо до країни барв і кольорів, поговоримо мовою танцю і пісні, завітаємо до країни гумору та сміху.

 Ми дуже хочемо, щоб ваші серця нестримно бились, плакали і сміялися, хвилювалися і раділи від таких знайомих і рідних слів, які ви почуєте.

Бібліотекар І:

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторилось: і краса, й потворність,

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія –це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі. (Ліна Костенко)

Вчитель: Ось послухайте, яку казку написали учні 2 класу на уроці розвитку зв’язного мовлення. (Казку розповідає учениця)

Казка про мову

 У парку росло дерево. Лагідне сонечко голубило його листочки, а легенький вітерець нашіптував різні таємниці. Дерево було чарівним деревом, але ніхто не знав, що воно могло виконувати різні бажання.

 Якось у парк прийшла дівчинка. Вона плакала, бо не хотіла писати слова. Дівчинка сказала спересердя:

- Нехай зникне мова!

Раптом враз стало тихо-тихо. Замовкли птахи, не дзвенів струмочок, навіть вітер нічого не шумів. Дівчинка теж втратила мову. Під деревом, серед німої тиші, стояла німа дівчинка і думала:

- Що я накоїла?

- Природа теж має свої звуки, свої голоси, а я не чула, не бачила краси.

- Пробач, мені, мово!

- Пробач, мені, моє рідне слово!

 Все знову загомоніло, ожило, заговорило. А дівчинка стала мову вивчати, вірші, казки складати.

 

Вчитель: Мудреці казали: «Заговори, щоб я тебе побачив». Перед нами     країна слів.

 

Учениця: Всі народи мову мають,

Всі пісень своїх співають.

Бо хто має мову рідну,

Той багатий, а не бідний.

 

Учениця: Солов’їну, барвінкову,

Колосисту навіки,

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

 

Учень: - Хто ти, хлопчику маленький?

- Я – син України-неньки!

Українцем я зовуся,

Й тою назвою горжуся!

- А по чім тебе пізнаю!

По вкраїнському звичаю!

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

 

Учениця: В Україні родилася,

В свою маму удалася.

Все що рідне я кохаю,

Всім, хто рідний помагаю.

І чужому я навчаюсь,

Але й свого не цураюсь.

 

Учениця:  Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо є єдина, так як мати,

Мова в кожного із нас!

 

Учень:   Мово рідна, слово рідне,

   Хто вас забуває,

   Той у грудях не серденько,

   Тільки камінь має.

 

Учениця: Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може в руках невідомих братів

            Станеш ти кращим мечем на катів.

Я ДО ТЕБЕ, МОВО  (Людмила Лужецька)

 Мово, українська, мово моя мила!

 Ти уся із співу, весняних дібров.

 Ясна – як усмішка, чиста – як сльозинка.

 Ти моє найбільше щастя і любов.

 Я до тебе мово, так горнуся щиро

 У слова вслухаюсь різні і прості.

 Мово моя, мово – найдивніше диво

 Ти моя молитва в радості й журбі.

 Я тебе, кохана, в душу увібрала

 Разом з материнським щедрим молоком,

 А  іще з піснями, що їх так співала

 Матінка, схилившись над моїм чолом.

 Ти уся із співу, весняних дібров.

 Мово, моя мово – мовонько шовкова,

 У вінку біленькім – світла і легка.

 Ти для мене завжди бажана й святкова.

 І мене без тебе на землі нема.

 

РІДНА МОВА  (Володимир Миколайович Сосюра)

 Ми з нею відомі усюди,

 усе в ній, що треба нам, є,

 а хто свою мову забуде,

 той серце забуде своє.

 Вона, як зоря пурпурова,

 що сяє з небесних висот,

 і там, де звучить рідна мова,

 живе український народ.

 

НАША МОВА  (Юрій Рибчинський)

Мова, наша мова —

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова —

Літ минучих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.

... Я без тебе, мово,

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва,

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

 

Вчитель: -А ще існує мова природи, мова барв і кольорів.

Калина

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонясте, променисте –

Розцвітає, як вогні...

Дай хоч трішечки намиста,

Ти, калинонько, і мені!

Бібліотекар ІІ

Легенда про калину

Одна з народних легенд розповідає: дуже давно, коли на українську землю нападали турки та татари, вони все нищили на своєму шляху, а дівчат забирали в полон.

В одному селі жила  дуже вродлива дівчина, яку звали Калиною.Її любили люди за добре серце. Одного разу на село напали вороги. Жителі села встигли сховатися в байраку.Тільки Калинка лишилася в селі. Татари наказали дівчині  показати, де сховалися всі, щоб взяти у полон людей. Калинка завела загарбників у дрімучий ліс. Зблиснула шабля,загинула хоробра дівчина, але і вороги не знайшли вороття. Там, де розбризкалась дівоча кров, виросли калинові кущі. Вкрилися кущі білим цвітом, а коли осипався цвіт, заблищали на кущі ягоди, а в кожній ягідці- зернятко, як маленьке сердечко. Люди й назвали  цей кущ калиною.

З того часу росте на землі цей чудовий кущ.

Калина-це символ рідної землі, отчого дому, батьківської хати, а ще-краси дівочої. «Без верби і калини немає України»,-каже народна мудрість.

Народ вшановує її за пишну вроду, цілющі властивості.Не було в народній медицині кращих ліків від застуди.Соком навіть очищали обличчя,щоб рум`янилось. З деревини робили сопілки,колиски. А як потрібна була калина у весільних обрядах! Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною. Про калину скадено багато віршів,легенд, пісень,загадок,прислів`їв.

Українська народна пісня « При долині кущ калини»

При долинi кущ калини нахилився до води.

Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди.

Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди.

 

Якось ранньою весною козак бравий прискакав.

Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.

Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.

 

Вiн  хотiв мене калину посадить в своїм саду.

Не довiз i в полi кинув - думав, що я пропаду.

Не довiз i в полi кинув - думав, що я пропаду.

 

Я за землю ухопилась, стала на ноги свої.

I навіки поселилась де вода i солов’ї.

I навіки поселилась де вода i солов’ї.

 

І не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду.

Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.

Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.

 

Учениця: - Дівчата, а нумо вінки плести. (Дівчата плетуть вінки)

Вчитель: Український віночок – оберіг «знахар душі», він має чарів –

ну силу, котра біль знімає, волосся береже.

Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ.

Бібліотекар І:Мак – краса і молодість.

Ромашка – кохання.

Соняшник – вірність.

Волошка – людяність.

Ружа, мальва, півонія – віра, надія, любов.

М’ята – здоров’я.

Материнка – мамина любов.

Лілея – дівочі чари.

Безсмертник – здоров’я.

Калина – краса і врода.

А найсильнішим оберегом вважали барвінок – символ життя і безсмертя душі людської.

 

Бібліотекар ІІ: Вінок всі барви в себе увібрав, стрічки барвисті розіслав.

                Коричнева – земля – годувальниця,

жовта – сонце,

зелена – краса і молодість,

синя – небо і вода, сила і здоров’я,

жовтогаряча – хліб,

фіолетова – мудрість,

малинова – щирість,

рожева – достаток.

 

Учениця: - Дівчата, а нумо рушники, сорочки вишивати. (Дівчата беруть рушники і вишивають, вишиваючи співають)

 

Бібліотекар І: Вишитий рушник, має символічне значення,перед усім він є оберегом,що захищає житло від усього лихого. Він супроводжував людину протягом усього життя,використовувався у багатьох обрядах.Кожна дівчина мусила власноруч вишити рушник до свого весілля, адже він-символ щасливого подружнього життя. На рушник ставали молоді у церкві під час вінчання. На нього приймала новонароджене дитя повитуха. Рушником накривали хліб. З ним мати випроводжала в далеку дорогу сина. Хлібом-сіллю на рушнику зустрічали дорогих гостей і проводжали у потойбіччя.

Кожна жінка, дівчина вкладала у свої вишиванки свої бажання, сподівання на щастя. І всі ці чудеса створювалися під мелодії чудових  народних пісень, у яких-душа народу, його талант і могутня творча сила.

Звучить пісня «Мамина сорочка». Легко вишивається, коли гарно співається.

 

Вчитель: - А ось ми зараз завітаємо до країни танцю.

(Звучить пісня Тараса Петриненка «Пісня про пісню») (Дівчата танцюють зі стрічками синьо-жовтого кольору на руках)

 

 

Вчитель: Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності.   

 Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках.    

 Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойданням колиски.   

У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний з ще однією напівміфологічною істотою – котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). 

Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті. 

 

 Колискова пісня Н. Май «Колискова звірят»

 

Бібліотекар ІІ: - А тепер нам час заглянути до країни гумору та сміху.

Учень: Гумореска «Хвастунець»

Вова хвастав, хоч ніхто не вірив:

«Не боюся я ніяких звірів!

Є у мене і відвага, й сила!

Я здолаю навіть крокодила»

В поле вийшов погуляти Вова,

А навпроти йде руда корова.

Вова ойкнув і побіг до мами,

Як  побачив диво із рогами.

Мама Вові сльози витирає,

Утішає, а сама зітхає.

Сумно мамі, коли син лякливий,

Ще й на диво отакий хвастливий!

 

Учень: Гумореска «Про Юру і фізкультуру»

Щось із Юрою не те:

Щось наш Юра не росте...

Він такий у нас тоненький,

Хворобливий і худенький,

Мов заморожене курча, -

Одноліткам до плеча...

Та чи знаєте ви те,

Чом наш Юра не росте?

Подивіться: він з дружками

Мчить по вулиці з книжками.

- Звідкіля біжиш ти, Юро?

- Я тікаю з фізкультури!

 

Учениця: Гумореска «Сюрприз»

Поверталися ми з мамою з магазину.

                Тату купували нову машину.

Наказала мені мама:

«Держи язик за зубами».

Але всі те добре знають –

В мене зубки випадають.

Тож хіба я можу, мамо,

Тримати язик за зубами!

 

Учень:    Гумореска «Наука»

    Сторож упіймав хлопчика,

    який крав яблука.

   - Негіднику! – кричить сторож, -

   я тебе навчу, як красти!

  - Навчіть, навчіть, а то мене

  вже третій раз ловлять.

 

Учні:    Сценка «Байка»

   - А що таке байка?

   - А це коли тварини,

   ну наприклад осел і баран,

   розмовляють так, як оце ми з тобою.

 

Учні: Сценка «До школи»

- Синку, ходімо швидше, а то запізнишся до школи.

- Не хвилюйся, мамо, наша школа відчинена цілий день.

 

 Учень: Вірш  «Дідусь Веремій»

 Це дідусь хороший мій,

 Звуть його так – Веремій.

 Так він дивно розмовляє,

 Що попробуй – зрозумій!

                             В цирку був я з дідусем –

 Ми там бачили усе:

 І жонглера, і ведмедя

 На швидкім велосипеді…

                            Я крутивсь, дідусь спитав:

- Ти прийшов ловити гав.

Аж піднявся із лави:

Та які ж у цирку гави?

Ну й дідусь мій. Веремій!

Що він каже, зрозумій.

Грались ми з Рябком кудлатим.

Посварилися із братом.

Брат мовчав і я мовчав.

А дідусь обох повчав:

- Так до бійки недалеко!

Що це ви розбили глека?

Братик, плачучи сказав:

Глека я не розбивав...

Ну й дідусь мій. Веремій!

Що він каже, зрозумій.

Ми були біля криниці,

З неї я хотів напиться,

Нахиляюсь, гнуся, пнусь...

До води ж не дотягнусь.

А дідусь мій: - Що. Попив?

Шилом патоки вхопив?

Знов мені незрозуміле.

Тут – ні патоки, ні шила!

Ну й дідусь мій. Веремій!

Що він каже? Зрозумій!

                           Сценка «Кухлик»

                             Дід приїхав із села,

ходить по столиці.

Має гроші – не мина

жодної крамниці.

Попросив він:

- Покажіть кухлик той, що з краю.

                            Продавщиця:   

                           - Что? Чево? Я не понімаю.

- Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

- В Україні живете й не знаєте мови. –

                            Продавщиця:      

                            - У мєня єсть свой язик, ні к чєму мне мова. –

                            І сказав їй мудрий дід:

                            - Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

 

Конкурс «Хто кого переговорить»

(Змагаються між собою хлопчик та дівчинка)

Наша Варка – господарка,

Господарка, квітникарка.

У дворі біля криниці

Сіє айстри й чорнобривці:

 

На печі, на печі

Смачні та гарячі

Пшеничні калачі,

Хочеш їсти калачі –

Не сиди на печі.

 

На місточку скоромовка

Сіроманця стріла вовка.

Скоромовить вовк почав,

Ледь язик не поламав,

Бо була то скоромовка

Для Івася – не для вовка.

 

Ми носили воду в ситі,

Та дерева не политі.

Воду в ситі не носити.

Саду ситом не полити!

 

Сорока сороченятам

Сорочки строчила,

Сорочки строчила,

Вишиванки шила.

 

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний.

Подивись на мене, дівко,

Який я моторний!

 

Але все це можливе лише в рідному краї. Тільки тут  ми можемо так говорити, весело співати, завзято танцювати, щиро радіти і сміятися.

 

 

Учениця: Звідкіля ти взялася Україно-ненько?

Може, із землиці, що така рідненька?

Може, із тополі, що в степу зростає?

Може, із соловейка, що на ній співає?

Може, із калини, що у полі квітне?

Може, із квітини, що в саду розквітне?

Учениця: Красивий, щедрий рідний край

і мова наша солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

усе, що зветься Україна.

 

Учениця: Що таке Батьківщина?

Батьківщина – за віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця

В чистім полі пшениця.

 

Учениця: Україночки – дівчата

гарні та веселі.

Ми, як квітоньки зростаєм у кожній оселі.

 

Учень: А ми, хлопці – козачата,

дужі та завзяті.

Підростемо й Батьківщину станем захищати.

 

Учні виконують пісню  «Рідний край»

Учениця:Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої одні.

Більше тебе не буде,

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди –

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе:

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи.

Бо ти на землі – людина.

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина.

Очі твої одні.

 

Учениця: Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть

як вітер, і трави, і води.

В годину щасливу і радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

 

 

Вчитель, бібліотекарі:

 

-Ми думаємо, що кожен із вас, побувавши на нашому святі, відчув себе маленькою частинкою великої держави, яка Україною зветься. Ми бажаємо вам і всім гостям здоров`я, щастя,  миру і злагоди в своїх родинах і в нашій країні!