Свято Рушника для учнів початкової школи

Свято Рушника для учнів початкової школи

Мета: виховувати повагу до матеріальної спадщини українського народу вишитого рушника.

(свято проводиться в шкільному музеї українського побуту)

1-й ведучий 
Добрий день, вам любі друзі! 
Ми раді вас в цей день вітати 
На світлому і радісному святі 
У цій чудовій гарній хаті.

2-й ведучий 
У нас сьогодні наче вечорниці: 
Милують око диво-рушники, 
Дівочий спів лунає у світлиці, 
Як добре, що є звичаї такі.

1-й ведучий 
З роду-віку людина живе не лише хлібом єдиним. 
Живе роздумами, мріями, надіями. 
І саме оці роздуми, думки знаходять своє відображення у творах мистецтва: літературі, вишивках, скульптурі, музиці .

Вірш про вишиванку 
Сорочку – вишиванку 
До самого світанку 
Вишивала дівчина в сиву давнину. 
Схрещувались ниточки, 
Розквітали квіточки: 
Ружі та барвінок, вздовж по полотну. 
Вишивала з піснею 
Яблука барвистії. 
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг. 
Вишивала ружу 
Та вкладала душу, 
Щоб на довгі роки вийшов оберіг. 
Барви кольорові: 
Зелень – то діброви, 
Молодість, надія злагода і мир; 
Жовтий – то колосся, 
Й плодовита осінь, 
І ласкаве сонце, що встає з-за гір. 
Синії стежини- 
То морські глибини, 
До людей довіра і безкінечність вся. 
Ну а чорний килим- 
Туга по загиблим, 
Що за землю рідну віддали життя. 
Хрестики червоні- 
То калини грони, 
І вогонь гарячий,і пролита кров, 
Але ще й родина, 
Ненька-Україна, 
І родинне щастя,й вічная любов. 
Я візьму льон білий, 
Нехай рух несмілий, 
Але ж вишить спробую сорочку таку. 
Ниточка до ниточки, 
Квіточка до квіточки, 
Щоб нащадки згадували на довгім віку.

2-й ведучий 
Рушник – це не просто виріб, це своєрідний символ, це тісне поєднання фізичної праці і роздумів

1-й ведучий 
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню, слов’янську святиню.

2-й ведучий 
Любі друзі, до нас з миром 
Завітали люди щирі. 
Привітайте в добрий час 
Гостей посмішкою в раз.

1-й ведучий 
Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати, 
Привітним гожим словом віншувати 
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові, 
Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

2-й ведучий 
А кожному, хто покидав рідну домівку, обов’язково мати давала оберіг на щастя – вишитий рушник.

Тихо лине мелодія пісні на слова А. Малишка «Рідна мати моя».

На її фоні звучить поезія А. Малишка «А мати вишивала рушники» 
у виконанні учениці.

А мати вишивала рушники 
Думками й українськими піснями, 
І слалися дорогами нитки, 
І йшли по цих дорогах дні за днями. 
Життя з них починається, і доля, 
І зустріч, і прощання, і розлуки, 
І житні колоски на тому полі, 
Де сонце гладить материні руки 
Проходять і тепер безодні ночі 
Ті рушники, волошками розшиті, 
І дивляться з них материні очі, 
І чорнобривці, росами умиті. 
А мати вишивала рушники 
Піснями й калинами край дороги. 
Ішли у даль життєвії стежки, 
Неначе журавлі в осінню пору.

1-й ведучий 
Український рушник… Який він гарний! 
Його можна порівняти з піснею 
Без рушника, як без пісні, 
Не відбувається жодну свято.

2-й ведучий 
Рушник на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру вони б не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля порога в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, з ним ходили доїти корову. Із рушником, як із хлібом, ушановували появу немовляти, одружували молодих, проводжали людину в останню дорогу, пошановували близьких, рідних. 
3 клас:
1-й учень 
З дитинства пам’ятаю рушники. 
Що так любовно їх творила мама. 
По – українськи хата на святки. 
Сіяла вишитими рушниками. 
2-й учень 
На полотні співали солов’ї. 
І красувались кетяги калини. 
Зелений хміль в’юнився по гіллі, 
Зоріли в колосках волошки сині. 
3-й учень 
Неначе долю вишила свою, 
Заплівши в неї промінь світанковий, 
Кохання, і пісні, і молоду зорю. 
Світи мені повік, матусина любове.

1-й ведучий 
Український рушник, оздоблений квітами, птахами, зірками. Від сивої давнини і до сьогодні, у радощах і у біді рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече, брала кухлик із водою приспівуючи: 
Вода у відеречку, 
Братику, вмивайся, 
Рушник на кілочку, 
Братику, втирайся. 
2-й ведучий 
«Хата без рушника, що сім´я без дітей», - говорили у народі. 
1-й ведучий 
Без рушника, як без пісні, неможливе народження, одруження, зустріч гостей. Ним витирають руки, ним пораються коло печі, з ним доять корову.

2-й ведучий 
Після закінчення жнив хліборобів зустрічають із хлібом-сіллю на рушнику.

1-й ведучий 
В Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати давала йому рушник, як оберіг від лиха. Тому оспіваний він у віршах і піснях. 
8 клас 
1-й учень 
Як з’являємось на світ ми, 
В крижмі-білі рушники. 
Полотняне диво світле, 
Плід душі і хист руки. 
2-й учень 
Як прийде пора до шлюбу, 
З блиском золота кілець, 
Рушники, з дитинства любі, 
Ляжуть в стежку під вінець. 
3-й учень 
Чи коли від краю свого 
Довгий шлях кудись лежить, 
Рушником з хрестом в дорогу 
Рід тебе благословить. 
4-й учень 
Рушники, рушники – 
Наче долі сторінки, 
Їхня мова писанкова 
Збереглася на віки. 
5-й учень 
Моя бабуся гарно вишиває, 
Цвітуть на полотні троянди й виноград, 
Розмай калиновий там грає, 
І спів птахів, і щебет пташенят. 
6-й учень 
Навіки з’єдналось чорне і червоне – 
Мойого краю гордість і краса. 
Душа народу – малинові дзвони, 
Його веселка і його сльоза. 
Лунає пісня «Ой рушник - рушничок» у виконанні учнів 4 класу.

1-й ведучий 
Рушники, відповідно до призначення, виготовляли з різних ниток. Покутники, подарункові – з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні: середу, п’ятницю або суботу. Рушники біля вікон і дверей були оберегами. Крім візерунків, тут були вишиті й слова –обереги. Є рушники-росяночки для дівчаток-школярочок, а для хлопчиків матусі вишивали рушники, які називаються грайликами.

Вірш «Вишиванка» 
Мама вишила мені 
Квітами сорочку. 
Квіти гарні, весняні: 
- На, вдягай, синочку! 
В нитці - сонце золоте, 
Пелюстки багряні, 
Ласка мамина цвіте 
В тому вишиванні. 
Вишиваночку візьму, 
Швидко одягнуся, 
Підійду і обніму 
Я свою матусю.

2- й ведучий 
Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак і господині. За тим, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Колись було, що дівчинці тільки 10 років сповнилося, а мати для неї починала посаг готувати – хустки, намисто, барвисті тканини, а на рушники сама полотно ткала.

1-й ведучий 
Були рушники вишиті й не вишиті, були для роботи , а інші – для урочистостей.

2-й ведучий 
Довгими зимовими вечорами особливо любовно вишивала дівчина сватальні, або плечеві рушники, які сватам треба буде подавати. Вони були з тонкого полотна. 
2 клас: 
1-й учень 
На українськім рушнику 
Матуся вишила Карпати, 
Рясну калину в квітнику 
І долю лебедів крилатих. 
2-й учень 
Людей гостинно звідусіль 
Стрічати хлібом у вишиванці, 
Щоб цей рушник у день весіль 
Кружляв у запальному танці. 
3-й учень 
Щоби давав пісням політ 
Й нові узори, мов перлини, 
Щоб цей рушник стелився в світі, 
Як добрий оберіг родинний. 
4-й учень 
Люблю я мамин рушничок, 
На ньому пісня солов’їна, 
То, може, пісня зірочок? 
А, може, доля України. 
5-й учень 
Висить рушник у хаті на кілочку, 
Калина червоніє на столі, 
А біля неї – житні колоски, 
Мої пустотливі братики малі. 
6-й учень 
Це все – моя земля, моя Вкраїна. 
Це рук моєї матері тепло, 
І цей рушник, яким і дочку, її сина 
Благословляє мама на добро.

Виступ учнів 4 -Б класу

1-й учень 
Дивлюся мовчки на рушник, 
Що мати вишивала, 
І чую: гуси зняли крик, 
Зозуля закувала. 
Знов чорнобривці зацвіли, 
Запахла рута – м’ята. 
Десь тихо бджоли загули, 
Всміхнулась люба мати. 
2-й учень 
І біль із серця раптом зник, 
Так тепло – тепло стало… 
Цілую мовчки той рушник, 
Що мати вишивала. 
Вишиваю рушничка 
Різними нитками. 
Там калина молода 
Й ружі з солов’ями.

3-й учень 
І барвінку синій цвіт, 
Кущ рясного глоду. 
Український рушничок – 
Символ мого роду. 
4-й учень 
Ми своїми вправними руками 
Вишиваєм рушничок для мами, 
Щоб на свято маму привітати, 
Нашу радість їй подарувати. 
Є на ньому півники святкові, 
Є на ньому квіти малинові, 
Щоб на свято маму привітати, 
Нашу радість їй подарувати. 
5-й учень 
Синя нитка – пташки прилітають, 
А червона – квіти розквітають, 
Щоб на свято маму привітати, 
Нашу радість їй подарувати. 
6-й учень 
Листя вишиваєм зеленаве, 
Сонце вишиваємо ласкаве. 
Щоб на свято маму привітати, 
Нашу радість їй подарувати.

1-й ведучий 
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Підносили хліб із словами: «На світлому, як доля, рушникові дозвольте вам піднести хліб і сіль».

2-й ведучий 
Кожному, хто заходив до хати з чистими помислами, підносили хліб – сіль на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.

1-й ведучий 
Приходила людина в життя – і зустрічали її рушником. Мати ще до народження дитинки готувала «рушник долі». Для хлопчика вишивали на ньому дубові листочки, щоб мужнім і сильним був син, а для дівчинки – калину, щоб була гарна, як калина. Цей рушничок після народження клала мама під подушечку дитині. 
З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

2-й ведучий 
З рушником приходили до породіллі ушанувати появу немовляти в родині, у рушники загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким.

1-й учень 
Рушничок на стіні – давній звичай, 
Ним шлюбують дітей матері, 
Він додому із далечі кличе, 
Де в калині живуть солов’ї. 
2-й учень 
Він простелений тим, в кого серце 
Не черствіє й дарує тепло, 
Хай цей символ сусідиться вічно 
В нашій хаті на мир, на добро.

2-й учень 
Свою бабусю знаю 
Я з давніх – давніх пір, 
Її обличчя любе, 
Її ласкавий зір. 
Замислиться бабуся, 
Зажмуриться на мить, - 
І знов, дивись, сміється, 
Ласкаво гомонить. 
Та над усе на світі 
Сподобались мені 
Її ласкаві руки, 
Умілі та міцні. 
О, цій руці хорошій 
Робота не важка, 
Бо шиє, вишиває 
Бабусина рука. 

3-й учень 
Коли питаєш вишивали? 
Вночі, при світлі каганця. 
Пісень все більш сумних співали, 
Що аж заходились серця, 
Немовби від трутного зілля… 
Оцей – весь вік при образах, 
А той, веселий, до весілля – 
Не сором людям показать … 
Уважно слухаю. 
Боюся порушить розповідь її. 
Красиві рушники, бабусю, 
Я краще вишию свої.

1-й ведучий 
Сивіють і народжуються роки, минають століття, та вічним є і буде український рушник. Він пройшов крізь віки, і хотілося б щоб і надалі був він ознакою любові і незрадливості, символізував чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею…

1-й учень 
Перегортаю білі рушники, 
Що хліб вкривали і дитя в колисці, 
Що старості чекали на святки – 
Розшиті маками, заквітчані, барвисті. 
Вже доля весни правнукам кує, 
А хміль з калиною на полотні не в’яне. 
Як добре, що в мого народу є 
Рушник весільний 
І рушник прощальний. 
Благословенна будь на всі віки 
Найперша жінка, що нашила квіти. 
Душа мого народу – рушники, 
Барвінками і мальвами зігріта.

2-й ведучий 
І саме «в родині від батька до сина, від матері – доні», як співається в пісні, передаватимуться і берегтимуться родинні традиції нашого народу. 
 

Учень читає вірша «Вишиваю рушничка» 
Вишиваю рушничка 
Різними нитками. 
Там калина молода 
Й ружі з солов’ями, 
І барвінку синій цвіт, 
Кущ рясного глоду. 
Український рушничок 
Символ мого роду. 
Край, де ми народились, 
Де ростем – живемо, 
Батьківщиною ніжно 
Із любов’ю звемо.

1-й ведучий 
Наш український рушник пройшов крізь віки, і символізуючи чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям гостям.

2 -й ведучий 
Тож, нехай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.

1-й ведучий 
Ну що ж,  за свято це чудове 
Всім дякую і щирий вам уклін. 
Спасибі на гарнім, добрім слові, 
Живіть багато, будьте всі здорові.

2-й ведучий 
А на прощання хочеться сказати: 
Шануйте, друзі, рушники, 
Квітчайте ними свою хату, 
То обереги від біди.

1-й ведучий 
Шануйте ті, що дала мати, 
Готуйте дітям з чистої роси, 
Щоб легше їм в житті здолати 
Похмурі та скрутні часи. 
Шануйте, друзі, рушники!

2-й ведучий 
Хай здоров’я ніколи не зраджує вас! 
Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі, 
Щоб вам радість і щастя й любов 
Вишиваним цвіли рушником!