Свято "Шкільний експрес"

                  Свято вручення свідоцтв у 9 класі «Експрес шкільного життя»»

Вчитель: Стрімкий і поривчастий вітер змін невтомно крутить колесо шкільної історії. Проносяться калейдоскопом потоки все нових і нових класів, і кожен по своєму неповторний, кожен – особливий, кожен – унікальний. Кожен колектив проживає в школі своє життя, пише свою історію зі своїми, не схожими на жоден інший клас, переломними і кульмінаційними моментами сюжету. Для моїх дев’ятикласників настала одна з найдовгоочікуваніших подій: сьогодні вони отримають свідоцтва про закінчення основної школи.

Тож давайте запросимо їх до залу: (музика)

Гарні, стрункі, красиві…

Найкращі, найстрункіші, найкрасивіші –

Це вони наші випускники.

Я вітаю всіх, хто присутній в цій залі, хто прийшов підтримати і порадіти за наших дітей в такий важливий для них день – вручення першого в їх житті документу, а саме свідоцтва про неповну загальну освіту. Я щиро вітаю вас, дорогі мої дев’ятикласники, з сьогоднішнім святом. Ви давно чекали цієї миті, коли шкільні проблеми скінчаться і ви матимете право обирати: чи то ще два роки насолоджуватися перебуванням в стінах школи, чи то вилетіти у двері широко відчиненого для вас вікна світу. Я б не хотіла, щоб всі сприймали сьогоднішнє дійство надто серйозно, адже воно – майже родинне, бо проходитиме від душі і для душі. Тож побільше усмішок, гарних слів і щирих побажань! Розпочинаймо!

                                                 Музика звук потягу

Вчитель: Наше життя – це постійний рух, і його можна порівняти хіба що зі швидкісним експресом, що зупиняється на важливих у нашому житті зупинках.

   Першого вересня, 9 років тому, наш шкільний експрес вирушив у дорогу, поїзд рухався весь час за чітким розкладом.

 Він привозив нас, пасажирів, на уроки. Спортивні змагання та олімпіади, святкові вечори, інтелектуальні ігри, веселі концерти, виставки, конкурси.

    І ось сьогодні цей потяг робить вимушену зупинку, щоб привітати своїх пасажирів із закінченням веселої подорожі по країні знань.

                             Звучить ніжна мелодія

Під час руху потягу ви намагалися пізнавати багато цікавого і корисного, заглядаючи у відкриті вікна знань; знайомилися і зустрічалися з різними людьми. Та перед тим, як швидкісний експрес помчить вас у загадкове майбутнє, давайте спробуємо разом із вами проїхати, а може, промчати повз незабутні зупинки шкільного життя.

    Табличка «Станція «Дитинство»

Випускник: Країна дитинства – країна казкова

                      І часто дорослих вона вабить знову.

                      І часто дорослі літають у мріях.

                      Вернутись в дитинство живе в них надія.

Випускник: Не забути нам, напевне ніколи

                      Вересневий в серпанку той час,

                      Коли вперше прийшли ми до школи,

                    Коли все було новим і дивним для нас.

Випускник: А чи пам’ятаєте ви 1 вересня 2005 року? Одягнені в новеньку шкільну форму, величезні букети квітів із-за яких нас не було помітно. Ми вперше переступили поріг школи.

Випускник: І зустрів нас перший вчитель, з яким ми робили перші в своєму житті відкриття.

Випускник: Саме вони, перші вчителі, відкривали нам світ і дарували свою любов і душевне тепло.

Випускник: А згадайте, якою була ця перша осінь. Із маминої руки нашу долоню вчителька перша взяла. І ми їй довірились як своїй мамі, і все з нею ділили – і успіх і горе.

Випускники:

                       1.Перший клас! Перший клас! Скільки справ зустріло нас!

                          Треба фрукти рахувати, по складах книжки читати,

                          А письмо – це справжні муки, від напруги ниють руки!

                          Нам би пальчики-билинки, в ляльки гратись у машинки.

                        2.Другий клас. Пішла таблиця  і ночами  стала сниться.

                           Ми її вчимо, вчимо,  на уроках «горимо»

                           Різні дії як насіли –  розібрать не має сили.

                           Додавання, віднімання- жарти, мінімум старання

                            А от множити, ділити, годі браття, й говорити!

                           Стали в ряд частини мови: як багато, чесне слово!

                           Як би тут не розгубитись І хоча б чогось навчитись!

                         3.Ось і третій рік ми в школі, а сюрпризів ще доволі.

                            Цифри вирівнялись строєм, як солдати перед боєм,

                            Грізно потяги гудуть, пароплави все пливуть

                            Треба шлях порахувати звідки час і швидкість взяти.

                             Не задачі – просто мрія: розбери тут, яка дія!

                             Казка, вірш, оповідання  увесь час ведуть змагання.

                          4.Новина чудова , люди, ми в четвертому вже будем :

                             Нелегкі завдання в мові: скільки звуків, букв у слові,

                             Підмет, присудок знайди , вірно речення склади,

                             З дієсловом розберись  і відмінювать  навчись.

                            Не питають, чи ти здібна, всім же грамотність потрібна!

                       5.Перший клас, і другий, і третій,

                        Наша перша вчителька…

                        Ми про неї не забудем.

                        Як не забули цього віршика           (хором декламують дитячий віршик )

                                                                                            Ось і школа, ось і клас,

                                                                                            Він давно чекає нас.

                                                                                            Вчитись ми прийшли сюди,

                                                                                            Щоб розумними рости.

 

6.То ж спасибі вам, вчителько рідна,

   За усі ваші добрі діла.

   Строгість ваша і дисципліна –

   Усі бачать – на користь пішла.

7.То нехай вам життя подарує

   Тільки радість і щастя, і сміх,

   Щоб ви завжди були молодими,

   Щоб були ідеалом для всіх.

8.На завжди не прощаємося з вами,

   Ми ще зустрінемось не раз.

   Тож посміхніться нам ви на прощання

   І прийміть оці квіти від нас.

9.Надаємо ж слово тут ми вам.

   Знаєм – є про що у вас сказати.

   Ваші ж бо підказки завжди там,

   Де так складно вашим пташенятам.

                                                                   Слово першим вчителям

Вчитель: На жаль, рано чи пізно казка закінчується, але починається не менш цікаве пізнання світу. Потяг рухався далі і привіз вас у 5 клас, де  і взяла вас я, моїх тоді маленьких діток. Моїх, бо виросли на моїх очах, і тому були мені найріднішими. Пригадую вас, таких нашорошених, маленьких, переляканих…

  Наступна зупинка «Наукова»

Випускники:

                 Ну, а п’ятий …Ох, цей  п’ятий, ходиш жахом обійнятий:

                  Кабінет шукаєш свій. От халепа! Боже мій!

                  Вчителів усіх багато, як же всіх запам’ятати?

                  А вимоги? Хоч тікай! Ми всі виснажились вкрай.

                  Із півроку їх вивчали: що та як на вус мотали.

 

                  Ось і в шостий перейшли. Вчитель каже: «Підросли!»

                   І взялись нас тренувати, та знаннями набивати.

                   Призвичаїлись ми трошки , вже не страшно біля дошки,  

                    Але тут нові проблеми - не засвоїли ми теми .

                    Ми вивчали піраміди, дроби, катети, гібриди,

                    губки і материки, мезозой, неандертальців

                    кроманьйонців, португальців,

                    й зрозуміли ми зі слізьми - гомосапієнси ми !

 

                  В сьомому іще складніше : подають що розумніше –

                  Ось рівняння розв’яжи, теорему доведи,

                  А задачі, а задачі! Тато й мама гірко плачуть,

                  І нові пішли предмети, що не день – одні секрети.

                  З хімією не лади розум пнеться не туди.

                  І  чомусь земне тяжіння тягне далі від учіння.

 

                  У восьмому ми акселерати: стали по ночам гуляти.

                  На уроках всі мовчать. Бо уроки мало вчать.

                  Он хтось явно не доспав, мабуть усю ніч гуляв.

                   Врешті, більшість добре спали, й працювати краще стали.

Випускники: Для нас порадником і другом
                         Завжди був класний керівник.
                         Коли давалось нам щось туго,
                         Приходити на допомогу звик.
                         Спасибі вам за науку,
                         За добре слово й тверду руку.
                        

                         Людмило Володимирівно,

                         турбот у Вас чимало,

                         Все знати, все зробити слід,

                         Навчання, щоб було для нас цікавим,

                         Знання -  міцними на багато літ.

                         Бажаєм Вам здоров’я і наснаги,

                         Щоб для думок був простір і політ,

                         Від учнів і колег – поваги

                         Й енергії ще на багато літ.

 

                         А пригадуєте з чого все починалося?     (Виступ класного керівника)

Я. як класний керівник, старалася, щоб життя ваше було не одноманітним і сірим, а яскравим і насиченим. Адже той, хто був активним на уроках і в різних заходах, швидше адаптується у новому житті, яке незабаром для вас почнеться, пробачте, якщо вас перевантажувала. Але так хотілося, щоб наш клас був най-най… (про порт фоліо)

                 Дорогі діти, ви вже стали дорослими, майже самостійними. Ви завершили один з етапів життя – ви закінчили школу. Але попереду у вас ще все життя, і яким воно буде залежить від вас. Пригадаймо раннє дитинство. Малюк, який учиться ходити, багато падає, набиваючи гулі, але знову підіймається і береться ступати. Не можна навчитися ходити не падаючи. Не можна прожити без проблем і труднощів. Але коли ви їх подолаєте, то відчуєте задоволення, душевний підйом, підніметеся духовно на одну, а може, й на кілька сходинок. Ви − творці свого життя, поки що шкільного, а далі й дорослого, і чи буде ваша куля летіти високо, чи впаде під тягарем проблем, вирішувати вам. Я бажаю вам, любі діти, щоб ваші мрії збувалися.

З цього приводу дозвольте вам розповісти одну притчу.

Якось давно старий моряк вирішив піднятися на вершину маяка. Йому треба було підніматися довго і крутими сходами. І щоб не заблукати в темряві, він вирішив запалити свічку.

- Куди ми йдемо? - запитала свічка.

- Ми йдемо до вершини!

- Але я не зможу ходити так довго, я згасну і ти заблукаєш у темряві.

- Не хвилюйся, вір у себе і все буде добре.

Так, розмовляючи, вони дісталися до вершини. Потрапивши наверх полум’я свічки відбилося в десятках дзеркал, які знаходилися на вершині маяка і осяяли своїм світлом все довкола.

     Тож дорогі діти, я вам бажаю, щоб свічка запалена вами, яскраво горіла все життя і вела вас на вершину успіху.

 

Вчитель: Ось ми  і дев’ятикласники.

                  Посоліднішали діти. В класі (ніде правди діти)

                  Вчитися не дуже хочуть,

                   Але голови морочать  нашим бідним вчителям:

                  « Можна я Вам перездам».

                  А зараз міні-випуск в нас. Прощавай, мій рідний клас!

Невпинно минає час, невблаганно відраховуючи секунди, години, тижні, роки. Ось і закінчили ви основну школу.

Настає урочиста мить!

Має бути тихо, як ніколи.

Щоб свідоцтва вам вручить

Слово має директор школи.

                                                                (Вручення свідоцтв)

Випускник: Ми знаємо, що вчительська дорога важка, не встелена розкішшю. То ж нехай ці квіти будуть для вас подарунком за те,що ви були з нами аж 9 років.

 

Вчитель: Ви дорослішали з кожним днем, намагалися якомога більше дізнатися про те, що зустрічалося на вашому шляху. Отже наступна зупинка «Як то було»

                                                             музика

Вчитель:Випускники! Попереду — незвідана даль. Позаду — батьківський поріг, протоптана стежка у шкільному дворі, незрадлива мамина усмішка зі сльозою на щоці…

    Та де б ви не були, куди б вас не закинула доля, на вас завжди чекатимуть ті, для кого ви одні в цілому світі, єдині і неповторні, — ваші найближчі, найрідніші люди, мама і тато.

     Це вони дали вам життя, піклуються про вас щодня, щохвилини. Друзі, погляньте на своїх батьків! Які вони молоді, красиві і горді сьогодні!  Але за цими сліпучими усмішками і щасливими поглядами ховається стільки пережитих болей, виплаканих сліз, переборених труднощів.

     Я б дуже мало досягла у своїй роботі, якби не ви, дорогі мої помічники, - шановні батьки, бабусі, дідусі. Тому наступна зупинка – станція «Родинна»

      Погляньте на своїх батьків і ви помітите, що на очах у них непрохані сльози. Сльози радості і сльози смутку. І кожна мама в думках промовляє те саме: «Боже, вбережи мою дитину!». Бо де б ви не були, що б не робили, мама завжди буде думати про вас.

Материнське серце ніколи не стомлюється повторювати: «Хай щастить тобі, дитино».

 А батьківське плече завжди приходить на допомогу у скрутну хвилину.

Випускники:

Позаду удачі і невдачі, сльози радості і печалі. Всі ці роки з нами були наші найближчі  люди,  наші батьки, які готували нас до дорослого життя, а тепер разом з вчителями вивели нас на цей шлях.

 

Ми розлітаємось,  але не спалюємо за собою мости, а залишаємо ту дорогу, яку ви проклали до наших сердець. І в цей радісний і сумний день ми говоримо вам спасибі.

 

І нехай нам здається, що часом ви не розумієте нас, даремно хвилюєтесь, зайво переживаєте.  Така батьківська доля. Ще не раз ви підставите нам своє плече підтримки, так само будите хвилюватися, і переживати за нас.

 

Рідні наші! Мамо! Тату! Дякуємо за те, що дали нам життя, що завжди любили й вірили в наші сили. Ваші натруджені руки, добре серце завжди допомагатимуть у житті, а промінь сімейного вогника світитиме в далекій і незвіданій дорозі.

 

 Рідні наші, дякуємо за те, що ростили нас, віддаючи свою молодість і життя, раділи та сумували разом з нами. Вибачте нас за всі прикрощі, що вам завдали, і повірте, що ми будемо гідними називатися вашими дітьми.

 

Ми вже дорослі… Скоро ми будемо чути ваше батьківське слово по телефону і буде воно приблизно таким «Сонечко моє, якже я за тобою скучаю». А поки ви з нами ми хочемо вислухати ваше напутнє слово                                                          (виступ батьків)

 

Батьки у майбутнє торують нам шлях,

  І бачать себе у дорослих синах.

 Любов нашу, вдячність даруємо їм,

  здоров’я і щастя бажаємо всім.                                   (ідуть до батьків)

 

Вчитель: час пролинув швидко. І ось ми разом завершили цікаву подорож найголовнішими зупинками нашого шкільного життя.

Завершується останній місяць у школі…

-останній у школі тиждень…

-останній у школі день…

Все останнє… І остання зупинка нашого потягу – «Щасливе майбутнє»

 

Я хочу, щоб усі ваші мрії обов’язково збулися. Я тримаю в руках Квиток на потяг майбутнього, де кожен з вас напише побажання на майбутнє.

 

Тисячі найщиріших бажань так і хочуть зірватись з моїх та всіх присутніх вуст.

        Тільки від вас залежить, чи станете ви справжніми людьми. А справжні люди можуть зробити багато чого: наше життя комфортним, місто ошатним, будинки затишними, людей щасливими. І це головне!

       Наступає ваш час! Візьміться за руки. Запам'ятаєте тепло рук ваших однокласників, які не раз виручали вас у важку хвилину, від яких ви не раз одержували клацання, які смикали вас за кіски. Адже вже завтра поруч із вами будуть інші люди.

Випускник: А наше життя продовжуэться, і воно прекрасне, бо ми – юні, і бачимо його в яскравих кольорах.

Випускник: Ми щасливі з того, що навчалися в цій школі. Що ми любимо і поважаємо один одного.

Випуксник: Ми згадуємо з гумором своє минуле, і з надією та впевненістю дивимося у майбутнє. І яким би воно не було, нас завжди пов’язуватиме наше село, наша школа, наш неординарний клас.

ВАЛЬС

Вчитель:

Нехай вам небо безхмарно сміється,

Нехай вам все в житті удається,

Бажаємо щастя на кожній стежині,

Вірних друзів завжди на путі

І хай усе, що потрібно людині,

Супутником буде у вашім житті!