Свято української хустки

Подаруй мені, мамо, хустину на згадку!

Мета: ознайомити учнів із хусткою-оберегом, зі значенням хустини в побуті української родини, яку роль відігравала і відіграє вона в наш час в обрядах українського народу; прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо; збагачувати словниковий запас новими словами; виховувати почуття гордості за рідний край; бажання знати і оберігати духовне надбання народу.

Обладнання: на столі рушник з хлібом-сіллю, композиція з калини.

        Перебіг заходу

  Святково прикрашений клас. На дошці ілюстрації та хустки.  Учні в українських костюмах, на головах дівчат хустки.

1. Вступна частина

Ведуча 1:  Добрий день, Вам, добрі люди.

                   Хай Вам щастя й доля буде.

                   Не на день і не на рік,

                  А на довгий-довгий вік.

** Перегляд на мультимедійній дошці краєвидів України з її народними символами.

  Звучить мелодія пісні Катерини Бужинської «Моя Україна».

Ведуча 2. Які почуття у вас викликало переглянуте.

Ведуча 1. Говорять, що на природу рідного краю можна дивитися безконечно.

Україна - золота і чарівна сторона. Край, у якому почалося наше щасливе життя. Тут жили наші батьки, діди і прадіди, тут корінь українського народу, який сягає у глибину століть.

     А знати свій народ – це знати мамину пісню, пам’ятати  батьківську хату, знати бабусину скриню, з трепетом брати в руки речі, які є в ній, і берегти їх, як реліквію.

• Реліквія – це дорога за спогадами річ, залишена у спадок нащадкам рідними людьми. Реліквією може бути будь-який предмет, головне, щоб ним користувалися і оберігали кілька поколінь однієї родини.

 Ведуча 2. У кожній родині є свої реліквії, давайте про них дізнаємось.

            Для кожної людини є найріднішим батьківський дім, і все те, що є в

            ньому, рідне і знайоме до болю.

            Раніше, у хатах займала почесне місце піч, яка була годувальницею, а ще

            скриня, яка виглядала дуже таємниче, бо там знаходився найцінніший

            скарб родини.

     От ми сьогодні поговоримо про одну цінну річ, яку дістанемо зі скрині. Це – хустка.

     Мов берегиня вроди, хустка здавен у нашій стороні.

  Бібліотекар. Квітчаста хустина

                         На ній і гроно, і пелюстка,

                         І небо й райдуги на ній,

                         Мов берегиня вроди хустка

                         Здавен на нашій стороні

                         Та – нареченим на щастя,

                         Та – на добро матерям,

                         Вічний дарунок – хустка квітчаста,

                         Знана вітрам і стежкам.

 

                         Хустина, хустина, чи біла, чи синя.

                         Мені ти миліша від всяких обнов.

                         Хустина, хустина, як ласка родинна,

                         Як вірності пісня про щиру любов.

2. Основна частина

Учениця. От сьогодні перед нами хустки, звичайні українські хустки, а скільки таємничості в них. То що ж таке хустка?

Хустка – відрізок тканини, або в’язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов’язують на голову, шию, накидають на плечі.

 

Розповідь учнів про хустку.

 

Учениця: Хусткою українки закривали волосся, але у них завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про їх волелюбність.

 

Учениця. Засватані дівчата носили хустку з прикріпленою до неї квіткою, або калиною. Люди казали: «Гарна дівка, як засватана».

Учениця. У родині, де підростала дівчина, скриню наповнювали хустками, їх дбайливо оберігали .

   Я не панна- я господиня.

   У мене хусток повна скриня.

Учениця. Улюбленим головним убором української жінки з давніх давен була хустка. Немає таких жінок у світі, яким би вона була не до лиця.

Носили раніше, й носять й у наш час дівчатка, молодиці, жінки й бабусі.

Учениця. Хустина була завжди символом прихильності, любові і вірності в коханні, прощання і скорботи.

Учениця. У продовж століть хустка була в Україні найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну Україну, рідний дім, рідну матір. Повертаючись з далекої дороги син завжди віз матері на подарунок  хустку.

Учениця. Де ж вона сьогодні – щира українська хустка? Хочеться, щоб вона стала не просто модним аксесуаром, а одним із національних оберегів.

Учениця. Хустка була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. ЇЇ носили дівчата всієї України, як взимку, так і під палаючим сонцем.

Учениця. Хустки в давнину були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Барвисті хустки, які тепер у моді, запозичено від болгарів, а ті запозичили від турків та персів. Та й пов’язувалися  хустки по-різному.

Учениця. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18столітті увійшов у моду рослинний орнамент. Дуже рідко на старих українських хустках можна побачити зображення птахів: голубів, півників. Візерунки, як і колись, тепер зображують по чотирьох кутах і по середині. До речі, чотири кінці хустки – символи.

    На щастя й радість – два ріжечки,

    А два на смуток і сльозу.

Учениця: На свята пов’язували кращі хустки ніж у будні.Заміжні жінки не виходили з хати без хустки.

 Хустки свідчили про рівень достатку родини.

Заможні жінки купували дорогі шовкові та вовняні хустки.

Учениця. Для того, щоб купити гарну хустку чоловікові потрібно було працювати 10 днів.

Учениця: Протягом усього життя супроводжує людину хустка, від народження до самої смерті.

 

Учениця. Коли народжувалося немовля, його купали, потім замотували в хустку і колихали. Коли народжувалася дівчинка, повитуха вішала хустку на воротях.

 

Ведуча1: На Святвечір, коли маленькі діти носили вечерю до родичів, обов’язково клали калач у ситцеву хустину. Калач віддавали господарям, а вони клали подарунки у принесену хустину.

Ведуча 2: Коли син вирушав у дорогу, мати зав’язувала у білу хустину хліб, щоб не забував батьківського порогу.

      Дай мені, мамо, хустину на щастя,

      Хай буде на згадку вона,

      Щоб не була поміж нами

      Далека чужа сторона.

 

Учениця. Перед розлукою дівчина дарувала хустину коханому  на знак любові і вірності. Козак носив хустину біля серця, вона оберігала його від кулі.

Під час сватання дівчина дарувала хустку хлопцеві, на знак згоди.

Нареченому дівчина дарувала  хустку виткану і вишиту власноруч.

Учениця. Після того, як дівчина давала хустку, вона вже не могла відмовитися від весілля. На весіллі наречений закутував дівчину тією хусткою. Із тих пір вона не могла ходити без покритої голови. Дівчата, які хотіли вийти заміж, на Покрову (14 жовтня) просили:

«Покрівонько,  Покрівонько, покрий мені голівоньк».

 

Учениця: Хустку використовували в повсякденному житті під час праці. Але в наш час у хустці ходять в основному у селі. Старші жінки, як тільки піднімалися з ліжка, зразу зав’язували хустину і знімали її перед сном. Молодиці ходили без хусток, але в церкву і на хрестини без хустки ніхто не йшов.

Учитель: До нашого часу дійшло повір’я: жінка без хустки, накличе посуху, неврожай, епідемії.

Учениця: А ще у кожної господині мала бути звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию, а зав’язували миску зі святою вечерею і несли до хрещених.

  Подаруй мені, мамо, хустину

  Із червоним, як мак, бережком.

  Запишаюся в ній, як дитина,

 Як калина під білим сніжком.

Дівчата виконують пісню Н.Май «Мамина хустка»

Учитель: Хустка оберігала жінок від злого ока, хвороб.

   Сьогодні на виховній годині ви добре працювали. Я хочу, щоб ви берегли традиції нашого народу.

   

Веселі ви чи сумовиті

    На схилах Ворскли чи Дінця

    Нема таких жінок на світі,

    Котрим вона не до лиця!

 

    Не цурайтесь хустинок, дівчата,

    Що ж ви носите тільки шапки?

    На хустки Україна багата,

    І цвітуть ще на них бережки