Т.Г.Шевченко . Тернистими шляхами долі…

Урок підготувала вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Волошин Алла Федорівна

Тема : Т.Г.Шевченко . Тернистими шляхами долі…

Мета : формування ключових компетентностей: предметних компетентностей:  на основі використання слова та живопису поглибити знання здобувачів освіти про життєвий шлях великого Кобзаря, показати дітям його високу обдарованість, розкрити нелюдські умови життя поета і художника під час перебування на засланні, його оптимізм і нескореність, любов до рідної землі, тугу з нею Розвивати вміння учнів читати художнє полотно, розкрити світ переживань змальованих образів на картині ; розвивати естетичні смаки, вміння відтворювати настрої пейзажних поезій, описувати власні відчуття, викликані художнім словом ; виразно читати поетичні та прозові твори, визначати у них художні засоби.Виховувати почуття поваги до Т.Шевченка, прекрасного, усвідомлення естетичної насолоди від твору мистецтва . соціальних компетентностей: вміння працювати в команді, розподіляти обов’язки; загальнокультурних компетентностей: оволодіння досягненнями культури; вміння сприймати літературні твори; інформаційних компетентностей:  здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією; естетичних компетентностей: оволодіння досягненнями національної культури; виявлення інтересу до духовних і моральних цінностей українського народу.

Обладнання: виставка творів, записи пісень на слова Т.Шевченка, презентація, відеофільм,дитячі малюнки до віршів поета,портрет Т.Шевченка,вишиті рушники

                                             Епіграф уроку

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа .

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури .

                                                               І.Я.Франко

1.Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», на фоні музики учениця читає вступний уривок із поеми «Причинна» .

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались

Та ясен раз у раз скрипів.

Оголошення теми, мети уроку

Мотивація  навчання

 Учитель

Цими словами з балади «Причинна» починається  перша  сторінка «Кобзаря» Т.Шевченка. З них починається і сам Шевченко як поет. Ці рядки стали улюбленою народною піснею, символом нашої України в усьому світі. Але по-особливому сприйматиме їх світ у березні 2024 року, коли відзначатиме 210-ту річницю від дня народження геніального поета, видатного художника Тараса Григоровича Шевченка. Тож наш урок  ми й присвячуємо Тарасу Шевченку, Великому Кобзарю, національному пророку, захиснику всіх  знедолених, нашому поводирю крутими дорогами становлення української державності.

         Слова любові, пошани, вдячності  наповнюють серця людей усього світу, бо Шевченко – не тільки наш поет, він належить усім народам. Його знають і цінують на всій планеті. По ньому пізнають нас, українців.  Особливою гордістю проймаються наші серця, адже  для нас Шевченко не просто геніальний поет, він – наш земляк, а ми – його нащадки.

         Він наша совість, наш порадник, наша найбільша правда. Ми вчимося в нього мудрості, любові до рідного краю і  народу, його мови, навчаємося бути чесними й справедливими, гуманними й порядними, працювати на благо України.

         Т.Г.Шевченко був, є і завжди буде для всіх нас взірцем, а його «Кобзар» - це і буквар, і пісенник, і підручник з історії України, і енциклопедія, і посібник з етики й народознавства.

        Учень читає вірш А.Камінчука «Кобзар».

                    У вікні – любисток, на підлозі м’ята,

  В золотій оправі книга серед книг.

  Наче щедре сонце поселилось в хаті,

  Як велике щастя стало на поріг.

                         Мудра, світла книга, то «Кобзар» Тараса,

  На столі, як свято, білий коровай.

  І пішло повір’я з дідівського часу,

  Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай.

                       …Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

  В кожній хаті – книга, на стіні – портрет.

  В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

  Бо в святій пошані у  людей поет.

  То співець – предтеча, наш Кобзар Шевченко,

  Знають його люди і широкий світ.

  Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

  Він живе в народі, як і «Заповіт».

Вивчення нового матеріалу

 Учитель

Про життєвий шлях поета ви вже знаєте  з уроків української літератури, а сьогодні ми з вами ще раз перегорнемо сторінки життя і творчості письменника .

      Але ми не перестаємо дивуватися, вражатися, якою тяжкою була доля в поета. Прожив 47 років. З них 24  був кріпаком, 9 – вільним,  10  карався на засланнях, а решту три з половиною провів під поліцейським наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало.

Тож пропоную вам вирушити у подорож шляхами життєвої долі Т.Г.Шевченка . А допоможуть це зробити наші екскурсоводи.

1. В похилій хаті край  села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє ? Чи матимеш  кусень хліба, свою господу    , стріху над головою ?

Та матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Батько .  Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба : він буде неабияким чоловіком : з його буде щось добре, або велике ледащо . Для його моє наслідство нічого не значить, або нічого не поможе .

2.Там батько, плачучи з дітьми

( А ми малі були та голі ),

Не витерпів лихої долі –

Умер на панщині ! А ми

Розлізлися межи людьми, мов мишенята.

Учитель

  Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії . Життєву біду він знав не  з  чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке. Тарас був допитливою дитиною . Його цікавила історія, минувшина . І він хотів знати, і все хотів уміти.

Дитинство Шевченка ( виразне читання тексту )

Народився майбутній поет у селі Моринцях Звенигородського по­віту (нині Черкаська область) в сім'ї селянина-кріпака. Через два роки родина переїхала до села Кирилівка.

Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслу­хавшись розповідей про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.

- Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

- Так, синочку, правда.

- А чому так багато зірок на небі?

- Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка па­дає. Бачив?

- Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, ве­ликі, а інші ледь видно?

-  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. Інколи людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка та­кої людини горить ясно, і світло це далеко видно.

- Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

- Старайся, мій хлопчику...

Перші скупі знання він отримав з церковнослов'янських релігійних книг у школі сільського дяка, а разом з цими знаннями й суворі кари та знущання вчителя.

У дев'ять років малий Тарас залишився без матері. Життя в сім'ї ста­ло нестерпним, коли батько одружився з удовою, яка мала трьох своїх дітей. Хлопчина змушений був терпіти знущання лихої мачухи. В оди­надцять років став Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті по­чалося поневіряння хлопця по чужих людях.

Перегляд відеофільму  « Тарасова візитка»

Читання в ролях  уривка з твору С. Васильченка «В бур'янах»

Дійові особи: Дід, Яринка, Тарасик, Кобзар.

Дід, як древній дуб,— кремезний та міцний, іде рівною ходою, ноги впевне­но ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться, то в кущі залізе. За Дідом і Тарасом підтюпцем біжить ма­ленька Яринка. Йдуть вони аж у Мотронинський монастир.

Та рас и к. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.

Дід. Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима За­лізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів про­клятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися — і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки — боронити свій край.

Тарасик. А щодалі було, діду?

Я р и н к а. Кажіть, діду, хоч і страшно! Чогось так страшно...

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима за­порожці, посвятили ножі свої та пішли Чорним шляхом — панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка — навіть жінки з рогачами в ліс до гайдамаків подалися.

Та р а с и к. А Гонту ви бачили?

Дід. Ні, синку, Ґонти не бачив. Та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав...

Тарас и к. А потім?

Д ід. Що ж потім — зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Ґонту скатували, язика йому од­різали, четвертували. Максима в Сибір заслали та пішли ловити гайда­маків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарас и к. Жаль гайдамаків. Так, жаль. (Витирає сльози.)

Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо!

Я р и н к а. Дідусю! Попросіть, щоб заспівав!

Тарас и к. Дідусю-кобзарику, заспівайте!

Дід. Заспівай, старий. Та добре заспівай про наших славних гай­дамаків.

 Інсценізація уривка з твору «Тарасові шляхи» Оксани Іваненко

Дійові особи: Тарас, Оксана.

На сцену виходить хлопець, удягнений у полотняну сорочку, бриль, постоли.

Тарас

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

 Чи то так сонечко сіяло,

Чи Так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...

Як прийде Оксана, скажу: «Ти моя зіронька».

З'являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові в неї стрічка.

Тарас (радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

Оксана. Ну що?

Тарас. Та йди ближче.

Оксана. Та й звідси почую.

Тарас. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана. А чого? Не помирили?

Тарас. Ні, не те: буду я учитися на маляра.

Оксана. О? Так уже годі на кобзаря — підеш на маляра?

Тарас. Років за два буду маляром!

Оксана. А що це таке маляр?

Тарас. Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів — дерево, схо­тів — хату, а схотів — козака. Оксана. Ти бач! Он воно що!

Тарас. Зароблю грошей — поставлю хату з віконцями. Віконни­ці розмалюю лілеями або барвінками, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні! Тебе змалюю і дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче, сідає). Таке вигадаєш! (Підсовується.) Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.

Тарас. А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронька моя вечір­няя»?

Оксана (тихенько). Ну той що?

Тарас. Зіронька, то це ти!

Оксана. Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?

Тарас. Гарна ти! Немає кращої за тебе!

О к с а н а. На всю Кирилівку?

Тарас. І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!

Взявшись за руки, діти виходять. Звучить лірична мелодія.

Звучить пісня « Зоре моя вечірняя»

Учитель

Шановні друзі! Запрошую вас на вернісаж дитячих робіт

« Шевченків світ» ( учні презентують свої малюнки, зачитують віршові рядки)

Перегляд  презентації .

Звучить пісня « Думи мої, думи мої»

 Учитель

Ніхто з попередників Шевченка не піднімався на таку височінь поетичного натхнення, ні в кого  українська мова не досягла такої гнучкості й краси . Тарас Шевченко  вразив талантом всіх й одразу. Колишній кріпак виявив  таку силу творчості, що провідна українська інтелігенція визнала його за свого найбільшого поета, від якого можна розпочати розвиток поезії не за чужими зразками, а із власного джерела.

Виставка творів Т.Г.Шевченка

 Учитель

Черкаський край- рідна, мила сторона, батьківщина Тараса Шевченка. Далека і така близька його мрія про щасливе життя.

Учень 1.

Краю мій Черкаський – це тепло в душі,

Чебреці духмяні, вишні, спориші!

Над широким полем, над старим Дніпром

Нахилив Шевченко бронзове чоло.

Круто в’ється Ятрань, тихо плине Рось,

Рукотворне море буйно розлилось.

В Уманському парку грає водоспад,

В Корсуні славетнім яблуні шумлять.

Над Холодним Яром чаєчка летить,

Може, там гетьманська булава лежить?

Чигирин. Черкаси.., з глибини віків

Тут витає слава мужніх козаків.

Не злічить над Смілою в небі зоряниць,

На Монастирищині – золото пшениць.

Краю чорнобривцевий, краю ясноград

В небі жовто-синьому лебеді летять.

Гомонять тополі. Ясени шумлять,

В лузі на калині ягоди горять.

Краю наш Шевченків, добре, що ти є,

Хай ім’я святиться чарівне твоє.

Люблю і славлю я тебе

Черкащину - перлину,

Де б не була я, понад все

До тебе завжди лину.

По цій землі Тарас ходив

Задумано велично,

Для нас він жив, для нас творив,

В серцях живе він вічно.

Ступаю ніжно по землі,

Щоб не стоптати трави,

Не сполошити птиці спів

Та скласти пісню слави.

Зачарували ви мене,

Гаї широкодолі,

Пахуча медами трава

Та дивний наспів долі.

Високих сосен оберіг

Чарує край Черкаський,

А тіні пройдених доріг

Шанують рід дніпровський.

 Учитель. Життя нашого поета дивне. Слухаючи розповіді про нього, можна  подумати, що це легенди . Найкращий і найцінніший  скарб доля йому дала лише по смерті – невмирущу славу й усерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

Наступна сторінка у творчості Т.Шевченка «Народна скарбничка». Найкращим пам’ятником Тарасові є живе слово народу. Яке влучно відобразилося в прислів’ях  та приказках про  Кобзаря.

   Народні прислів'я, приказки та частівки про Т. Г. Шевченка

•   Шевченко на Вкраїні — як Пушкін у  Росії.

•   Шевченко народ захищав, а про себе забував.

•   Тараса  думки  будуть жити віки.

•   Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став...

•   Шевченко за  народ  бідував, бо з народу сам походжав.

•   Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим.

•   Тарасів «Заповіт» облетів увесь  світ.

•   Тарасів «Кобзар» — народу великий дар.

•   Цар Шевченка гноїв,  та душі не зломив.

•   В наш чудовий час вічно житиме Тарас.

 Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу

1. Вмерли тато й мама,

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп»яти

Грамота гірка.

2.Потім в Енгельгарда

За козачка служив.

Не  згинався перед паном-

Служив, як умів.

3. Довіку вдячний був Тарас Шевченко,

Що в саду Петербурзькім

Стрів його Сошенко.

Сошенко й Григорович у розумнім колі

Вирвали талант вкраїнський з тяжкої неволі.

4. Всю неправду, всі нещастя,

Що душили груди

Виливав він на папері піснею між люди .

5 . І цар та пани прелюті

Налякались того слова,

Бо люди розкуті

Підуть волю здобувати,

Кайдани ламати . Із неволі народ визволяти .

6 . Тому й засудили

Судом хижим

Судді недоріки .

І на каторгу загнали мало не навіки.

7. Десять літ пробув Шевченко на солдатській службі

І з казахами в їх краю

Жив  у щирій дружбі.

8. І писав вірші в неволі

Кликав рвать кайдани.

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога стане.

Учитель

      Україна для Шевченка – це, насамперед, Черкащина, край, де він народився, де пройшли  його роки юності, куди він завжди линув душею. З ім’ям Тараса ми всі зростаємо, і кожен з нас по-своєму осмислює  постать Кобзаря.  Українець, рівних якому планета не мала і не відомо, чи матиме.

   Шевченко й Україна -  невіддільні одне від одного.  Нею він жив повсякчас, її вимріював, леліяв, за неї страждав, розплачувався казематом і засланням, гартуючи її міць, утверджуючи в ній прагнення до волі.

        Шануючи Великого Кобзаря, ми вклоняємось йому за нетлінне слово, за любов  до рідної мови, надію і віру, що Україна буде і що зійде над нею щаслива зоря  свободи й розквіту. « Юні друзі, дорожіть Шевченком! Хочеться вірити, що на Вашому шляху завжди буде Тарасова пристрасть, Тарасова мужність, Тарасове невмируще слово !» так писав Олесь Гончар, звертаючись до молодого покоління.