Тавтограми. Оповідання гумористичного характеру

Тавтограма – (від грец. tavto – те саме і грама ) – вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою (читаємо у словнику іншомовних слів).

 Найчастіше зустрічається у поезії, хоча відома й у прозі. Як правило, ігрового, гумористичного характеру.

 Пропоную власні тавтограми.   

      Семенові сливи

 

 Семен – суворий селянин села Семигори, сварливий, скупердяга.  Споконвіку садиба сивого садівника славилася сливами. Старанно стежить, стереже страхітливий Семен соковиті стиглі сливи. Слава про смак слив слалася селами. Селяни складали і співали серенади про сливи. Смільчакам Сашкові і Сергієві схотілося скуштувати соковитих Семенових слив. Спокуса спокушала спільників.

 Світанок стелиться сизим серпанком. Сонне сонце сипле самоцвіти. Спортивні Сашко та Сергій стрімголов секретними сходами спустилися до садиби у спорожнілий сад. Слив синіх – сила-силенна! Стрибун Сашко – на сливу. Сипле-сипле спілими сливами по Сергієві. Спершу спробував сливу Сашко, слідом – Сергій. 

• Сливи й справді смачні, солодкі, - скуштувавши  сказав Сашко.

Смакували-смакували аж до сніданку. Спека страшенна.

Скоро страшний Семеновий собака став біля сливи, стримувавши свій сердитий спів. Скулить старий Сірко, сигналить старому. Ситуація. Сердега Сергій скрикнув. Стоять сам-на-сам з собакою.  Смертельно страшно. І не смішно. Сварливий Семен-садівник спершу сміявся і сердито сказав смакунам:

• Не смійте сюди сунутися, сякі-такі! – справедливо соромить старий селянин.

 Стидно, сумно стало Сашкові та Сергієві. Страждають. Стоять як стародавня статуя. Скотилася сльоза.                                                        

 

 

 

 

Зимою

 

 Запахло зимою. Зовсім зимно. Завила завірюха. Завидюща завія заволоділа землею.  Замела, засніжила, закружляла зима завісою. Забула зима за зелень-зілля, за задерев’янілу зебру з Зімбабве, за заморську змію-задаваку; засніжила задуману зозулю, застала зубра закошланого зненацька з зоопарку. Замалим не залягла за загатою. Зараз знову зуспить заклопотаного зайця  зовсім знесиленого; змахне знову – зірве заклопотаність. Зведе з землі заморозок, забуде зовсім. Закоцюрбне, знеможеться; заєць засне заплаканий, зморщиться, закоцюрбне.

 Завзятий заморозок загалом замучив. Знову звично зовсім  за занавісою. Захрустів замет – зірка замерзла, зірвалась з зоряної заволоки. Заскиглив замерзлий зяблик, заки заспівала Зойка-зайда.  

 Зима – загадкова загалом, загадкувата, закандзюблена.

 

Працьовитий Павло

 

 Павло полюбляє плідно працювати. Павлусь постійно придумує премудрі побутові прилади.

 Павло – путній помічник. Позавчора Павлик прикрутив поличку Полінці і прудко правильно полагодив праску. Прадід Пантелеймон  попросив правнука Павлика полагодити поламану підлогу. Працелюб погодився.

 Павловий прадід полюбляє пісні. Поки Павло поважно полагодить підлогу, прадід поспівує помалу, підтримує правнука.

 Після пильної праці Павло полюбляє почитати про піратів-поганців. Пірати – пристрасть Павла. Приятелі поважають Павла і приносять подекуди парубку подаруки за почесну працю. Презентували «Піратів».  Проте Павло не приймає подарунків. Передчасно поміркований працелюб промовляє: «Подарунків не приносте, просто подякуйте!» Після подібного про Павла поганого не промовиш.

 

         

     Підриємець Пастернак

 

 Приватний підриємець  Пастернак Павло Петрович подумав про посадження плантації помідорів. Підлеглий Подупейко Панас  погодився. Посадовили превелику плантацію. Павло Петрович прослідкував процес.

 Посходили помідори.  Половину підживили. Періодично прополювали. Пагіння погнало пишне. Попересаджували, попасинкували. Пестив Пастернак помідори, пишався плантацією. Повиростали пречудові помідори, порадувавши пана Павла.

 Пані  Параска підскоком понабирала прекрасних помідорів повний пакет і повну  пазуху.

 - Пардон, пані Параско, не паскудьте плантації. Паршиві помідори теж підійдуть у пасту.  

 Подумавши, підприємець повторно посадив пару плантацій пізніх помідорів.               Перебирали помідори, переносили  переважно пожилі. Партіями пакували і перевозили помідори переробляти до Петропавлівки. Павло Петрович прекрасно примножив прибутки.

 Подупейко подумав:

 - Помідор прекрасно підійде до  пекучого первачка!

 

      Василів випадок

 

 Вечоріє. Вабить вересневий вечір. Вгорі на воротях вельможа ворон вартує. На веранді валяється вайлуватий Васько. Вимерхався він. Щоб не вмерти, вирішив величезний велемудрий Васько вдовольнитися всмак вловленими вівцями.

 Вранці вівчар відкрив вікно, вирахував вівці. Не всі. Втрата велика.

Вівчар Веніамін вичікував вертихвоста всюди. Вміло влаштувався власник вівців. Віднайшов Василя віч-на-віч. Відчахнув віття віковічної верби і всипав Василеві.

- Водевіль влаштував, вовкулако! – верещить Веніамін. - Волоцюга волохатий! – не вгаває він.

 Виснажений, вислизнув Васько від вівчара з вистрибом. Втік все-таки Василь. Відійшов від втоми, відхекався.

 - Води, води, - вмираюче воліє винуватець.  – Віджив віку.

… Відчуття не відшукало Василя. 

 - Воскрес вояка! - вправно вимовив Васько  під вечір.  Враження величезне!

 Ввечері винуватця  Василя  за  витівки вирішив  вселюдно відчитати  і Вовка-владар.

 - Вузьколобий, вулиця вся на вухах висіла від Василевої витівки! – відчитував Вовка в’язня. – Виходить, відплачуєш? Віднині на воротях відсиджуватимеся вмісто вельможі ворона!

 Врозумляв-врозумляв Васька. Не второпає відчайдух. Вуаль висить перед вирлами.

 Вмить випростується, виріща величезні вирла, витворяє викрутаси, вишкіряється, виправдовується вітрогон.

 - Всеодно вловлю в’юна! – відрізав Васько.

 Вовка вмовчав.

 Віват, Василь! Віват!

           

Матеріал розроблений на основі власних напрацювань.