Театралізація як розвиток емоційного інтелекту молодших школярів у період навчання грамоти

Театралізація як розвиток емоційного інтелекту молодших школярів у період навчання грамоти

Веретельник М.В.

вчитель початкових класів

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 32 

 

У статті висвітлено проблему емоційного розвитку молодших школярів в умовах реформування сучасної початкової школи на уроках навчання грамоти.

Ключові слова: емоційний інтелект, театралізація, здібності, молодший школяр, період навчання грамоти.

Постановка проблеми. Учителі Нової української школи мають бути готові до розвитку емоційного інтелекту та його складових в учнів молодшого шкілького віку. Оскільки вчителям початкової школи необхідно здійснювати розвиток емоційного інтелекту  та його складових у молодших школярів, вони мають володіти сучасними ефективними та розвивальними методиками, які будуть актуальними та доречними на етапі сучасного реформування початкової освіти. Оскільки провідною діяльністю молодшого школяра є гра, то постає потреба у застосуванні інноваційних методик, які сприятимуть розвитку емоційного інтелекту учнів початкової школи. Різнобічність функціонування сучасного суспільства як динамічного соціального організму, зростання його системних змін зумовлюють гостру потребу потенціалу емоційного розвитку людини задля її ефективної соціальної адаптації та самореалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість дослідників наголошують на тому, що  театралізація належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, молодших школярів. На проблему емоційного розвитку  мали великий вплив положення  Р. Декарта, Б. Спінози, Дж. Локка, Ф. Бекона, Т. Гоббе, Г. Майєра та Л.Виготського.   Зокрема, в колі  наукових інтересів перебувають питання визначення поняття «емоційний інтелект» (Р.Бар-Он, Г.Гарднер, Д.Гоулмен, Д.Карузо, Дж.Мейєр, П.Селовей, Дж.Стайн), структури емоційного інтелекту (І.Андрєєва, Д.Гоулман, Дж.Мейєр, В.Моргун, Е.Носенко, П.Селовей); особливостей розвитку емоцій у молодших школярів (І.Бех, Л.Груша, С.Курносова, Ю.Савченко, Л.Стрєлкова, В.Юркевич, М.Шпак); факторів впливу на емоційний інтелект (І.Андрєєва, Л.Буркова, О.Філатова, В.Юркевич); реалізації ідей нової української школи (Н.Бібік, Ю.Найда, О.Онопрієнко, О.Савченко, Н.Софій, Р.Шиян). Водночас вивчення особливостей застосування театралізації на уроках навчання грамоти сприятимуть розвитку емоційного інтелекту учнів початкових класів.

Мета статті- розкрити проблему застосування театралізації на уроках навчання грамоти як ефективного засобу розвитку емоційного інтелекту молодших школярів.

Виклад основного матенріалу. Створювати, розвивати й формувати емоційну особистість, навчатися протягом життя – це головні завдання початкової освіти на сучасному етапі. Головною метою Нової української школи є створення умов для «розвитку, самоствердження і самореалізації емоційної особистості впродовж життя» .

Емоційний інтелект – це здатність розуміти та керувати власними емоціями, а також розуміти емоції інших людей. Головною рисою цієї навички є вміння контролювати свої емоції і видавати те, що потрібно побачити всім навколо.

Специфіка розвитку емоційного інтелекту в молодшому шкільному віці відповідно до положень концепції «Нової української школи» передбачає перехід від когнітивно-інформаційної (знаннєвої) до особистісно орієнтованої освіти. Йдеться про створення розвивального середовища (І. Д. Бех, О. К. Дусавицький,І. С. Якиманська) для розкриття особистісного (М. Й. Боришевський,Р.В. Павелків, М. В. Савчин) та творчого потенціалу дитини (В. О. Моляко,В. О. Татенко, О. Л. Яковлева), формування в учнів бажання та уміння вчитися (В. В. Давидов, О. Я. Савченко), емоційно-ціннісного ставлення до навчання (І. Я. Лернер), створення навчальних ситуацій, які актуалізують емоційний потенціал учнів (О. Я. Чебикін), забезпечують «живе знання» (В. П. Зінченко). З усім тим, у сучасній практиці й дотепер відсутнє 7 концептуальне обґрунтування феномена емоційного інтелекту молодшого школяра та його ролі в освітньому середовищі, зокрема в освітньому процесі початкової школи.

Саме молодший шкільний вік з його емоційною чуйністю до подій що відбуваються, чуттєвою забарвленістю сприйняття, уяви, розумової та фізичної діяльності; безпосередністю і відвертістю вираження своїх чуттєвих переживань, є сензитивним для впливу на розвиток і формування емоційного інтелекту. Згідно сучасним психологічним дослідженням, до цього віку у дітей сформовані здібності диференціювати емоційні переживання і будувати когнітивні схеми розпізнання емоцій, що робить можливим їх ідентифікацію; щодо базових емоцій у дітей є чіткі уявлення, які вони можуть висловити вербально; молодші школярі легко розуміють емоції, що виникають у знайомих їм життєвих ситуаціях, їх словник емоцій знаходиться в стадії активного формування.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. «Дитина 6–7 років, – як відзначає український академік О. Савченко, – одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової та навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються сильними ігровими мотивами, потребою емоційного контакту й підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше була розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі – ролі учня. Отже, навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною» [1, с. 173].

Українські науковці С. Максименко, К. Максименко, О. Главник вказували, що оскільки основним методом і формою навчання та виховання молодших школярів є гра, слід активно включати її в навчально-виховний процес. Гра має особливе значення для формування вміння вчитися та служить природним і незамінним засобом самовиховання, самонавчання, самопізнання, самореалізації дитячої особистості.

Театралізація — це передача авторського або складання власного тексту на задану тему за допомогою вербальних і невербальних засобів виразності, підготовка та показ вистави за ним. 

У період дитинства саме гра, що моделює і перетворює реальність, є одним з основних видів діяльності дитини як визначального чиннику її розвитку.

У початковій школі театралізація супроводжує навчальну діяльність, сприяючи її становленню, а також полегшує адаптацію до школи.

Видатний науковець С. Максименко писав: «Оскільки гра – незамінна складова дитячого життя, потрібно розглядати театралізацію як частину навчально-виховного процесу й водночас як педагогічний метод, який використовується для реалізації актуальних завдань формування емоційного інтелекту молодших школярів».

Тетралізація  посідає особливе місце у формуванні емоційного інтелекту дитини. Вона має здебільшого колективних характер, тому що відбиває суть взаємин у суспільстві [3, с. 14].

Сучасний російський психолог, що спеціалізується на проблемах дитинства Л. Ельконінова зазначає, що самостійність дітей у сюжетно-рольовій грі – одна з її характерних рис. Діти самі обирають тему гри, визначають лінії розвитку, вирішують, як стануть розкривати ролі, де розгорнуто гру. При цьому немає нічого неможливого: можна, сівши в крісло – «ракету», опинитися на Місяці, за допомогою палички – «скальпеля» – зробити операцію. Творчий характер театралізації визначається наявністю в ній задуму, реалізація якого повʼязана з активною роботою уяви, з розвитком у дитини здатності відображати свої враження про навколишній світ [4, с. 60].

Але для того, щоб виховання школярів в процесі театралізації відбувалося, вчителеві необхідно правильно керувати ігровою діяльністю. Керівництво цим видом  вимагає від нього великої майстерності і педагогічного такту.

Крім цього сюжетно-рольова гра має відповідати низці вимог, які запропонувала український науковець О. Ворожейкіна:

1. Гра повинна стимулювати мотивацію, викликати в школярів інтерес і бажання добре виконати завдання; її варто проводити на основі ситуації, що адекватна до реальної ситуації спілкування.

2. Рольова гра має бути добре підготовлена з погляду змісту і форми, а також чітко організована.

3. Рольова гра має бути прийнята всією групою учнів.

4. Вона неодмінно проводиться в доброзичливій творчій атмосфері, викликає в школярів почуття задоволення і радості.

5. Гра організовується таким чином, щоб учні могли в активному мовному спілкуванні з максимальною ефективністю використати мовний матеріал.

6. Учитель неодмінно сам має вірити в ефективність рольової гри.

7. Набуває значущості вміння вчителя встановити контакт з учнями [6, с. 56 – 57].

Український освітянин І. Джелякова наголошує на тому, що кожному педагогу слід пам’ятати: коли якусь гру застосовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. Вона радить лишати незмінними ігрові дії, а у зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічили і ігрового зачину [5, с. 22].

За для того щоб на уроках навчання грамоти театралізація була  цікавою вчителю потрібно дотримуватись певного алгоритму дій.

Вимоги проведення сюжетно-рольової гри:

1. Готовність учнів до участі в грі (кожний учень має чітко усвідомити її мету, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний обсяг знань для участі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання сюжетно-рольової гри. Пояснення  має бути зрозумілим і чітким.

4. Складну сюжето-рольову гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і її різні варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо) [6, c. 61].

Але між тим вчителю перед проведенням театралізації не слід забувати про підготовку та  врахування  вікових та індивідуальних особливостей дітей, а саме:

1. Підготовка до проведення уроку.

2. Постановка головної мети.

3. Побудова імітаційної моделі обʼєкта.

4. Розвʼязування завдань на її основі.

5. Перевірка, корекція.

6. Реалізація ухваленого рішення.

7. Оцінювання його результатів.

8. Аналіз отриманих результатів і синтез зі здобутим раніше досвідом.

Таким чином, застосовуючи театралізацію  на уроках навчання грамоти, слід ураховувати, що темп та ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні до інтересів учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у памʼять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального, що в свою чергу сприяє у дітей до формування емоційного інтелекту.

Висновок. Отже, театралізація  належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, молодших школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку.  Театралізація як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість, формує емоційний інтелект учнів.

Педагоги зауважують, що у процесі театралізації в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Але методисти вказують на більшість помилок, яких не дотримуються сучасні викладачі, більшість не завжди враховує вікові та індивідуальні особливості кожної дитини. Тому застосовуючи театралізацію, вчитель має пам’ятати, що процес створення сюжетно-рольової гри містить ряд етапів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення сюжетно-рольової  гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу [6, c. 91].

Вчителі з української мови радять проводити театралізацію та створювати  сюжетно-рольові ігри на кожному уроці. Особливо у 1 класах, молодші школярі вступають у перехідний період, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому театралізація  має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Театралізація має збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи вона може бути ніби фоном для побудови всього уроку.

Театралізацію важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, розвитку пам’яті, виховання кмітливості.

Таким чином, передовий педагогічний досвід у формуванні емоційного інтелекту  молодшого школяра в період навчання грамоти буде ефективним якщо вчитель буде враховувати вікові та індивідуальну особливості кожної дитини, та правильно формувати методичний матеріал та емоційний потенціал.

Література

1.    Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя / О. Я. Савченко. – К., 2017. – 256 с.
2. Божович Л. І. Особистість і її формування в дитячому віці /Л. І. Божович. – К., 2015. – 321 с.
3. Бугайова В. І. Дидактичний матеріал для розвитку емоційного інтелекту // Початкове навчання та виховання. – К. – 2014. – С. 140.
4. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Омелян Вишневський. – Дрогобич: Коло, 2017. – 528 с.
5. Ільяницька Л. С. Ігрові проблемні ситуації. // Школа. – 2014. – №7. – С. 27-28.
6. Джелякова І. Гра як один із методів виховання учнів початкових класів / Іванна Джелякова // Початкова школа. – 2016. – № 10. – С. 52.