Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ВП «Лисичанський педагогічний коледж

ЛНУ імені Тараса Шевченка»

 

 

Циклова комісія «Фізичного виховання»

 

 

 

 

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

(інформаційно-методичний збірник)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лисичанськ - 2013

 

 

 

Укладач:

Крошка С.А., викладач предметів фізкультурного циклу, голова циклової комісії викладачів фізичного виховання Лисичанського педагогічного коледжу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

 

 

Проблема дитячого травматизму — одна з найбільших проблем сьогодення, а тому до неї прикута увага органів охорони здоров'я, освіти, всіх владних структур, причетних до навчання та виховання дітей. Незважаючи на те, що профілактиці дитячого травматизму приділяється значна увага, питома вага його залишається високою.

У посібнику подані методичні поради з питань організації та методики проведення уроків фізичної культури, надання першої допомоги у разі травмування та проведення інструктажів для попередження травматизму і складання актів про нещасні випадки.

Методичні вказівки щодо додержання правил безпеки з попередження та профілактики травм, нещасних випадків і ушкоджень під час занять з фізичного виховання та спорту.

Рекомендується вчителям, викладачам фізичної культури, учителям початкових класів, вихователям дитячих садків, студентам, батькам та учням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Передмова

1.Обов'язки студентів по попередженню травматизму

2.Виховна робота з профілактики травматизму

3.Перелік документів з безпеки життєдіяльності у спортивному залі

4.Посадова інструкція вчителя фізичної культури

5.Інструкція з безпеки під час проведення навчальних занять у спортивному залі та на спортивних майданчиках

6.Інструкція з охорони праці при проведенні спортивно-масових заходів

7.Інструкція з охорони праці під час занять легкою атлетикою

Циклічні види спорту

Легка атлетика, кросова підготовка

Легка атлетика у закритих приміщеннях

Указівки для студентів з профілактики травматизму при заняттях легкою атлетикою, кросовою підготовкою

8.Інструкція з охорони праці під час занять гімнастикою

Гімнастика художня, акробатика, спортивні танці

Гімнастика спортивна

Гімнастика атлетична, пауерліфтінг і гирьовий спорт

9.Інструкція з охорони праці під час занять лижною підготовкою (ковзанами)

10.Інструкція з охорони праці під час занять спортивними іграми

Баскетбол, волейбол, кортовий теніс

Футбол, регбі

11.Спортивні єдиноборства

Армспорт, спортивна боротьба кидкова

Бокс, кік-бокс, таеквандо

12.Інструкція з охорони праці під час занять плаванням

13.Правила надання першої допомоги при одержанні травм

14.Медична аптечка, її склад, призначення, правила користування

15.Перша допомога при запорошуванні очей, пораненнях, вивихах, переломах

16.Надання першої допомоги при втраті свідомості, шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні

17. Реанімаційні заходи

18.Оживлення. Способи штучного дихання. Зовнішній масаж серця

19.Допомога потопаючому

20.Витяг із Закону України "Про охорону праці"

Додатки

ЖУРНАЛ реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці

ЖУРНАЛ реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів

ЖУРНАЛ перевірки на надійність встановлення та кріплення спортобладнання

Методи випробовування гімнастичних приладів

ПОЛОЖЕННЯ про адміністративно-громадський контроль з охорони праці у навчальному закладі

АКТ-ДОЗВІЛ на експлуатацію спортзалу ЗОШ

Види і порядок проведення інструктажів для учнів

Оптимальні розміри основного інвентаря  для учнів різних вікових груп

Граничні норми піднімання і переміщення важких речей неповнолітніми

Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності для учнів

Рекомендована література

 

 

Передмова

Одним із перших в незалежній Україні був прийнятий Закон "Про охорону праці". Він створив необхідну правову базу в організації роботи і контролю за станом охорони праці в усіх галузях народного господарства, в тому числі у галузі фізичної культури, фізичного виховання та спорту.

На цей час в Україні діє більше 1660 нормативно - правових, інструктив-них документів загальнодержавного й галузевого значення про охорону праці. Станом на 1 січня 2003 року вони систематизовані в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП) в напрямках: ДНАОП - державні нормативні акти, НАОП - нормативні акти, ГОСТ - міждержавні стандарти системи стандартів про охорону праці, ДСТУ - державні стандарти України з питань безпеки праці, ДСанПіН - державні санітарні правила і норми та ін. Державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинності правових норм, обов’язкових до виконання.

Кабінет Міністрів України постановою від 21 серпня 2001 р. за № 1094 затвердив "Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві". У Положенні систематизовано перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, наведено класифікатор причин нещасного випадку й види подій, що призвели до нещасного випадку.

Для забезпечення виконання рішень Міносвіти України від 95.06.28, протокол № 7/6 - 3 "Про стан та перспективи розвитку фізичної культури й спорту у вищих навчальних закладах України"; від 98.02.25, протокол № 2/9 - 19 "Про координацію роботи з фізичного виховання й спорту в навчально-виховних закладах галузі Міносвіти України"; Цільової комплексної програми "Фізичне виховання - здоров’я нації", затвердженої Указом Президента України від 98.09.01, № 963/98, для оновлення змісту, форм, методичних та нормативно - правових документів з фізичного виховання вийшов наказ Міністра МОНУ від 03.11.14, № 757 "Про затвердження базових навчальних програм з фізичного виховання для ВНЗ України І - ІІ, ІІІ - ІУ рівнів акредитації". У п. 6.4 наказу затверджено обов’язкове виконання санітарно-гігієнічних норм і вимог техніки безпеки, вказані наповнюваності навчальних та фізкультурно-оздоровчих груп в кількості 10 - 15 осіб. В базовій навчальній програмі розділ 4 "Забезпечення процесу фізичного виховання" окремо виділено п. 4.6 "Забезпечення безпеки фізичного виховання".

В інформаційно-методичному збірнику  наведені коментарі й роз’яснення щодо попередження травм, нещасних випадків та ушкоджень при проведенні навчально-тренувальних занять і змагань. Розглянута виховна робота з профілактики травматизму і представлені конкретні заходи попередження травматизму. Ретельно розроблені вказівки щодо попередження  та профілактики травм, нещасних випадків і ушкоджень в окремих видах спорту: гімнастика - художня гімнастика, акробатика, спортивні танці, гімнастика спортивна, гімнастика атлетична, пауерліфтінг і гирьовий спорт; циклічних видах спорту - легкій атлетиці, кросовій підготовці, легкій атлетиці у закритих приміщеннях, велоспорті та туристському велоспорті, плаванні; спортивних іграх - баскетболі, волейболі, кортовому тенісу, футболі, регбі; спортивних єдиноборствах - армспорті, спортивних видах боротьби кидкових - греко-римській, вільній, самбо, дзюдо та ін., спортивних видах ударних - боксі, кік-боксі, таеквандо, єдиноборствах. Окремим розділом розроблені вказівки по наданню долікарської допомоги потерпілому, порядок розслідування і обліку нещасних випадків. Вперше розглянуті питання специфічних реанімаційних заходів, які виникають при серйозних порушеннях організації й методики проведення тренувань і змагань, недотриманні правил техніки безпеки - реанімації у паталогічних станах больового шоку, важких нокаутів з припиненням роботи серця і дихання: реанімації при ударі в пахову зону (больовий шок); реанімації при зупинці подиху після удару, кидкового падіння; реанімації при розвитку больового шоку і зриву дихання.

Навчання у вищому навчальному закладі є найскладнішою формою розумової діяльності студента. Воно характеризується великим обсягом інтелектуальної роботи, 9-10  годинним щоденним навантаженням, необхідністю постійного виконання плану організації режиму робочого дня, тижня і необхідністю перспективного річного та п’ятирічного планування життя. Це призводить до стрімкого зростання впливу на студента психоемоційних, фізіологічних і техногенних факторів зовнішнього середовища. У зв’язку з цим студентству необхідна обґрунтована рекреація (відновлення, активний відпочинок).

Інтереси суспільства вимагають від майбутнього фахівця високого рівня особистої фізичної культури, вміння регулювати рівнем своєї професійної працездатності, зміцнювати біологічний потенціал своєї життєдіяльності. Усі ці функції особистості фізична культура реалізує через систему дисципліни "Фізичне виховання".

1.Обов'язки студентів по попередженню травматизму

- добре знати міри профілактики травм загального характеру з того виду спорту, по якому ведуться заняття;

- беззаперечно виконувати вказівки і вимоги, викладача-тренера, зв'язані з дотриманням дисципліни на заняттях з ФВіС;

- для попередження травм при заняттях ФВіС обов'язково виконувати положення про лікарський та медико-педагогічний контроль. Постійно проводити сеанси психофізіологічного самоконтролю;

- бути на заняттях по спортивних дисциплінах під командою старости у встановлений час і в спеціальному спортивному костюмі;

- знати прийоми самостраховки;

 - знати прийоми спортивного масажу і самомасажу.

 

 

2.Виховна робота з профілактики травматизму

Заступник директора з СГР зобов'язаний організовувати лекції на теми "Закон України "Про охорону праці", "Сучасна молодь України", "Морально-етичний портрет спортсмена", "Новітня роль викладача-тренера у виховання сучасної молоді" та ін.

Для попередження травм, викладачам-тренерам необхідно:

- строго дотримуватись правил загальної спортивної етики та етики конкретного виду спорту;

- систематично проводити роботу з профілактики травматизму на занят-тях з ФВіС і змаганнях;

- домагатися дисциплінованості студентів, точного виконання ними вказівок, викладачів-тренерів;

- строго контролювати студентів під час занять з ФВіС, не допускаючи жодного випадку виконання вправ без дозволу, викладача-тренера;

- негайно припиняти заняття при застосуванні заборонених або грубих прийомів. В усіх випадках подібних порушень на винних необхідно накладати покарання. При повторних порушеннях винних видаляти з занять;

- виховувати у студентів етичні і коректні відношення, взаємну повагу;

- під час проведення спортивних змагань постійно інформувати глядачів про хід зустрічі команд, про розвиток видів спорту. Підвищувати якість суддівства спортивних змагань, вживати дисциплінарні міри до гравців і інших спортсменів, що провокують грубу гру, допускають приклади неспортивного поводження, симуляцію травм та інші вчинки, що викликають негативну реакцію глядачів;

- проводити роботу щодо роз'яснення студентам правил поведінки у громадських місцях і при відвідуванні спортивних та інших видовищних заходів.

 

3.Перелік документів з безпеки життєдіяльності у спортивному залі

1. Акт-дозвіл

2. Посадові інструкції:

- голови методичного об'єднання вчителів фізичної культури;

- учителя фізичної культури.

3. Інструкція з безпеки під час проведення навчальних занять у спортив­ному залі та на спортивних майданчиках                                      № 1

4. Інструкції з охорони праці:

- під час занять легкою атлетикою                                 № 2

- під час занять спортивними іграми                             № З

- під  час занять гімнастикою                                         № 4

- під час занять лижною підготовкою (ковзанами)       № 5

- під час занять плаванням                                             № 6

- при проведенні спортивно-масових заходів               № 7

5. Правила надання першої допомоги при одержанні травм

6. Правила рятування та надання допомоги потопаючому

7.  Витяг із Закону України "Про охорону праці"

8. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для учнів

9. Журнал випробувань на надійність встановлення та кріплення спорт­обладнання

10. Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці

11. Журнал реєстрації інструктажів із питань охорони праці для учнів

12. Журнал обліку проведення адміністративно-громадського контролю

13. Положення про адміністративно-громадський контроль

14. Граничні норми піднімання і переміщення важких речей неповноліт­німи

15.  Оптимальні розміри основного інвентарю для учнів різних вікових груп

16. Правила дотримання техніки безпеки та поведінки на воді при навчанні дітей плавання

17. Методика навчання плавання

18. Правила безпеки під час проведення занять із фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах

 

4.Посадова інструкція вчителя фізичної культури

1. Загальні положення

1.1. Дана посадова інструкція розроблена на підставі тарифно-кваліфіка­ційної характеристики вчителя фізичної культури, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 31.08.1995 р. № 463/1268 за погодженням із Міністерством праці та Міністерством юстиції України, а також відповідно до вимог "Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчаль­но-виховного процесу в установах і закладах освіти", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 563 від 01.08.2001 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 969/6160 від 20 листопада 2001 р.

1.2.  Учитель фізичної культури призначається і звільняється з посади директором школи.

1.3. Учитель фізичної культури повинен мати вищу або середню спеціальну освіту без вимог до стажу педагогічної роботи.

1.4. У своїй діяльності вчитель фізичної культури керується Конституцією України і законами України, указами Президента України, рішеннями кабі­нету Міністрів України, органів управління освіти всіх рівнів з питань освіти й виховання учнів, правилами і нормами охорони праці, техніки безпеки й протипожежного захисту, Статутом школи (правилами внутрішнього розпо­рядку, наказами й розпорядженнями директора школи, посадовою інструк­цією), трудовою угодою, контрактом. Дотримується у своїй роботі положень Конвенції про права дитини.

1.6. Учитель фізичної культури зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку й здоров'я, а також про безпеку й здоров'я оточуючих людей і учнів під час навчально-виховного процесу, виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території закладу освіти;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, спортобладнанням, устат­куванням та іншими засобами виробництва, вміти користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періо­дичні медичні огляди.

Учитель фізичної культури несе безпосередню відповідальність за пору­шення зазначених вимог.

2. Завдання та обов'язки

Основними завданнями та обов'язками діяльності вчителя фізичної куль­тури є:

2.1. Проведення на високому методичному і науковому рівні навчання учнів у відповідності з програмами та методиками фізичної культури, використо­вуючи при цьому найефективніші прийоми і засоби навчання.

2.2. Визначення завдань і зміст занять з урахуванням віку, підготовленості, індивідуальних, психофізичних особливостей учнів.

2.3. Надання допомоги учням, вчителям в оволодінні навичками і технікою виконання вправ.

2.4. Забезпечення проведення навчально-виховного процесу, що регламен­тується чинними законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці, контроль за дотриманням здорових і безпечних умов проведення уроків та фізкультурно-оздоровчих заходів. Не допускати до проведення навчальних занять або робіт учасників навчально-виховного процесу без передбаченого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, організація вивчення учнями правил і норм з охорони праці.

2.5. Спільно з медичними працівниками контроль за станом здоров'я дітей і дозування їх фізичного навантаження.

2.6.  Проведення консультацій для батьків, вихователів груп продовже­ного дня по методиці фізичного виховання дітей і профілактиці нещасних випадків.

2.7. Чергування в школі у відповідності з графіком чергувань на перервах між заняттями, а також за 20 хв. до початку і протягом 20 хв. після закін­чення занять.

2.8. Проведення позакласної роботи з учнями в класах, в яких викладає.

2.9. Ведення обліку успішності й відвідування уроків.

2.10.  Бережливе ставлення до збереження навчально-матеріальної бази фізичного виховання, обладнання та інвентарю, прийнятого на відповідальне збереження згідно відповідних документів.

2.11. Прийняття участі в роботі методоб'єднання та внутрішкільних зма­ганнях.

2.12. Дотримання етичних норм поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають суспільному статусу педагога.

2.13. Розміщення та встановлення спортивного обладнання у відповідності з правилами і вимогами техніки безпеки й виробничої санітарії.

2.14.  Розроблення й перегляд один раз на три роки інструкції з охорони праці, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та один раз на п'ять років інструкції з безпеки під час проведення занять у спортивних залах, спортивних майданчиках і здійснення нагляду за їх дотриманням. 2.15. Систематичне проведення вступного, первинного, позапланового та цільового інструктажів з учнями з охорони праці та безпеки життєдіяльності під час навчальних занять з обов'язковою реєстрацією в класному журналі та "Журналі реєстрації інструктажів з охорони праці для учнів".

2.16. Спільно з адміністрацією і профспілковим комітетом проведення ре­тельної перевірки, своєчасного розслідування та обліку нещасних випадків серед учнів під час уроків фізкультури та при проведенні спортивно-масових заходів. Вживання заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.

2.17.  Допуск у визначеному порядку на заняття представників дирекції школи.

2.18. Заміна на уроках тимчасово відсутніх учителів згідно з розпоряджен­ням заступника директора з навчально-виховної роботи.

2.19. Участь у роботі педагогічної ради школи і нарадах, які проводяться дирекцією школи.

3. Права

Учитель фізичної культури має право:

3.1. Брати участь в управлінні школою в порядку, передбаченому Статутом школи.

3.2. Захищати професійну честь та гідність.

3.3. Знайомитись із скаргами та іншими документами, що містять оцінку його діяльності й давати свої пояснення.

3.4.  Захищати свої інтереси самостійно або через представника, в тому числі адвоката, у випадку дисциплінарного чи службового розслідування, пов'язаного з порушенням педагогом норм професійної етики.

3.5. На конфіденційність дисциплінарного (службового) розслідування за винятком випадків, передбачених законом.

3.6.  Вільно вибирати й використовувати методи навчання й виховання, навчальні посібники і матеріали, підручники, методи оцінювання знань і умінь, що не суперечать інструктивно-методичним і нормативним документам МОН України.

3.7. На підвищення кваліфікації і курсову перепідготовку.

3.8.  Атестуватися на добровільній основі на відповідну кваліфікаційну категорію й одержувати її у випадку успішного проходження атестації.

3.9. Давати учням під час занять і перерв обов'язкові розпорядження, які стосуються організації занять і дотримання дисципліни, притягувати учнів до дисциплінарної відповідальності у випадку і в порядку, визначених Статутом і Правилами про нагородження учнів та стягнення.

4. Відповідальність                                                                      

4.1. У встановленому законодавством України порядку вчитель фізичної

культури несе відповідальність за:

- збереження життя і здоров'я учнів під час навчально-виховного процесу;

-  реалізацію не в повному об'ємі навчальних програм у відповідності з навчальним планом і розкладом навчального процесу;

- порушення прав і свобод учня.

4.2. За невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку школи, законних розпоряджень директора школи та інших нормативних актів, посадових обов'язків встанов­лених даною інструкцією, вчитель фізичної культури несе дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством.

4.3. За застосування, в тому числі одноразове, як методу виховання фізич­ного чи психологічного насильства над особою учня, а також за скоєння іншого аморального вчинку вчитель може бути звільнений з посади відповідно до трудового законодавства й Закону України "Про освіту". Звільнення за такий вчинок не є заходом дисциплінарного покарання.

4.4. За нанесені школі та учасникам навчально-виховного процесу збитки у зв'язку з виконанням (невиконанням) своїх посадових обов'язків вчитель фізичної культури несе матеріальну відповідальність у порядку і в межах, визначених трудовим і цивільним законодавством.

5. Повинен знати

Учитель фізичної культури повинен знати:

5.1. Закон України "Про освіту", інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи з питань навчання та виховання, державну мову відповідно до чинного законодавства про мови України, нормативні документи з питань безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу.

5.2. Правила внутрішнього трудового розпорядку школи.

5.3.  Правила безпечної експлуатації спортобладнання, протипожежної безпеки, електробезпеки, надання першої медичної допомоги при нещасних випадках.

5.4. Правила виробничої санітарії та гігієни праці.

5.5. Правила користування засобами пожежогасіння та індивідуального захисту.

5.6. Шлях евакуації учнів на випадок екстремальних ситуацій.

5.7. Особливості змісту навчальних програм із фізичної культури.

5.8. Норми оцінювання знань, умінь і навичок учнів, затверджених МОН України.

5.9. Вимоги до ведення шкільної документації.

5.10. Основні методи навчання, їх класифікацію.

5.11. Зміст і засоби оптимізації процесу навчання.

5.12. Психологічні основи диференційованого навчання.

5.13. Сутність уроку як основної форми процесу навчання й виховання.

5.14. Підходи до вибору форм, засобів і методів навчання з урахуванням конкретних умов.

5.15. Основи формування системності знань учнів.

5.16. Особливості функціонування учнівського колективу як засобу вихо­вання школярів.

5.17. Педагогічні основи учнівського самоврядування в школі.

5.18.  Методику підготовки, проведення й аналізу виховних заходів та роботу з батьками. 5.19. Сучасні методики навчання фізичної культури.

5.20. Основну й додаткову літературу, програму з фізичної культури.

5.21. Форми і методи вдосконалення педагогічної майстерності, узагаль­нення педагогічного досвіду.

6. Кваліфікаційні вимоги

6.1. Учитель фізичної культури повинен мати відповідну фахову освіту.

6.2.  Проводити вступний, первинний, цільовий та позаплановий інс­труктажі учнів з охорони праці та безпеки життєдіяльності під час занять з обов'язковою реєстрацією у "Журналі реєстрації інструктажів з охорони праці для учнів" та в класному журналі.

6.3. Володіти сучасними формами, методами організації навчально-вихов­ного процесу, забезпечувати результативність та якість своєї праці.

6.4. Учитель фізичної культури повинен уважно оглянути місце проведення занять, переконатися в справності, надійності встановлення і закріплення спортобладнання, відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, які ставляться до місць проведення занять.

6.5.  Під час занять вчитель фізичної культури повинен навчити учнів безпечних прийомів виконання фізичних вправ і стежити за дотриманням учнями заходів безпеки, при цьому суворо дотримуватись принципів до­ступності й послідовності навчання, в необхідних випадках забезпечувати страхування.

6.6.  За результатами медичних оглядів знати фізичну підготовленість й функціональні можливості кожного учня, якщо в учня з'являються ознаки втоми або якщо він скаржиться на слабкість чи погане самопочуття, негайно відіслати його до лікаря.

6.7. Раз на 5 років проходити навчання на курсах підвищення кваліфіка­ції з предмета й раз на три роки — з безпеки життєдіяльності з наступною атестацією.

6.8.  Брати участь в удосконаленні інструкцій з безпеки та інструкцій з охорони праці. Розробляти і періодично переглядати один раз на три роки інструкції з охорони праці і подавати їх на затвердження директору.

6.9. Постійно підвищувати педагогічну майстерність і фаховий рівень.

7. Взаємовідносини

Учитель фізичної культури:

7.1. Працює в режимі тижневого навантаження, розкладу уроків, графіка позакласної роботи, затверджених директором школи на початку навчального року.

7.2. Уроки проводить згідно розкладу уроків, замінює у встановленому по­рядку тимчасово відсутніх учителів тієї ж спеціальності на умовах погодинної оплати і згідно з тарифікацією (в залежності від тривалості заміни).

7.3. Дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, щодо ор­ганізації робочого часу і його використання в навчальному закладі.

7.4.  Подає свої пропозиції адміністрації до річного плану роботи школи щодо спортивно-масових заходів серед учнів тих класів, де він викладає.

7.5. Одержує від дирекції школи матеріали нормативно-правового й органі­заційно-методичного характеру, знайомиться з відповідними документами.

7.6. Систематично обмінюється інформацією з питань, які входять до його компетентності, з дирекцією школи та педагогічними працівниками.

7.7.  В період канікул, які не співпадають із відпусткою, залучається ди­рекцією школи до педагогічної, методичної чи організаційної роботи в межах часу, який не перевищує навантаження до початку канікул.

 

5.Інструкція з безпеки під час проведення навчальних занять у спортивному залі та на спортивних майданчиках

1. Всі учні зобов'язані пройти медичний огляд

1.1.  На підставі даних про стан здоров'я і фізичний розвиток, учнів роз­поділяють для занять .фізичними вправами на медичні групи: а) основну; б) підготовчу; в) спеціальну.

1.2. Учнів, які не пройшли медичного огляду, до уроків фізичної культури ге допускають.

1.3. Учні, тимчасово звільнені від занять, зобов'язані бути присутніми на уроках фізичної культури. При цьому допускається їх залучення вчителем до підготовки занять. Тимчасове звільнення від занять фізичними вправами допускається з дозволу медичного персоналу школи.

1.4. Після перенесення учнем хвороб, необхідно взяти дозвіл на відвіду­вання уроків фізичної культури у лікаря.

2.  Перед початком занять спортивний зал повинен бути ретельно про­вітрений. Припливно-витяжні системи повинні знаходитись у робочому стані. Повинно бути забезпечено достатнє природне та штучне освітлення.

3. Без дозволу вчителя учням забороняється заходити у спортзал і пере­бувати у ньому.

3.1. Учні заходять у спортивний зал, виходять на спортивний майданчик у спортивному взутті та спортивній формі, відповідно до пори року і погодних умов. Заходити у спортивний зал у брудному взутті — забороняється.

3.2. Після дзвінка на урок, по команді вчителя, учні шикуються в спор­тивному залі, чи на спортмайданчику.

3.3. Без дозволу вчителя учням забороняється користуватися спортивним обладнанням та інвентарем.

3.4. Учням не дозволяється виконувати вправи на спортивних приладах (снарядах) без присутності й страхування вчителя, а також маючи на собі різного виду прикраси. Не дозволяється приносити речі, які не потрібні на уроці або заважають його проведенню.

3.5. Учні зобов'язані берегти шкільне спортивне обладнання та спортінвен­тар, не псувати його, не смітити, не приносити харчові продукти у спортзал.

3.6.  Під час виконання вправ на спортивних приладах (снарядах) учні зобов'язані бути дисциплінованими, уваленими, точно виконувати вказівки вчителя.

3.7.  Без команди вчителя не переходити від одного приладу (снаряда) до іншого.

3.8.  При виконанні вправ потоком необхідно дотримуватися належного інтервалу, не штовхатися, не зупинятися, не ставити підніжок.

3.9.  Під час проведення занять із метання не можна перебувати в зоні кидка, перетинати цю зону. Не можна повертатися спиною до напрямку польоту об'єкта метання. Забороняється виконувати метання без дозволу і відома вчителя.

3.10. При виконанні вправ на спортивних приладах (снарядах) необхідно знаходитись на безпечній відстані від місця виконання, не заважаючи один одному, дотримуватись правил техніки безпеки та санітарно-гігієнічних вимог.

3.11.  Забороняється користуватися несправним спортивним інвентарем та обладнанням.

3.12. Учні повинні вміти правильно виконувати вправи й страхувати один одного під час виконання фізичних вправ та елементів.

3.13. Учні зобов'язані підтримувати чистоту та порядок у спортзалі, роз­дягальнях, на спортмайданчику.

4. Учні зобов'язані попередити вчителя:

1) про наявність документів про звільнення після хвороби;

2) про погане самопочуття;

3) якщо вийшло з ладу спортивне обладнання;

4) про травмування під час уроку.

5. У випадку отримання травми слід попередити вчителя, надати медичну допомогу, якщо необхідно викликати швидку медичну допомогу по телефону 03, а у випадку пожежі — викликати пожежну службу по телефону 01.

6. Після закінчення уроку учні прибирають робоче місце, переодягаються й організовано виходять із спортивного залу.

 

 

6.Інструкція з охорони праці при проведенні спортивно-масових заходів

1. Загальні положення

1.1. Відповідальний за проведення спортивно-масових заходів (спортивних свят, змагань, конкурсів) дотримується гігієнічних норм і вимог з охорони праці, пожежної та електробезпеки.

1.2. Заступник директора з виховної роботи й відповідальний за електро- і пожежну безпеку проводять інструктаж із відповідальними за проведення спортивно-масового заходу, черговими вчителями, класними керівниками, класоводами, а ті в свою чергу з учнями про заходи пожежної безпеки і прави­лами евакуації дітей з приміщень на випадок пожежі, та правилами поведінки учнів в залі та спортмайданчику.

1.3.  У приміщенні основних спортивних споруд (спортивний зал, тренажерний зал, басейн, тир) на видному місці повинні бути вивішені правила поведінки та техніки безпеки, план евакуації учнів на випадок пожежі або стихійного лиха.

1.4. На час проведення спортивно-масових заходів необхідно обов'язково організувати чергування членів добровільної пожежної дружини закладу, а приміщення забезпечити необхідною кількістю первинних засобів пожеже-гасіння. Використовувати засоби пожежогасіння для господарських та інших потреб, що не пов'язані з пожежогасінням, категорично заборонено.

1.5.  Приміщення, в яких проводяться спортивно-масові заходи, повинні мати не менш як два виходи назовні. Відстань від найвіддаленішої точки під­логи до дверей, що ведуть до евакуаційного виходу, не повинна перевищувати 27 м. Двері, призначені для евакуації, повинні відчинятися у напрямку виходу з приміщення. Спортивне обладнання майданчиків повинно бути надійно закріплене і відповідати вимогам безпеки.

1.6. Кількість місць у спортивному залі під час проведення спортивно-ма­сових заходів та змагань треба встановлювати з розрахунку 0,7-1 м² на одного учня. Заповнювати зал понад установлену норму забороняється. Забороняється проводити спортивно-масові заходи та змагання в приміщеннях, спортивних майданчиках, які не відповідають цим нормам. Коридори, проходи й виходи з будівель, призначених для евакуації людей, повинні бути вільними. Двері з приміщень під час проведення спортивно-масових заходів забороняється замикати на замок, або запори, які важко відкриваються.

1.7. Біля кожних дверей повинен невідлучно перебувати черговий з числа педагогів або учнів старших класів.

2. Вимоги безпеки перед початком проведення спортивно-масових заходів

2.1. Перед початком спортивно-масових заходів зал повинен бути ретельно провітрений. Припливно-витяжні системи повинні знаходитись у робочому стані. Повинно бути забезпечено достатнє природне та штучне освітлення.

2.2.  Відповідальний за проведення спортивно-масових заходів перед по­чатком їх проведення повинен ретельно оглянути спортивні майданчики, приміщення, запасні виходи, особисто переконатись в повній готовності їх у протипожежному відношенні та в забезпеченні приміщення первинними засобами пожежогасіння, перевірити справність електроапаратури, задіяної на масових заходах, надійність спортивного обладнання.

3. Вимоги безпеки під час проведення спортивно-масових заходів

3.1. Під час проведення спортивно-масових заходів з учнями повинні невід­лучно перебувати класний керівник чи класовод. Вони зобов'язані стежити за точним виконанням заходів безпеки під час проведення заходів. Необхідна також обов'язкова присутність медичного працівника для надання у разі потреби першої медичної допомоги.

4. Вимоги безпеки після закінчення спортивно-масових заходів

4.1. Відключити від електромережі електроапаратуру. Класоводи й класні керівники організовують виведення школярів з приміщень. Вимкнути ос­вітлення і закрити приміщення на ключ.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. У випадку пожежі керівник заходу зобов'язаний:

а) негайно повідомити про пожежу у найближчу пожежну частину за телефоном 101, дати сигнал тривоги для місцевої добровільної пожежної час­тини;

б) вжити всіх залежних від нього заходів щодо евакуації дітей з приміщень (дітей молодшого віку евакуювати в першу чергу). Евакуацію дітей треба починати з приміщення, де виникла пожежа, а також із приміщень, яким загрожує небезпека поширення пожежі;

в) направити евакуйованих дітей у безпечне місце (будівлю);

г) одночасно негайно приступити до гасіння пожежі своїми силами й наяв­ними в установі засобами пожежогасіння;

д) для зустрічі викликаної пожежної частини або дружини треба виділити особу, яка повинна чітко проінформувати начальника частини (дружини), що прибула, про те, чи усі діти евакуйовані з будівлі, яка горить або задимлена, і в яких приміщеннях ще залишилися люди.

5.2. В разі необхідності надати першу медичну допомогу потерпілим і викликати швидку медичну допомогу по телефону 103.

 

7.Інструкція з охорони праці під час занять легкою атлетикою

Циклічні види спорту

Легка атлетика, кросова підготовка

При заняттях легкою атлетикою, кросовою підготовкою травми і ушкодження виникають через порушення правил організації й методики проведення навчально-тренувального процесу, незадовільного стану спортивного інвентарю і спорядження, місця проведення змагань, порушення спортивної дисципліни і техніки безпеки.

 Біг спринтерський та стаєрський.   При спринтерських та стаєрських тренуваннях, кросовій підготовці і змаганнях можуть виникнути травми, як: розриви м'язів задньої поверхні стегна, відриви передньої ості підвздовшної кістки таза, розтягання зв'язувань гомілковостопного і колінного суглобів, садни, переломи кісток при падіннях, поранення шипами. При заняттях бігом на твердому ґрунті може бути запалення окістя великої гомілкової кістки.

Профілактика травматизму при заняттях бігом:

- дозволяти займатися атлетам тільки в спеціальних туфлях з шипами;

- надавати кожному бігуну окрему доріжку;

- дотримувати інтервал тренувань (відстань для гасіння швидкості атлета) кросовою підготовкою не менше 8-10 метрів;

- забороняти стороннім особам знаходитися на бігових доріжках;

- проводити заняття з легкої атлетики тільки на рівній, без вибоїв і на твердій доріжці;

- тренування проводити після "розігрівання" організму атлетів і виконання ними спеціальних вправ;

- виключити з тренувань різкі "стопові" зупинки бігунів;

- не проводити тренувальних занять та змагань з легкої атлетики і кросової підготовки при несприятливих метеорологічних умовах.

Бар'єрний біг.   Крім характерних для бігу на короткі дистанції (спринту) травм, можуть бути характерні для бар’єрного бігу травми: садни гомілки і тилу стопи об бар'єр, забиті місця, переломи п'яткової кості, колінної чашечки, розтягання в гомілковостопному суглобі при приземленні після переходу через бар'єр.

Профілактика травм при бар’єрному бігу: безпосередньо перед вивченням техніки бар'єрного бігу з метою розминки варто додатково проробляти спеціальні вправи бар’єриста.

 Стрибки у довжину, висоту з жердиною.   При заняттях стрибковими вправами можуть бути такі ушкодження: розтягання гомілковостопного суглоба, перелом щиколоток, підгортання стопи, розтягання зв'язкового апарата колінного суглоба (з ушкодженням внутрішнього меніска), забиті місця п'яткової кістки, переломи кісток передпліччя при падіннях на руки. При стрибках у висоту можуть виникнути садна і рани нижніх кінцівок при ударах об планку, шипи легкоатлетичних туфель. При стрибках з жердиною, крім зазначених травм, можуть відбутися ушкодження хребта і голови при невдалому падінні або пов'язаному з поломкою несправної жердини.

Профілактика травматизму при заняттях стрибками:

- мати технічно справні планки, жердини;

- підкладати у легкоатлетичні туфлі під п'яту гумові прокладки;

- проводити достатню розминку перед стрибками;

- ретельно розпушувати пісок в ямі для стрибків - місці приземлення на глибину 35 – 40 см;

- піддержувати місця відштовхування у гарному стані, особливо стежити за якістю і кріпленням бруска для відштовхування.

Стрибки в довжину з розбігу.   У підготовчу частину занять по легкій атлетиці включати спеціальні вправи для стрибків у довжину. При початковому навчанні студентів зняти вправи відштовхування від бруска. Відштовхування робити від твердого ґрунту.

Потрійний стрибок з розбігу.   Переходити до навчання потрійного стрибка можна лише при наявності стійких навичок з спринтерського бігу і стрибків у довжину з розбігу. У початковому періоді навчання потрійного стрибка не дозволяти атлетам стрибати з довгого розбігу і з великою швидкістю.

Стрибки із жердиною.   Безпосередньо перед кожним заняттям вчитель-тренер і спортсмен повинні перевіряти якість жердин для стрибків та поролонове наповнення ями для приземлення. Не проводити навчання і тренування в дощ на слизькому ґрунті. При навчанні і тренуванні:

- при початковому навчанні окремим фазовим вправам стрибка з жердиною не користатися легкоатлетичними туфлями з шипами;

- при тренуванні фази "переходу" через планку, стійки для стрибків повинні бути з важкою підставою та закріплені так, щоб виключити падіння стійок при невдалих стрибках на атлета;

•       планка повинна легко звалюватися з стійок при невдалих стрибках;
•       при початковому навчанні стрибкам з жердиною не дозволяти стрибки

з твердою шухлядою для упора жердини. Необхідно замінити шухляду для упора жердини ямкою, виритої в ґрунті;

•       допускати до самостійних стрибків з жердиною атлетів тільки після

оволодіння ними вправами на стійку рівновагу у фазі "вис на жердині";

- поролонове наповнення ями для приземлення має бути  загальною товщиною 100 – 150 см.

Стрибки у висоту з розбігу.   Не проводити розбіг і відштовхування перед стрибком у висоту на нерівному, пухкому чи слизькому ґрунті. При початковому навчанні не дозволяти студентам стрибки з приземленням на руки "нирком" чи "шкереберть". Не дозволяти студентам стрибати під гострим кутом із швидкого розбігу, коли приземлення атлета може приходитися на ребро шухляди або ями з піском.

Метання легкоатлетичних снарядів.   При навчанні метанням легкоатлетичних снарядів молота, диска, гранати і списа можуть виникнути розтягання і розриви зв'язувань ліктьового суглоба, вивихи плеча, переломи плечової кисті ( особливо при метанні гранати і списа), при метанні диска - зриви шкіри пальців, при штовханні ядра - розтягання зв'язувань фаланг пальців. При метанні молота можуть відбутися зриви шкіри долоні, розтягання та розриви зв'язкового апарата суглобів верхньої кінцівки і м'язів спини.

Профілактика травм при метаннях:

- забезпечити справність снарядів для метання, стежити за тим, щоб розміри снарядів для метання відповідали віку і статі студентів;

- переходити до метань на дальність лише після освоєння техніки метань;

- проводити якісну, з трьох етапів розминку, як у атлетичній гімнастиці;

- розміщати партнерів з метання і глядачів змагань так, щоб уникнути можливості влучення снарядів у партнера і глядачів;

- заборонити подачу снаряда до місця метання "льотом".

Метання списа, гранати, диска і м'яча з петлею.   Для попередження травм при метаннях списа, гранати, диска або м’яча з петлею треба виконувати безпосередньо перед метаннями спеціальні вправи для м'язів, зв'язувань, кісткових з'єднань ліктьового і плечового суглобів. Не дозволяти метати снаряди з розбігу на пухкому ґрунті, після дощу в легкоатлетичних туфлях з маленькими, короткими шипами. Не допускати при метаннях м'яча з петлею у фазах повороту глибоке захоплення пальцями петлі м'яча.

Штовхання ядра.   Не можна проводити тренування та змагання по штовханню ядра слизькими снарядами, штовхати ядро після дощу. При виконанні спеціальних вправ "жонглювання" ядрами, вимагати:

- не підкидати ядро прямо перед собою, щоб уникнути падіння ядра на себе і партнерів;

- не ловити ядро низько опущеними кистями рук, щоб уникнути забоїн пальців рук при ударі ядра об ґрунт;

- не ловити ядро, становлячи "ступні разом", щоб уникнути падіння ядра на ноги;

•       забороняти подачу ядра до місця метання "льотом".

 

Легка атлетика у закритих приміщеннях

 

При заняттях легкою атлетикою у закритих приміщеннях (покриття яких має категорію дуже твердих ґрунтів), при порушенні правил виконання фізичних вправ, можливі такі травми:

у спринтерів - розтягання і надриви двоголового м’яза стегна, чотирьохголового м’яза стегна, Ахіллове сухожилля, розтяги зв’язок гомілковостопного суглоба;

у бар’єристів - повторюються травми спринтерів, ймовірні забиті місця і розтягання зв'язок колінного і гомілковостопного суглоба, розвивається ішіас;

у бігунів на середні та довгі дистанції - потертості гомілок, промежин, зони сосків на грудях, розвиваються хронічні хвороби сухожилля та м’язів гомілки і стопи;

у пригунів у висоту - розтяги зв’язок гомілковостопного і колінного суглобів, порушення менісків суглобів, розвиваються радикуліти та неврити, ішіас, ймовірні травми шийного відділу хребетного стовпа (при виконанні стрибків стилем "фосбері-флоп") [9].

Профілактика травматизму при заняттях легкою атлетикою у закритих приміщеннях:

- перед кожним заняттям робити прибирання залів вологим способом і стежити, щоб на підлозі не було піску з стрибкової ями;

- розпушувати яму з піском на глибину не менше багнета лопати;

- не допускати під час занять на бігову доріжку одночасно велику кількість студентів (більше 8-10 осіб);

- не влаштовувати фініш забігу в залі близько до стінки, дотримуватись величини зони гасіння швидкості атлета після фінішу не менше 8-10 м;

- робити стрибки з розбігу і вправи в метанні з підлоги на гумовій рифленій доріжці в легкоатлетичних туфлях з гумовою підошвою;

- стежити за тим, щоб при виході з ями для стрибків після приземлення, студенти очищали ноги від піску в спеціальному пристрої, щоб уникнути перенесення піску до місця розбігу і відштовхування.

Обов'язки обслуговуючого персоналу з профілактики травм при проведенні занять з легкої атлетики у спортивних залах:

- огороджувати виступаючі предмети - батареї центрального опалення, виступи стін, гімнастичні снаряди і стійки захисними пристосуваннями у виді матів, прошарків або повсті, натягнутими сітками;

- підтримувати температуру повітря у залах не нижче 12°С і не вище 18°С.

 

Указівки для студентів з профілактики травматизму при заняттях легкою атлетикою, кросовою підготовкою

 

Легка атлетика об’єднує фізичні вправи з стереотипними циклічними рухами - біг, спортивна хода, ациклічними рухами - метання, стрибки. Кросова підготовка додає ситуаційні кросові рухи великої різноманітності. Види травм при заняттях циклічними видами повторюються, вони  зазначені у п.2.2.2.

Профілактика травматизму при заняттях легкою атлетикою, кросовою підготовкою:

- студентам бути на заняттях у костюмах, що відповідають погоді. При теплій погоді - труси, майка і тренувальний костюм, при холодній погоді додатково надягати светр і обов'язково теплі носки;

- приступати до виконання вправ визначеного виду легкої атлетики тільки після спеціальної для цього виду розминки;

- у холодну погоду тренувальний костюм знімати тільки перед безпосереднім виконанням вправ, а по закінченні вправ негайно вдягатися;

- бігти на короткі дистанції при груповому старті тільки по одній доріжці;

- не бігати при масових кросах у легкоатлетичних туфлях з шипами;

- не бігати в темряві по нерівній місцевості;

- не переходити місця, на яких проводяться заняття метаннями, бігом і стрибками;

- при метаннях не користатися несправним інвентарем: диском з задирками на металевому ободу, розщепленнями деревини, виступами кріпильного болта та ін.; списом з розбовтаним наконечником, тріщинами і вигинами ратища. Молот не метати без попередньої перевірки кріплення ланцюга, без шкіряної рукавички на "слабкій" руці або без підкладки на ручці;

 - бути особливо уважним при вправах у метанні. Не стояти при групових заняттях біля студента, який виконує вправу метання снаряду;

- не ходити за снарядами без дозволу НПП, викладача-тренера;

- під час метань, перед кожним кидком, попереджати навколишніх студентів;

- перед метаннями в мокру погоду витирати снаряди диск, ядро, молот, гранати до сухоти;

- граблі і лопати не залишати на місцях занять. Граблі класти зубами вниз, туфлі з шипами - також шипами вниз;

•       розминку на змаганнях проводити у відведених для цього місцях.

 

1. Загальні положення

1.1. Відкриті спортивні майданчики повинні бути розміщені в спортивній зоні на відстані не менше, як 10 м від навчальних корпусів.

1.2. Спортивна зона пришкільної ділянки повинна мати огорожу по пери­метру заввишки 0,5-0,8 м. Дозволяється як огорожу використовувати кущі з неотруйними, неколючими і не запиленими плодами.

1.3.  Майданчики для ігор повинні бути стандартних розмірів, рівними, очищеними від каміння та інших сторонніх предметів.

1.4.  Майданчики не можна огороджувати канавами, влаштовувати дерев'яні або цегляні бровки. Не менше ніж на 2 м від майданчика не повинно бути дерев, стовпів, парканів та інших предметів, що можуть спричинити травму.

1.5. Бігові доріжки повинні бути спеціально обладнаними, не мати бугрів, ям, слизького ґрунту. Доріжка повинна продовжуватися не менше 15 м за фінішну позначку.

1.6. Ями для стрибків повинні бути заповнені піском, розпушеним на гли­бину 20-40 см. Пісок повинен бути чистим, поверхня — розрівняною.

1.7. Місця, призначені для метання спортивних снарядів, розміщуються на такій місцевості, яка добре проглядається й знаходиться на значній відстані від громадських місць (тротуарів, доріг, майданчиків для дітей).

1.8.  Під час сильного вітру, низької температури і підвищеної вологості треба збільшувати час, відведений на розминку перед виконанням легкоат­летичних вправ.

1.9.  Взуття учнів має бути на підошві, що виключає ковзання, щільно облягати ногу і не заважати кровообігу.

1.10.  Під час проведення занять із метання не можна перебувати в зоні кидка, перетинати цю зону. Перебуваючи поблизу зони метання, не можна повертатися спиною до напрямку польоту об'єкта метання.

1.11. Забороняється виконувати довільні кидання, залишати без нагляду спортивний інвентар для поштовхів і метання, зокрема, інвентар, який не використовується в даний момент на уроці.

1.12.  Зберігати й переносити спортивний інвентар для метання треба в спеціальних укладках.

2. Вимоги безпеки перед початком занять

2.1. Ретельно розпушувати пісок у ямі для стрибків у довжину й висоту. Граблі після розпушування піску класти в стороні зубцями донизу. Перед стрибками покласти під п'яти гумові прокладки. Перед метанням м'яча, гра­нати у мокру погоду витерти їх ганчіркою. Перед метанням м'яча, гранати, переконатися, чи немає людей у напрямку метання.

3. Вимоги безпеки під час занять

3.1. Під час групового старту на короткі дистанції бігти тільки по своїй доріжці. Не допускати різких "стопорячих" зупинок. Ретельно розпушувати пісок у ямі — місці приземлення.

3.2. Не виконувати стрибків на нерівному, пухкому і слизькому ґрунті. Не приземлятися на руки.

3.3."Не подавати м'яч, гранату кидком. Не переходити через місця, на яких проводяться заняття з метання, бігу й стрибків.

3.4.  Бути особливо уважними, виконуючи вправи з метання. Не стояти під час групових занять праворуч від метальника, не ходити за приладами (снарядами) без дозволу вчителя.

3.5. Отримуючи у сиру погоду м'яч, гранати, витирати їх на сухо. Граблі й лопати не залишати в стрибкових ямах та класти їх зубцями донизу.

4. Вимоги безпеки після закінчення занять

4.1.  Після занять ретельно вимити руки з милом. Якщо під час занять з'явиться біль у руках, почервоніння шкіри або натерті місця (водяні пухирі) на долонях, припинити заняття і звернутися за порадою й допомогою до лі­каря, медичної сестри.

4.2. Забрати зі спортивного майданчика непотрібний спортінвентар, пос­тавити граблі, лопати в складські приміщення. Вивести школярів зі спорт­майданчика до роздягальні (класу).

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. При отриманні травми вчитель повинен надати першу медичну допо­могу та звернутись до лікаря.

5.2. У разі отримання важких травм викликати швидку медичну допомогу по телефону за номером 103.

 

 

8.Інструкція з охорони праці під час занять гімнастикою

Гімнастика - вид спортивної діяльності з стереотипними рухами, які оцінюються по якості виконання. Силова гімнастика - вид спортивної діяльності з стереотипними та ациклічними стереотипними рухами, що направлені на розвиток рельєфної мускулатури та сили. При заняттях цими видами необхідно виконувати велику фізичну роботу складного динамічного характеру в різноманітних позах з значними статичними зусиллями. До дисциплін гімнастики входять - гімнастика спортивна та художня, акробатика, силова атлетична гімнастика, як вид атлетичної підготовки для будь-якого виду спорту, та різноманітність спортивних танців.

 

 Гімнастика художня, акробатика, спортивні танці

 

При порушенні правил проведення занять з гімнастики художньої, акробатики, спортивного танцю можливо розтягання зв'язкового апарата суглобів і кінцівок, надриви і розриви м'язів, забиті місця на тілі - частіше остистих відростків хребта при падінні на спину або надмірному, різкому розгинанні у поперековому відділі.

Для профілактики травм, ушкоджень рекомендується:

- строго дотримуватися послідовності у розучуванні вправ, складних  техніки гімнастики;

- різноманітити ієрархію вправ за складністю виконання;

- партнерів для занять підбирати по вазі та технічній підготовленості;

- особливу увагу приділяти страховці не тільки руками, але й за допомогою пояса для страховки;

•       заняття проводити тільки у спеціальному взутті.

 

Гімнастика спортивна

 

При заняттях спортивною гімнастикою, в результаті порушень правил проведення навчально-тренувального процесу та технологічних прийомів тренувань, нераціональному прискоренню підготовленості спортсмена найчастіше бувають такі ушкодження: забиті місця кінцівок при ударах об снаряди при падіннях і неправильних приземленнях; струси мозку і шоки; вивихи плечового і ліктьового суглобів; переломи кісток передпліччя; при недостатньому уході за руками - зриви мозолей долонь.

Загальні вказівки:

Вжити технологічні заходи профілактики травм, ушкоджень шляхом усунення причин ушкоджень при заняттях гімнастикою спортивною на окремих спортивних снарядах:

- усунення дефектів снарядів;

- відсутність чи незадовільна страховка;

-  відсутність у студентів знань про прийоми самостраховки;

- вологі долоні чи наявність свіжих великих мозолей на них;

- незадовільна якість магнезії;

- погані гімнастичні мати, снаряди та ін.

Спортивні травми можуть виникнути при порушенні мір профілактики під час занять на окремих снарядах.

Кільця.   Найбільшу кількість травм можуть дати "викрути", при виконанні яких необхідні велика еластичність акроміально-ключичного зчленування, апаратів плечового і ліктьового суглобів. Розтягання і розриви зв'язувань гомілковостопного та колінного суглобів, що виникають внаслідок різкого обертання гомілки, стегна або корпуса спортсмена внаслідок втрати рівноваги при виконанні зіскоків після вправ, особливо після розкачувань.

Міри профілактики травматизму:

- гарна загальна технічна підготовка гімнаста;

- зміцнення м'язів плечового пояса;

- спеціальна "розминка";

- своєчасна і правильна страховка при виконанні вправ.

Поперечина.   Травми можуть відбутися у результаті падіння з снаряда, при зіскоках "ноги нарізно" чи "зігнувши ноги". Причинами травм можуть бути волога шкіра долонь, підвищена пітливість або свіжі мозолі на них.

Міри профілактики травматизму:

- виховання і тренування упевненого, правильного хвату;

- навчання правильній техніці зіскоку;

 - страховка і навчання самостраховці, умінню "групуватися", щоб уникнути падіння на голову, на витягнуті руки;

- догляд за руками, боротьба з пітливістю, а також щоденні гарячі ванни кистей рук з стиранням пемзою мозолей, масажем та накладанням ланолінових чи масляних пов'язок на мозолі;

- притирання (полірування) поперечини снаряду "шкуркою" - наждаковим папером.

Бруси.   Вправи, при яких можуть відбутися травми - це "перемахи" і кола. Травми можуть виникнути при ударах ногами об бруси і станини, а також при падіннях і зіскоках.

Міри профілактики травматизму:

- такі ж, як і при вправах на поперечині.

Для попередження саден, гімнастам варто вдягати полурукавки, футболки й рейтузи.

Кінь, козел.   Ушкодження найчастіше відбуваються при зіскоках після вправи з обертанням тіла гімнаста навколо кистей рук, а також при переході з тіла коня на ручки. У цих випадках можливі забої місця гомілок об ручки снаряда.

Міри профілактики травматизму:

- спеціальні підготовчі вправи для зміцнення кистей рук і лучезап’ясних суставів, достатня розминка м'язів;

- страховка й спеціальна технічна підготовка головних елементів вправ та їх переходів;

- ретельне виконання техніки опорних стрибків;

- правильна й ретельна страховка при зіскоках.

Своєчасно вживати специфічні технологічні прийоми профілактики мікротравм і утертостей, щоб утертості, мозолі не перейшли у флегмони й не виникла ситуація потреби хірургічних утручань. Найчастіше мікротравми і утертості бувають на долонях рук між великим і вказівним пальцями рук. Для профілактики потрібно після тренувань мозолі підсушувати йодом, а на ніч змазувати зм'якшуючими живильними кремами типа "Дитячим", "Для рук" та ін.

 

Гімнастика атлетична, пауерліфтінг і гирьовий спорт

 

В атлетичній гімнастиці, пауэрліфтингу, гирьовому спорті й інших силових видах спорту травматизм найчастіше буває викликаний несправним тренувальним устаткуванням, погано спланованим процесом занять, неточним виконанням вправ, надмірним навантаженням. Крім того, часто до травм ведуть ігнорування страховки під час виконання вправ з навантаженнями та відсутність зосередженості при заняттях. Детальний опис заходів щодо профілактики травматизму при заняттях атлетичною гімнастикою проводимо через велику популярність цього виду серед молоді та великою кількістю "домашніх качків". Ігнорування головних положень тренувального процесу силової і атлетичної гімнастики може привести до згубних наслідків для здоров'я, особливо зростаючого організму.

Для всіх, хто займається з навантаженнями, необхідні знання про те, як уникнути травм. Варто запам'ятати, що гідність діючого спортсмена не в тому, що він швидко відновлюється після травм, а в умінні уникати їх.

НПП, викладачам-тренерам силової гімнастики необхідно уважно стежити за плануванням процесу занять спортсменів, їх самостійною роботою, брати активну участь у складанні індивідуальних планів підготовки атлетів і коректуванні змісту елективних планів. Непідготовлені попередніми заняттями, акцентовані тренування якої-небудь групи м'язів найчастіше ведуть до травмування. У всіх атлетів, які працюють з обтяженнями, травми бувають з м'язами рук, грудної клітки, плечового пояса.

Найбільш розповсюджена причина багатьох травм - зневага обов'язковими трьома видами розминки: розминкою загального плану, спеціальною розминкою і розминкою конкретної тренуємої області. Загальна розминка проводиться для розігріву кровоносної системи, м'язів, зв'язувань і сухожиль, а потім кісткової системи. Загальна розминка проводиться по напрямку "знизу - нагору". Спеціальна розминка проводиться по напрямку "зверху - вниз". Порядок виконання вправ: розминка шиї, кистей рук, ліктьових суглобів і плечового пояса. Потім спеціальні вправи для спини, колінних суглобів і ступень. Приклад спеціального розминочного комплексу:

шия - обертання і нахили голови в сторони з поступово наростаючим опором, який атлет може робити сам за допомогою рук або за допомогою партнера;

кисті - руки витягнуті вперед у сторони, кисті стиснуті в кулаки, обертання кистями вправо - вліво з опором;

ліктьові суглоби - руки витягнуті вперед у сторони, кисті стиснуті в кулаки, обертання та кругові рухи передпліч, плечі фіксовані;

плечовий пояс - кругові обертання руками вперед та назад, прогини в області плечового пояса з опорою кистей об стіну, руки прямі, потім перемінні ривки прямими руками вперед нагору та вниз назад;

спина - нахили вперед, у сторони, повороти тулуба, вправо чи вліво, сидячи, лежачи на спині, вигинання спини до положення "міст";

коліна - ноги злегка зігнуті, кисті рук спираються на колінні суглоби, обертальні рухи ногами всередину й назовні;

стопи - обертання лівої і правої стопи в сторони без опору і з опором.

Основні критерії якості проведеної загальної та спеціальної розминки - легкий піт, рухливість і тепло у всіх групах м'язів.

Розминка конкретної тренуємої області - розігрів конкретної групи м'язів перед серйозним навантаженням шляхом виконання однієї або двох серій підходів тієї ж вправи з невеликим навантаженням та великим числом повторень від 15-20 і більше.

Важливим фактором, що визначає профілактику травматизму, є якість розминки, особлива послідовність у виборі снарядів для пророблення тієї або іншої групи м'язів. Для прикладу розглянемо одну з найбільш розповсюджених вправ у силовій атлетичній гімнастиці - згинання рук зі штангою. Атлет стоїть у розслабленій позиції, долоні рук звернені до поверхні стегон. Згинаючи руки з штангою, атлет змушений повертати кисті рук. У зв'язковому і м'язовому апаратах передпліч виникають напруги, що можуть збільшити шанс одержання травми. Для того, щоб уникнути травми, застосовують розминочні підходи, або починають тренування біцепсів з гантелями. Виконуючи вправу з гантелями, атлет може провертати обидві кисті у будь-якому напрямку, вибираючи те положення, де напруга у зв'язуваннях менша. Виконавши кілька підходів такої вправи, можна переходити до більш жорсткого режиму тренування. Цю практику необхідно поширювати і на інші групи м'язів.

 Дуже розповсюдженими травмами у силовій атлетичній гімнастиці є травми нижньої частини спини. Спині можна зашкодити при виконанні вправ навіть з невеликим навантаженням при неправильних нахилах та піднятті штанги. Краща методика такого підйому - важкоатлетична. Атлет згинає ноги, опускає таз, піднімає голову, дивлячись злегка нагору, тягне штангу до пліч строго вертикально стосовно помосту. Обтяження розподіляється рівномірно і травми виключені.

Дуже небезпечним для хребта є жим штанги лежачи з прогнутою спиною на "мосту". Прагнення перебороти надмірну вагу змушує атлета вигинати спину, відриваючи тазову область від лави, та сильно навантажувати за рахунок цього хребет. Такого виконання вправи варто уникати. На змаганнях такі технічні помилки зараховуються як спроба з нульовим результатом.

Для атлетів-силовиків особливо уразлива зона плечового поясу. Необхідно уважно підходити до жиму лежачи і підтягувань широким хватом на поперечині. При жимі лежачи найбільш частою причиною травм є використання занадто широкого хвата штанги. Гарантією профілактики травм є страховка. При страховці на тренуваннях вправи жим лежачи з помірним навантаженням досить одного партнера, який страхує і розташовується за головою атлета так, щоб у разі потреби мати можливість підхопити центральну частину грифа. При жимі з граничним навантаженням для страховки необхідні ще два бокових партнера. При цьому головний партнер стоїть позаду атлета та стежить за рухом штанги при відхиленнях від вертикалі. Він же керує діями бокових партнерів, якщо атлет не в змозі справитися з вагою.

При підтягуваннях на поперечині основною причиною травм плечового поясу є виконання підтягування "ривком - вибухом". Необхідно плавно виконувати рух підтягування, стежачи за технікою виконання вправи - це кращі умови для розвитку сили і об’єму м'язів, впевнена гарантія профілактики травм.

При виконанні присідань заборонено надмірно нахилятися вперед. Звичайно нахил уперед буває, коли атлет прагне перебороти граничне навантаження без достатньої підготовки. У цьому випадку навантаження на грудино-тазовий відділи хребта сягають в 5-7 разів більше граничного навантаження. Ноги при присіданнях атлета повинні бути приблизно на ширині плечей. Більш широке положення ступнів ніг може привести до травм колінного суглоба та нижньої частини спини, крім того більш широка стійка не завжди більше надійна. Небажаними для атлетів є присідання з обмеженою амплітудою, присідання з використанням лави для обмеження руху вниз. У нижній фазі вправи атлет різко стикується сідницями з лавою, тому його хребет може бути травмований. Якщо необхідно розвити силу у потрібних для змагань фазах присіду, то партнери, які страхують атлета, повинні стежити за правильністю виконання фаз вправи. Учитель-тренер повинен пропонувати вправи на тренажері для жиму ногами - у цьому випадку хребет атлета витримує значно слабкіші деформуючі навантаження. Після кожного підходу в присіданнях, з метою розвантаження хребта, доцільно застосовувати вис на поперечині.

Страховка при присіданнях аналогічна страховці при виконанні жиму лежачи. При цьому основний партнер, який страхує, керує діями бокових партнерів при постановці снаряда на стійки або підхвату штанги за кінці грифа у разі невдалої спроби спортсмена встати з підсіду, завалюванні снаряда вперед або назад, перекосі грифа.

Ще один важливий момент, що стосується техніки виконання майже усіх вправ силового характеру: варто пам'ятати про утримання найближче до тіла снаряда, з яким атлет виконує вправи. Такі вправи, як тяга в нахилі до поясу, тяга стоячи до підборіддя, випрямлення рук униз з використанням блокового пристрою при тренуванні трицепсів, можуть виявитися небезпечними для хребта, якщо рух кінцівок не буде відбуватися поруч з тілом.

 Якщо ж атлетом отримана травма, що виразилася у забитому місці, розтяганні необхідно зробити холодний компрес на зону травмованого м'яза або суглоба. Після цього треба негайно припинити тренування і звернутися до лікаря, який поставить точний діагноз. Не відновлювати заняття з обтяженнями до повного відновлення. Неправильне відновлення, навіть після розтягання сухожилля, може у випадку поспішного поновлення тренувань стати провокуючим моментом для більш серйозної травми.

Після травми необхідно утримуватися від тренувань на весь термін, запропонований травматологом. У цьому гарантія нормального ходу лікування і відновлення, що повинне йти дуже поступово і обережно. При поновленні тренувань слід вибирати такі вправи, щоб трохи по-іншому проробляли м'язи  в порівнянні з вправою, під час якої була отримана травма. Рекомендується якийсь час попрацювати з помірними навантаженнями і більшим  числом повторень, щоб підвищити приплив крові до тренуємих м'язів, що тренуються. Така технологія сприяє найшвидшому відновленню.

Щоб тренування з обтяженнями не нанесли шкоди здоров'ю, не приводило до травм, треба правильно виконувати розминки, бути зосередженим та акуратним при виконанні вправ. Ніколи не забувати про якісну страховку у вправах, спрямованих на розвиток силових якостей.

 

 

1. Загальні положення

1.1. Уроки фізкультури необхідно проводити в добре провітрюваних спор­тивних залах.

1.2. Зал повинен бути підготовлений до уроку відповідно до завдань, що випливають із вимог навчальної програми.

1.3. Займатись на гімнастичних приладах (снарядах) дозволяється лише в присутності вчителя.

1.4. Під час розучування й виконання найскладніших гімнастичних вправ на гімнастичних приладах (снарядах) необхідно застосовувати відповідні методи і способи страхування залежно від підготовки учнів, висоти приладів (снарядів).

1.5. Усі спортивні прилади (снаряди) й обладнання, встановлені в закритих або відкритих місцях проведення занять, повинні бути повністю справними і надійно закріпленими.

1.6. Надійність установлення й результати випробувань спортінвентарю та обладнання мають бути зафіксовані в спеціальному журналі. Основні розміри й методи випробування гімнастичних приладів (снарядів)подано в додатку № 4.

1.7. Гімнастичні прилади (снаряди) не повинні мати у складальних одини­цях і з'єднаннях люфтів, коливань, прогинів; деталі кріплення (гайки, гвинти) повинні бути надійно закручені. Жердини брусів треба ремонтувати по всій довжині. Якщо виявиться тріщина, жердину необхідно замінити.

1.8. Гриф перекладини перед виконанням вправ і після їх закінчення необ­хідно протирати сухою ганчіркою й зачищати шліфувальною шкіркою.

1.9. Пластини для кріплення гаків розтяжок повинні бути міцно пригвин­чені до підлоги й зрівняні в рівень з підлогою.

1.10. Колода гімнастична не повинна мати тріщин і задирин на брусі, по­мітного викривлення.

1.11. Опори гімнастичного козла повинні бути міцно закріплені в коробках корпусу.

1.12.  При висуванні ноги козла повинні вільно встановлюватися і міцно закріплюватися в заданому положенні. 1.13. Гімнастичні мати повинні впритул укладатися навколо гімнастичного приладу (снаряда) так, щоб вони перекривали площу зіскоку або передбачу­ваного зриву й падіння.

1.14.  Місток гімнастичний повинен бути підбитий гумою, щоб запобігти ковзання під час відштовхування.

1.15. М'ячі набивні використовують за номерами відповідно до віку й фі­зичної підготовки учнів.

1.16. Розміщувати обладнання треба так, щоб навколо кожного гімнастич­ного приладу (снаряду) була безпечна зона.

1.17. Регулярно очищувати робочу поверхню перекладини, брусів, слідку­вати за тим, щоб вона була гладенькою і без іржі.

1.19. Не виконувати вправ на приладах (снарядах) із вологими долонями, якщо на них є свіжі мозолі, а також на забруднених приладах (снарядах).

1.20.  Під час переміщення й встановлення гімнастичних приладів (сна­рядів) будьте уважними.

1.21. Не переносьте і не перевозьте важкі гімнастичні прилади без вико­ристання спеціальних візків і пристроїв.

1.22.  Проводити заняття із застосуванням несправного обладнання або спортінвентарю, без спортивного одягу, не дозволяється.

2. Вимоги безпеки перед початком занять

2.1.  Перед початком занять спортивний зал повинен бути ретельно про­вітрений. Припливно-витяжні системи повинні знаходитись у робочому стані. Повинно бути забезпечено достатнє природне та штучне освітлення

2.2. Перевірити надійність кріплення гімнастичних приладів. Пояснити учням, де можуть бути зриви і що потрібно зробити при невдалому виконанні вправи.

2.3. Пояснити й показати техніку виконання вправ, правильність вибору місця для страхування.

2.4. Враховувати індивідуальні особливості учнів при індивідуальному чи груповому страхуванні.

3. Вимоги безпеки під час проведення занять

3.1. Стежити за дотриманням учнями вимог техніки безпеки при виконанні гімнастичних вправ.

3.2. Дотримуватись принципу доступності й послідовності навчання.

3.3. Вибирати правильні способи й прийоми страхування та допомоги, вра­ховуючи характер вправ, рівень фізичної і технічної підготовленості учня.

3.4.  Під час занять у гімнастичному залі використовувати магнезію або каніфоль, які зберігаються в спеціальних укладках або ящиках, що виклю­чають розпилювання.                                                                      ^

3.5. При виконанні вправ потоком (одна за другою), витримувати достатні інтервали.

3.6.  Виконуючи стрибки й зіскоки з приладів (снарядів), приземлятись м'яко, на носки, пружинисто присідаючи.

3.7. Не виконувати без страхування складні елементи й вправи.

3.8. Пам'ятайте, що під час виконання вправ на гімнастичних приладах (снарядах) безпека багато в чому залежить від їхньої справності.

3.9. Під час занять на паралельних брусах ширину жердин встановлювати залежно від індивідуальних даних учня. Ширина жердин повинна приблизно дорівнювати довжині передпліччя.

3.10.  Змінюючи висоту брусів, послабивши гвинти, піднімати одночасно обидва кінці кожної жердини; висовувати ніжки в стрибкових приладах (снарядах) по черзі з кожного боку, нахиливши прилад (снаряд).

3.11. Підіймаючи або опускаючи жердини брусів, триматись за жердину, а не за її металеву опору. Щоразу перед виконанням вправи перевіряти, чи закріплені стопорні гвинти.

4. Вимоги безпеки після закінчення занять

4.1. Перевірити самопочуття учнів. Прибрати спортивні прилади (снаря­ди).

4.2. Вивести дітей організовано з спортивного залу, провітрити приміщення. Після занять ретельно вимити руки з милом. Якщо з'явилась біль у руках, почервоніння шкіри або натерті місця (водяні пухирі) на долонях, звернутися за порадою й допомогою до вчителя, лікаря, медичної сестри.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. При отриманні травми, погіршенні самопочуття негайно повідомити вчителя.

5.2. Надати потерпілому першу медичну допомогу, повідомити шкільного лікаря (медсестру), а в разі необхідності викликати швидку медичну допо­могу по телефону 103. У випадку пожежі — викликати пожежну службу по телефону 101.

 

 

9.Інструкція з охорони праці під час занять лижною підготовкою (ковзанами)

1. Загальні положення

1.1: Одяг для занять на лижах (ковзанах) повинен бут и легким, теплим, не заважати рухам.

1.2. Лижний інвентар треба підбирати відповідно до зросто-масових даних учнів і підганяти індивідуально.

1.3. Палки повинні бути легкими, міцними й зручними, мати петлі для захвату руками, вістря для упору й обмежувальне кільце; поверхня лиж не­повинна мати перекосів і бічних викривлень, тріщин, задирок і відколів, ковзна поверхня має бути просмолена й змащена спеціальною маззю відповідно до погодних умов.

1.4. Уроки потрібно проводити в тиху погоду або при слабкому вітрі, при температурі не нижчій за -20°С.

1.5. Якщо великий мороз, необхідно доручати учням стежити один за одним і повідомляти вчителя про перші ознаки обмороження.

1.6.  Місце проведення занять із лижної підготовки — профіль схилів, рельєф місцевості, дистанцію та умови проведення треба ретельно вибирати відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки учнів.

1.7. Навчальний майданчик для початкового навчання катання на лижах повинен бути захищений від вітру, мати ухил не більше як 15 градусів.

1.8.  Розмір майданчика вибирати з таким розрахунком, щоб постійна дистанція між лижниками була не менше ніж 10 м.

1.9. Навчальний і тренувальний схил повинен мати ущільнений сніг без, будь-яких схованих під ним пеньків дерев, каміння, глибоких ям і вибоїн, що утворюють трампліни. Схил не повинен мати обледенінь та оголених ділянок землі.

1.10. Катки зі штучним льодовим покриттям повинні мати товщину льоду не меншу ніж 15 см. Ухил повинен бути не більше як 1 градус. Товщина льоду на природній водоймі, обладнаній для навчання катання на ковзанах, повинна бути не менша за 25 см.                                                                       ^        І

1.11.  Катки й ковзанярські доріжки повинні мати рівну поверхню, без| тріщин і вибоїв. Усі пошкодження поверхні льоду, що виникають, негайно] огороджують. На катках і ковзанярських доріжках на одного учня має при­падати не менше як 8 м² площі.

1.12. При проведенні занять мати із собою похідну аптечку першої допо­моги.

2. Вимоги безпеки перед початком занять

2.1. Одержавши інвентар, перевірте його справність і підганяйте кріплення лиж до черевиків у приміщенні школи. Перед заняттям із лижної підготовки або ковзанярського спорту при морозі, нижчому — 10°С або сильному вітрі одягніть труси або плавки. Якщо їх немає, закладіть у брюки складений трикутником папір; дівчаткам необхідно одягти бюстгальтери або закрити ділянку грудей папером; надягніть шерстяні шкарпетки; вуха закрийте шап­кою чи навушниками, на руки обов'язково надіньте рукавиці.

2.2.  Підбирайте взуття за розміром ноги і стежте, щоб воно було сухим. Одягайте сухі шкарпетки, пальці ніг (під час сильних морозів) обгортайте газетним папером.

2.3.  Систематично точіть ковзани і стежте за міцністю кріплення їх до черевиків. Не катайтесь без рукавиць.

2.4. Перед кожним уроком учитель перевіряє стан лижні або траси.

2.5. Кріплення лиж до взуття повинно бути міцним та надійним, зручним у користуванні.

2.6. Перед виходом із школи до місця занять вчитель повинен пояснити правила переміщення з лижами в умовах, які можуть бути на шляху пере­міщення — рух у строю з лижами і т.д. Під час переміщення до місця занять і назад повинні бути спеціально призначені учні, які очолюють і замикають колону. Групу учнів дозволяється водити з лижами тільки по тротуару або лівому узбіччі дороги не більше ніж у два ряди. Попереду й позаду колони повинні бути супроводжуючі. Вони повинні мати червоні прапорці.

3. Вимоги безпеки під час проведення занять

3.1.  Стежте за товаришами і в разі появи ознак обмороження (побіління шкіри, втрати чутливості відкритих частин тіла, вух, носа, щік) негайно роз­тирайте поверхню тіла поряд з обмороженим місцем до почервоніння, після чого злегка розтирайте безпосередньо обморожене місце.

3.2. Щоб уникнути потертостей, не ходіть на лижах, не катайтеся на ковза­нах у тісному або вільному взутті. Відчувши біль, послабте лижні кріплення, розшнуруйте черевики і, отримавши дозвіл учителя, спокійно йдіть до школи. Якщо під час занять ви з якихось причин зійшли з дистанції, обов'язково попередьте вчителя (особисто або через товариша). Якщо учень втомився або погіршилось у нього самопочуття, його треба відправити в школу тільки в супроводі дорослого або старшого товариша.

3.3. Спускатися з гір треба тільки з дозволу, відповідно черги та за сигналом учителя. Між лижниками, які спускаються, необхідно додержуватись таких інтервалів часу, які виключають будь-яку можливість наїзду лижників один на одного.

3.4. Заходити на каток, розміщений на природній водоймі, можна тільки по прокладених стежках. Забороняється збиратися на льоду великими групами. Під час руху по ковзанярській доріжці забороняється різко зупинятися, а також відпочивати, стоячи на біговій доріжці.

3.5.  Під час навчання на льоду новачків потрібно страхувати кожного, хто виконує самостійний рух, використовуючи для цього бар'єри, поручні, жердини.

3.6. Забороняється кататися на катках і ковзанярських доріжках одночасно на бігових і звичайних ковзанах.

3.7.  Слухайте уважно пояснення вчителя, витримуйте інтервал під час руху на лижах на дистанції 3-4 м, під час спусків не менше як на ЗО м. Під час спусків не виставляйте лижні палки вперед, не зупиняйтесь біля підніжжя гори, пам'ятайте, що за вами їде товариш.

3.8. Стрибати з лижного трампліна можна тільки після спеціальної підго­товки на-стрибкових лижах.

3.9.  На катках загального користування, щоб уникнути зіткнень, ка­тайтеся тільки проти руху стрілки годинника, не перебувайте на льоду без ковзанів.

3.10.  Під час сильного морозу відкриті частини обличчя змащуйте жи­ром.

3.11. Не заходьте на лід природних водойм далеко від берега. Забороняється:

- підходити до ополонок, кататися біля них на ковзанах;

- ходити одиночне по льоду, а також збиратися на льоду великими групами;

- з'їжджати на лижах із крутих берегів прямо на лід.

4. Вимоги безпеки після закінчення занять

4.1. Перевірити самопочуття учнів. Очистити лижі (ковзани) від снігу, льоду і здати вчителю. Очистити одяг і взуття, вимити руки та обличчя з милом.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. Якщо учень втомився, погіршилось самопочуття, вийшло з ладу споряд­ження — відправити в школу в супроводі дорослого чи старшого товариша.

5.2. При отриманні травми, надати учневі першу медичну допомогу.

5.3.  У випадку одержання важкої травми, викликати швидку медичну допомогу за номером 03.

5.4. У випадку, коли тріснув лід, і учень попав у воду, потрібно:

- зосередитись і кликати на допомогу;

- спробувати спертись грудьми на лід і просуватись до берега, поки не до­сягнуто безпечного місця.

5.5. Надання допомоги здійснювати за допомогою підручних засобів (лиж, лижних палиць, ременів, шарфів, дощок, мотузок).                            

5.6. До місця пролому не підходити, а наближатися до нього лежачи, пов­зиком, щоб уникнути ризику провалитися під кригу.

5.7. Підручні засоби штовхайте поперед себе і подавайте потерпілому за три-п'ять метрів від провалу. Потім тягніть потерпілого на берег чи на міцну кригу.

5.8. Доставте потерпілого у приміщення (школу), переодягніть, зігрійте, дайте гарячого чаю, покажіть лікарю.

 

10.Інструкція з охорони праці під час занять спортивними іграми

Баскетбол, волейбол, кортовий теніс

 

Спортивні ігри - види спорту з нестандартними рухами і роботою перемінної потужності.

Указівки обслуговуючому персоналу при проведенні занять на стадіоні і спортивних майданчиках:

- для занять баскетболом і волейболом підготовляти відкриті площадки з щільним ґрунтом, очищеним від трави;

 - у суху погоду поливати площадки за півгодини до початку занять;

- стежити за якістю інвентарю, виправляти ушкоджений і не видавати непридатний інвентар;

 - закривати вікна і ліхтарі близько розташованих споруд від ударів м’ячем захисними пристроями або сітками.

Указівки студентам:

- бути на заняттях у спеціальних костюмах, у холодну погоду користатися теплим тренувальним костюмом;

- користатися захисними пристосуваннями - наколінниками й налокітниками;

- бути дисциплінованими та коректними до супротивників, не допускати брутальності.

При порушенні встановлених правил під час навчально-тренувального процесу і змагань з спортивних ігр (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, бадмінтон, теніс) можливі ушкодження: пальців кисті, розтягання зв'язкового апарата суглобів верхніх і нижніх кінцівок; вивихи та переломи фаланг пальців кисті (недотепний прийом м'яча), забиті місця і садни (при зіткненнях і падіннях).

У баскетболістів, волейболістів та гравців у ручний м’яч можливі ушкодження зап'ястних кісток, забиті місця рук і тулуба, забиті місця і розтягання зв'язок пальців кисті, розтягання бічних, хрестоподібних зв'язок, ушкодження менісків колінного суглоба, нерідкий шоковий стан при ударі м'ячем у голову або сонячне сплетіння, або ударі м’ячем нижче поясу при прийомі м'яча на живіт.

Профілактика травматизму у спортивних іграх:

- оволодіння правильною технікою ловлі м'яча;

- стежити за станом і поверхнею спортивних майданчиків, не допускати скользоти дерев'яної підлоги у спортивному залі;

- застосовувати індивідуальні засоби захисту: налокітники, наколінники, гомілковостопне та спеціальне взуття з гумовою підошвою і високим рантом;

- коротко стригти нігті;

- повсякденно проводити виховну роботу по боротьбі з грубою грою.

 

 Футбол, регбі

 

Ушкодження при грі у футбол, регбі можуть бути різними - від незначних подряпин до переломів кісток. Найчастіше страждають нижні кінцівки, головним чином при ударах і падіннях - колінний і гомілковостопний суглоби. При ударах та падіннях бувають забиті місця, розтягання, розриви зв'язувань м'язів. При обертах з фіксованою стопою і зігнутим коліном відбуваються ушкодження колінного суглоба, розриви хрестоподібних зв'язувань суглоба. При падінні можуть бути забиті місця і переломи кісток верхніх кінцівок, наприклад, перелом променевої кістки при падінні на витягнуту руку. При зіткненні можливі переломи ребер, носових кісток, рвані рани обличчя, струс мозку і шоки різного ступеню. У гравців в результаті повторних мікротравм можуть з'являтися біль у стегні, який віддає в пах, запалення сухожиль на гомілці, запалення окістя. Ймовірні розриви та надриви м'язів задньої поверхні стегна, приводячих м'язів, хронічні артрити колінних суглобів.

Причинами ушкоджень у більшому числі випадків є брутальність і "небезпечна" гра, застосування заборонених прийомів типу "коробочка", "накладка" та ін. Рідше причинами травм є випадки гри в поганому або неспеціальному взутті, гра без захисних пристосувань, погане купинясте поле, висока непідстрижена трава і також погане суддівство.

Профілактика травматизму при грі у футбол, регбі полягає в гарному тренуванні, розігріванні перед грою, а також забороні тренуватися на непідготовленому полі. Необхідне опитування гравців і проведення індивідуального інструктажу перед змаганнями.

Студентам необхідно користатися щитками, наколінниками, налокітниками, еластичними бинтами. Воротарі повинні вдягати стьобані трусики і шорти воротаря. Необхідно повсякденно вести виховну роботу з брутальністю і невитриманістю при грі. Повинно бути забезпечене кваліфіковане та чітке суддівство.

Для профілактики травматизму велике значення має застосування спортивного індивідуального захисного інвентарю.

 

 

1. Загальні положення

1.1.  Відкриті спортивні майданчики для ігор повинні бути розміщені в спортивній зоні на відстані не меншій як 10 м від навчальних корпусів.

1.2.  Спортивна зона пришкільної ділянки повинна мати огорожу по пе­риметру висотою 0,5-0,8 м. Дозволяється як огорожу використовувати кущі з неотруйними, неколючими і не запиленими плодами.

1.3. Обладнання на спортивних майданчиках (волейбольні стійки, металіч­ні конструкції, баскетбольні щити, гандбольні, футбольні ворота) повинні бути надійно закріплені. Поверхня спортивних майданчиків повинна бути рівна, чиста, без сторонніх предметів. Не менш ніж на 2 м від спортивних майданчиків не повинно бути дерев, стовпів, парканів та інших предметів, що можуть спричинити травму.

1.4. Спортивні майданчики не можна огороджувати канавами, дерев'яними або цегляними бровками.

2. Вимоги безпеки перед початком занять

2.1. Перед початком занять перевірити поверхню майданчиків, щоб не було ям, гострих предметів, розбитого скла.

2.2. Перевірити надійність кріплення баскетбольних щитів, кілець, стійок, воріт, сіток. М'ячі повинні бути цілими, відповідати стандартам.

2.3. Перевірити в учнів одяг, щоб він не сковував рухів і відповідав порі року і погоднім умовам.

2.4. Звернути увагу на самопочуття, стан здоров'я учнів.

3. Вимоги безпеки під час проведення занять

3.1. На уроки приходити тільки в м'якому взутті (без шипів). Забороняється одягати різного роду прикраси (кільця, персні, сережки, значки). Нігті мають бути коротко обрізаними.

3.2. Не можна передавати одночасно два (волейбольні, баскетбольні, ган­дбольні та футбольні) м'ячі, та тоді, коли відвернута увага в учня: він чекає передачу від іншого.

4. Вимоги безпеки після закінчення занять

4.1. Перевірити самопочуття учнів. Зібрати спортінвентар.

4.2. Вивести дітей зі спортивного залу (майданчика), вимкнути світло, провітрити приміщення. Забороняється вживати холодну воду, виходити розігрітим на вулицю.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. При отриманні травми, погіршенні самопочуття негайно повідомити вчителя.

5.2. Надати потерпілому першу медичну допомогу, повідомити шкільного лікаря (медсестру), а в разі необхідності викликати швидку медичну допомогу по телефону 103.

5.3. У випадку пожежі — викликати пожежну службу по телефону 101.

 

 

11.Спортивні єдиноборства

 

У групу спортивних єдиноборств входять спортивні дисципліни кидкових видів боротьби, ударних видів боротьби, колячих і рублячих єдиноборств (фехтування) та їх змішаних різновидностей. Спортивні дисципліни кидкових видів - це боротьба греко-римська, вільна, самбо, дзюдо, сумо, національні види боротьби. Спортивні дисципліни ударних видів - це бокс, козацький двобій, кік-бокс, таеквандо, рукопашний бій, карате та ін. Спортивні дисципліни змішаних різновидностей - джиу-джитсу, бойове самбо, бойове сумо та різновидності панкратіону. Силовий вид єдиноборств - армспорт.

 

Армспорт, спортивна боротьба кидкова

 

При заняттях по різним видам єдиноборств армспорту або кидковою боротьбою, як греко-римська, вільна, самбо, дзюдо, сумо та ін., можуть виникнути травми й ушкодження:

- розтягання і розриви зв'язувань гомілковостопного, колінного суглобів, що виникають внаслідок різкого обертання гомілки, стегна або корпуса спортсмена;

- струси мозку і запаморочення, шокові стани;

- ушкодження акроміально-ключичного зчленування, переломи кісток передпліччя і зап'ястя, викликані скручуванням кінцівок, падінням на плече або на витягнуту руку при виконанні кидків з стійки або кидків з високого партеру "зворотнім поясом";

- ушкодження м'язів, зв'язувань і хребців шиї (перехід з стійки на міст, накат уперед, подвійне захоплення шиї з - під плечей переворотом уперед при неправильному виконанні перевороту "подвійний Нельсон");

- крововиливи під шкірою вушної раковини при терті об тверду покришку, ударі головою або натисненні передпліччям;

- вивихи суглобів верхніх кінцівок, акроміально-ключичного зчленування, лучезап’ястних суглобів, забиті місця великого й інших пальців кисті, ушкодження ліктьового і колінного суглобів. Ці травми можуть відбутися при надмірному розгинанні суглобів у момент неправильного проведення прийомів при боротьбі за столом або у партері на килимі, надмірними зусиллями проти "виключених" суглобів супротивника.

Указівки викладачу по попередженню травматизму:

- не дозволяти під час навчальних вільних сутичок тимчасові заняття в стійці на одному килимі декільком парам;

- не допускати, забороняти тренування і навчальні вільні сутички між студентами, які мають велику різницю у вазі й спортивній підготовці;

- не допускати, забороняти тренування і навчальні вільні сутички без борцовської екіпіровки (трико, бандажі, самбовки, дзюдоги, кімоно) або невідповідному взутті (у взутті з каблуками);

- обов’язково навчати студентів, які займаються єдиноборствами, техніці самостраховки та безпечного падіння (поодинці, із партнером);

- звертати особливу увагу в тренуванні на спеціальні вправи для зміцнення м'язів шиї;

- зобов'язати студентів, які займаються єдиноборствами, уважно стежити за чистотою спортивного одягу, взуття, стригти нігті, обов'язково витирати ноги при вході на килим або татамі;

- при вивченні захисту і контрприйомів обов'язково попереджати, систематично нагадувати студентам про виконання прийомів самостраховки і безпечного падіння. Попереджати їх ніколи на виставляти кінцівок при падінні на килим або татамі;

- попередити студентів, що при проведенні прийому у стійці в греко-римській та вільній боротьбі вони зобов'язані падати разом з партнером; а в усіх видах боротьби в одежі (самбо, дзюдо, джиу-джитсу, рукопашному бою та ін.) - зобов'язані страхувати свого партнера по спарингу при проведенні прийому;

- заборонити для всіх видів боротьби при захопленнях супротивника з'єднувати пальці рук у плетіння.

 Указівки студентам, які тренуються у боротьбі:

- перевірити перед тренуванням взуття і спортивний одяг, не допускати наявності металевих пряжок, цвяхів на черевиках і т.д.

- стежити за чистотою взуття і спортивного одягу, які необхідно надягати тільки для занять по боротьбі; за нігтями рук і ніг - вони повинні бути коротко обстрижені;

- під трико обов'язково надягати бандаж або щільні плавки;

-    виконувати кидки партнера від центра килима до краю;

•       не виконувати кидки без щільного захвату;
•       не сидіти на килимі при тренуванні інших борців;

-  вчасно подавати сигнал при больових або задушливих прийомах у боротьбі самбо, дзюдо, джиу-джитсу, рукопашному бою та ін.

Вказівки обслуговуючому персоналу залів єдиноборств:

Перевіряти перед початком занять:

-   килим або татамі (щільність змикання частин килима або татамі);

-  стан покришки килима (вона повинна бути туго натягнута і закріплена);

- наявність навколо килима охоронної доріжки, а також захисту стін м’якими матами;

- наявність перед входом у зал єдиноборств вологого, просоченого розчином 10 % хлораміну килимка для витирання ніг.

- наявність у залі єдиноборств аптечки першої допомоги з інструкцією правил надання першої (долікарської) допомоги і телефонами найближчих медичних закладів;

- НПП, викладачі-тренери, студенти, які займаються єдиноборствами повинні володіти прийомами надання першої допомоги при вивихах, переломах та діями реанімації на випадок повернення свідомості і виведення із шокового стану партнера.

 

 Бокс, кік-бокс, таеквандо

 

Найбільший відсоток ушкоджень в ударних видах єдиноборств - боксі, кік-боксі, таеквандо та ін. приходиться на кисті рук, гомілки і коліна ніг. Найчастіше травми бувають, коли удари наносяться не забинтованими або неправильно забинтованими руками, від неправильного положення кінцівки при виконанні удару. У цих випадках можливі переломи п’ястних, зап'ястних і лад’євидних кісток, розтягання в лучезап’ястному суглобі, забиті місця великого та інших пальців кисті. Рідше зустрічаються ушкодження ліктьового і колінного суглобів. Вони можуть відбутися при надмірному розгинанні суглобів у момент удару об партнера або об "грушу", а також при "порожньому" ударі, коли партнер встиг в останню мить ухилитися від удару. Ушкодження обличчя, забиті місця на вилиці, чолі і щоках, кровотечі з носа особливо часто мають місце на контрольних сутичках і змаганнях студентів-новачків, які ще не опанували техніку володіння захистом. Садни, синці на обличчі, струси мозку та запаморочення, шокові стани виникають при недотепному захисті від частих повторних ударів у больові зони голови і тулуба, при поганій добротності і неправильній зав'язці рукавичок, а іноді при застосуванні заборонених ударів - відкритою рукавичкою. Ушкодження вушних раковин є наслідком неточних ковзних ударів або ударів передпліччям і відкритою рукавичкою. На шкірі тулуба можуть виникнути садни від тертя об канати рингу. Забиті місця області паху відбуваються у результаті застосування заборонених ударів нижче поясу.

Засобом профілактики забитих місць служить строге виконання правил бою, а також носіння раковини. Суддям необхідно вчасно давати попередження боксеру, у якого намічається тенденція до ударів нижче поясу. Можуть бути пошкодження нижніх кінцівок: розтягання зв'язувань колінного і гомілковостопного суглобів, через підвертання стопи, розриви Ахіллова сухожилля, через обертання стегна при фіксованій стопі, внаслідок нерівності повстяної підстилки чи наявності грубих швів на верхній покришці.

 

 

12.Інструкція з охорони праці під час занять плаванням

1. Загальні положення

1.Вимоги щодо організації безпечного плавання учнів у відкритих во­доймах.

1.2. Купання учнів дозволяється організовувати тільки в спеціально відве­дених місцях, які обмежені сигнальними буями або прапорцями, в присутності медичного працівника, тренера, інструктора, учителя.

1.3. Організацію купання і безпосередній контроль за його проведенням здійснює фахівець, призначений керівником навчального закладу, який по­винен бути на березі перед заходженням учнів у воду, під час купання, при виході з неї, і контролювати наявність купальників.

1.4.  Під час купання потрібно мати рятувальні засоби (човен, мотузку, круги й предмети, що їх замінюють).

1.5. Для тих, хто не вміє плавати, купання організовують у спеціально огороджених місцях, глибиною не більше 1,2 м.

Забороняється:

- купатися у водоймах, не рекомендованих санепідстанцією через небезпеку виникнення інфекційних захворювань;

-  купатися без відповідного дозволу керівників навчальних закладів у необладнаних місцях у години, не передбачені розкладом, режимом дня;

-  використовувати рятувальні засоби, спорядження для підводного пла­вання для сторонніх цілей;

- запливати за обмежувальні знаки місць, відведених для купання, підп­ливати до моторних, парусних суден, веслових човнів, барж тощо;

- вилізати на технічні й попереджувальні знаки, буйки та інші споруди;

- стрибати у воду зі споруд, не пристосованих для цього. Допуск учнів у воду проводиться в присутності фахівця, призначеного керівником навчального закладу згідно розкладу. Будь-яка заміна одного вчителя іншим дозволяється тільки з дозволу директора школи. Заняття з навчання плаванням проводять тренери, вчителі з відповідною фаховою освітою. Учителі фізичної культури в цьому випадку стають безпосередніми помічниками тренерів, виконують різні організаційні функції і беруть участь у самому процесі навчання.

1.6.  Проводити заняття в природних водоймах дозволяється тільки в місцях, спеціально відведених і обладнаних із цією метою, які відповідають

санітарним вимогам. Місця купання (навчання плавання) дітей, їх обладнання повинні бути підготовленими до занять.

1.7. Вибираючи місце для навчання в природних водоймах, треба керувати­ся вказівками, що викладені в Рекомендаціях щодо навчання учнів плавання, затверджених Головним управлінням шкіл Міністерства освіти України:

- природне дно водойми в місці, виділеному для купання, або дно купальні, обладнаного на природній водоймі, повинні бути рівними;

- глибина води в них має бути не більшою ніж 1,2 м;

- швидкість течії (руху) води — не більше за 0,3 м/с;

- дно природної водойми повинно бути піщаним і очищеним від каміння, водоростей, металевих та інших предметів, що є небезпечними для дітей;

- місця купання повинні бути огороджені;

- під час проведення занять потрібно мати рятувальні засоби (рятувальні круги, мотузки, жердини, у необхідних випадках рятувальні човни тощо).

1.8. Якщо не створені умови, необхідні для проведення занять із плавання, вчитель повинен вжити заходів щодо їх усунення, а в разі неможливості їх виконання — відмінити заняття.

Правила поведінки на воді:

- Купання слід проводити у безвітряну сонячну погоду, коли вода добре прогрілася.

- Купатися можна лише у спеціально відведених для цього місцях: на пля­жах, водних станціях або у безпечних, перевірених місцях.

- Перебувати у воді не більше 10-15 хв.

-  Забороняється купатися у річках із швидкою течією, вирами, біля мостів.

- Забороняється стрибати у воду в незнайомому місці, глибина якого не­відома.

- Забороняється купатися поодинці.

- Забороняється плавати з використанням надувних матраців, автомобіль­них камер, дощок.

- Забороняються пустощі на воді.

-  Забороняється запливати за межі місць купання, підпливати до па­роплавів, катерів чи човнів, що рухаються.

- Забороняється штовхати будь-кого у воду, особливо несподівано.

- Забороняється заходити у воду вище пояса тим, хто не вміє плавати.

- При погіршенні метеоумов (гроза, буря, дощ) припинити купання і вийти з води.

- Під час грози забороняється перебувати поблизу води.

- Не рекомендується купатись відразу після вживання їжі.

2. Вимоги безпеки перед початком плавання

2.1. Входьте у воду швидко і під час купання не стійте без руху. Відчувши хо­лод по тілу, швидко вийдіть із води і повідомте про це вчителя (керівника).

2.2. Не купайтеся відразу після приймання їжі і великого фізичного на­вантаження (гри в футбол, боротьби, бігу тощо). Перерва між прийманням їжі й купанням повинна бути не менше 45-50 хв. 2.3. При вушних захворюваннях, особливо при пошкодженні барабанної перетинки, не стрибайте у воду головою вниз.

2.4. Після перенесення захворювання середнього вуха вкладайте у вухо під час купання вату, змащену вазеліном. Не купайтеся під час фізичної недуги і при підвищеній температурі.

3. Вимоги безпеки під час плавання

3.1. Не купайтеся більше як ЗО хв., якщо вода холодна, достатньо 5-6 хв. У жаркі сонячні дні купайтеся в плавальній шапочці або зав'язуйте голову білою хусткою.

3.2. Не залишайтеся під час пірнання довго під водою. Відчувши втому, спокійно пливіть до берега.

Забороняється:

- Входити у воду без дозволу чергового й керівника. Входити у воду розігрі­тим (спітнілим).

- Запливати за встановлені знаки огорожі водного басейну, відведеного для купання. Купатися при великій хвилі.

- Стрибати з вишки, якщо поблизу від неї перебувають інші плавці. Штов­хати товариша з берега, з вишки у воду.

4. Вимоги безпеки після закінчення плавання

4.1.  У холодну погоду після купання, щоб зігрітися, виконайте кілька легких гімнастичних вправ. Вийшовши з води, обітріться насухо й одразу ж одягніться.

4.2. Відчувши слабкість або недугу після купання, плавання, зверніться до лікаря.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. У разі судоми не занурюйтесь у воду, намагайтеся триматися на воді і кличте на допомогу.

5.2.  Якщо потрапите у вир, не лякайтесь, вдихніть побільше повітря у легені і занурюйтесь у воду, зробіть ривок у бік за течією і випливайте на поверхню.

5.3. При наданні допомоги потопаючому, не підпливайте до нього спереду, а допоможіть йому, буксируючи до берега.

5.4.  При отриманні травми, вчитель повинен надати першу медичну до­помогу; при важких травмах — викликати швидку медичну допомогу по телефону 103.

5.5. При утопленні необхідно діяти так: потерпілого якнайшвидше витяг­ти з води на берег. Якщо потерпілий у свідомості, то необхідно зняти з нього мокрий одяг, витерти насухо, одягнути в сухий одяг, зігріти: дати випити гарячий чай. При критичному стані необхідно провести всі заходи щодо його оживлення.

1. Покласти потерпілого животом на коліно того, хто рятує й надавити на спину для витікання води з дихальних шляхів. Дітей перевертають головою до низу, різко відводять нижню щелепу, щоб розкрити ротову порожнину для відтоку води.

2. Двома пальцями, обгорнутими носовою хустиною, швидко очищають рот від мулу й водоростей. Негайно починають виконувати вправи для штучного дихання. Кращий спосіб — "із рота в ніс".

3. Для цього потерпілого кладуть на спину, голову максимально вивертають назад, підклавши під шию руку. Другу руку кладуть на лобну ділянку голови. У такому положенні язик не заважає проходженню повітря.

4. Якщо вдихати через "ніс-рот", потрібно прикрити рот, щоб повітря не виходило через нього назад.

5. Вдихання робиться протягом 5-6 с, це відповідає 10-12 вдиханням на хвилину.

6. Під час видихання використовується марлева чи інші прокладки.

 

13.Правила надання першої допомоги при одержанні травм

Наслідки нещасних випадків залежать від того, наскільки швидко і кваліфіковано надано потерпілому першу медичну (долікарську) допомогу. Затримка долікарської допомоги або неправильне (невміле) її надання може призвести до серйозних ускладнень у лікуванні, інвалідності та навіть до смерті потерпілого. Не можна відмовлятися від надання допомоги потерпі­лому та вважати його мертвим тільки за відсутністю таких ознак життя, як дихання та пульс.

Майже завжди травма трапляється раптово і викликає в людини почуття безпорадності. Не всі знають, що треба робити, як швидко визначити характер і тяжкість травми. В таких випадках необхідні спокій, рішучість, уміння швид­ко і правильно організувати надання першої допомоги до прибуття медичних працівників. Швидкість і якість надання долікарської допомоги визначаються підготовленістю осіб, які знаходяться поруч, їх умінням використовувати підручні та спеціальні засоби. Тому кожен учень і працівник повинні знати, як надавати долікарську допомогу: зупинити кровотечу, зробити штучне ди­хання та зовнішній масаж серця, накласти шину при переломі, перев'язати рану, промити очі, вжити необхідних заходів при гострих отруєннях парою, газом тощо.

Є певна схема послідовності надання першої долікарської допомоги. З різними варіаціями вона придатна у більшості ситуацій. Значно складніше надавати допомогу, якщо біля потерпілого тільки одна людина. В такому випадку не завжди потрібно відразу бігти за лікарем, інколи це просто не­можливо зробити (на спортмайданчику, лісі, на річці). У таких ситуаціях, як ураження електрострумом, утеплення, численні травми, надання термі­нових заходів може стати вирішальним для врятування життя потерпілого. Наприклад, у вищезазначених випадках у потерпілого може бути відсутнім дихання, порушена серцево-судинна діяльність, аж до зупинки серця. При цьому завдання того, хто надає допомогу — негайно розпочати відновлення дихання та серцевої діяльності у потерпілого, а вже потім вирішувати питання із транспортуванням.

Схема послідовності дій при наданні першої долікарської допомоги.

1. Вивести потерпілого з оточення, де стався нещасний випадок.

2.  Надати потерпілому найбільш зручне положення, що забезпечує

спокій.

3. Визначити вид травми (перелом, поранення, опік тощо).

4.  Визначити загальний стан потерпілого, встановити, чи не порушені функції життєво важливих органів.

5. Розпочати проведення необхідних заходів:                               ,.

- зупинити кровотечу;

- зафіксувати місце перелому;

- надати реанімаційних заходів (оживлення): штучне дихання, зовнішній масаж серця;

- обробити ушкоджені частини тіла.

6.  Одночасно з наданням долікарської допомоги необхідно викликати швидку допомогу, послати за працівником навчального закладу, підготувати транспорт для відправки потерпілого до найближчої медичної установи.

7. Повідомити керівників установи про те, що трапилось.

Важливо знати обставини, за яких сталася травма, умови, які спонукали до її виникнення та час — годину і навіть хвилини, особливо коли потерпі­лий втратив свідомість. Знання цього може допомогти не тільки розпізнати характер ушкоджень, правильно вибрати засоби надання допомоги, але і в майбутньому, в умовах лікувального закладу вірно встановити діагноз.

Перше, що необхідно зробити для надання допомоги — винести (вивести) потерпілого з місця події (із спортзалу, спортмайданчика, зупинити дію елек­тричного струму, винести з приміщення, в якому чадний газ тощо). Робити це потрібно обережно, намагаючись якнайменше турбувати потерпілого, особливо, коли є переломи хребта. В таких випадках не можна перевертати потерпілого, тому що це підсилює біль, призводить до тяжких ускладнень, таких, як шок, сильна кровотеча з ушкодженням судин.

При деяких ушкодженнях і раптових захворюваннях необхідно зняти з потерпілого одяг, наприклад, при термічних опіках, пораненнях. Краще це зробити в приміщенні. Спочатку знімають одяг (пальто, піджак, брюки, кофту) із здорової частини тіла. Якщо важко зняти одяг, його розпорюють по швах або розрізають. Так діють у випадках тяжкої травми з ушкодженням кісток, коли необхідно швидко зупинити кровотечу та іммобілізувати кінцівку. Під час кровотечі одяг достатньо розрізати вище рани. При переломі хребта, коли не можна турбувати потерпілого, одяг не знімають.

Необхідно передбачити захист потерпілого від переохолодження, особливо якщо є значна втрата крові, тяжкий загальний стан або під час транспор­тування потерпілого на великі відстані. Здійснити це не важко, для цього використовують простирадла, які стелять на ноші таким чином, щоб вільним краєм накрити потерпілого. В мокру погоду треба користуватись брезентом, палаткою або іншими матеріалами, що не пропускають воду.

Потерпілий завжди потребує морально-психологічної підтримки ото­чуючих. Увага, щирість, турбота — це фактори, що допоможуть подолати наслідки травми, нещастя. Неприпустимі грубість, роздратування, докори в необережності, недотриманні правил безпеки тощо. Правильний психологіч­ний вплив і поведінка тих, хто оточує потерпілого, хто надає йому підтримку, вже є долікарська допомога.

 

14.Медична аптечка, її склад, призначення, правила користування

 

№ з/п	Найменування медич­них засобів і медика­ментів	Призначення	Кількість
1.	Індивідуальний перев'язочний антисеп­тичний пакет	Для накладання пов'язок	3 шт.
2.	Бинти	Те саме	3 шт.
3.	Вата (в пакетах)	Те саме	2 шт.
4.	Джгут	Для зупинки кровотечі	1 шт.
5.	Настоянка йоду	Для обробки ран, пора­нень на шкірі	1 фл. або 10 ампул
6.	Нашатирний спирт	Застосувати при втраті свідомості, накапати на вату 2-3 краплі і піднес­ти до носа потерпілого	1 флакон або 10 ампул
7.	Розчин (2-4%) борної кислоти	Для промивання очей, для примочок на очі, при їх опіках електро­дугою, для полоскання рота, при опіках лужни­ми сполуками	1 флакон 250 мл
8.	Вазелін	Для обробки шкіри при опіках 1 ступеня	1 тюб.
9.	Валідол	Застосувати при сер­цевому болі по одній таблетці під язик до пов­ного розсмоктування	1 тюб.

Комплекс заходів, що передбачають надання допомоги на місці події, включає не тільки навчання правилам поведінки, але і відповідне матеріальне забезпечення, до якого належать і аптечки першої допомоги. Аптечки повинні знаходитись у місцях найбільшого скупчення людей і на травмонебезпечних ділянках.

У спортзалі аптечку кладуть до спеціальної шафи. Під час роботи на спор­тмайданчику аптечку тримають у сумці або місці, зручному для перенесення. Стан і укомплектованість аптечки необхідно обов'язково перевіряти, зверта­ючи увагу на термін зберігання ліків. В аптечці завжди повинні бути засоби для надання першої допомоги при дрібних пораненнях: розчин йоду, борна кислота, марганцевокислий калій, перев'язочний матеріал.

Правила користування індивідуальним перев'язочним пакетом:

1. Розгортаючи пакет, необхідно слідкувати, щоб не торкатись тієї сторони, яка буде накладена на рану.

2. Якщо рана одна, то слід накласти дві подушечки, якщо ран дві — по одній на рану, потім перебинтувати.

3. Щоб пов'язка не зсунулася, потрібно закріпити зовнішній кінець бинта шпилькою.

4.  Після відкриття пакет необхідно відразу використати, тому що він швидко втрачає стерильність.

 

15.Перша допомога при запорошуванні очей, пораненнях, вивихах, переломах

В умовах проведення уроків на відкритому повітрі очі можуть бути запо­рошені пилом, шматочками каміння тощо. Настає сильне подразнення, біль, різь, сльозотеча й почервоніння очей. Неприпустимо намагатися самостійно видалити стороннє тіло з ока. Необхідно накласти м'яку пов'язку і негайно відправити потерпілого до лікарні або викликати медичного працівника.

Поранення — це ушкодження з порушенням цілісності шкіри або слизової оболонки. Неприпустимо торкатися до рани руками, промивати її водою, за­сипати порошком тощо. Забруднену шкіру навколо рани протирають стериль­ною ватою, марлею, бинтом або тампоном із перев'язочного пакета. Навкруги рану змащують настоянкою йоду або "зеленкою" (попадаючи до рани, вони викликають опік і затримують заживання).

У разі відсутності медикаментів можна використовувати спирт, горілку, одеколон. Після обробки рану вкривають стерильною салфеткою або марлею, поверх кладуть вату та бинтують. Якщо під рукою немає стерильного ма­теріалу, використовують чисту м'яку тканину, носовички, чистий одяг тощо. В такому випадку на ділянку тканини, що буде безпосередньо прилягати до рани, необхідно накапати кілька краплин йоду, але сильно змащувати не можна - йод може спричинити опік.

При підозрі на вивих обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню підвісити хустинкою на шию і якомога швидше доставити потерпілого до медичної установи. Виправлення вивиху потребує спеціальних знань, тому не слід намагатися зробити це самостійно.

Переломи можуть бути відкритими й закритими. При закритому переломі шкіра без ушкоджень, рана відсутня. Ознака перелому — різкий біль під час спроби руху ушкодженою кінцівкою. Перша допомога — забезпечити спокій та нерухомість місця перелому. При наданні допомоги не треба намагатись встановити, чи немає перелому: мацати місце ушкодження, примушувати потерпілого рухати, піднімати або згинати кінцівку. Такі дії можуть різко підсилити біль, спричинити до зміщення й ушкодження м'яких тканин. Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують спеціальні  дротяні або фанерні (дерев'яні) шини. Шина повинна бути накладена так, і щоб були надійно іммобілізовані два сусідні з місцем ушкодження суглоби; (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна, то три суглоби. Накладають: шину поверх одягу, кладуть під неї що-небудь м'яке — вату, шарф, рушник. Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом, рушником,  і ременем. Як шину можна використати дошку, палицю, лижу тощо. Таку  імпровізовану шину необхідно покласти з двох протилежних сторін уздовж ушкодженої кінцівки й обгорнути бинтом. Шина повинна бути накладена так,  щоб центр її знаходився на рівні, а кінці накладалися на сусідні суглоби по обидві сторони перелому. Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов: не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття) і, крім того, підкласти під неї що-небудь м'яке, попередньо зупинивши кровотечу.                                       

Особливо небезпечні травми хребта. В таких випадках необхідно обереж­но, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо. Якщо під руками немає нічого твердого, то в крайньому випадку можна транспортувати потерпілого у звичайних м'яких ношах об­личчям донизу.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. При ушкодженні тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дошку), надавши йому позу "жаби".

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зробити йому на голову охолоджуючий компрес. Для запобігання удушення потерпілого у не­свідомому стані від западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернутою в бік. Потрібно швидко й обережно очистити рот, висунувши вперед нижню щелепу, витягти язика. При першій можливості потерпілого треба негайно транспортувати до лікуваль­ного закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою.

При переломі нижньої щелепи накладають пов'язку, що забезпечує її неру­хомість. Для цього беруть дві хустинки, з яких одну проводять під підборіддя та зв'язують на тім'ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зав'язують на потилиці.

Припинення кровотечі з рани, носа, вуха, легень, стравоходу

Навіть відносно неглибокі поранення можуть супроводжуватись кровоте­чею: капілярною, артеріальною, венозною.

Якщо ушкоджена артерія — колір крові яскраво-червоний, кров б'є фонтан­чиком. Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна, допомогу потерпілому треба надавати негайно. При капілярній кровотечі кров виділяється крапля­ми, венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою здавлюючої пов'язки. При кровотечі з великої артерії для зупинки крові до ділянки рани притискують артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають здавлюючу пов'язку. При кровотечі зі стегнової артерії джгут накладають вище від місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і не­рвові закінчення, вставляють записку із зазначенням часу його накладання. Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, у противному разі - омертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає можливості за­безпечити додаткову допомогу, то через 1,5-2 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують інши­ми методами (наприклад, здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану по можливості стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Якщо рана знаходиться в паху або під пахвою (джгут не можна використовувати), то вкладають тампон, а потім (якщо немає вивихів і переломів) кінцівку потерпілого згинають і прив'язують до тулуба.

Для зупинки носової кровотечі, потерпілого необхідно посадити і покласти на ніс охолоджуючий компрес. Якщо не допомагає, вносять до носових ходів тампони зі стерильного бинта, оброблені 3% розчином перекису водню. Там­пони можна залишати в носі 24 години.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров'ю — кро­вотеча в легенях. При цьому дихання утруднене. Потерпілого кладуть у напів­лежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. При цьому йому забороняється говорити і рухатись. Періодично можна давати пити холодну, злегка підсолену воду і ковтати шматочки льоду. Потерпілому необхідна термінова госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й при кровотечі з легенів, але ноги згинають у колінах. При значній утраті крові може розвинутись гостре недокрів'я, виникнути шок. Перш за все треба зупи­нити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потім тілу потерпілого надають такого положення, при якому голова для її нормального кровопостачання має бути дещо нижче тулуба.

 

16.Надання першої допомоги при втраті свідомості, шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні

Головною причиною втрати свідомості е раптова недостатність крово-наповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Зазвичай непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає поблідніння, блювота, нудота, слабкість, позіхання, посилене по­товиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40-50 ударів на хвилину.

Допомога. При втраті свідомості потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15-20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити шию й груди від одягу, забезпечити приплив свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати нюхати нашатирний спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20-30 краплин настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взагалі не дихає, треба думати про западання язика. У крайньому разі вживаються заходи до ожив­лення.

Причиною шоку може стати сильний біль, втрата крові, утворення в пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснажен­ня захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки — поблідніння, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості (знепритомніння), прискорене дихання і пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, можлива зупинка дихання і кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранен­ня (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потер­пілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спину з дещо опущеною головою. Якщо немає підозри на ушкодження внутрішніх органів, потерпіло­му дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому воло­гому повітрі.

Ознаки. Легка ступінь — загальна слабість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання приско­рені, температура тіла 37,5°-38,9°С. Середня ступінь — температура 39°-40°С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120—130 уд. хв., часте і поверхневе ди­хання. Тяжкі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо темпе­ратура повітря висока і його вологість підвищена, кажуть про тепловий удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40°С, настає непритомність і втрата свідомості, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову й ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа вату з нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, треба розпочати штучне дихання.

Під час проведення походів, екскурсій, днів здоров'я можуть виникнути термічні та хімічні опіки. Термічні опіки з'являються від дотику до розжаре­них предметів, полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені опіку: 1 — по­червоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; З — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканини. При великих опіках виникає шок. За глибиною ураження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені: 1 — чітко визначене почервоніння шкіри, легкий набряк; 2 — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, фор­ми; 3 — потемніння або їх побіління за кілька хвилин, годин. Шкіра припухає, виникає різкий біль; 4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язкового апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіках лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпі­лого (мішок, тканину), треба не давати вогню доступу до повітря. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом (катаючись по землі).

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептич­ними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкуватись руками, не можна проколювати пухирі, відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо. Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При втраті свідомості дати понюхати ватку з нашатирним спиртом. У випадку зупинки дихання треба зробити штучне дихання. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно виділяють речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змиваючи їх струменем води 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах?При по­паданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3%-ним розчином борної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з'єднанні з водою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на місце

опіку накладається чиста суха пов'язка і потерпілого негайно направляють до медичного закладу.

Переохолодження розвивається внаслідок порушення процесів термо­регуляції при дії на організм холодного фактора і розладу функції життєво важливих систем організму, який наступає при цьому. Відмороження виникає тільки при тривалій дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості і сильному вітрі при не дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0°С). Сприяє переохолодженню й обмороженню ослаблення організ­му внаслідок голодування, втоми або хвороби. Найчастіше відморожуються пальці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки на початковому етапі потерпілого морозить, прискорюється дихан­ня і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується температура тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хвилин). При зниженні температури тіла до 34-32°С затьмарюється свідомість, припиняєть­ся довільне дихання, мова стає неусвідомленою. Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почервоніння і набряк; 2 — утворення пухирів; З — омертвіння шкіри і утворення струпів; 4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньо­му й тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання потерпілого й відновлення життєвих функцій йому дають спокій. Не можна робити розтирання снігом. Одяг і взуття з відморожених частин знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, треба розпороти їх ножем чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворювання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у животі, понос, блідість, спрага, підвищення температури тіла до 38-40°С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (при­мушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика до появи чистих промивних вод. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля). Потім дають багато чаю, соків, але не їжу. Якщо після отруєння пройшло 1-2 години й отрута надходить вже зі шлунку до кишеч­нику, то викликати блювання даремно. В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки солі на 1 стакан води). Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту по­терпілому можна дати 2-3 яєчних білки на 1 л води, розведений крохмаль або молоко. Щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу, перший час необхідне постійне спостереження за потерпілим. Причиною отруєння окисом, вуглецю є вдихання чадного газу, продуктів горіння, диму.

Ознаки — шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість, нудота, слабкий пульс, непритомність, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата свідомості протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є мож­ливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес, якщо він при свідомості — напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання необхідно провести штучне дихання.

При отруєнні алкоголем у потерпілого головний біль, слабкість, нудота, запаморочення або втрата свідомості. У тяжких випадках шкіра стає вологою із синюшним відтінком або блідою, розширюються зіниці, можуть бути судоми, порушується серцева діяльність.

Допомога. При наданні першої допомоги потерпілого слід покласти так, щоб голова була вище тулуба. Дають дихати нашатирний спирт, далі треба промити шлунок. Після цього дати потерпілому міцний чай, каву. Якщо у сп'янілого втрата свідомості, треба запобігти захлинанню блювотними масами, для цього треба покласти його на бік так, щоб голова була опущена. Велику небезпеку викликає отруєння сурогатами алкоголю — метиловим спиртом, етиленгліколем, дихлоретаном.

 

17. Реанімаційні заходи

При серйозних порушеннях організації й методики проведення тренувань і змагань, недотриманні правил техніки безпеки у спортсменів можуть виникати гострі патологічні стани, що характеризуються вираженими розладами життєдіяльності організму (шок, асфіксії, утоплення, гостра перенапруга, тепловий та сонячний удари, загальне охолодження та ін.). У ряді випадків при таких станах спостерігається крайній ступінь гноблення життєвих функцій, а іноді відбувається зупинка кровообігу і подиху, тобто настає фаза клінічної смерті. У цих критичних ситуаціях кожен студент, спортсмен, тренер-викладач, НПП фізичного виховання, які знаходяться в безпосередній близькості від місця події, зобов'язані зробити негайну долікарську допомогу потерпілому, почати енергійну спробу зберегти його життя. Така допомога цілком можлива при знанні головних закономірностей угасання життєвих функцій організму і практичному освоєнні методів негайного відновлення серцевої діяльності та дихання, тобто методів реанімації (від лат. «ре» - знову, «анімаре» - оживляти).

Навчання НПП, тренерів-викладачів, студентів методам реанімації важлива соціальна задача. Реальну допомогу при раптовій фазі клінічної смерті, що триває при звичайних умовах не більше 4-6 хвилин (при тривалому охолодженні організму у 10 разів більше, майже до 60 хвилин), можуть зробити люди, які знаходяться поруч з потерпілим.

Перехід від життя до смерті це тривалий процес, що складається з ряду послідовних стадій. Зупинка серця і гноблення подиху не супроводжуються блискавичним припиненням процесів життєдіяльності. Протягом визначеного часу, тривалість якого залежить від ряду умов, в організмі ще зберігаються (хоч і на низькому рівні) обмінні процеси. При прикордонних зі смертю станах раніш усього вгасає діяльність кори головного мозку, що найбільш чуттєва до кисневого голодування. Раніше за все людиною утрачається свідомість, потім гнітиться і припиняється подих, а за ним - серцева діяльність. Після втрати свідомості настають зміни в нижчих відділах мозку, про що свідчить зникнення рефлексів зору (миготіння при дотику до роговиці й звуження зіниць ока при яскравому освітленні). Далі, якщо не вжити швидких реанімаційних заходів, гнітиться діяльність довгастого мозку, в якому знаходяться центри подиху і кровообігу, у зв'язку з чим подих людини згасає.

У міру подальшого гноблення функцій організму припиняється діяльність серця. Першою з головних функцій серця згасає скорочення м’язів: спочатку припиняють свою діяльність шлуночки, потім - передсердя. Однак припинення подиху і кровообігу не знаменує собою настання остаточної смерті. Ще якийсь час (у звичайних температурних умовах 4-6 хвилин) життєздатність тканин і органів, у тому числі й вищих відділів центральної нервової системи (ЦНС) зберігається, патологічні процеси ще зворотні. Цей період називають фазою клінічної смерті. При своєчасному проведенні реанімаційних заходів у цьому стані ще можна відновити життєдіяльність організму, особливо у випадках раптової, гострої зупинки серця і подиху в молодих та до цього здорових людей, не виснажених попереднім захворюванням або тривалим процесом умирання.

 В усіх школах східних бойових мистецтв карате, джиу-джитсу (дзю-дзюцу), спеціальних підрозділах силових структур, клубах бойового самбо й рукопашного бою тренующихся навчають традиційним методам реанімації (повернення свідомості, виведення з шокового стану). Ці методи використовують для збудження нервових центрів, керуючих роботою легень, серця та ін., а так само для передачі позитивної біологічної та біоінформаційної енергії потерпілому.

Рятівник повинен проводити реанімаційні заходи спокійно й холоднокровно, витримуючи свій подих рівним. Вважається, що позитивна біоенергетика рятівника передається потерпілому тільки спокійними потоками, які підтримуються рівним подихом рятівника. Чим спокійніше і холоднокровніше проводяться реанімаційні заходи, тим вище їх ефективність і якість, надійність реанімації. Темп спокійного біоенергетичного подиху рятівника 16-18 вдихів і видихів на хвилину. Реанімаційні заходи проводяться з темпом: на чотири удари серця рятівника - вдих, на два удари серця - пауза, на наступні чотири удари серця рятівника видих, потім на два удари серця - пауза. Рятівнику необхідно контролювати свій власний подих, а основні реанімаційні дії виконувати на видиху. У випадку, якщо після 3 - 5 хвилин стан постраждалого все ж залишається незадовільним, необхідно терміново викликати лікаря!

Реанімація при ударі в пахову зону (больовий шок).   Існують три

основних варіанти реанімації при ударі в пахову зону:

І - больовий шок тільки почав розвиватися, потерпілого ставлять на цілком прямі ноги - на п'яти (носки ступнів підняті), змушують потерпілого вистрибувати нагору й жорстко 4-6 разів приземлитися на п'яти цілком прямих ніг (бити п’ятами об підлогу);

ІІ - якщо попередній варіант І не допомагає, або потерпілий не може контролювати власних дій, його садять на підлогу з зігнутими під себе ногами, піднімають під руки на висоту близько 20 см, та, відпускаючи, ударяють сідницями об підлогу. Як правило, на 4-6 ударі потерпілий приходить до тями (в себе);

ІІІ - якщо попередні варіанти І або ІІ не допомагають і потерпілий не може контролювати власних дій, то необхідно покласти потерпілого на спину. Рятівник стає біля правої ноги потерпілого. Бере праву пряму ногу потерпілого і кладе її на своє ліве напівзігнуте стегно (трохи вище коліна), дотримуючи лівою рукою за гомілку та випрямляючи ногу потерпілого у коліні. Центральною зоною зжатого для удару "крюком" кулака правої руки наносить три серії по 4-6 розміряних жорстких ударів у середину зводу стопи - зону "сонячне сплетіння" стопи. Серійні удари наносяться потерпілому кожної секунди, термін пауз між серіями 4-6 секунд.

 Реанімація при зупинці подиху після удару, кидкового падіння.   Розвиток больового шоку може привести до зупинки дихання, зриву дихальних функцій. Потерпілого, в якого зупинився подих, посадити на сідниці. Рятівник розташовується праворуч від потерпілого на колінах. Лівою рукою обхоплює спину, підтримуючи постраждалого пахвами. Від нижнього краю грудини постраждалого ліворуч, але в напрямку до лівої частини живота своєю правою долонею кінцівки виконує тверді рухи по колу: зона "сонячного сплетіння" - права частина грудини - серце - ліва частина грудини - зона "сонячного сплетіння" (коло виконується по годинній стрільці). Рятівник масажує круговими рухами живіт і грудину потерпілого. Долонею лівої руки синхронно, з темпом масажу, натискає на зону серця між лопатками. Темп власного вдиху-видиху близько 16-18 рухів у хвилину. Поковзом з нижньої лівої частини грудини, рука рятівника твердо із протягом натискає на діафрагму потерпілого. Відновлення роботи дихального центра потерпілого відбувається через 8-10 кругових рухів (30 - 45 секунд).

 Реанімація при розвитку больового шоку й зриву дихання.   Застосовують після сильного удару або падіння на татамі. Потерпілого сажають до себе спиною. Праве коліно приставляють до зони "цубо" (між шостим і сьомої грудними хребцями, між лопатками). Рятівник свої руки пропускає під мишки потерпілого. Долоні рук кладе на груди або на плечі потерпілого ближче до ключиць. У ритмі 18 – 20 разів у хвилину на видиху коліном і руками робить зустрічні рухи. Для швидкого відшукання зони "цубо" кладуть долоні на спину так, щоб безіменний палець виявився на виступаючому при опусканні голови (сьомому) шийному хребці, тоді підстава долоні буде у районі зони "цубо".

 Реанімація при удушенні. При несвоєчасній зупинці прийомів удушення, потерпілий непритомніє з порушенням функцій дихання. Його негайно кладуть на спину, руки потерпілого вирівнюють уздовж тіла. Рятівник піднімає руками ноги потерпілого нагору на рівень своїх грудей і злегка їх отряхує. Через 10-20 секунд потерпілий опритомнює.

 Реанімація при глибокому нокауті й удушенні.  При глибокому нокауті і удушенні потерпілого кладуть на спину (руки уздовж тулуба), сідають на коліна зверху над його стегнами. Долоні рятівника кладуть на живіт так, щоб великі пальці були в області пупка. Сильно натискають ними в ритмі 18 - 20 разів у хвилину на живіт потерпілого нагору до діафрагми. Рекомендується після того, як потерпілий прийшов у себе, для запобігання повторного шоку примусити його кінцями пальців обох фаланг рук 18 разів сильно постукати по твердій поверхні у темпі 60-70 ударів за хвилину. Через 5-7 хвилин необхідно 108 разів легенько постукати кінцями пальців обох фаланг рук по твердій поверхні.

 Реанімація при удушенні та ударах в область нирок, шлунка.   В особливо важких випадках (при удушенні та ударах в область нирок, шлунка) потерпілого кладуть на живіт. Рятівник розташовується на колінах над його сідницями. Підставу правої долоні рятівник накладає на зону "цубо" (див. - реанімація при розвитку больового шоку і зриву дихання). Ліву долоню кладе зверху на свою праву долоню. Використовуючи вагу тіла, ритмічно надавлює підставами обох долонь на зону "цубо", для цього трошки відвертаючи долоні від себе фалангами пальців угору. 4-6 таких рухів приводять потерпілого до тями. Темп рухів 60-70 надавлювань за хвилину. Відновлення функцій організму при успішній реанімації відбувається в такому порядку: спочатку відновляється серцева діяльність, потім дихальна, а третім етапом - функції ЦНС. Про відновлення діяльності центрів довгастого мозку свідчать перші самостійні вдихи і часткова нормалізація серцевих скорочень. Потім відновляються функції верхніх відділів стовбура мозку: з'являються рефлекси ока, неупорядковані рухи, можливі судороги м’язів потерпілого. В міру відновлення функцій підкіркових утворень з'являється реакція на біль, припиняються судороги, відбувається поступова нормалізація кровообігу, подиху, обміну речовин. Перші проблиски свідомості (реакція на окрик) свідчать про початок відновлення функцій кори головного мозку і ЦНС.

 

 

18.Оживлення. Способи штучного дихання. Зовнішній масаж серця

Мета штучного дихання — забезпечення газообміну в організмі, збагачен­ня крові потерпілого киснем і виділення із крові вуглецю. Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр дихання головного мозку, сприяє від­новленню самостійного дихання потерпілого.

Способи штучного дихання можуть бути апаратні та ручні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватись негайно при порушенні дихання у потерпілого.

Підготовка до штучного дихання:

1. Звільнити потерпілого від одягу — розстебнути комір сорочки тощо.

2.  Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню — стіл, гімнастичний мат або підлогу.

3.  Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії із шиєю. При цьому положенні язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів. Разом із тим при такому поло­женні голови рот розкривається. Для збереження такого положення голови під лопатки кладуть валик із згорнутого одягу.

4. Пальцями обстежити порожнину рота, і якщо там є кров, слиз тощо, їх необхідно видалити. За допомогою носовичка або бережка сорочки вичистити порожнину рота. Обов'язково провести штучне дихання.

Виконання штучного дихання:

Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять йому глибокий видих до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тканини (носовичок, бинт тощо). Якщо пошкоджене обличчя і проводити штучне дихання "з легенів у легені" неможли­во, треба застосовувати метод стиснення і розширення грудної клітини шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки. Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здійснюється по розширенні грудної клітини при кожному вдуванні. Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправляється, — це ознака непрохідності шляхів дихання. Найкраща прохідність шляхів дихання забез­печується за наявності трьох умов:

- максимальному відведенні голови назад;

- відкриванні рота;

- висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих із початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Штучне дихання у більшості випадків треба робити одночасно з масажем серця.

Зовнішній масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти розпізнавальну точку — мечевидний відросток грудини, — він знаходиться знизу грудної клітини над животом. Стати з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а поверх — долоню другої руки. Далі ритмічними рухами треба тискати на грудину (із частотою 60 разів на хвилину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 15 стискань грудної клітки. При правильному масажі серця під час натискування на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звузяться протягом кількох секунд зіниці, а також порожевіє шкіра обличчя і губи, з'являться самостійні вдихи. Щоб не пропустити повторного припинення дихання, треба стежити за зіницями, кольором шкіри й диханням, регулярно перевіряти частоту й ритмічність пульсу.                    

 

Транспортування потерпілого

Наслідки своєчасної й правильно наданої допомоги на місці події можуть бути зведені нанівець, якщо при підготовці до транспортування і доставці потерпілого до медичної установи не будуть дотримані відповідні правила. Головне не тільки в тому, як доставити потерпілого і яким видом транспорту, а наскільки швидко були вжиті заходи, що забезпечили максимальний спокій і зручне положення потерпілого.

Найкраще транспортувати потерпілого ношами. При цьому можна викорис­товувати підручні засоби: дошки, одяг тощо. Можна переносити потерпілого на руках. Передусім потерпілого слід покласти на ноші, які застеляють ковдрою, одягом тощо, ставлять ноші з того боку потерпілого, де є ушкодження. Якщо тих, хто надає допомогу, двоє, вони повинні стати з іншого боку ношів. Один підводить руки під голову і грудину, другий — під крижі і коліна потерпілого. Одночасно без поштовхів його обережно піднімають, підтримуючи ушкоджену частину тіла, і опускають на ноші. Слід накрити потерпілого тим, що є під руками, — одягом, ковдрою. Якщо є підозра на перелом хребта, потерпілого кладуть обличчям догори на тверді ноші (щит, двері). За відсутністю такого можна використати ковдру, пальто. В такому випадку потерпілого кладуть на живіт.

Якщо є підозра на перелом кісток тазу, потерпілого кладуть на спину із зігнутими ногами у колінах і у тазостегнових суглобах для того, щоб його стегна були розведені. Під коліна обов'язково треба підкласти валик із вати, рушника, сорочки.

По рівній поверхні потерпілого несуть ногами вперед, при підйомі на гору або по сходах — головою вперед. Ноші весь час повинні бути у горизонтально­му положенні. Щоб ноші не розгойдувались, необхідно йти не в ногу, злегка зігнувши коліна.

При перевезенні потерпілого слід покласти його до машини на тих самих ношах, підстеливши під них що-небудь м'яке (ковдру, солому тощо).

 

19.Допомога потопаючому

Щороку на водоймах України гине понад 3 тисячі осіб, а найбільше влітку. На жаль, не всі наші співгромадяни добре уявляють, що вода — це не тільки Бо­жий дар і порятунок від пекучого сонця, а й небезпечне для людини середовище, і якщо невміло поводиться з нею, можна втратити найдорожче — життя.

Тому кожен із нас повинен володіти прийомами саморятування на воді та мати уявлення, як допомогти людині, яка потрапила в біду. Такі знання, підкріплені рішучими діями, можуть зберегти не одне людське життя.

 

Як же допомогти потопаючому?

Розглянемо варіант надання допомоги без використання засобів — най­складніший.

Основне правило при рятуванні потопаючого — діяти виважено, спокій­но, швидко. Якщо ви побачили, що людина тоне, то перш за все необхідно зорієнтуватися в обстановці. Коли це можливо, треба спробувати повідомити потопаючому, що його помітили й допоможуть. Це підбадьорить його і надасть нових сил. Потрібно також звернути увагу людей, які знаходяться поблизу, на те, що людина тоне.

Для врятування потопаючого можна використати наявні рятувальні засо­би, коли ж такої можливості немає, треба негайно пливти до нього. Але для того, щоб прийняти таке рішення, ви повинні вміти добре плавати та пірнати, володіти способами надання допомоги на воді, а також знати, як потрібно транспортувати потерпілого і звільнятися від його можливих захватів. Коли впевненості у собі немає або ви не вмієте плавати, кличте на допомогу інших людей.

СЛІД ПАМ'ЯТАТИ, що для потопаючого характерні конвульсивні, неко­ординовані і не завжди усвідомлені рухи, тому невміла спроба витягти його з води може поставити під загрозу життя самого рятувальника.

При наданні допомоги людині, яка не має сил пливти, треба підпливти до неї, підбадьорити і переконати в необхідності виконувати ваші поради. Тільки після цього можна підставити свої плечі під кисті витягнутих рук потерпілого і транспортувати його до берега.

До потопаючого треба підпливати тільки ззаду і, схопивши його за волосся, шию або попід руки, перегорнути обличчям угору так, щоб воно весь час було над водою. У такому положенні потерпілого треба якнайшвидше доставити до берега. Якщо потерпілий вже зник з поверхні води і знаходиться на дні водо­йми, необхідно знайти його тіло, а знайшовши, взяти попід руки і підняти, а потім, сильно відштовхнувшись ногами від дна, піднятися разом із ним на поверхню і доставити його до берега.

ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ЗАХВАТІВ ПОТЕРПІЛОГО ІСНУЄ БАГАТО СПОСОБІВ. Назвемо кілька з них: коли потерпілий схопив вас за ноги, для звільнення необхідно однією рукою притиснути його голову до себе, а другою взяти за підборіддя і повернути від себе; коли потерпілий схопив вас за кисті рук, потрібно стиснути їх у кулаки, підтягнути ноги до живота, впертися ними в його груди і, зробивши сильний ривок руками назовні, одночасно відштовхнутися від нього ногами.

У крайньому випадку, коли від захвату потерпілого звільнитися не вдаєть­ся, пірнайте разом із ним вниз. Інстинкт самозбереження часто змушує по­терпілого випустити рятувальника і підійматися на поверхню.

Після доставки потерпілого на берег необхідно швидко й обережно звіль­нити його від тісного одягу. Після цього треба покласти його собі на зігнуту в коліні ногу обличчям униз так, щоб голова була нижче від тулуба. Пальцем, обгорнутим хустинкою, потрібно звільнити рот від мулу, піску, водоростей тощо. Енергійно надавити на його спину, щоб вода витекла з дихальних шляхів і шлунка. Потім перегорнути на спину, покласти горизонтально, швидко й енергійно розтерти усе тіло сухим одягом, по можливості зігріти його.

Якщо відсутні дихання і серцева діяльність, необхідно негайно почати робити штучне дихання і непрямий масаж серця з дотриманням таких правил: потерпілого кладуть на спину так, щоб його голова була відкинута назад (підборіддя повинно бути на одному рівні з шиєю); перш ніж розпоча­ти робити штучне дихання, треба переконатися у прохідності його верхніх дихальних шляхів. Якщо голова відкинута назад, рот потерпілого мимоволі відкривається.

Щоб зробити штучне дихання способом "з рота в рот", потрібно стати на коліна з будь-якого боку від потерпілого. Його ніс і рот прикрити чистою хустинкою чи серветкою. Потім той, хто надає допомогу, робить 1-2 глибокі вдихи й видихи, після цього набирає в легені побільше повітря, щільно при­тискає свої губи до губ потерпілого і, затиснувши пальцями ніздрі, робить енергійний видих. При цьому грудна клітка потерпілого розширюється. Видих здійснюється пасивно.

Штучне дихання потрібно проводити до появи самостійного дихання й відновлення свідомості потерпілого або до прибуття медичних працівників.

Якщо зупинилося серце, потерпілого також кладуть на спину горизон­тально. Той, хто надає допомогу, стає на коліна ліворуч від нього, кладе кисті рук одна на одну на нижню частину грудної клітки потерпілого і натискує на неї долонями енергійними поштовхами так, щоб змістити передню стін­ку грудної клітки в бік хребта на 4-5 см. За 1 хвилину потрібно робити до 60 надавлювань

Ознакою відновлення серцевої діяльності є поява пульсу на сонній і проме­невій артеріях, звуження зіниць, покращення кольору обличчя (воно набирає рожевого відтінку замість сіро-землистого із синюватим відтінком). У такому випадку масаж серця можна припинити. Якщо цього не спостерігається, не­обхідно продовжувати масаж до прибуття медичних працівників.

Якщо допомогу надають двоє, то один робить масаж серця, а другий одно­часно штучне дихання. При цьому їхні дії повинні бути узгодженими.

Рекомендується після кожних п'яти хвилин надавлювань на грудну клітку з інтервалом в 1 секунду робити одне вдування в легені. Якщо ж допомогу надає один рятувальник, то через кожні два швидких вдування

повітря в легені потерпілого треба зробити 15 надавлювань на груди. з Інтервалом також в 1 секунду.                                                    

 

20.Витяг із Закону України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону праці", введений в дію Верховною Радою з 14 жовтня 1992 року, визначає основні положення щодо реалізації, конс­титуційного права громадян на охорону праці, їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності.

А 21.11.2002 Верховна Рада України затвердила Закон "Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці". Цей закон розроблений з ме­тою вдосконалення механізму реалізації конституційних прав громадян на належні безпечні та здорові умови праці, посилення профілактичної роботи щодо збереження життя і здоров'я людей під час їхньої трудової діяльності і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону "Про охорону праці" поширюється на всі юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінфор­мувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної не­безпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Закон проголошує, що працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додер­жується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним дого­вором, але не менше тримісячного заробітку.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.                                                           

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, мо­локом, або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, ско­рочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку визначеному законодавством.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, до нічних, на­дурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціаль­ного страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Додатки

Додаток № 1

до п. 6.3. Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці

(заклад освіти)

ЖУРНАЛ

реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці

Розпочато "_____"_________20_ р.

Закінчено "_____"_________20_ р.

						Підписи
№ з.п.	Дата проведення інструктажу	ПІБ особи, яку інструктують	Посада особи, яку інструктують	Клас, вік	Посада особи, яка інструктує	Кого інструктують	Яка інструктує

Примітка:

Журнал має бути прошнурованим, пронумерованим і затверджений печаткою із підписом директора

*Не заповнюється при проведенні вступного інструктажу в закладах освіти з осо­бами, яким не виповнилось 14 років.                                                              

 

Додаток № 2

(заклад освіти)

ЖУРНАЛ

реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів

Розпочато "_____"_________20_ р.

Закінчено "_____"_________20_ р.

						Підписи
№ з.п.	Дата проведення інструктажу	ПІБ особи, яку інструктують	Посада особи, яку інструктують	Клас, вік	Посада особи, яка інструктує	Кого інструктують	Яка інструктує

Примітка:

Учні і вихованці розписуються в журналі реєстрації інструктажів, починаючи з 9-го класу.

 

 

 

 

 

Додаток 3

ЖУРНАЛ

перевірки на надійність встановлення та кріплення спортобладнання

Розпочато "__"_______________200_р.

Закінчено "__"_______________200_р.

"Затверджую"

Директор школи

підпис ініціали, прізвище

АКТ

Ми, комісія в складі: голови комісії (заступника директора, який відповідає за охорону праці), членів комісії (відповідального за електро та пожежну без­пеку), голови комісії з питань охорони праці і техніки безпеки (від профкому), голови профкому, завідуючого спортзалом склали цей акт про те, що в спорт­залі і на спортивному майданчику було проведено випробування та перевірку на надійність встановлення та кріплення спортінвентаря, спортобладнання.

Дані випробувань занесені в таблицю:

№ з/п	Назва спортінвентаря і спортоблад­нання	Інвентариза­ційний №	Дані випробу­вань (прогин)	Закріплено надійно чи ненадійно	Примітка
І.	Бруси
2.	Перекладина
3.	Колода
4.	Ворота футбольні гандбольні
5.	Гімнастична стінка
6.	Щити баскет­больні
7.	Канат
8.	Споруди на гімнастично­му містечку

Висновки комісії:

Спортінвентар і спортобладнання, що знаходяться у спортзалі і на спортивному майданчику придатні (непридатні) до використання, (потрібне підкреслити)

Голова комісії

Члени комісії

Примітка: Акт складається перед початком навчального року.

 

Додаток № 4

Методи випробовування гімнастичних приладів

БРУСИ

Відстань по довжині між стояками — 2300 мм. Відстань по ширині між стояками — 1300-2100 мм. Висота жердин від підлоги — 520 мм.

Міцність встановлення брусів визначається дією вантажу 1,35 кН (135 кгс), прикладеного посередині жердини, встановленої на висоті 1400 мм. Еластич­ність жердини повинна відповідати прогину жердини в межах 60+6 мм.

ПЕРЕКЛАДИНА

Висота стержня від підлоги — 1450-2550 мм. Довжина стержня перекла­дини — 2400 мм. Діаметр стержня перекладини — 28 мм. Площа для вста­новлення перекладини — 9000-4500 мм.

Міцність встановлення перевіряють так: до середини грифа на висоті 2500мм підвішують вантаж, що дорівнює 2,2 кН (220 кгс), прогин повинен бути в межах 100±10 мм. Після зняття навантаження гриф перекладини повинен набути початкового положення.

КОЛОДА

Висота колоди по верхній кромці від підлоги — 750-1200 мм. Довжина колоди — 5000 мм. Ширина опорної поверхні — 100 мм. Товщина колоди — 160 мм.

Міцність встановлення перевіряють так: до середини колоди, встановленої на висоті 1200 мм. підвішують вантаж 1,35 кН (135 кгс). Прогин колоди не повинен перевищувати 8 мм.

 

Додаток № 5

 

ПОЛОЖЕННЯ

про адміністративно-громадський контроль з охорони праці у навчальному закладі

Адміністративно-громадський контроль з охорони праці — це спільний контроль адміністрації школи і профспілкової організації за станом охорони праці.

З метою систематичного дотримання вимог законодавства з охорони праці вводиться трьохступенева система контролю:

I ступінь — вчителі-предметники щоденно до початку навчання перевіря­ють стан робочих місць для учнів, справність обладнання, пристосувань та інструментів, виявляють відхилення від вимог техніки безпеки, виробничої санітарії та інших правил охорони праці. Недоліки, які можуть бути ліквідо­вані, ліквідовуються негайно, а інші записуються в журналі обліку адміністра­тивно-громадського контролю, де вказується термін їх ліквідації.

Учитель веде контроль за дотриманням безпечних умов праці на своїй ді­лянці роботи і слідкує за використанням учнями в процесі роботи спецодягу, захисних пристосувань (окуляри та ін.).

Учитель у процесі спостереження за ходом роботи у випадку порушень пра­вил техніки безпеки учнями проводить інструктаж із порушниками правил та вимог інструкцій з охорони праці, робить у спеціальному журналі письмові попередження, а до злісних порушників дисципліни та правил техніки без­пеки, застосовує заходи дисциплінарного впливу. Вчителі ведуть щоденний облік всіх нещасних випадків, опрацьовують профілактичні заходи.

II ступінь — завідуючі кабінетами, лабораторіями, виконуючі обов'язки майстра шкільної майстерні, завідуючі навчально-виробничими майстернями, заступники директора з навчально-виховної та адміністративно-господарської роботи, голова комісії з охорони праці (громадський інспектор) один раз на тиждень перевіряють стан справ з охорони праці і техніки безпеки в кабінетах, майстернях, спортзалах та інших навчально-виробничих ділянках і один раз на місяць звітуються перед директором школи і головою МК профспілки.

III ступінь — директор школи, голова профкому, громадський інспектор, відповідальний за електро та пожежну безпеку, заступник директора, який відповідає за організацію роботи з безпеки життєдіяльності один раз на місяць контролюють стан охорони праці.

Керівник навчального закладу і голова профкому щоквартально проводять перевірку виконання угоди про проведення заходів з покращення умов праці та навчання, підбивають підсумки огляду-конкурсу з охорони праці.

Результати перевірки обговорюють на виробничих нарадах, профспілкових зборах, спільних засіданнях адміністрації і місцевкому профспілки школи, заслуховують відповідальних осіб за дотримання вимог охорони праці у всіх структурних підрозділах школи.

 

 

 

 

Додаток 6

АКТ-ДОЗВІЛ на експлуатацію спортзалу ЗОШ

Ми, що нижче підписалися, комісія в складі_______________________

стверджуємо, що:

1. В спортзалі для учнів організовані робочі місця, що відповідають нор­мам охорони праці, правилам техніки безпеки, шкільної гігієни та санітарії, а також віковим особливостям учнів.

2. Адміністративно-педагогічний персонал з правилами техніки безпеки ознайомлений.

3. Спортзал до роботи готовий.                                               

Голова комісії:____________________________________(прізвище)

Члени комісії:_____________________________________(прізвище)

"__"________________200__р.

 

 

Додаток № 7

Види і порядок проведення інструктажів для учнів

Відповідно до вимог "Типового положення про навчання з питань охо­рони праці" у навчальному закладі з учнями проводять такі інструктажі з охорони праці:

1.  Вступний — на початку занять (коли учні вперше прийшли в кабінет фізики, хімії, біології, інформатики, шкільні майстерні, кабінет допризов­ної підготовки, спортзал), а також при переході з однієї школи в іншу. Запис про проведення вступного інструктажу в кабінетах підвищеної небезпеки робиться в "Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці" (додаток № 1).

2. Первинний інструктаж проводиться на початку занять у кожному кабі­неті, лабораторії, де навчальний процес, пов'язаний з небезпечними або шкід­ливими хімічними, фізичними, біологічними факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами тери­торії навчального закладу, а також перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.

Первинний інструктаж на робочому місці, позаплановий та цільовий інс­труктаж проводиться з учнями в процесі навчання. Первинний інструктаж з охорони праці, який реєструється в "Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів" (додаток №2) проводиться на початку занять, тобто у вересні (перше чи друге заняття).

3.  Позаплановий проводиться при виявленні порушень вимог безпеки учнями під час навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, пе­редбачених навчальними планами.

4. Цільовий інструктаж проводиться з учнями при організації і проведен­ні масових позашкільних заходів (екскурсії, туристичні походи, спортивні заходи, тощо).

При проведенні олімпіад з трудового навчання, інформатики, спортивних змагань тощо, запис про проведення цільового інструктажу робиться в "Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів" (додаток №2).

Позаплановий інструктаж рекомендується проводити у січні.

Запис про проведення первинного (вересень) і позапланового (січень) інструктажів з охорони праці робиться в "Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів"(додаток №2).

У вересні та січні в програму первинного і позапланового інструктажів необхідно включати питання електробезпеки (в майстернях, кабінетах) Дома і під час грози, правила внутрішнього розпорядку в шкільних майс­тернях, кабінетах, питання пожежної безпеки, а також правила поведінки з вибухонебезпечними, отруйними і токсичними речовинами та предметами, надання медичної допомоги при ураженні електричним струмом та інших пошкодженнях, правила і вимоги гігієни праці та виробничої санітарії, дії у надзвичайних ситуаціях тощо.

Інструктажі з питань безпеки життєдіяльності з вихованцями, учнями проводяться одночасно з інструктажами з питань охорони праці і містять пи­тання охорони здоров'я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки в побуті тощо.

Після проведення 1-2 занять у вересні доцільно провести перевірку знань учнів з питань безпеки життєдіяльності і виставити відповідні оцінки. Це стимулює дітей до кращого вивчення правил безпеки.

При вивченні нових тем та перед початком виконання практичних робіт на уроках трудового навчання, перед початком виконання фізичних вправ на спортивних снарядах у спортзалі, при проведенні лабораторно-практичних робіт з фізики, хімії, біології вчитель знову ж таки проводить інструктажі з безпеки життєдіяльності: первинний, позаплановий із конкретної теми, лабораторної роботи. Запис про проведення первинного, позапланового інс­труктажу з безпеки життєдіяльності робиться у класному журналі в графі "Зміст уроку". Таких записів може бути декілька, в залежності від кількості спланованих тем і програмового матеріалу. Наприклад:

- стрибки у довжину;

- метання гранати;

- опорні стрибки;

- лазіння по канату.

В таких випадках, при вивченні кожної із цих тем необхідно проводити первинний, позаплановий інструктаж із безпеки життєдіяльності і запис про проведення інструктажу робити у класному журналі в графі "Зміст уроку".

Проведення інструктажу з пожежної безпеки з учнями відмічається у Жур­налі реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів" (додаток № 2), при цьому вказується назва і номер інструкції. Якщо фіксується проведення інструктажу з пожежної безпеки у журналі (додаток № 2), то окремий "Журнал реєстрації інструктажу з пожежної безпеки" для учнів не заводиться.

Якщо у день проведення інструктажу хтось із учнів був відсутнім, то з такими учнями проводиться інструктаж, тоді, коли вони присутні на уроці, ставиться дата проведення інструктажу та підпис учителя навпроти підпи­су учня. Журнали реєстрації інструктажів (додатки №№ 1, 2) повинні бути пронумерованими, прошнурованими і скріпленими печаткою керівника навчального закладу.

 

Додаток № 8

Оптимальні розміри основного інвентаря  для учнів різних вікових груп

(згідно з методичними рекомендаціями "Педагогічні особливості і санітар­но-гігієнічні вимоги щодо організації праці школярів в умовах сільськогос­подарського виробництва", вид. ДПН СРСР, 1991 р.)

1. Розміри лопат

Вікова група, років	Розміри полотна, см	Діаметр черенка, см	Загальна висота, см
8-Ю	12-14 х 18-21	2,75-3,0	95-100
11-13	14-15x21-23	3,0-3,25	100-110
14-16	16-18x24-25	3,25	110-120

 

2. Розміри сапок

Вікова група, років	Висота плас­тини, см	Ширина леза, см	Довжина черенка, см	Діаметр черенка, см
8-10	9-Ю	10	110	2,3
11-13	9-Ю	12	120	2,3
14-16	9-Ю	14	130	2,5

3. Розміри граблів

Вікова гру­па, років	Кількість зубів, шт.	Довжина зуба, см	Товщина зуба, см	Довжина черенка, см	Діаметр черенка, см
8-Ю	7	7,0	0,5	130	2,5
11-13	9	7,5	0,6	140	2,8
14-16	11	8,0	0,7	150	3,0

 

Додаток № 9

"Затверджено"

Наказом Міністра охорони здоров'я

України від 22.03.1996 р. №59,

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України 16 квітня 1996 р. №183/1208

Граничні норми піднімання і переміщення важких речей неповнолітніми

1. Граничні норми діють по всій Україні і поширюються на всі підприємс­тва, установи, організації, учбові заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років.

2. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

3. До роботи, що потребує підіймання, утримання або переміщення важких речей допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що за­свідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійман­ню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються.

4. Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюю­чими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.

5. Загальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати 24 години на тиждень для підлітків 14-15 років та 36 годин — для підлітків 16-17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'яти- або шестиденного тижня.

6. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.

7. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинен підій­мати та переміщувати підліток, не повинна перевищувати граничних норм, зазначених у таблицях 1 і 2. Таблиця 1

Граничні норми підіймання та переміщення вантажу підлітками під час короткочасної та тривалої роботи

Календарний вік, років	Граничні норми ваги вантажу (кг)
	Короткочасна робота		Тривала робота
	Юнаки	Дівчата	Юнаки	Дівчата
14	5	2,5	-	-
15	12	6	8,4	4,4
16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3

Примітки:

1. Короткочасна робота — 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала — більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу, зазначеного у п.5 цих норм.

2.  Календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

4. Докладене м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використан­ням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу, його тривалість — не більше 3 хв., подальший відпочинок — не менше 2 хв.Таблиця 2

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків з розрахунку на 1 год. робочого часу

Календарний вік, років	Сумарна вага вантажів (кг), що піднімається (переміщується) при виконанні роботи
	3 рівня робочої поверхні		3 підлоги
	Юнаки	Дівчата	Юнаки	Дівчата
14	10	5	7	3,5
15	48	12	24	6
16	160	40	80	20
17	272	72	130	32

 

 

Примітки:

1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень).

2.  Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра

3. Висота піднімання не повинна перевищувати 1 м.

4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.

 

Додаток № 10

Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності для учнів

1. Загальні відомості про навчальний заклад, його кабінети, лабораторії, гуртки, майстерні. Розташування кабінетів, лабораторій, спортивного залу медпункту тощо. Види та джерела небезпеки в навчальних приміщеннях! майстернях, спортзалі, на спортивних майданчиках та навчально-дослідних ділянках тощо.

2.  Загальні правила поведінки під час проведення навчально-виховного процесу на території навчального закладу.

3. Вимоги безпеки при проведенні позакласних та позашкільних заходів Обставини та причини окремих, найбільш характерних нещасних випадків що сталися в навчальному закладі.

4. Вимоги пожежної безпеки в навчальному закладі.

5. Поведінка на вулиці. Безпека дорожнього руху.

6. Причини, що приводять до травм в побуті. Дії учнів у разі виникнення надзвичайних ситуацій: нещасного випадку, пожежі, виявлення отруйних та вибухонебезпечних речовин чи предметів у навчальному закладі.

7. Правила надання першої допомоги у разі нещасних випадків, надзви­чайних

 

 

 

 

 

 

Рекомендована література

1.               Закон України "Про охорону праці" від 21 листопада 2002 року.
2.               Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 15 від 26.01.2005 р. Зареєстроване в міністерстві юстиції України № 231/10511 від 15.02.2005 р.
3.               270 с. с ил.
4.               Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти № 563 від 01.08.2001 р.
5.               Положення про розробку інструкцій з охорони праці № 9 від 29 січня 1998р.,,,
6.               Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачов Л.С. Збірник нормативних доку­ментів з безпеки життєдіяльності. — К.: "Фенікс", 2000. — 896.
7.               Сачков Л.С., Медвідь М.К. Охорона праці. — К.,1995.
8.               Кулешов С.М. Охорона праці в школі. — К., 1986.
9.               Осокина Т.И. Как научить детей плавать. М., 1985.
10.          Жалій А.П., Палига В.Д. Гімнастика. — К., 1975.
11.          Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці - Х.: Форт, 2003. - 192 с.
12.          М.В. Васильчук, М.К. Медвідь, Л.С. Сачков. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. - К.: Фенікс, 2000. - С. 84 - 120, (894 с.).
13.          Медицинский справочник тренера. М.: Физкультура и спорт, 1976. –
14.          НАОП 9.1.70-4.01-83. Положення про заходи щодо забезпечення порядку і безпеки, а також евакуації та оповіщення учасників і глядачів при проведенні масових спортивних заходів / Держкомспорт СРСР, ВЦРПС, 83.10.17. - 16 с.
15.          НАОП 9.1.70-5.01.81. Інструкція з техніки безпеки при експлуатації спортивних споруд / Держкомспорт СРСР, 81.03.02. - 18 с.
16.          НАОП 9.1.70-5.02.81. Інструкція про організаційно-профілактичні заходи щодо забезпечення безпеки та зниження травматизму при здійсненні навчально-тренувального процесу і проведенні спортивних змагань / Держкомспорт СРСР., 81.03.02. - 12 с.
17.          Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270. Додатки 4,5,6. Партнер, 2001.- № 5.  - С. 12 - 13.
18.          Про затвердження навчальних програм із фізичного виховання для ВНЗ України І - ІІ, ІІІ - ІУ рівнів акредитації: Наказ Міністра МОНУ від 2003.11.14. № 757. - К.: - 2 с.
19.          Фізичне виховання. Навчальна програма для ВНЗ України ІІІ - ІУ рівнів акредитації / К., МОНУ, 2003. - 44 с. з додатками.