Текстовий опис тематичної екскурсії «Свідки воєнних злочинів: Історичні паралелі ХХ-ХХІ сторіччя» за основними розділами музею Дунайської флотилії

Текстовий опис тематичної  екскурсії

«Свідки воєнних злочинів:

Історичні паралелі ХХ-ХХІ сторіччя»  

за  основними розділами музею

Дунайської  флотилії

(екскурсовод зустрічає групу у вестибюлі)

Вітаємо вас,  дорогі друзі! 

      Ми – екскурсоводи музею Дунайської  флотилії  Палацу дітей та юнацтва ім. Алли Іванової м. Ізмаїл. Наш Палац знаходиться за адресою: пр. Незалежності, 20. На початку зустрічі нагадуємо про правила поведінки під час сигналу повітряної тривоги. Найближче   укриття   знаходиться   за   адресою: пр. Незалежності, 22 в 60-ти метрах від нашої будівлі, куди ми з вами організовано пройдемо та спустимося у разі потреби.

      Ви знаходитесь у будівлі, яка є пам’яткою архітектури ХІХ сторіччя обласного значення. Ми запрошуємо вас піднятися мармуровими сходами, яким вже понад 180 років, до музейного комплексу Палацу.

     Музейний комплекс складається з двох музеїв, але сьогодні ви станете учасниками особливої екскурсії, яка була розроблена вже після 24 лютого 2022 року у музеї Дунайської флотилії, який було засновано у 1975 році. У нашій країні триває війна, яку розв’язала Росія. Це найжорстокіша війна з часів Другої Світової!  Тема нашої екскурсії «Свідки воєнних злочинів: Історичні паралелі ХХ-ХХІ сторіччя», а тривалість екскурсії – 30 хвилин.  

 (екскурсовод запрошує групу  до музею)

      Профіль нашого музею – військово-історичний. Музей   Дунайської  флотилії, починаючи з 2014 року, після анексії Криму та частково територій Луганської та Донецької області,  визначив  головною метою своєї діяльності виховання молоді готової до виконання обов’язку по захисту незалежності та територіальної цілісності України.  Серед відвідувачів нашого музею учні, студенти, військові, гості нашого міста.

      Експозиція музею складається з 16 розділів, більшість яких присвячено історії захисту кордонів та розповідають  про витоки створення Дунайської флотилії, розпочинаючи з 1771 року; про козацькі «чайки» під командуванням Антона Головатого, Дунайську гребну флотилію ХІХ століття, військову флотилію під час Другої Світової війни, про долю морської охорони у перші десятиліття Незалежної України та Ізмаїльський прикордонний загін.

       Наше місто Ізмаїл знаходиться на березі Дунаю, по якому проходить кордон Україні, а також в зоні відповідальності прикордонної служби та морської охорони знаходиться острів Зміїний, про героїчну оборону та звільнення якого сьогодні знає весь світ.

     Остання реекспозиція була проведена у 2019 році у тісній співпраці з Ізмаїльським прикордонним загоном,  навчально-тренувальним загоном морської охорони,  музеєм Придунав’я, Ізмаїльським державним гуманітарним університетом.

В моїй Україні сьогодні війна,
Небачена людством донині.
Весь світ пробудила страшна новина —
Вночі, о четвертій годині.

(Людмила ФЕДОРОВА «Моя Україна»)

      Війна в нашій країні не перша агресивна війна Росії. Про одну з таких війн нагадують матеріали у розділі «Історичний шлях Дунайської військової флотилії». Зверніть увагу на старе оригінальне фото у вітрині: це подружжя Шилкіних, зроблене після поранення чоловіка у 1940 році під час Фінської війни (саме так свідчить старий підпис на зворотній стороні фото). Що ж це за війна, яку ще називають Зимовою війною?

     30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, намагаючись посунути кордон від Ленінграда та створити у країні маріонетковий прорадянський уряд. Радянські воєначальники планували завершити війну за 20 днів і провести марш у Гельсінкі, зробивши подарунок на день народження Сталіну 21 грудня. Проте військова кампанія у Фінляндії стала для Червоної армії ганебною.

      Війна між СРСР та Фінляндією почалася після інциденту в Майніла 26 листопада - артилерійського обстрілу прикордонного радянського села, внаслідок якого загинули, за твердженнями Москви, четверо радянських військових. СРСР звинуватив в обстрілі фінів. Громадськість Фінляндії та західних державах у радянську версію подій не повірили.

       Вже вранці 30 листопада радянські бомбардувальники скидали бомби на фінські міста, а сухопутні війська розпочали вторгнення.      Подивіться на фото  у Фінляндії  1939 року та фото   неподалік Ірпеня в Україні 2022 року.  Тисячі, мільйони  людей були вимушені покинути свої домівки і разом з дітьми шукати прихисток.

      А ще пропоную порівняти фото, на якому бачимо результат бомбардування  Гельсінкі та фото, на якому житловий будинок в Дніпрі після ракетного удару. Тут навіть коментарі не потрібні.

     Зимову війну фінські історики описують як момент найбільшої національної єдності. Радянська армія набагато переважала фінську за кількістю танків, маючи понад 2 000 танків проти 26 фінських. Фінські військові використовували проти них пляшки з запалювальною сумішшю, які пізніше назвали "коктейлем Молотова".

      Зверніть увагу на фото, на яких розбита техніка Червоної армії, а тепер пропоную порівняти їх з фото, на яких згоріла техніка росіян у 2022 році. (екскурсовод вислуховує думку відвідувачів та робить висновок про вражаючу схожість документальних фото).

       А виникла назва  "коктейля Молотова" після нахабної брехні радянського міністра, який заявив, що радянські літаки скидають на міста нібито голодуючої Фінляндії хліб, а не бомби. Фіни назвали "хлібним кошиком" радянську касетну авіабомбу RRAB-3, яку скидали на фінські міста, й придумали власний "подарунок" радянському міністру. За однією з версій, він спочатку називався "коктейль для Молотова".  Ну як тут не провести паралелі з російськими пропагандистами сьогодні, які стверджують, що вони не обстрілюють ракетами мирні міста.

       Радянські військові були шоковані рівнем добробуту у будинках фінів, тому вони нерідко ставали об'єктами мародерства. Зі спогадів червоноармійця: "Воєнком роти тов. Музафаров відправив дві машини різних речей в Червоногвардійськ, зокрема, велосипеди та костюми дружині". Вам це нічого не нагадує з нашого сьогодення?!

       Хоча жодна країна не вступила у війну на боці Фінляндії, побоюючись нападу з боку СРСР, дипломатичну підтримку Гельсінкі надавали Британія, Франція та США. 13 березня 1940 року СРСР погодився підписати мирний договір. Попри територіальні втрати, Фінляндія зберегла незалежність і довела, що за будь-який клаптик фінської території агресор платитиме велику ціну.

       А що ж сталося з головним героєм на першому фото? В 1940 році його було направлено до Дунайської військової флотилії, а загинув він під час захисту Ізмаїлу від румунсько-гітлерівських  військ у липні 1941 року. Краєзнавці нашого музею знайшли місце його поховання ще у 80-их роках, а його дружина приїхала на могилу чоловіка і саме тоді подарувала фото-оригінал з Фінської війни та його листи.

       У розділі «Флагман веде бій» розповідається про перші місяці воєнних дій влітку 1941 року, наступ румунсько-гітлерівських  військ  на території Придунав’я та Бессарабії. Серед документів, фотографій та оригінальних експонатів тих часів є фото Маслєнникової Євдокії Михайлівни та добірка матеріалів члена ради музею ДуФ  «У пам’яті не повинно бути минулого часу» про геноцид єврейського народу у Бессарабії. Ці події дуже нагадують геноцид українського народу сьогодні.

      Геноци́д (від грец. γένος — рід, плем'я та лат. caedo — вбиваю) —цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. 

      27 січня, у день звільнення в'язнів найбільшого нацистського табору Освенцим, у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. У період Другої світової війни геноцид, влаштований нацистським режимом, призвів до знищення третини усіх євреїв у світі та представників низки інших національностей. 

       А які події відбувалися на Ізмаїльщині? 23 липня 1941 року Ізмаїл був окупований  нацистськими румунська-німецькими військами, а вже 25 липня створено гетто для єврейського населення. Станом на 23 серпня в гетто знаходилася 561 людина, з них 35 чоловіків від 60-ти до 80-ти років, 353 жінки віком від 18-ти до 80-ти років та 173 дитини. А в зведення від 8 жовтня вже 633 особи. В’язням тижнями не давали хліба. Пересічні ізмаїльчани перекидали їм харчі через паркан.  Додатково нацисти створили ще й трудовий табір, до якого відібрали фізично сильних чоловіків для роботи у порту та на будівельних роботах. Одна зі спроб втечі перетворилася на справжню трагедію. Близько сотні хлопців та дівчат було розстріляна на території старої фортеці та кинуті до колодязю смерті. 15 жовтня 1941 року 633 в’язня ізмаїльського гетто були відправлені до таборів смерті до Богданівки та Доманівки. Сьогодні про трудовий табір та гетто нагадує меморіальна табличка.

         Серед експонатів фото Маслєнникової Євдокії Михайлівни, яка удостоєна звання «Праведник України» за прихисток та спасіння від геноциду євреєв. Саме у стінах Палацу вона відкрила Дитячий фонд і все життя віддавала дітям.

          І ось наступна паралель:       метою, так званої, «спецоперації» 2022 року Путін оголосив денацифікацію України.  Рашизм  ХХІ сторіччя став продовженням фашизму ХХ сторіччя.

       Українці не забудуть Бучанську різанину, Ірпінську трагедію, вбивства на Чернігівщині та Сумщині, жахи Маріуполя з авіаударами по пологовому будинку та Драмтеатру, безжальний розстріл на вокзалі в Краматорську, звірства на окупованих територіях.

        Систематичність та масовість обстрілів, методи звірств, підбурювання до вбивств і катувань і меседжі кремлівської пропаганди свідчать про наявність у керівництва Росії конкретної мети. І ця мета – знищення українців як таких. Збройна агресія Російської Федерації проти України може кваліфікуватися як геноцид. 

     Пропоную перейти до наступного розділу музею «Невловимий монітор», який розповідає про долю монітору «Железняков», його команди та командира. Не будемо зараз зупинятися на назві монітору та особі самого матроса Анатолія Железнякова, а звернемо увагу на фото командира Олександра Марінушкіна (на стенді) та книгу «Монітор Железняков. Дві долі» (у вітрині). Саме з цими експонатами пов’язані наступні злочини. Відступ Червоної Армії у Другій Світовій війні супроводжувався застосуванням тактики «випаленої землі». Про її необхідність оголосив Сталін у своєму виступі 3 липня 1941 року.  Одним із жахливих злочинів сталінського режиму  став підрив військами НКВД греблі Дніпрогесу. Це стало несподіванкою не стільки для німців, які наступали, скільки для червоноармійців, які відступали. Під водою опинилися ті частини радянських військ, які перебували нижче за течією. За підрахунками істориків загинули  тисячі  радянських військових і цивільних, були пошкоджені  будівлі та господарства.

       Команда монітору стала свідком багатьох подій відступу 1941-1942 років, невиправданих людських втрат.  28 липня 1942 року  монітор знаходився у Козачому єрику на Дону неподалік від порту Азов. Розпочалися бомбові удари ворожої авіації. Корабель без здатності маневрувати міг стати легкою здобиччю  для  літаків. Досвідчений командир  Марінушкін, з метою збереження особового складу під час обстрілів з повітря, дав команду зійти на берег, де було більше шансів  зберегти життя людей. У серпні 1942 року його звинуватили у зраді, а вирок страти замінили штрафбатом. За офіційною інформацією він зник безвісті. Через багато років, завдяки  свідченням та спогадам членів команди, Олександра Марінушкіна було реабілітовано, а його донька Вікета у 2012 році випустила книгу про батька, до якої увійшли матеріали і нашого музею, про що свідчить дарчий підпис автора.

       Сьогодні, у  ХХІ сторіччі Росія застосовує таку ж тактику «випаленої землі» в нашій країні і також не шкодує людських життів. Маріуполь, Харків, Херсон, Миколаїв, Чернігів, Бахмут і ще багато міст та селищ є свідками цих злочинів.

       Наступний цікавий експонат знаходиться у розділі «До рідного Дунаю». Зверніть увагу на шинель часів Другої Світової війни.  Як ви гадаєте, кому вона належить? (екскурсовод вислуховує відповіді відвідувачів)

      Пошуковці вже у ХХІ сторіччі знайшли власника шинелі. Шинель належала  члену комісії міжнародного Червоного Хреста  швейцарцу Альфреду Браухме. А працювала комісія в Ізмаїлі у 1944 році. Після визволення міста у серпні, частина речей залишилася, шинель подарували у 1946 році Палацу піонерів. Під час Другої Світової війни тільки Радянський Союз не допускав і не дозволяв працювати представникам  міжнародного Червоного Хреста.

      А сьогодні під час військової агресії Росія не надає доступу представникам міжнародного Червоного Хреста до військовополонених,  в’язнів та депортованих громадян. Яскравим прикладом воєнного злочину є теракт в Оленівці.

    В кожному розділі  музею є  такі мовчазні  свідки воєнних злочинів, але час екскурсії обмежений, а є в нашому музеї експонати, якими ми особливо пишаємось.

     Історія Дунайської флотилії невід’ємно пов’язана з історією Ізмаїльського прикордонного загону, який і сьогодні несе службу по захисту нашої держави. Саме захисникам присвячено розділ  «Безпека кордону – могутність держави». Прикордонний загін було сформовано у серпні 1940 року, у червні-липні 1941 разом з моряками-дунайцями вони зустріли ворога на кордоні, 25 серпня 1944 року повернулися до Ізмаїлу. Матеріали розділу розповідають про історичний шлях Ізмаїльського прикордонного загону, його командирів в різні роки, прикордонників-учасників АТО, а у жовтні 2022 року  було відкрито підрозділ «Місце шани та вдячності», який присвячено Захисникам та Захисницям України під час військової агресії Росії сьогодні.

        Ми пишаємось тим, що з 2003 по 2006 роки командиром загону був Момот Ігор Федорович, Герой України. Він був надійним другом нашого Палацу та частим гостем музею ДуФ.  Сім років він очолював Центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби в Оршанці під Черкасами. У 2014 році він створив мотоманеврені групи (ман.групи) для проведення  військових операцій  у зоні АТО.

       Хлопці, які воювали разом зі своїм «Батею» (так вони його люблячи називали), говорили, що після смерті Момота було таке відчуття, начебто у них броню забрали. Поки він був живий, всі були переконані, що ніхто не загине. Так і було. Поранені були, а загиблих – жодного. Вони знали, що все буде добре, поки він поруч. Він в усі часи (і на війні в Афганістані, і в Україні) займався тим, що ставав поруч із підлеглими і перш ніж ними командувати, показував на власному прикладі як має діяти рядовий воїн, при цьому ніколи не оминаючи гарячих точок. Навіть окупанти захоплювались ним : «К сожалению, этот укр – слишком хороший воин!» і в той же час боялись. Недаремно з боку сепаратистів за ним велося полювання та навіть була визначена винагорода за його голову. 17 травня 2014 року на прикордонному пункті «Довжанський»  він, щоб уникнути масового кровопролиття та зберегти особовий склад,  більше двох годин «вів переговори»  однією рукою утримаючи лідера сепаратистів, а в другій – тримаючи гранату з висмикнутим кільцем.

      Ігор Момот загинув у зоні АТО 11 липня 2014 року в результаті ракетної атаки біля Зеленопілля. Посмертно йому присвоєно звання генерал-майора та нагороджено орденом "Народний герой України".  Друзі, побратими з Афганістану, колеги з Ізмаїльского прикордонного загону, Навчального центра в Оршанці розповідали, що він завжди підставляв своє плече підтримки. На нього завжди можна було покластися у скрутну хвилину.

       В Ізмаїлі, пам'яті  Ігоря Момота, названа вулиця, відкрита меморіальна дошка, а також, його ім’я на борту судна нашого пароплавства. Найважливішими експонатами є грамоти та подяки, наказ за його особистим підписом  про нагородження п’яти педагогів нашого Палацу за плідну співпрацю з Ізмаїльським прикордонним загоном та військово-патріотичне виховання молоді  нагрудним знаком «Відмінний прикордонник». До речі, серед нагороджених і керівник музею ДуФ Тетяна Ігнатівна Помазан.

      Життєвий досвід Ігоря Момота показав, як треба любити країну, у якій ти живеш, як відноситися до роботи, як потрібно поважати сім'ю і друзів. Однокласники називали Ігоря Федоровича «МІФом». Вони навіть не підозрювали, що колись їхній однокласник стане легендою.

     Сьогодні багато випускників  Палацу  дітей та юнацтва ім. Алли Іванової стали на захист нашої країни, а серед них і педагог Палацу, методист зі спортивного туризму Тарас Анатолійович Михайленко, зараз діючий офіцер ЗСУ. Саме їм присвячено підрозділ «Місце шани та вдячності». За можливість навчатися та займатися улюбленою справою, проводити екскурсії і спілкуватися з друзями,  ми кажемо «ДЯКУЄМО!»  нашим захисникам!

      Історія доводить, що за всі воєнні злочини відповідальні за них рано чи пізно, але обов’язково будуть покарані!

Завершити нашу екскурсію хочеться словами з вірша Галини Потопляк:

Так хочу перемоги над ордою.
Над злом, брехнею. Хочу просто жить.
Пустити всі печалі за водою
І кожним днем прожитим дорожить.

І пам'ятати, просто пам'ятати
Хто ворог твій, а хто твій захисник.
Кордони укріпляти, не латати
І вчити мову, МОВУ! не язик.

       Сьогодні ви були учасниками  тематичної  екскурсії, але кожний розділ має ще свою цікаву розповідь. Запрошуємо вас на подальші  екскурсії в музейному комплексі нашого Палацу. Контактну інформацію шукайте на нашому сайті http://xt.od.ua/ ,  а додаткову інформацію про музей ДуФ у спеціальному розділі нашого сайту: http://xt.od.ua/pro-nas/muzei/muzei-dunaiskoi-flotylii . Пропонуємо, за бажанням,  залишити власні враження у нашій книзі відгуків.

ДОДАТОК

Питання вікторини за матеріалами екскурсії

1.  Що вас найбільше вразило під час екскурсії?

2.  Коли  вперше з’явився вираз «коктейль молотова»?

3.  Як фіни називали радянську касетну бомбу?

4.  Що таке «геноцид»?

5.  Як звали командира «невловимого монітору» Дунайської флотилії?

6.  Як називається електростанція, яку підірвали під час відступу у 1941 році?

7.   Хто з командирів Ізмаїльського прикордонного загону має звання Героя України?

8. Які воєнні злочини скоює Російська Федерація на території нашої країни зараз?

9. Яку назву має фашизм у ХХІ столітті?