. Тема 18. Наддніпрянська Україна в 1900-1914 рр.

Тема 18. Наддніпрянська Україна в 1900-1914 рр.

У 1900 – 1903 рр. СВІТОВА економічна криза зумовлена перевиробництвом, охопила в найрозвинутіші галузі промисловості в Україні, металургійну і кам’яновугільну      посилення концентрації виробництва        утворення монополій.

Монополія – це об’єднання підприємств однієї галузі в одне, з метою виробництва і збуту продукції.

 Синдикат – об’єднання підприємств, які зберігають виробничу самостійність, а для комерційної діяльності створюють спільне підприємство. Найпоширенішою формою монополій в Україні були синдикати: «Продамет», «Продвугілля», «Продвагон».

Капіталісти посилили експлуатацію, продовжили тривалість робочого дня, знизили зарплату, це штовхнуло робітників до вияву непокори       страйк – форма боротьби, колективна відмова від праці.

Українські політичні партії початку ХХ ст.

1900р.       створення Революційної української партії ( РУП)      програма Миколи Міхновського         « Самостійна Україна»        у процесі перейшли від ідеї незалежності до автономії.

1902 р.      створення Української народної партії ( УНП)      гасло « Одна єдина неподільна Україна від гір Карпатських до гір Кавказьких», « Україна для українців»      здобуття незалежность через збройне повстання.

 1905 р.      Українська демократична радикальна партія (УДРП)         лідери Сергій Єфремов, Борис Грінченко        автономія України

1905 р.      Українська соціал – демократична робітнича партія (УСДРП)       лідери  Володимир Виниченко, Симон Петлюра          автономія України + боротьба за права робітників.

****************

Перша революція 1905-1907 рр.  в Росії під лозунгом « Геть самодержавство!»

в Україні відбулись три найбільших повстання

У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили українці Григорій Вакуленчук та Афанасій Матюшенко.

Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом Петром Шмідтом, що служив на крейсері «Очаків». Але воно було придушене урядовими силами.

У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію вийшли три саперні роти, очолені підпоручиком Борисом Жаданівським. Цей виступ також був придушений урядовими військами.

17.10.1905 р.- Микола ІІ видав Маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, скликався парламент — Державна дума.

Наслідок Маніфесту: призвів до скасування Емського указу 1876р., пожвавлення українського національно-визвольного руху. З'явились періодичні видання: 1905 р. - газети «Хлібороб» у Лубнах, «Громадська думка (грудень 1905 р.), «Рада» (фінансував Є. Чикаленко  -  укр. громадський діяч, меценат, агроном, землевласник. Вважав, що Україну любити треба не лише до глибини душі, а й до глибини кишені» )

 1905 р.- перщої в Наддніпрянській Україні «Просвіти»

1906  - 1907 рр. - діяльність української парламентської громади у Державних думах, яка висувала вимоги автономії України, розширення місцевого самоврядування, впровадження української мови і в освіті і церкві, створення кафедр української мови, літератури і історії в університетах та учительських семінаріях, вирішення аграрного питання на користь селян. Але всі питання залишились без розгляду! Українці для захисту своїх інтересів створили в Думі парламентську громаду, яку очолив Ілля Шраг.

3 червня 1907 р.- ІІ Державна Дума була розпущена царем (третьочервневий  переворот).  Революція зазнала поразки.

 Почалася політична реакція – це репресивна політика державної влади щодо учасників революції спрямована на силове зміцнення пануючого режиму.

1907 – 1914 рр.      поширення великодержавного шовінізму.

 «Чорносотенський» націоналістичний рух переслідував євреїв і українців;

 Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних й ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російській імперії. Виступали за збереження самодержавства на основі  формули «Православ'я, самодержав'я, народність». Період особливої активності чорносотенців припав на 1905–1914 роки.

 Закриття половини українських газет, припинення діяльності «Просвіт»; заборона викладати українською мовою у школах. У пресі заборонялось вживати назву «Україна», «український народ». Заборонялось вшановувати пам’ять Т. Шевченка.

1908 р        створення у Києві нелегальної громадсько – політичної організації   - « Товариство українських поступовців», лідери  М. Грушевський , С. Єфрємов, Є. Чикаленко.

Столипінська аграрна реформа (1906-1911 рр.)

Ініціатор:

Петро Столипін,

 міністр внутрішніх справ

                                                                 Причини:

                                                 1. Аграрне перенаселення

                                                 2. Общинне землеволодіння

                                                 3. Малоземелля і безземелля селян

                                                                                                                                 Мета:

                                                                                                               зміцнити соціальну опору

                                                                                                                  самодержавства на селі.

Суть реформи:

1.селяни отримували право : вільного виходу із общини , отримати у приватну власність частину общинних земель (яку саме вирішували члени общини більшістю голосів)  - «відруб»,

 після виходу із общини спільно із членами общини користувалися сіножатями, лісовими та іншими угіддями;   після виходу із общини володіли цільним масивом землі, живучи в селі або заснувавши хутір за селом на своїй землі; - за бажанням отримати ділянки в малообжитих територіях Російської імперії (Сибір, Далекий Схід, Середня Азія).

2. Скасовано викупні платежі, встановлені реформою 1861 року.

3.Дозволено вільну купівлю-продаж землі.

4.Створено Селянський банк для кредитування селян.

Наслідок реформи: вийшло із общини та закріпили в особисту приватну власність земельні наділи більшість селянських господарств Правобережної України; було утверджено приватне селянське землеволодіння.