Презентація ТЕМА №5: РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

ТЕМА №5: РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

ДАТИ:1362 р. – битва біля р. Сині Води;1385 р. – укладання Кревської унії;40-і рр. 15 ст. – утворення Кримського ханства;

ДАТИ:1478 р. – визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії;1489 р. – перша згадка про українських козаків у писемних джерелах;1514 р. – битва біля м. Орша.

ПЕРСОНАЛІЇ: Ольгерд, Вітовт, Свидригайло, Хаджі-Герей, Костянтин Іванович Острозький, Юрій Дрогобич.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ: Шляхтич – привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово знать або ж родова аристократія. Магдебурзьке право – скодифіковані у XIII ст. норми звичаєвого права міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили інші міста Німеччини. У Русь-Україну Магдебурське право було перенесене німецькими колоністами, що осідали у західноукраїнських містах. Його надавали спочатку німецьким переселенцям, а згодом усьому населенню міста великі князі литовські й польські королі. Першими містами, що дістали магдебурзьке право, були: Володимир-Волинський (бл. 1324 р.), Сянок (1339 p.), Львів (бл. 1352 р.), Кам'янець (1374 p.), Київ (1494 p.). Згідно з магдебурзьким правом міста одержували право самоврядування.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ: Магістрат – орган міського самоврядування, який складався з виборного війта (спочатку призначався королем), бурмистрів і двох колегій — ради, що складалася з радців («райців») і займалася адміністративними, господарськими, фінансовими справами тощо, та лави (складалася з лавників), яка відала судами, переважно карними. Козак – вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ: Цех – спорадична форма організації дрібних економічно самостійних виробників — населення міст доби середньовіччя, які здобули права автономії. Поява цеху була зумовлена необхідністю колективного опору цієї верстви населення дворянству, потребою в спільних ринкових приміщеннях, зростанням конкуренції з боку кріпосних селян, які втікали від феодалів і осідали в містах. Цехи виникали внаслідок інтенсивного розвитку міст, ремесл. Дике поле – історична назва незаселеної територія степу між Дністром на захід і середньою течією Волги на схід.

Історично-культурні пам’ятки: Вірменський собор у м. Львів – 1363 р.;

Історично-культурні пам’ятки: Костел святого Варфоломія в м. Дрогобич – 1392 р. - 15 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Верхній замок у м. Луцьк – друга половина 14 ст. – 15 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Кам’янець-Подільська фортеця – 14 ст. – 16 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Хотинська фортеця – 13 ст. -16 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Покровська церква-фортеця в с. Сутківці – 1476 р.;

Історично-культурні пам’ятки: Замок Паланок (Мукачівський замок) – 14 -17 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Генуезька фортеця в м. Судак – 14т- 15 ст.;

Історично-культурні пам’ятки: Бахчисарайський історично-культурний заповідник – 16 – 18 ст.;

Історично-культурні пам’ятки:Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станиля поблизу м. Дрогобич;

Історично-культурні пам’ятки:Ікона Богородиці з пророками з церкви у с. Підгородці;

Історично-культурні пам’ятки: Церква Зішестя Святого Духа в с. Потелич – 1502р.;

Історично-культурні пам’ятки:Ікона Олексія Горошковича «Успіння Богородиці» - 1547 р.

КАРТОСХЕМИУкраїнські землі у складі різних держав;Територія Кримського ханства.

ПЛАН: Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Кревська унія. Велике князівство руське Свидригайла. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Виникнення козацтва. Культура та духовність.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Вже історія Галицько-Волинської держави XIII століття тісно пов’язана з новим політичним чинником, що виник тоді на північно-західній границі руського світу. Цим чинником була Литва. Ще в XII столітті супроти системи руських князівств, розбита на окремі незначні племена, Литва уявлялась слабким і маловажним сусідом. В XIII ж столітті вона об’єднується в одну державу, здобуває чим раз усе більше значення, а з початком XIV ст. виступає вже в ролі збірача розбитих білоруських і українських земель. В житті обох народів з цього часу і аж до половини XVI в. Литва відіграє вирішальну роль, а з білорусами вона тісно зв'язана й до сьогодні. Все це примушує звернути докладнішу увагу в нашім загальнім огляді на литовський елемент і на сформування литовської держави, яка протягом мало не цілих двох століть була державою й українського народу, була тою спільною будовою, де досить мирно та спокійно жили поруч себе народи литовський, український і білоруський.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Ставши на чолі литовського племени, Мендовг захоплює так зв. Чорну Русь над Німаном: Гродно, Волковиськ, Слонім, Новгородок, і сюди, до Новгородка переносить свою столицю. По смерті роду полоцьких князів він садить там свого небожа Товтивіла. Мендовг сам прийняв був християнство, але скоро зрікся його. Дальші плани Мендовга перебила його смерть в 1263 р. в результаті змови проти нього литовських князів. На Литві знову наступило роз’єднання й смути, аж поки на початку XIV в. не з’явився новий «збірач» в особі князя Гедиміна, котрий поклав початок цілій династії.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Гедимін (1316—1341) не тільки опановує цілу Литву і Жмудь разом з Чорною Русю, вів прилучає до себе Мінщину, а далі й князівство Турово-Пинське. За ним пішла Берестейська земля й Волинь. Гедимін провадив дуже зручну політику: одруживши своїх двох синів — Ольгерда з Вітебською княжною, а Любарта з Волинською, він здобув для них спадкові права на ці землі. Своїх п’ять дочок Гедимін повидавав за сусідніх польських і руських князів і цим зав’язав вигідні для себе союзи. Столицю держави переніс Гедимін до заснованого ним над і річкою Вілією міста Вільни. Тут поруч з поганським святилищем засновувались православні й римо-католицькі храми: Гедимін відзначався дивною для тих часів релігійною толерантністю. Колі цей видатний володар помер в 1341 р., то залишив своєму наступникові Ольгердові досить значну державу, перейняту духом експансії.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Цій експансії не могли поставити перепон ані західна Біла Русь, ані Русь південна — Україна. Перша здавна була роз’єднана, розділена на невеликі, порівнюючи, князівства, друга була знесилена татарською руїною. Галицько-Волинська держава не могла поставити серйозного опору, вона сама доживала свої останні роки. Але литовське завоювання не було страшним для руських земель; по-перше воно несло їм увільнення від татарської залежності; по-друге — литовське князівство вже за Гедиміна зробилось державою литовсько-руською і то такою, де руський елемент займав політично рівноправне становище.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Отже, не дивно, що об’єднання білоруських та українських земель в одній спільній державі під династією Гедиміновичів відбувалось дуже скоро й легко. Литовці були ще поганами і християнство дуже помалу зачіпало самі лишень верхи литовського народу. Литовські князі женилися з руськими князівнами, але самі ще не зважувалися, принаймні одверто, приймати нову віру.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Вже Гедиміну, поруч з не дуже важкою експансією на руські землі, доводилось витримувати тяжкий напір німецьких рицарів з заходу. Ця боротьба особливо загострилась за панування його сина, геніального Ольгерда (1341—1377). Ольгерд полишив діло оборони од німців одному з своїх братів, хороброму Кейстутові. Цей Кейстут сидів як удільний князь на Жмуді, провадив постійну боротьбу з німцями, а Ольгерд, як великий князь у Вільні, дістав вільні руки для акції на сході. Він поступово інкорпорував Чернігівсько-Сіверську землю, садовлячи в головних її центрах своїх синів або небожів, як підручних князів-васалів, а в менше важливих залишаючи навіть місцевих князів з Рюрикового дому. Потім прийшла черга на Київську землю, заняту в 1360-х роках. У Києві засів син Ольгерда Володимир. Одночасно була окупована й Переяславська земля.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Вже окупація Київщини викликала конфлікт з татарами, що вважали себе за зверхників над цією землею. Ольгерд пішов походом і в 1363 році розбив татар на Синіх Водах, (на кордоні Волині й Подолії). Цим він закріпив своє володіння Київщиною, а згодом прийшла черга й на Поділля. Тут на Поділлі трималися татари фактично найдовше з посеред українських земель. Витіснивши князів, вони залишили за населенням громадську самоуправу з виборним отаманом на чолі і тільки збирали з населення дань. Погром татарських сил відкрив Ольгерду дорогу на Поділля. Прилучення Поділля довершили підручні князі, небожі Ольгерда. Західно-руський літопис подає нам дуже яскраву картину цієї їхньої акції, малюючи разом і обставини татарського панування на Поділлі:

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав.«Коли господарем над Литовською Землею був великий князь Ольгерд, він пішов у степи з литовським військом і побив на Синій Воді татар, трьох братів: князя Хачебея, Кутлобуга й Дмитра. Ті три брати, татарські князі, були дідичними володарями Подільської Землі. Від них правили в землі отамани, а баскаки, наїзжаючи, відбірали дань від тих отаманів. Брат же великого князя Ольгерда, князь Коріят, що держав Новгород Литовський, мав чотирьох синів: то були князі Юрій, Олександр, Костянтин і Федір. З тих Коріятовичів троє старших за дозволом великого князя Ольгерда й за допомогою Литовської Землі пішли в Подільську Землю, війшли в приязнь з отаманом, почали боронити Подільську землю, а дань баскакам давати перестали».

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Обсадивши в 1370 році південне Поділля, Коріятовичі побудували три замки: в Смотричу, Бакоті, Кам’янцю. Пізніше повстали замки в Червонограді, Скалі, Брацлаві, Сокальці, Меджибожу, Божську й Вінниці. Від 1374 р. дійшла до нас грамота Юрія й Олександра Коріятовичів міщанам Кам’янця з наданням їм ланів та випасів, пільгою на двадцять років від податків і наданням самоуправи. За Волинь Ольгерду з братом Любартом довелося витримати війну з польським королем Казимиром Великим. Українське населення дуже підтримувало литовських князів. Белзька й Холмська землі залишилися за Польщею, а Волинь таки вдержали в своїх руках литовські князі.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Так Ольгерд об’єднав у своїй державі всі білоруські й майже всі українські землі. Причина успіхів Литви у цих землях полягала в тому, що литовські князі не порушували місцевого укладу життя. Вони не руйнували навіть удільної системи; що найбільше вони садили своїх власних князів замість Рюриковичів. Ольгерд так само, як і українські князі, поділив державу між своїми синами та ще й залишив уділи братові й небожам.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. В наслідуванні престолу у великому князівстві Литовському ще менше можна доглянути якусь певну систему, ніж на Русі. Так, за старшого, себто за великого князя визначив Ольгерд одного з молодших своїх синів Ягайла. Але, щоб фактично вдержати владу великого князя, Ягайлові треба було видержати збройну боротьбу з своїми братами, вбиті свого дядька Кейстута й вступити в договірні відносини з його сином Вітовтом, що втік до німецьких рицарів, шукаючи у них порятунку.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Здебільшого роблено було обопільні умови: великий князь литовський зобов’язувався давати «оборону» князю руської землі, а цей обіцяв йому «покору». Коли ж замість місцевого руського князя садовлено якогось родича великого князя литовського, то його відносини до великого князя залишались такі ж самі. Збереження старого укладу було немов принципом: «ми старини не рухаєм, а новин не вводим», як сказано було в одному тогочасному документі. Литва не мала свого виробленого державного апарату, що найбільше вона могла дати князя.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Тому залишалася на місці вся колишня управа. Руські бояри ставали на службу литовського великого князя, а руські дружини й земські полки підсилювали його військо. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями, число яких до того ж зростало в дуже швидкому темпі. Тому, коли на місці виникали якісь трудні справи, вони звичайно йшли просто до самого «господаря», до великого князя, однаково, чи це були адміністраційні, чи законодавчі, чи судові.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Вища культура русинів мала непереможний вплив на литовців. Вони переймали від русинів військову організацію й способи оборони. Будування фортець, їх укріплення, обсаджування залогами, княже господарство й адміністрація; податкова організація, суд — усе це запозичалось у Русі. На корінних литовських землях появляються руські назви: «намісник», «городничий», «тивун», «конюший», «ключник» і т. д., руська мова стає мовою великокняжого двора й державної канцелярії. Руська віра — так звалося на Литві спочатку християнство — мала вже в XIII в. свого гарячого адепта в особі Мендовгового сина Войшелка.

1. Змагання Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Українські землі у складі іноземних держав. Шлюби литовських князів з руськими князівнами скріпляли сей вплив ще більше. Сам Ольгерд перед смертю вихрестився по православному обряду. Столиця Вільно в XIV в. була властиво столицею не литовської, а литовсько-руської держави. В складі цієї держави тепер етноґрафічні литовські землі займали всього одну десяту частину. Історичний процес західної й південної Русі знайшов собі новий спільний осередок після того, як впали колишні осередки в Києві і в Галичі. Можна було сподіватись, що литовська династія й сам литовський етнічний елемент відіграють роль, подібну до ролі варягів Х—XI століть, скріпивши собою ослаблений руський елемент і засимілювавшись з руською стихією. Але сталось зовсім інакше: в кінці того самого XIV століття сталася подія, що повернула історію Литовсько-Руської держави на зовсім інший шлях. Цією подією була політична унія Литви з Польщею.

В'їзд Гедиміна до Києва

Руїни замка Ґедиміна у Вільнюсі

Князь Ольгерд на Памятнике «1000-летие России» в Великом Новгороде

Тракайський замок

2. Кревська унія. Ця унія не прийшла як щось несподіване, випадкове, вона мала свій ґрунт з двох боків — і з боку Польщі, і з боку самої Литви. Перш за все боротьба з німецьким орденом, що набирала чим далі, то більш гострого характеру, вимагала спільної акції, бо німецький орден загрожував однаково Литві й Польщі, відрізвючи останню від моря. По смерті Людовика угорського в Польщі знову виникла усобиця: почалася конкуренція Велико-Польщі з Мало-Польщею. Перша висунула кандидатуру Земовіта Мазовецького.

2. Кревська унія. На руку Людовикової дочки Ядвіги було кілька претендентів, але польські пани хотіли вибрати найкориснішого для себе; вони відкинули Леопольда Австрійського, відкинули Земовіта й зупинились на Ягайлові. Знов же й Ягайло шукав опертя в чужій силі. Він не міг дати собі ради з своїми братами й родичами, котрі виявляли сепаратистичні стремління, одні тягли до Москви, другі хотіли стати зовсім самостійними володарями. Найнебезпечніший був син Кейстута Вітовт, котрий склав формальну умову з німцями й з їх допомогою воював з Ягайлом.

2. Кревська унія. Для Польщі унія з Литвою мала істотні підстави соціально-економічного характеру: відтята німцями від моря й стиснута ними на заході, вона могла звернути свою експансію тільки на схід, на великі простори Литовсько-Руської держави.

2. Кревська унія. Переговори між Ягайлом і поляками привели до заключення в 1385 р. так званої Кревської унії: Ягайло вибирався на польського короля і мав одружитися з Ядвігою, але наперед мусив охреститися по римському обряду. Ягайло зобов’язувався вихрестити всіх своїх, ще не охрещених, підданих, зобов’язувався звернути свої сили на те, щоб здобути назад втрачені на користь німців польські й литовські землі і — обіцяв привернути на вічні часи свої литовські і руські землі до польської корони.

2. Кревська унія. Але Кревська умова була здійснена лиш в перших своїх точках: з початком 1386 року Ягайла вибрано польським королем, і він охрестився і взяв з Ядвигою шлюб. Він перевів масове схрещення своїх литовців по римському обряду. Литовські князі мусили підписати «присяжні грамоти» на вірність Ягайлові. Та реальне злучення Литви з Польщею натрапило на великі перешкоди, перш за все на незадоволення як литовського, так і руського елементу. Це незадоволення дуже зручно використав Вітовт і змусив Ягайла визнати себе за великого князя Литовського, і тільки по його смерті Ягайло знову міг стати литовським князем. Отже, Кревська унія лишилась унією персональною, і тепер ціла литовська політика 40 років обертається біля особи Вітовта.

2. Кревська унія. Це був видатний політик і добрий військовий. Його успішна політика високо підняла його міжнародний престиж. Він продовжував діло свого дядька Ольгерда і зібрав під свою руку всі білоруські і всі (окрім Галичини) українські землі; його володіння досягали Чорного моря. Зручно використовуючи усобиці в татарській орді, він дістав від татарського хана Тохтамиша формальне зречення з його історичних прав на руській землі. При усті Дніпра було збудовано фортецю св. Івана. Другий замок поставлено під Білгородом (нинішний Акерман). В Хаджибеї, де тепер Одеса, установлено порт, звідки руський хліб вивозили до Візантії.

2. Кревська унія. Але цій експансії на півдні поклав кінець страшний погром, який зазнав Вітовт в бою з 1399 р. над Ворсклою з татарами. Тут поліг цвіт українського, білоруського й литовського лицарства. Береги Чорного моря були втрачені. Цей момент використали поляки для нових переговорів про унію: князі й бояри литовські мусили зобов’язатись на випадок смерті Вітовта не шукати собі іншого князя, як Ягайло, а в разі смерті Ягайла поляки обіцяли вибрати собі на короля Вітовта. Крім того заключено обопільний союз для взаємної оборони.

2. Кревська унія. Цей союз дав сполученим силам Польщі й Литви рішучу перевагу. В славнозвісному бою під Ґрунвальденом 1410 року литовські, польські, білоруські, українські полки Вітовта й Ягайла завдали Орденові страшний погром. Але Вітовт не захотів нищити Орден до кінця і у себе на Литві провадив самостійну політику, прямуючи до того, щоб стати литовським королем. Перебуваючи ввесь час під загрозою одірвання Литви, поляки раз-у-раз поновляли спроби надати унії більше реальний характер. В 1413 році в Городлі унія дістала нову формулу, в якій практичне значіння мав пункт, що литовська шляхта римського обряду дістає такі ж права, які вже мала в Польщі шляхта польська. Поза тим і на далі Литва уявляла собою окрему державу.

2. Кревська унія. Вітовт був одним з могутніших володарів Європи. Свою одиноку дочку Софію він віддав за московського великого князя Василя. Свого небожа Жигимонта він вислав на престол до Чехії. Нарешті він вирішив здійснити свій проект коронації королівською короною. На весну 1429 року до Луцька на Волині було скликано блискучий з'їзд для цієї урочистості. Прибули цісарь Жигимонт, московський князь Василій, король данський, Ягайло, посли візантійського імператора й т. д. Але не прибула сама корона, затримана в дорозі поляками. Справу було відкладено до нового з'їзду у Вільні, але тим часом Вітовт помер 1430 р.

2. Кревська унія. Це розв’язало руки польським політикам, одначе ідея самостійності Литви уже укріпилася на стільки, що ліквідувати її самим фактом смерті Вітовта було неможливо: сорокорічне правління Вітовта сформувало й організувало Литовську державу. Вітовт наніс удар удільній системі, вигнавши найбільш амбітних або властолюбних князів; але він залишив самим землям їх автономію, садовлячи тільки замість князів своїх воєвод або намісників. Цю автономію він гарантував особливими т. зв. «земськими установними грамотами», в котрих підтверджував права церкви й духовенства, забезпечував особисті права населення, його самоуправу й місцевий суд, а також регулював фінансову справу. Загальна тенденція внутрішньої політики Вітовта полягала в тім, щоб «з ласки господарської зберегти старовину, закріпити соціяльний, політичний і юридичний лад землі».

2. Кревська унія. Місцеве управління цілком опинилося в руках місцевого боярства. Суд був зосереджений в руках воєвод і старост, на яких можна було апелювати до самого великого князя. В земських уставних грамотах згадуються і віча, на яких сходились бояри, міщани, міська шляхта і «чорні», себто прості люде. Населенню гарантувалась безпечність особи: карати було можна тільки по суду. Громадяни держави діставали право вільного від'їзду за кордон. При закріпленні цього нового ладу, який в головних рисах затверджував лад старий, удільні князі зійшли зі сцени, залишившись в характері службових князів, таких як і старші бояри.

2. Кревська унія. Але при всім тім в державі виявився антагонізм литовського й руського елементу, антагонізм, який навмисне піддержували поляки. Між українсько-білоруськими князями й боярами з одного боку, а литовськими з другого було вбито клин — римо-католицьку віру й зв’язані з нею привілеї, виразно підкреслені, наприклад, в Городельській унії 1413 р. Супроти сепаратизму українських та білоруських князів Вітовт висував значіння своїх литовських магнатів, садовлячи їх на Руси намісниками й воєводами.

Плакат пам'яті про Кревську Унію

Пам'ятник Ядвізі та Ягайлу у Кракові

Вітовт (фрагмент картини Битва під Грюнвальдом), Ян Матейко

3. Велике князівство руське Свидригайла. По смерті Вітовта мали б вибрати, згідно постановам унії, Ягайла, але литовсько-руські пани вибрали молодшого сина Ольгерда Свидригайла, відомого з своїх авантюрних пригод. Ягайлові не залишилось нічого, як санкціонувати цей вибір. Обставини склались так, що Свидригайло мимоволі став, коли так можна висловитись, шефом руської партії в литовській державі. Українські й білоруські князі й бояри, незадоволені з тої переваги, яку мав тепер у великого князя латино-польський елемент, горнулися до Свидригайла, хоч він виявив себе зовсім незручним політиком і нещасливим вождем. Але з Свитригайла були незадоволені природні литвини за його симпатії до руського елементу.

3. Велике князівство руське Свидригайла. В противагу Свидригайлові вони висували молодшого Вітовтового брата Жигимонта Кейстутовича, якого піддержував Ягайло й поляки. Вкінці дійшло до міжусобної війни, яка вирішилась в 1435 р. погромом Свидригайла під Вількоміром: 42 руських князів попало в полон; полягли найкращі українські й білоруські полки. В Польщі святкували тріумф. Але Україна ще 4 роки трималась Свидригайла, аж поки литовці й поляки не добили його до кінця. Жигимонт став єдиновладним великим князем литовським. Та не довго він попанував: в 1440 р. він упав жертвою змови руських князів, які замордували його в замку Троках недалеко Вільни.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. У Польщі вже не було в живих Ягайла і там сидів його син Володислав. Але Литва по смерти Жигимонта вибрала собі окремого князя в особі молодшого сина Ягайлового Казимира. На польському й на литовському престолах сиділи окремі володарі, хоча й рідні брати між собою. Фактично унія була розірвана. Казимир повів на Литві дуже зручну політику, яка значно заспокоїла русинів: він посадив на Волині Свидригайла, а в Києві Олелька Володимировича, як своїх підручних князів. Білоруським землям видав нові привілеї. Коли по смерті брата Володислава, що загинув у відомім поході проти турків під Варною, Казимир був обібраний і на польський престол, він видав нові привілеї руській шляхті.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Але коли Казимир почував себе міцно на обох престолах, то перестав церемонитись з русинами. Литовські магнати піддержували його в приборканні Русі. По смерті в 1470 році київського князя Симеона Олельковича було скасовано київське удільне князівство, і в Київі замість князів засів литовський воєвода, природний литвин-католик. Тоді українська ірредента підняла голову. На чолі її стали українські удільні князі. Син останнього київського князя Михайло Олелькович, в спілці з кількома іншими князями почав таємні переговори з Москвою, обіцяючи їй уступки на Білій Русі за поміч проти Литви. Але змову було викрито, і князь Михайло Олелькович заплатив за неї своєю головою. Але це не спинило князів, а лиш показало їм дорогу до Москви.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Поки Гедимін та Ольгерд об’єднували білоруські й українські землі біля Вільни, на сході серед маси дрібних великоруських князівств виріс осередок, який так само почав об’єднувати біля себе землі великоруські. Цим осередком стала Москва. Касуючи один по однім уділи та прилучаючи їх до себе, емансипуючись поволі від татарської зверхності, московські князі встигли до кінця XV. віку створити сильну, централізовану державу. Вони анексували Тверь, Рязань, Новгород й почали приєднувати сіверські князівства. Тут вони зустрілися з Литвою.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Об’єднавши майже всі великоруські землі, великий князь Іван III починає підносити претензії на землі білоруські й на українські, як на історичну спадщину Рюрикового дому. Він титулує себе «Государем всеї Руси». З династичного погляду його претензії буди оправдані. Для Великого Князівства Литовського виріс грізний суперник.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Раніш за часів Вітовта удільні великоруські князі тягли до Литви супроти московської небезпеки. Тепер навпаки: дрібні удільні князі з сіверського кордону дивляться до Москви, і протягом двох останніх десятиліть XV віку цілий ряд дрібних сіверських князів перейшов під московську протекцію разом із своїми уділами. Між Москвою й Литвою наростав конфлікт. З огляду на це зросли на Литві уніонні змагання, піддержувані литовсько-католицьким елементом. Поляки й литовці вибирають собі спільних короля і князя й підтверджують унію раз-у-раз новими пактами, хоч при тім Литва й зберігає свою державну окремою. Проти українсько-білоруського елементу в державі вже починаються національні й релігійні утиски, правда, ще в слабкій формі.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Але це тільки зміцнює ґрунт для руської ірреденти. Не вважаючи на шлюб литовського великого князя Олександра з дочкою московського князя, між Литвою й Москвою вибухає 1501 р. війна, і московські воєводи побивають литовське військо та окупують цілу Сіверщину. Війна двічі затихала й двічі відновлялася. В результаті по миру 1514 року Москва здобула Смоленськ, Сіверщину аж до кордону сьогоднішньої Полтавщини, і велику частину Білої Руси. В межичасі в самій Литві вибухло повстання під проводом українського князя Михайла Глинського. Це був останній акорд в боротьбі української та білоруської аристократії за національні інтереси. Повстання було подавлене, і Глинський утік до Москви. Стати представником і оборонцем інтересів руського елементу в литовській державі судилось іншим суспільним верствам, які тільки що входили в силу: це була шляхта, міщани й козаки.

4. Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Погром Литви Москвою й непевність руського елементу в державі додали прихильникам унії ще більшої енергії в їх стараннях зв’язати Польщу й Литву до купи. Потреба в цій унії була збільшена ще й того небезпекою, яка вже з кінця XV віку загрожувала Литовській державі з півдня.

5. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. В половині XV віку від татарської т. зв. Золотої Орди відокремилась Кримська Орда, на чолі якої стала династія Гіреїв. Кримські (перекопські) татари спочатку перебували у васальній залежності від Литви. Вони боронили українські землі литовської держави від татар східніх. Політика Кримської Орди змінилась з появою турків. 1475 року турецький флот появився в Криму. Хан Менглі-Гірей став васалом турків. Це мало фатальні наслідки для України. Нерішучий литовський уряд не зумів вдержати свого союзу з Кримом. Менглі-Гірей вступив в союз з Москвою. На прохання свого спільника Івана III московського Менглі-Гірей 1484 р. вдарив на українські землі. Київ потерпів страшний погром, якого не пам’ятав уже з часів Батия. Місто було спалене, і золоті чаші з св. Софії Менглі-Гірей післав у дарунок свойому союзнику в Москву. Вся Київщин абула спустошена, її населення було частиною знищене, частиною уведене в кримський полон.

5. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Але цей погром був тільки прелюдією до дальших, ще страшніших погромів. Року 1485 було спустошено Поділля. Року 1488 — Київщину. Року 1490 — Волинь й Холмщину, і далі майже кожен рік повторюються страшні татарські наїзди, які пустошать цілий край аж до Поліських болот і Десни. Ці наїзди мали страшні наслідки. Здобутки культури й цивілізації двох століть були знищені за кілька років. Вся Україна до лінії Росі й Десни обернулась в пустиню. Сотні тисяч найкращого людського матеріалу пішло в неволю.

5. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії.«Усі страти в людях, каже новіший український історик, які потерпіла Україна протягом одного покоління після 1480 р., були такі, що ними можна б сколонізувати величезні простори лугів та степів» по влучному вислову Стрийковського, литовського історика XVI ст., «турок тримав Кримську орду на поготові, як мисливець держить у своїх руках на поготові свору хортів».

5. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Ця свора щороку вдалась на нещасливий край і нищила його та обезкровлювала. Посол литовського великого князя Михалон Литвин (здогадуються що це був Михайло Тишкевич), бувши в 1548 році в Криму, бачив там несчисленне число українських невільників, які все прибували й прибували, так що свідкам цього нескінченного потоку полонених з України здавалося, що там в Україні вже скоро не залишиться ніякого населення.

6. Виникнення козацтва. Татарський погром в половині XIII ст. хоча й не обернув область середньої Наддніпрянщини (приблизно територію пізнішої Полтавської губернії на лівому березі Дніпра й Київської на правому) в справжню пустелю, та все-таки дуже її спустошив. Населення зцілило лиш в деяких пунктах над самим Дніпром, починаючи з Києва й закінчуючи Черкасами, а далі вглиб по обидва боки Дніпра справді простягнувся «дикий степ». Дуже небагато зросло населення цих міст і тоді, як край опинився під Литвою. Литовська влада побудувало на окраїнах своєї держави укріплені пункти, які дуже гордо звались «замками».

6. Виникнення козацтва. Татарський погром в половині XIII ст. хоча й не обернув область середньої Наддніпрянщини (приблизно територію пізнішої Полтавської губернії на лівому березі Дніпра й Київської на правому) в справжню пустелю, та все-таки дуже її спустошив. Населення зцілило лиш в деяких пунктах над самим Дніпром, починаючи з Києва й закінчуючи Черкасами, а далі вглиб по обидва боки Дніпра справді простягнувся «дикий степ». Дуже небагато зросло населення цих міст і тоді, як край опинився під Литвою. Литовська влада побудувало на окраїнах своєї держави укріплені пункти, які дуже гордо звались «замками».

6. Виникнення козацтва. Але не треба собі уявляти ці замки на західно-європейський зразок в формі кам’яних фортець з зубчатими мурами й високими баштами: це були скромні земляні укріплення, обнесені валом і ровом. Та вони вистарчали, щоб оборонитись від набігів ворога, який сам не мав ні гармат, ні машин для облоги. Цим ворогом з кінця XV віку були кримські татари. Після страшних погромів 1475 і дальших років, які обернули в руїну самий Київ та спустошили українські землі аж до чернігівських лісів і поліських боліт, не проходило майже року, щоб татарине появлялися знову більшими або меншими купами, стараючись захопити найбільш цінну здобич — полонених обох полів.

6. Виникнення козацтва. Ці постійні, татарські наїзди, очевидна річ, не сприяли заселенню «дикого степу»: навпаки, населення мусило ще більше тулитись під захист північних боліт і лісів, під оборону давніх укріплених міст Волині й західного Поділля. Литовська влада не мала інших засобів оборони, як побудувати то тут, то там згадані «замки», та й то обов’язок тримати ці замки в оборонній готовості було зложено на саму ж місцеву людність, не густу й не багату. Фактично діло оборони лежало в руках прикордонної адміністрації — українських старост, головно Канівського й Черкаського на Київщині й Барського на Поділлі.

6. Виникнення козацтва. Ці старости мали широкі повноваження, але держава давала їм дуже мало засобів і коштів. Вони самі мусили ці засоби вишукувати, при тім тут же на місці. Та їм не треба було далеко шукати: місцеве населення, яке саме мусило дбати про власну самооборону й уміло при потребі само давати собі раду, уявляло дуже добрий військовий матеріал. Та й не вважаючи на всю небезпечність життя, цього населення не меншало, а навіть більшало. Справа в тому, що широкі Наддніпрянські простори були занадто багаті природними дарами, щоб не приваблювати до себе людини, не вважаючи на небезпеки: і Дніпро, і його незчисленні допливи аж кишіли величезними масами риби; околишні степи були густо населені всяким звірем, і таким, що давав дорогі міхи, як наприклад бобри, куниці, лисиці, ведмеді, і таким, що давав м’ясну поживу. Багата природа вимагала мінімальної затрати сил з боку людини, щоб сторицею оплатити її труд. Це була країна, про яку один польський письменник писав 1590 року такі слова:

6. Виникнення козацтва.«Україна — найбагатша частина польської держави, її поля так прекрасні, як поля Єлисейські. Вони то тягнуться рівниною, то перерізуються горами, борами й гаями. Характер їх веселий і урожайний. На Україні така сила скота, звірів, ріжних птахів, що можна подумати, ніби вона була батьківщиною Діани й Церери. По її пасіках і бортях добувається стільки меду, що забуваєш про сицілійську Гелу і аттицький Гімет. Виноградна лоза росте там і легко можна насадити виноградарство. Волоських оріхів така сила на Україні, наче вона була колись італійською землею. Трудно перелічити, скільки в ній рибних озер. Але на що витрачати пишні слова, коли можна одним словом зазначити, що Україна це все одно що обітована земля, яку Господь Бог обіцяв народові єврейському, яка тече медом і молоком. Хто тільки раз побував на Україні, той уже не може з нею розлучитись, бо вона тягне кожну людину, як магніт тягне залізо. А це виходить од її прикмети: небо над Україною наче усміхається, клімат її здоровий, а ґрунт родючий» ...

6. Виникнення козацтва. Отже не диво, що така багата земля вабила до себе людей сміливих і активніших, які оселилися в Каневі й Черкасах і звідти ходили промишляти звіроловством і риболовством в околишні степи. Ходили, певна річ, не по одинці, а зібравшись в невеликі озброєні ватаги. Озброєні тому, що під час рибних ловів або полювання можна було наскочити на татарський загін, і треба було вміти дати йому відсіч. Найбільш приваблював до себе «Низ» Дніпра, та частина його нижче порогів, де Дніпро розливається безконечним числом рукавів, дрібних річок і озер в так званих плавнях, де риболовство й звіроловство давало найбільш здобичі. Це був «Великий Луг», що його потім запорожці називали своїм батьком. Звичайно ранньою весною збирались в Каневі, Черкасах та других наддніпрянських населених пунктах ватаги промисловців і на все літо вирушали в свої «уходи», улюблені місця на «Низу» і пересиджували там до глибокої осені. Тоді вертались вони, навантажені здобичю, яку продавали здебільшого в Києві. Місцевому воєводі платили десяту частину свого добутку.

6. Виникнення козацтва. Обороняючись від татарської небезпеки, ці здобичники засвоїли собі всі способи степової партизанської війни й іноді від оборони переходили до наступу: часом і самі нападали на татарських чабанів, які задалеко заганялись в степ з своїми отарами, або ж і на переїзді каравани татарських, турецьких чи яких інших купців. Життя серед невпинної небезпеки, під загрозою щоденної зустрічі з ворогом, гартувало вдачу, утворювало відважні, уперті, витривалі характери. Вертаючись на зиму до своїх домівок і приносячи многоцінну добичу, зароблену працею своїх рук або ж відняту від ворога, ці люди приносили з собою вільний дух степів, дух протесту проти всякого примусу, дух «сваволі й непослушенства». В очах мирного мешканця внутрішніх провінцій ці люди виглядали скоріше як якісь своєвільні розбишаки, ніж звичайні звіролови й риболови, їх боялися й стереглися. Цих людей вже при кінці XV віку намножилося стільки, що вони складали вже окрему суспільну верству й мали вже свою окрему назву: їх звали «козаками».

Жовтим кольором – територія Дикого Поля

7. Культура та духовність. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти, шкільництва та науки. Тогочасна українська (руська) мова стала державною мовою діловодства, дипломатії, приватного листування. Значний вплив на національно-культурне піднесення українців цього періоду справили ідеї Гуманізму та Реформації. Всупереч світоглядній системі середньовічного суспільства, в основі якої був бог, гуманісти переносять увагу безпосередньо на людину, її місце в світі. Людське щастя гуманісти вбачали в особистій свободі й освіченості людини, справедливому устрої суспільства. Одночасно пробуджується інтерес до рідної мови, культури, історії, з’являється гостра потреба в освіті та наукових знаннях. Розвиткові освіти у ХІV – XV ст. сприяли великі церкви й монастирі. Духовна культура України все далі відходить від середньовічних теологічних настанов, відкриває шлях для поширення світської культури. Насамперед це виразилося в: широкому залученні народної розмовної мови до процесу творення духовних цінностей; відродженні літературних традицій Київської Русі; творчому використанні культурних надбань Західної Європи.

7. Культура та духовність. Що ж саме вивчали діти в Україні наприкінці ХІV – XV ст.? Як засвідчують джерела, передусім то була азбука та склади (пізніше отримали назву «буквар»). Після цього починалася найголовніша частина навчання – читання. Підручником спочатку правив буквар, а згодом Часослов і Псалтир. Діяльність українських вчених помітно активізується на терені європейських культур. Насамперед серед них слід назвати ректора Болонського університету, видатного вченого у галузі астрономії, астрології, математики, першого з відомих докторів медицини, представника раннього гуманізму, який репрезентував Україну в Західній Європі – Юрія Дрогобича (Юрій Котермак бл.1450- 1494 рр.).

7. Культура та духовність. Ренесансний стиль в Україні розквітає під впливом італійських майстрів. Він був тісно пов’язаний з відображенням внутрішнього суперечливого психічно напруженого життя людської особистості. Цей стиль найяскравіше представлений в так званому орнаментальному мистецтві. Йдеться про дерев’яне різьблення, покрите позолотою, що обрамлює ікони, вівтарі та цілі іконостаси. З часом мистецтво різьби виходить за церковні межі і наповнюється світськими мотивами. Насамперед зміст малюнка постає у вигляді скомбінованих із візерунків геометричних, рослинних, тваринних, а іноді й людських голів. Найчастіше зображувалися янгольські крилаті голівки та крилаті амури. У дерев’яному культовому будівництві характерними були тридільний і хрещатий типи вирішень об’ємно-просторових композицій храмів.

7. Культура та духовність. Це – церква Святого Духа в Потелечі, собор Благовіщення в Ковелі та ін. Кам’яні храми зберігали давньоруські традиції: Богоявленська церква в Острозі, Троїцька церква в Межиріччі, Успенський собор у Києві. У 1470 р., після нападу татар, Києво-Печерський монастир було відбудовано коштом київського князя Семена Олельковича. Успенський собор було прикрашено готичними ступінчастими фронтонами, зроблено скатні дахи та багато контрфорсів. Того ж року на замовлення князя Семена Олельковича створено рельєф-триптих із зображенням Богоматері Оранти і засновників монастиря Антонія і Феодосія. Цей триптих знаходився в апсиді Успенського собору (наприкінці ХІХ ст. його було перенесено і вмуровано в стіни Великої лаврської дзвіниці).

7. Культура та духовність. Костянтин Острозький - один із найвизначніших меценатів та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область), перетворив Острог на осередок слов'янської культури. Надав кошти для розбудови Межиріцького монастиря, (зокрема, зведення мурованої Троїцької церкви в 1520-х рр.) Острозького, Дубенського замків.3 червня 1498 року як власник Дубного отримав від Литовського князя Олександра грамоту про надання Дубному статусу міста. 1507 р. король польський Сигізмунд І Старий надав Дубному на прохання Костянтина Острозького магдебурзьке право. 1510 р. на місці укріпленого посаду будує нову фортецю в Полонному.

Юрій Дрогобич

Костянтин Іванович Острозький

Церква Богоявлення Господнього (Острог)

Межиріцький монастир