Тема: «Діагностика рівнів вихованості, як засіб для визначення пріоритетних напрямків, методів та прийомів роботи»

КЗ  “Кам’янсько – Дніпровська  загальноосвітня санаторна школа – інтернат” ЗОР

Доповідь на метод об’єднання

Тема: «Діагностика рівнів вихованості, як засіб для визначення пріоритетних напрямків, методів та прийомів роботи»

Вихователь: Шпак Ольга Миколаївна

м. Кам’янка – Дніпровська

 2014 р.

ДІАГНОСТИКА ВИХОВАНОСТІ

ДІАГНОСТИКА (від грецьк. Diagnostikos – здатний розпізнавати) – це оцінна процедура, спрямована на прояснення ситуації, виявлення дійсного рівня зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між ними визначає ефективність виховного процесу. 

Через діагностику класний керівник визначає, як реалізовано педагогічні завдання, які з них вимагають подальшого вирішення.

Досвід показав, що діагностика має прямий зв’язок з етапами управління розвитком колективу й особистості. Відповідно до цього виявлено три типи діагностики в роботі класного керівника: початкова, коригувальна (поточна) і узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням класним колективом. Перед визначенням виховних завдань, що будуть реалізовані в даному навчальному семестрі чи впродовж усього навчального року, класний керівник вивчає рівень вихованості учня. Визначено три основних варіанти початкової діагностики:

Перший – коли колектив сформовано вперше і класний керівник теж незнайомий з учнями;

Другий – коли колектив не новий, а класний керівник вперше починає роботу з класом;

Третій – коли колектив і класний керівник уже працювали разом.

У першому варіанті початкову діагностику використовують для всебічного вивчення учнів. У другому – класний керівник вивчає не тільки учнів, а й сам колектив як складну динамічну систему. Третій варіант надає можливість класному керівнику провести вибіркову діагностику колективу й особистості. Вона є доповненням до інформації, отриманої раніше.

Класному керівникові, котрий спілкується з учнями і колективом кілька років, немає необхідності проводити початкову діагностику цілком. Але тому що процес виховання суперечливий і стрибкоподібний, безупинний і динамічний, класному керівникові обов’язково доводиться вловлювати зміни і відображати їх у плануванні своєї діяльності.

Повнота та об’єктивність інформації під час початкової діагностики максимально наближає планування виховних завдань до реальних потреб класу і відповідає оптимальному розвитку дітей.

Поточну (коригувальну) діагностику проводять у самому процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтуючи педагога на зміни, що відбуваються в учнях і колективі. Одночасно оцінюють правильність раніше прийнятих рішень. Інформація, отримана в результаті поточної діагностики, допомагає класному керівникові швидко, точно і з мінімумом помилок коригувати свою роботу й удосконалювати стиль взаємин з дітьми, методику виховної роботи. Через коригувальну діагностику класний керівник може швидко реагувати на зміни в рівні виховання школярів, тим самим забезпечити можливість більш активної, самостійної і творчої їх участі в діяльності колективу. Плануючи виховну роботу, класний керівник не завжди в змозі передбачити її результати. Особливо важко передбачити вибір найефективніших методів і засобів індивідуального впливу.

Поточна діагностика виконує роль експрес-інформації і цим допомагає прийняти швидке рішення відносно вдосконалення педагогічної діяльності.

У системі прогнозування результатів виховної роботи проводять узагальнюючу діагностику наприкінці кожного навчального року. Дані діагностичного вивчення зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між початковими і остаточними результатами вивчає ефективність процесу виховання. Отримані дані класний керівник використовує для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

Як еталонні показники, з якими порівнюють досягнуті результати, використовують критерії (від лат. „критеріум”, що означає „порівняння”).

Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Оформляють їх звичайно у вигляді шкали найменувань. Якщо ступеням вияву якостей привласнюють умовні кількісні оцінки, то можна здійснювати порівняння і робити підрахунок, виражаючи рівні вихованості числами, подібно до того, як це роблять під час тестування успіхів, досягнутих у навчанні. Визначення рівнів вихованості – таке ж саме тестування, з тією різницею, що тестом служить не теоретичне завдання, а практична поведінка вихованця ним необхідних дій, що свідчать про наявність чи відсутність певних якостей.

Класифікація методів вивчення особистості

учня й учнівських колективів

Залежно від характеру участі школярів у їхньому проведені:

• пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності тощо);
• активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, апаратно-технічні виміри, апаратно-технічні методи тощо);

         Залежно від часу проведення:

• одномиттеві (анкетування тощо);
• тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

         Залежно від місця проведення:

• шкільні (класні і позакласні);
• лабораторні.

Основні методи педагогічної діагностики

1. Загальні методи вивчення колективу й особистості

2. Продуктивні методи вивчення особистості

3. Дієво-певедінкові методи вивчення особистості

Які методи може використовувати класний керівник у початковій діагностиці, плануючи виховну роботу в класі? Найбільша і найпопулярніша група цих методів – опитування. Вони широко представлені в педагогічній літературі, з їхньою допомогою виявляються ціннісні орієнтації учнів, знання, установки, позиції, ставлення до однолітків, навколишнього світу і до себе.

Метод спостереження – найбільш доступний спосіб отримання знань про учнів. Але особисте спостереження не може бути для педагога єдиним джерелом вивчення якостей дитини, тому що воно є однобічним і суб’єктивним. Тому варто враховувати результати спостереження інших людей.

Метод бесіди – зобов’язує класного керівника прислухатися до суджень оточуючих дитину вчителів, вихователів, батьків, однокласників, щоб правильно визначити сутність особистості, котра формується.

Метод анкетування – дозволяє з’ясувати не тільки думки дітей з питань, які вас цікавлять, а й виявити їхні схильності, зв’язки, оцінні судження. Анкетування опитування в основному проводять письмово. Результативність його залежить від ряду умов: результати опитування не будуть використані на шкоду учням; формулювання запитань мають бути чіткими, ясними, доступними для даного віку; анкета не повинна бути громіздкою. Запитання можуть бути відкритого характеру (коли учні самі придумують відповідь), закритого (коли дітям пропонують ряд можливих відповідей), напіввідкритого (коли до переліку можливих відповідей вони дописують свої).

Метод зіткнення поглядів, позицій. Форма даного методу дозволяє звертатися до учнів із проханням висловити свою думку, дати пораду, як ставитись до певного явища, по

ведінки, проблеми.

Метод соціометричного вибору. Цей метод допомагає проникнути у взаємини однокласників, виявити різні мікрогрупи, неформальних лідерів, а також особисту позицію дитини в колективі однолітків.

Велика група методів, які використовує класний керівник, це методи оцінювання (рейтинг) – взаємні, перехресні, незалежні характеристики, оцінки компетентних суддів, експертні оцінки, самооцінки тощо. Оцінювання має найрізноманітніші варіанти. Дуже продуктивна анкета “Чи знаєш ти себе і своїх товаришів?” Тут поєднується оцінка і самооцінка. Зміст оцінюваних якостей можна змінювати в залежності від завдання діагностики.

Кращий варіант, коли кожен дає оцінку учневі й оцінює сам себе. Але це забирає велику кількість часу, і тому досить робити оцінки в групах із 5-6 чоловік.

Один із достовірних діагностичних методів – вивчення поведінки дітей у певній педагогічній ситуації.

В педагогічно доцільну ситуацію можна вкласти різноманітний зміст: поставити завдання-ситуацію, провести аналіз результатів діяльності учня, створити естетичні умови для гри, праці, спільної або навчальної діяльності тощо. Педагогічні ситуації за своїм характером бувають природними (виникають у процесі діяльності і спілкування учнів), створюваними спеціально і прикладами-ситуаціями, взятими із життя і запропонованими для аналізу учням. Останні допомагають виявити їхнє знання, ціннісні орієнтації, вміння приймати рішення. Але вони не можуть показати, як реально вчинить учень. Тому більш ефективна ситуація, підготовлена заздалегідь. При цьому необхідно забезпечити кілька основний умов: природність обстановки, щирість і відсутність у учнів самореклами, бажання брати участь у запропонованій діяльності.

Найбільш розповсюдженим методом поточної діагностики є дискусія. Її використовують переважно в старших і частково в середніх класах. Під час дискусії виявляються одночасно і знання учнів, і їхні ціннісні орієнтації, і життєва позиція. У процесі дискутування можна встановити динаміку взаємин учнів, їхні комунікативні якості, референтний статус кожного, мікроклімат у колективі тощо. Але в загальній системі діагностичних методів дискусія має допоміжний характер.

В узагальнюючій діагностиці користуються методом аналізу продуктів творчості учнів у процесі їхньої самостійної діяльності – художньо-естетичній, трудовій, навчальній тощо. Педагог створює умови для творчості школярів, організовує творчі ігри, ситуації, реальну діяльність. У практиці відомі й інші підходи у визначенні вихованості учнів. у дослідженнях Л.Фрідмана рівень вихованості виражає ступінь сформованості у школярів, відповідно до їхніх вікових можливостей, найважливіших якостей особистості. рівень сформованості оцінюють за критеріями. Загальну оцінку вихованості учня виводять на основі оцінок окремих показників:

• поведінки в родині;
• поведінки в школі;
• ставлення до старшого;
• ставлення до однолітків;
• поведінки на вулиці й у громадських місцях;
• ставлення до самого себе;

Оцінку вихованості проводять двічі на рік: у середині і наприкінці навчального року. Процедура оцінювання складається з двох етапів: перший – анкетування батьків учнів:

1. Які позитивні якості характерні для вашого сина (дочки)?
2. Які негативні якості ви помітили?
3. Які якості особистості ви намагаєтеся виховати у вашої дитини і наскільки це вам удається виконати?
4. Чи має ваша дитина постійний обов’язок удома і як вона його виконує?
5. Як вона ставиться до інших членів родини, чи надає їм потрібну допомогу, співчуття, захист?
6. Чи приймає активну участь у родинних справах, в сімейних святах, чи виявляє при цьому ініціативу?

   Другий етап – складання кожним учнем характеристики ( за особливою для кожного віку формою). В початкових класах учні просто перелічують на одній половині аркуша свої хороші якості, а на іншій – погані.

Педагогічний консиліум школи обговорює отримані матеріали, їх зіставляють із результатами психодіагностичних обстежень, враховують динаміку особистісного розвитку. З урахуванням результатів виносять загальну оцінку вихованості кожного школяра. Цю оцінку повідомляють як учням, так і батькам. При цьому кожному учневі вказують на недоліки, яких необхідно позбутися.

Досвід цього дослідження засвідчив, що оцінка вихованості учня, сам процес – це дуже ефективний засіб для стимулювання самопізнання, самовихованості, саморозвитку кожного учня. Формується адекватна особистісна оцінка.

Для вивчення процесу особистісного розвитку учня складається діагностична карта класу.