Тема: Дисидентський рух на Україні в період загострення кризи радянської системи (ІІ половина 60-х – початок 80-х років)

Предмет: «Історія України»

Тема: Дисидентський рух на Україні в період загострення кризи радянської системи (ІІ половина 60-х – початок 80-х років)

Мета:

•                        освітня – познайомити учнів із методами боротьби дисидентів проти тоталітарного режиму на Україні, із формами переслідувань радянською владою інакодумців, людей, що викривали злочини СРСР і критикували політичний курс тоталітарного суспільства;
•                        розвиваюча – з’ясувати, які проблеми піднімали українські дисиденти у своїй діяльності, яким чином поширювали інформацію про тоталітарну систему в СРСР, простежити розвиток дисидентства на Україні від часу виникнення до його апогею, з’ясувати, які заходи вживала влада, щоб "придушити" голос інакодумців, сприяти розвитку в учнів історичного мислення, пам’яті, формувати вміння правильно і послідовно висловлювати власну думку, вміння правильно робити підбір додаткової інформації і на цій основі робити висновки, закріплювати навички роботи з історичним документом, визначати закономірності історичного процесу;
•                        виховна – сприяти вихованню почуття патріотизму, негативне ставлення до будь-яких проявів тоталітарної системи поваги до історичного минулого своєї країни, до представників українського дисидентського руху.

Тип уроку: урок закріплення набутих знань, урок вивчення нового матеріалу з елементами інтерактивних технологій: мультимедійна презентація до уроку, фрагменти документальних фільмів, робота з історичними джерелами.

Міжпредметні зв’язки: українська література.

Обладнання: телевізор, ноутбук, презентація до уроку, фрагменти документальних фільмів: «Чорновіл», «Мустафа Джемілльов», «М. Руденко. Українська Гельсінська Група», «І. Дзюба. «Інтернаціоналізм чи русифікація»», портрети дисидентів.

Основні поняття і терміни: дисиденти, опозиційний рух, УГГ.

Сьогодні я хочу запросити вас до розмови про тих, хто в часи радянської тоталітарної системи мужньо виборював право мати власну думку, відстоював право мати власну гідність, не боявся сказати правду про життя у радянській державі. Сьогодні ми будемо говорити про дисидентів.

Проблемне питання нашого уроку: «Хто ж переміг: влада чи дисиденти?». Відповідь на це питання доведеться дати вам в кінці нашого уроку.

 Хід уроку

І. Оголошення теми і мети уроку

Викладач

Повторення вивченого методом "мікрофон"

•                        Давайте пригадаємо, що ми вже знаємо про дисидентів?:
  1.                    Хто такі «дисиденти»?
  2.                    Коли почав зароджуватись дисиденський рух?
  3.                    Яка мета діяльності дисиденського руху, на вашу думку?

Орієнтовні відповіді учнів

(Тема дисидентства для учнів не нова. Вона згадувалась у попередньому розділі "Хрущовська відлига". Ми знаємо, що дисиденти – це люди, які виступали з критикою існуючого режиму, їх називали інакодумцями. Дисиденти з’явились у 50 – 60 рр. XX ст. у СРСР. А на Україні дисидентство виникає як різновид опозиції, що піднімала теми національних питань.)

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

ІІ.  План уроку

1. Особливості опозиційного руху в другій половині 1960 – першій половині 1980 –х рр.
2. Форми діяльності дисидентів
3. Українська Гельсінська група
4. Боротьба з дисидентами
5. Кримсько- татарський рух
6. Значення дисидентського руху для сучасної України.

Епіграф до уроку

Виступ учениці

Я — дисидент. І дула автоматів

У серце зяють. І до хрипоти

Розгавкана вівчарка і менти

Готові рвати, гризти, шматувати,

Щоб білий світ від мене вберегти.

А в мене — тільки слово. Те, що мати

Навчила мене першим вимовляти,

Навчила гідно на устах нести.

У мене — слово! Тільки без’язиким

То Божий дар, а можновладцям — виклик.

І бунт — для всемовчальних благоденств.

А щось воно та важить, щось вартує,

Якщо такий кагал його вартує,

Його й мене. Бо з ним я — дисидент.

Іван Світличний

1. Особливості опозиційного руху в другій половині 1960 – першій половині 1980 –х рр.

Викладач

Внутрішніми передумовами опозиційного руху були:

• практично бездержавний статус України;

• панування партійно-радянської бюрократії;

• утиски національного культурно-духовного життя;

• цілеспрямована русифікація корінного населення;

Особливості руху:

1. Стає більш масовим і організованим.
2. Було відкинуто ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух набув яскраво вираженого анти тоталітарного характеру.
3. Погляди дисидентів представляли майже весь ідеологічний спектр.
4. Зв'язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями.
5. Заперечення насильницьких методів боротьби.
6. Основу дисидентів становила інтелігенція.

  Отже, основними течіями опозиційного руху в Україні ІІ половини 60-80-х років були: ( визначають учні)

•                       самостійницька, яку представляли, зокрема, національно-визвольний рух підпільних груп;
•                       національно-культурницька, яку презентував рух «шістдесятників»;

Відеоролик.

•                       демократична правозахисна;
•                       рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

Ігнорування комуністичним режимом законів, норм і правил, підкорення інтересів особи примарним інтересам колективу і тоталітарної держави логічно спричинили виникнення легального руху за права людини, який жорстоко переслідувався режимом. Правозахисна течія руху була представлена Українською Гельсінською групою (УГГ, 1976 – 1988 рр.)

   Чималий пласт антирежимної опозиції становили також борці за свободу совісті, зокрема представники православної та репресованих Української греко-католицької і різних протестантських церков. Серед визначних діячів цього руху були Василь Романюк, Йосип Тереля, Георгій Вінс.

Основними цілями українського національно-визвольного руху були:

- боротьба проти русифікації та великодержавного шовінізму;

- звільнення усіх політичних в'язнів;

- всебічний розвиток національної культури і національного духовного життя, ліквідація цензури;

- боротьба за відновлення національної свідомості та людської гідності;

- учасники руху намагалися конституційними методами домогтися виходу України із складу СРСР;

- створення незалежної Української держави.

2. Форми діяльності дисидентів

1. Листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР.

       Протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій  та урядів демократичних країн.

Робота з історичним джерелом

                                                        Лист І.Дзюби, І.Світличного, Н.Світличної, Л.Костенко, А.Горської щодо судового процесу над В.М.Чорноволом

   « 29 грудня 1967 р.

     Першому секретареві ЦК КПУ

     П.Ю.Шелесту

     Ми, присутні на судовому засіданні в справі В.М.Чорновола, побачили, що суд обов’язку не виконав. Він проводився некваліфіковано і необ’єктивно. Його вирок перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства і звинувачення  і скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-інакшому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ, тобто здійснює своє конституційне право».

    Запитання до класу:

1. За що судили В.Чорновола?
2. Чому взагалі міг відбутися подібний суд?
3. Чи були подібні суди винятковим явищем?

Відповіді учнів про історичне значення діяльності «шістдесятників». Узагальнення вчителя. 

2. Акції солідарності з іншими народами, які зазнали утисків з боку тоталітарної системи; підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину; відстоювання ідеї рівноправності народів.

3. Видання і розповсюдження листівок, «самвидаву».

4. Індивідуальні протести, вивішування синьо-жовтих прапорів.

5. Створення правозахисних організацій, зокрема, УГГ.

6. Голодування, бойкоти та акції мовчання в таборах.

7. Масові заходи

8. Діяльність підпільних релігійних громад.

3. Українська Гельсінська група

Викладач.

1975 р. у м. Гельсінкі (Фінляндія) відбулась нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі. Заключний Акт підписали 35 держав Європи і Північної Америки, і СРСР також. У травні 1976 р. у Москві відбулась прес-конференція для західних журналістів, де було оголошено про створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

Фрагмент документального фідьму: «Українська Гельсінська група»

Робота з історичними джерелами

• Опрацювати документи й відповісти на запитання.

З інтерв'ю М. Руденка газеті «Дзеркало тижня»

Кореспондент. Де відбувалося заснування УГГ?

М. Руденко. «В Києві, на Вітряних горах, у квартирі Оксани Яківни Мешко, довголітнього в’язня сталінських таборів. Усе відбувалось конспіративно. Ми не хотіли, щоб нас розкрили раніше, ніж ми оголосимо про себе світові. В іншому разі нас би знищили. Ми хотіли з’явитися раніше, ніж про нас дізнається КДБ. Спочатку нас було троє: я, О. Мешко і О. Бердник. Після цього вирішили поїхати до Л. Лук’яненка, який повернувся після 15-річного ув’язнення. Він також приєднався до нас. Ми ж, організатори групи, всі були немолоді. Оксані Мешко — за 70, генерал-майорові П. Григоренку — 70, мені 56. Не дуже молодими були й О. Бердник і Л. Лук’яненко. Але совість нам диктувала — потрібно підтримати молодь».

Запитання

1. Як виникла УГГ? Хто був у її складі?

2. Як ви розумієте слова автора: «Але совість нам диктувала — потрібно підтримати молодь»?

Із Декларації Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (листопад 1976 р.):

«...Українська група сприяння ставить замету:

Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини. Домагатися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж особою і державою. ...ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінською нарадою. З цією ж метою група сприяння: а) приймає письмові скарги про порушення прав людини і робить усе необхідне, щоб ознайомити з ними уряди, які підписали Гельсінські угоди, а також світову громадськість...; ...в) вивчає факти порушення прав людини стосовно українців, котрі живуть в інших республіках, щоб надати тим фактам широкого оприлюднення.

Запитання

1. У чому полягала мета УГГ?

2. Чи могла вона бути реалізованою в УРСР? Чому?

Загальна характеристика УГГ (1976 – 1982)

4. Кримськотатарський рух

В літописі опозиційного руху 2-ї пол. 1950–1980-х рр. в Україні значне місце посідає боротьба кримських татар за повернення на свою історичну Батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих міжнародними актами, конституціями СРСР та УРСР. Перші кроки в становленні кримськотатарського національного руху спостерігалися вже наприкінці 1940-х рр. Вони виявились у нестримному прагненні кримських татар зберегти власну самобутність, мову, культуру; в масових утечах з місць "спецпоселення", порушенні встановленого режиму їх функціонування, в масовій перманентній петиційній кампанії, діяльності таємного гуртка "Союз кримськотатарської молоді за повернення на Батьківщину" на чолі з М.Джемілєвим, М.Омеровим, М.Османовим, Р.Годженовим та ін.

5. Боротьба з дисидентами

Методи боротьби з дисидентським рухом:

Арешти

Найбільш дієвим, на думку представників радянської влади засобом приборкати дисидентський рух був арешт, а потім – ув’язнення у таборах Сибіру на кілька років. До багатьох дисидентів цю форму покарання застосовували кілька раз. Серед таких були: В.Стус, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, С.Параджанов та інші.

Фрагмент документального фільму: «Дисиденти» частина – 2.

     Що собою являло це покарання? Дух епохи дуже яскраво і переконливо описав у книзі "Архіпелаг Гулаг" О.Солженіцин:

"Это – резкий ночной звонок или грубый стук в дверь. Это – бравый вход невытираемых сапог бодрствующих оперативников. Это – за спинами их напуганный прибитый понятой…
Традиционный арест – это ещё сборы дрожащими руками для уводимого: смены белья, куска мыла, какой-то еды, и никто не знает, что надо, что можно, и как лучше одеть, а оперативники торопят и обрывают: "Ничего не надо. Там накормят. Там тепло"

Традиционный арест – это ещё потом, после увода взятого бедняги, многочасовое хозяйничанье в квартире чужой подавляющей силы. Это – взламывание, вспарывание, сброс и срыв со стен, выброс на пол из шкафов и столов, рассыпание, разрывание, хруст под сапогами. И ничего святого нет во время обыска"

Вперше В.Стуса заарештували у 1972р., вирок – 5 років таборів і 3 роки заслання. Вдруге – у 1980р. за приналежність до УГС, вирок – 10 років таборів і 5 років заслання. В цей час дисидент зазнав провокацій, цькування, стеження, жорстоких покарань, тяжкої праці. Поет писав:

"Куди не піткнешся – панують кайдани,
То де вже спокою нам ждать?
Як щирий народу свого громадянин
За край ми повинні гадать"

Так і помер В.Стус у тюремному карцері 4 вересня 1985 р.

За свою діяльність піддався арешту І.Світличний у серпні 1965 р. після повернення з в’язниці працювати за фахом уже не зміг.

За захист прав православних віруючих України у 1972 р. був засуджений В.О.Романюк. Вирок – 7 років позбавлення волі і 3 роки заслання.

У листопаді 1974 р. за "наклепні вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад", був заарештований український правозахисник Ю.Т.Литвин. Після звільнення у 1977 р. він продовжив свою діяльність і у 1979 р. завершив статтю "Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи". І знову арешт і ув’язнення на 10 років і 5 років заслання. До речі, Ю.Литвин перебував у таборах суворого режиму с.Капучино, Половинка і Всесв’ятське Пермської області, де перебувало більшість українських правозахисників. 24 серпня 1984 р. його знайшли у камері із розрізаним животом, а 5 вересня він помер.

Фрагмент документального фільму: «Дисиденти» частина – 2.

Трагічна доля склалась і у О.Тихого. Перший арешт за "антирадянську агітацію" у 1957 р., ув’язнення на 7 років. Вдруге вирок винесли у 1977 р. – 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. З 1981 р. О.Тихий тяжко хворів (переніс кілька голодовок). 6 травня 1981 р. помер.

19 листопада 1989 р. прах О.Тихого, В.Стуса та Ю.Литвина було перепоховано на Байковому цвинтарі у Києві. Про цю подію згадує Л.Лук’яненко:

"Кияни стоять на тротуарах і питають: "Що? Кого везуть, кого ховаєте?" Їм пояснили: "Лицарів, що згинули за волю України ось теперечки у роках 80-х"

Вони здіймали шапки і приєднувалися до сумного ходу. На площі та прилеглих вулицях було вже тисяч 100. Із гучномовців линула сумна жалобна музика, а серця людей наповнювалися гнівом: "За що ви, кати України, замордували цих людей, ви – нелюди?!"

2. Ув’язнення у психлікарнях

Часто тоталітарна система вживала нелюдські методи для приборкання дисидентського голосу. Група українських дисидентів стала "пацієнтами" психлікарень. Найвідомішою серед таких лікарень була Дніпропетровська. Саме в цій лікарні "лікувався" український правозахисник П.Г.Григоренко. У 1961 р. він, викладач Військової академії ім.Фрунзе (Москва), виступив з критикою сталінізму та політики М.Хрущова. За це у 1964 р. був позбавлений звання і нагород. Протягом 1964 – 1965 рр., а також у 1969 – 1974 рр. перебував на психлікуванні. Але після не припинив правозахисну діяльність.
Психіатричному впливу піддались ще ряд дисидентів таких як: І.Тереля, Л.Плющ, М.Плахотнюк, В.Рубан, М.Ковтуненко та інші.

3. Звільнення з роботи, виклики в органи КДБ

Дуже поширеною формою боротьби з дисидентами було обмеження можливостей спілкування і поширення інформації між однодумцями. Звичним явищем для дисидентів стало звільнення з роботи, заборона писати, друкувати, знімати фільми і т.д. Постійними супутниками опозиціонерів стали стеження, цькування, виклики в органи КДБ і попередження про антирадянську агітацію.

Так за підтримки завзятих "охоронців порядку" не доживши до свого 29-річчя пішов із життя талановитий український поет В.Симоненко.

Для С. Параджанова арешти і ув’язнення не настільки глибоко поранили душу як заборона знімати фільми. "Відлучення" С. Параджанова від екрану тривало 15 років. "Мене вбили, заборонивши знімати" – нарікав режисер близьким. До світових шедеврів Параджанова таких як "Тіні забутих предків" (дістав 39 міжнародних нагород, 24 гран-прі у 21 країні) могли приєднатися й інші твори. Однак влада СРСР вирішила інакше. І геніальний режисер відсидів за свої переконання 2 строки ув’язнення.

Ідеологічним "обробкам" піддавались українські поети Д. Павличко, який змушений був виїхати за кордон, І. Драч, що демонстрував у своїх творах героїчне минуле України, І. Дзюба зі своїми критичними статтями до лідерів радянської держави.

Підводячи підсумок, зауважимо, що радянський уряд проводив активну роботу по виявленню і усуненню українських дисидентів.

6. Значення дисидентського руху для сучасної України   

Значення дисидентського руху:

       Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню й утвердженню в народі демократичних ідеалів.

1. Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху – середини і кінця ХХ ст..
2. Відкрив Україну світові.
3. Набутий дисидентами досвід та ідеологічні напрацювання були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності.
4. Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва.
5. Із середовища дисидентів вийшла когорта політиків незалежної України.
6. Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури.

Систематизація та узагальнення знань учнів. 

Вікторина « Пам’ятні імена»

2. Український письменник, якого переслідували за твір «Собор»? (О.Гончар)

4.  Ця людина має безпосереднє відношення до фільму «Тіні забутих

предків».           (С.Параджанов)

5.  Він випустив збірник матеріалів про долю 20-ти засуджених інтелігентів

«Лихо з  розуму». Його називали «табірний генерал».  (В.Чорновіл)

7.  Ідеалом цього поета був Григорій Сковорода. Своє життя він закінчив в

таборі   особливого режиму. (В. Стус)

8. Автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?».  (І. Дзюба)

9. Автор популярної пісні «Червона рута». (В. Івасюк)

10. Засновник Української Гельсінської групи. Помер у 2004 р. (М. Руденко)

Викладач

Отож давайте дамо відповідь на проблемне питання нашого уроку: «Хто ж переміг: влада чи дисиденти?».  (Учні висловлюють власну думку що до проблемного питання).

    Слово учителя:  Опозиційний рух в Україні в ІІ пол.. 60-п. 80 рр., це важлива сторінка в історії України. Подивіться на портрети цих людей – всім їм була приготовлена нелегка, часто трагічна доля… Їх методи опору владі були мирними, але чи добилися вони результатів? Зверніть увагу на точки зору різних істориків:

• «Поки живе людина незгідна – живе і людство в цілому» (І. Лисяк-Рудницький)
• «Дисиденти програли». (О. Субтельний  «Історія. Україна».)
• « Діяльність дисидентів послужила добрим засівом під ті важливі політичні зміни, які пережила Україна у 1985-1991 рр.» ( Я.Грицак «Нарис історії України»)

  -- Чи згідні ви з такими висновками істориків?

  --  Так перемогли дисиденти чи програли?

  --  Як ви розумієте слова багатьох дисидентів: «Ми не боролись, а просто жили…»?

Учні висловлюють свої точки зору на проблемне завдання.( Метод

« Мікрофон »)

Учитель  узагальнює відповіді учнів.

-  Давайте згадаємо про цілі опозиційного руху: відкрити можливості для вільного розвитку української держави, української культури, забезпечити громадянські права українцям. Зараз ми живемо в незалежній Україні. І це могло статися і завдяки дисидентському рухові.

А тепер для всіх учасників семінару вікторина «Пам’ятні імена». Давайте таким чином ще раз згадаємо імена людей, які не побоялися кинути виклик тоталітарній системі правління.                                      

ІІІ. Підбиття підсумків уроку

ІV. Домашнє завдання: вивчити тему «Дисидентський рух на Україні в період загострення кризи радянської системи (ІІ половина 60-х – початок 80-х років)»,

 написати повідомлення про одного з представників дисидентського руху.

Використана література:

1. Андронік О.Й. Опозиційний рух України в кінці 50-х – на початку 80-х рр.. ХХ ст..//  Історія та правознавство. – 2010. – №15. – С. 13 – 20.
2. Андронік О.Й. Опозиційний рух України в кінці 50-х – на початку 80-х рр.. ХХ ст..//  Історія та правознавство. – 2010. – №8. – С. 8 – 21.
3. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. – Вильнюс-Москва: Весть, 1992.
4. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників – Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987.

5. Данилюк Юрій, Бажан Олег. Опозиція в Укра­їні (друга половина 50-х — 80-і рр. XX ст.). — К.: Рідний край, 2000.
6. Дзюба Т. Інтернаціоналізм чи русифікація? – Мюнхен, 1968.
7. Галєгова О.В., Гужва Н.С. Історія України (друга половина ХVІІІ ст.. – ХІХ

 Джерела:

1. Режим доступу:  https://www.youtube.com/?gl=UA

   Додаток 1.

 Лист І.Дзюби, І.Світличного, Н.Світличної, Л.Костенко, А.Горської щодо судового процесу над В.М.Чорноволом

   « 29 грудня 1967 р.

     Першому секретареві ЦК КПУ

     П.Ю.Шелесту

     Ми, присутні на судовому засіданні в справі В.М.Чорновола, побачили, що суд обов’язку не виконав. Він проводився некваліфіковано і необ’єктивно. Його вирок перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства і звинувачення  і скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-інакшому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ, тобто здійснює своє конституційне право».

    Запитання до класу:

1. За що судили В.Чорновола?
2. Чому взагалі міг відбутися подібний суд?
3. Чи були подібні суди винятковим явищем?

Відповіді учнів про історичне значення діяльності «шістдесятників». Узагальнення вчителя.     

Додаток 2.

З інтерв'ю М. Руденка газеті «Дзеркало тижня»

Кореспондент. Де відбувалося заснування УГГ?

М. Руденко. «В Києві, на Вітряних горах, у квартирі Оксани Яківни Мешко, довголітнього в’язня сталінських таборів. Усе відбувалось конспіративно. Ми не хотіли, щоб нас розкрили раніше, ніж ми оголосимо про себе світові. В іншому разі нас би знищили. Ми хотіли з’явитися раніше, ніж про нас дізнається КДБ. Спочатку нас було троє: я, О. Мешко і О. Бердник. Після цього вирішили поїхати до Л. Лук’яненка, який повернувся після 15-річного ув’язнення. Він також приєднався до нас. Ми ж, організатори групи, всі були немолоді. Оксані Мешко — за 70, генерал-майорові П. Григоренку — 70, мені 56. Не дуже молодими були й О. Бердник і Л. Лук’яненко. Але совість нам диктувала — потрібно підтримати молодь».

Запитання

1. Як виникла УГГ? Хто був у її складі?

2. Як ви розумієте слова автора: «Але совість нам диктувала — потрібно підтримати молодь»?

Додаток 3.

Із Декларації Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (листопад 1976 р.):

«...Українська група сприяння ставить замету:

Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини. Домагатися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж особою і державою. ...ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінською нарадою. З цією ж метою група сприяння: а) приймає письмові скарги про порушення прав людини і робить усе необхідне, щоб ознайомити з ними уряди, які підписали Гельсінські угоди, а також світову громадськість...; ...в) вивчає факти порушення прав людини стосовно українців, котрі живуть в інших республіках, щоб надати тим фактам широкого оприлюднення.

Запитання

1. У чому полягала мета УГГ?

2. Чи могла вона бути реалізованою в УРСР? Чому?

Опорний конспект для учнів

Дисидентський рух на Україні в період загострення кризи радянської системи (ІІ половина 60-х – початок 80-х років)

Внутрішніми передумовами опозиційного руху були:

• практично бездержавний статус України;

• панування партійно-радянської бюрократії;

• утиски національного культурно-духовного життя;

• цілеспрямована русифікація корінного населення;

      Особливості руху:

1. Стає більш масовим і організованим.
2. Було відкинуто ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух набув яскраво вираженого анти тоталітарного характеру.
3. Погляди дисидентів представляли майже весь ідеологічний спектр.
4. Зв'язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями.
5. Заперечення насильницьких методів боротьби.
6. Основу дисидентів становила інтелігенція.

Українська Гельсінська Група