Тема. Іван Франко «Захар Беркут». Характерис¬тика образів Тугара Вовка та монголів.

Урок 4

 Тема. Іван Франко «Захар Беркут». Характерис­тика образів

  Тугара Вовка та монголів.

Мета. Навчати учнів аналізувати вчинки героїв, визначати індивідуальні та

 типові риси їх характеру,  складати цитатну характеристику образів, визначати ключові епізоди в повісті;

  формувати елементарні навички аналізу художнього твору, удосконалювати вміння  школярів виразно читати текст за особами, інсценізувати уривки з ок-

ремих розділів;

   розвивати творчі здібності учнів, образне мислення, зв’язне мовлення, уяву, пам’ять, уміння аналізувати та узагальнювати прочитаний матеріал;

  виховувати шанобливе ставлення до захисників рідного краю, зневажливе ставлення до її загарбників, любов до батьківщини, здатність робити правильний вибір у складних життєвих ситуаціях.

Обладнання. Портрет письменника, ілюстрації до змісту твору, портретна галерея головних героїв, схема характеристики літературного героя, текст твору, матеріали для інсценізації.

Тип уроку. Вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: урок – судове засідання.                                    

 

                                      План  і  хід  уроку

 

                                                                      Занадто ти високо піднявся

                                                           На крилах гордости...

                                                                Хто ще знає, до якої хто

                                                                      Криниці прийде воду пити!

                                                                                                 І. Франко

I. Організаційний  момент.

II. Повідомлення  теми  та  мети  уроку.

ІІІ. Вивчення  нового  матеріалу.

  

    1.   Актуалізація опорних знань учнів.

     

    Метод «Мікрофон».

—Хто з героїв твору належить до ворожого табору?

• Як зображує їх автор твору? (Випишіть ключові слова, художні деталі.)

— Хто врятував Максима?

—  Про що свідчить цей вчинок боярина?

—У чому полягає суперечливість образу Тунгара Вовка? Які епізоди з   

твору підтверджують це?

 

  Учитель.

Непривабливими фарбами малює автор портрет боярина: «Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкува-тий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських вед­медів, яких їхав воювати». Ніжний і люблячий батько, він жорстокий до тухольців, стає на шлях злочину, вбиваючи свідків своєї зради. Він зраджує батьківщину вперше в 1224 році, вдруге в 1241, коли веде монголів у тухольську долину. Зраджуючи народ, Тугар Вовк гине сам.

 

 

 2. Рольова гра «Суд над Тугаром Вовком».

 

Дійові   особи:

Суддя — старий поважний чоловік

Захар   Беркут — старійшина тухольської громади

Ту гар   Вовк — боярин, підсудний

Мирослава — його донька

Максим — син Захара Беркута

Свідки — тухольці

 

Тугар   Вовк. Здорові були, громадо!

Захар   Беркут. Здоров був і ти, боярине!

Ми закликали тебе, боярине, перед суд громади, щоб вислухати твого слова, заким осудимо твої поступки. Яким правом і в якій цілі ти робив кривду громаді?

1-й свідок. Я розкажу про життя Тугара Вовка до появи його на Тухольщині з монголо-татарським військом. Боярин жив при дворі князя Данила Романовича. Але в битві з монголами над річкою Калкою став зрадником батьківщи­ни. Він Передав ворогам план битви, складений руськими князями.

Суддя. Чому боярина не засудили за зраду?

1-й  свідок.  Тугар Вовк уникнув смерті через відсутність доказів. Але при княжім дворі всі почали сторонитися. його. Сам князь не довіряв йому.

Суддя. Чи признаєш, боярине, свою провину?

Тугар Вовк. Так, я не міг далі перебувати при княжом дворі, де всі мене сторонилися. Я попросив у князя дарувати мені землі Тухольщини і назавжди залишив княжий двір. «Іди, нехай лише тут не бачу тебе! Іди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай»,— такими словами випровадив мене князь.

2-й свідок. Прибувши в Тухольщину, він самочинно почав займати громадські поля, ліси, луки.

Суддя. За що, боярине, кривдив громаду?

Тугар Вовк. Я брав тільки те, що мені мій князь да­рував.

2-й свідок. З того часу почалася справжня війна між боярином і тухольцями. Він наказував убивати тухольську худобу, а лісничого велів прив'язати до дерева й сікти різка­ми мало не до смерті. Громада заявила, що не признає його зверхності над собою, особливо його права на громадську землю. Громада запропонувала прийняти його як рівноправ­ного члена.

Суддя. Чому ти не прийняв пропозицію громади?

Тугар Вовк. То я мав би нехтувати княжу ласку, а до­прошуватися ласки від смердів?

3-й свідок. Я буду свідчити про те, що цей чоловік убив Митьку Вояка, свого колишнього воїна, який хотів роз­казати суду про зраду Тугара Вовка руським князям і перехід його на сторону монголів. Тухольці прогнали Тугара Вовка з рідного краю. А він, щоб помститися, зно­ву вдався до своїх колишніх союзників - монголо-татар.

Суддя. Чому, боярине, перекинувся до монголо-татар? Чому зрадив свій народ, свого князя?

Тугар Вовк. Я не знаю ніякого царя, крім великого Чинґіс-хана, пана всього світу.

4-й свідок. Я знаю, що Тугар Вовк видав монголам тухольський шлях, який вів в Угорщину, став їм провідником, бо хотів помститися нам. Разом із монгольськими ватажками він склав плани наступу, видав шляхи й місця оборони. Це він радив монголам спалити хати тухольців.

Суддя. Хто ще може щось сказати про підсудного?

Максим. Тугар Вовк ходив до тухольців на переговори, щоб випустити завойовників із долини взамін на моє життя. Проте я не погодився. Ось моя відповідь: «Тухольці будуть битися до остатнього, щоб не пустити ворога через гори. Чи, може, мали б за таку нужденну заміну, як я, допуститися зради на своїх верховинських і загірних братах, котрих села мусили б тоді бути зруйновані отак, як наша Тухля?».

Суддя. Як ти, Мирославо, оцінюєш зраду батька?

Мирослава. Ні, я... сирота, я не маю вітця!.. Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав на службу до монголів.

Максим. Боярине, віддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душі своєї.

Тугар Вовк. І ти, підлий хамів роде, смієш рівняти себе зо мною? Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали й нагороди за лицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими й найславетнішими молодцями в краю, а я мав би віддати її тобі, смер­дові, до твого тухольського гнізда, де би вона зів'яла, зсохла і пропала в нужді? Ні, ні, ти не сповна розуму.

Суддя. Викликаю п'ятого свідка.

5-й свідок. Я давно знаю Тугара Вовка. Він був люб­лячим батьком, без дружини сам виховував свою доньку і бажав їй щастя в багатстві. Він схвалив вчинок доньки, яка навчила тухольців робити метальні машини. А під час останнього штурму він відсік руку Бурунди, чим врятував життя Максима.

Суддя. Викликаю свідка цього бою.

6-й свідок. Я бачив і можу твердо сказати: Бурунда із страшенною силою замахнувся, щоб сокирою розлупати Максимову голову. Але в тій хвилі блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою, і грізна, вбійча рука Бурунди враз із топором, відтята одним замахом від рамені, впала, оббризкана кров'ю, мов сухе поліно у воду.

Суддя. Слухай, боярине, наше слово. Неправдою ти прийшов до нас, не по правді поступав із нами. Ти смер­тельно провинився проти Бога і громадою. Боярине, ти не можеш бути нашим громадянином. Батьки наші казали нам: шкірного й непотрібного члена громади, розбійника, зрадника треба гнати геть!

Тугар Вовк. Чесна громадо! Немає слів, які б пояс­нили мої вчинки. Але скажіть, чим ви побідили ворога? Що дало вам силу, віру в перемогу, яку втратив я?

Захар Беркут. Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по Русь­кій землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше він нагадає собі жит­тя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!

 

3. Складання плану характеристики образу Тугара Вовка.

                                 

 

                                        Орієнтовний   план

1. Тугар Вовк — зрадник руського народу.

2. Збагачення — мета його життя.

3. Риси вдачі: жорстокість, егоїзм, грубе ставлення до тухольців, жадоба збагачення.

4. Ставлення автора до цього героя.

 

 

4. Самостійна робота. Характеристика образу Тунгара Вовка.

 

IV. Підсумок  уроку.

 

— Що штовхнуло Тугара Вовка на шлях зради?

— Як ви оцінюєте останній вчинок боярина?

— Поясніть фразу Максима, сказану Тугару Вовку: «У мене пута на руках, а в тебе – на душі».

 

 V. Домашнє  завдання.

 

1 група. Підготувати репортаж із зали засідання суду, де здійснилося 

              правосуддя над Тугаром Вовком.

              Дібрати цитати до теми «Зрада і покарання».

2 група. Скласти анкету літературного героя (на вибір).

               Відповісти на проблемні запитання: « Чи можна вважати Тугара                                                                                                   

             Вовка черствою й бездушною людиною?»