Тема «Понад берегом, край ставу, біжить річечка Іква»

Творча робота

Номінація «Традиційні форми сталого використання  водних ресурсів»

Тема «Понад берегом, край ставу, біжить річечка Іква»

   Іква… Це досить швидка, не глибоководна річечка, яка є окрасою нашої території. Кількість води у річці щороку стає менше і менше, хоч цього року і опадів було більш як достатньо, але води так і не побільшало.

      Як розказують старожили, наша річка була зовсім інша: широка, місцями розливалась під час весняних повеней та сильних дощів, були заплави та болота. Все це було б і сьогодні, якби не втручання антропогенного фактору. Саме людина своїми діями, з метою збільшення продуктивності праці, змогла перетворити річку Ікву на невеликий потічок у нашій місцевості.

      Метою нашої роботи є вивчення історії території, якою протікає річка  Іква, її  походження, культуру давніх часів, екологічні проблеми та причини оміління річки Ікви в межах нашої території.

До роботи ми залучили батьків, старші покоління, які розповідали нам різні історії та надали певну інформацію та фотографії. Деяку інформацію ми знайшли в літературних джерелах та Інтернет джерелах і хочемо відтворити справжню історію річки Ікви, а також вивчити основні причини її обміління та забруднення.

ЗМІСТ

І. ВСТУП

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.      Річка Іква та її написана віками історія
2.      З часів історії до сьогодення… Причини обміління річки Ікви на нашій території

ІІІ. ВИСНОВКИ

ІV. ЛІТЕРАТУРА

V. ДОДАТКИ

1. Вірші, легенди та оповіді про річку Ікву

2. Презентація «Понад берегом, край ставу, біжить річечка Іква»

3. Записи розповідів односельчан про річку Ікву.

І. ВСТУП

      Вода - найважливіший дар Природи, без якого неможливий будь-який прояв життя. Так побудоване життя, що без води неможливе існування будь-якого організму. Вода - це “мінерал життя”, що потребує серйозного повсякденного захисту. Адже загроза водного голоду на планеті нині  все більше дає про себе знати. Потреба у питній воді  росте щорічно. А тут ще науково-технічний прогрес почав затьмарювати життя людей неймовірними витратами води на технологічні потреби. І це ще більше загострює ситуацію з водою як найважливішим природним ресурсом.

     Закрийте очі й представте таку картину: ви на березі чистої річки, на зеленій галявині, вдихаєте аромат свіжого повітря, підбігаєте босоніж до ріки й, прильнув до неї губами, жадібно п’єте смачну прохолодну воду. А тепер відкрийте ока, огляньтеся навколо й скажіть, де ви можете наяву побачити подібне. Наші ріки, галявини, ліси, повітря випробували такий страшний вплив цивілізації, що настав час бити тривогу. Розумна людина вже давно не ризикне напитися з ріки або озера, пройтися босоніж по березі. Річки місцями мілководні або дуже забрудненні, джерела які деградують або зовсім зникли. Гори сміття, безліч смітників у населених пунктах, дерева з гірляндами поліетиленових пакетів – от і вся краса навколишньої природи

      Нині з  новою  силою  постає проблема очищення природних вод від різних дже­рел забруднення. Розмови про зворотнє водопостачання, безвідходне виробни­цтво, біотехнології так і залишаються мод­ним словоблудом, від якого ситуація з водними ресурсами всіх регіонів аж ніяк не покращується. Насправді маємо сумну картину. Замість їх облагородження - захаращеність.  

      Наприклад, збираючи інформацію ми звертались в архів Кременця та Тернополя, але нам нічим не допомогли, ми не змогли знайти жодної організації в Кременецькому районі, яка змогла б відповісти на наші запитання відносно екології нашої річки Ікви. Ось чому сьогодні саме ми, молодь, маємо взяти під власний контроль водні цінності. У нашій країні вживають необхідних заходів щодо поліпшення охорони природи й раціонального використання її ресурсів. Україна бере активну участь у розробці та здійсненні програми міжнародного співробітництва в галузі вивчення природи й захисту її від негативних впливів.  Але нажаль не все доводиться до кінця, середовище забруднюємо, запаси вичерпуємо, джерела висихають, річки міліють…

     Збереження природи і високого рівня екології в сучасному світі актуально як ніколи раніше. Всі ми можемо чудово побачити, наскільки великі проблеми виникають у сучасної людини, якщо вона не зберігає природу достатньою для того мірою. Але кожен з нас повинен зрозуміти і чітко усвідомити, що збереження природи – це й його справа. Звичайно, найбільша відповідальність за вирішення екологічних проблем лежить на плечах держави та відповідних державних органів, але ні в якому разі не можна применшувати важливість вкладу у природу кожної окремо взятої людини.

     ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Річка Іква та її написана віками історія

Річка Іква, в давнину була судноплавна, важливою водяною артерією і по берегах її квітло життя наших далеких пращурів. Свідченням того є чисельні стоянки, городища ІХ – ХІІ ст. від її витоків аж до гирла. Серед них залишки городищ в Тетильківцях, Верби, Торговиці, Скраклеві (Траклів). Траклів отримав свою назву від слова “тракт” (шлях), який пролягав з Крем’янця до Дубно, а поселення розміщено саме біля цього важливого як водяного, так і гужового шляху, по Ікві ще в раннє середньовіччя поставляли сіль з Галицьких Жуп Руських на Волинь і Полісся.

Ціла низка давніх кам’яних знарядь праці з доби неоліту знайдено місцевими краєлюбами на полях над річкою Іквою в Страклеві, які дають нам підстави стверджувати про наявність тут людського життя з сивої давнини.

       Слід наголосити, що місцеві ґрунти славляться своєю родючістю впродовж віків і тому приваблювала ця місцевість прадавніх волинських хліборобів, а судноплавна на ті часи річка Іква була не лише транспортно-міграційною артерією, а й постачала навколишнім мешканцям рибу, дику птицю, а навколишні луги корм для худоби.

Уже в I тисячолітті до н.е. людина почала писати на її берегах свою історію кам’яними знаряддями праці, слідами вогнищ, жіночими прикрасами, глиняними черепками посуду, які були знайдені поблизу смт Малинів і дубенському передмісті Сурмичі, яких змінили поселення черняховської культури та давньоруське городище.

Документальний же період «блакитної стрічки» починається в 1100 році зі згадки в Іпатіївському літописі в якості відступного за Галицький престол від великого князя київського Святополка Ізяславича (1050 – 1113) князю Давиду Ігоровичу (1055 – 1112) міста Дубен (Дубно), щоб зупинити братовбивчу війну за волинську спадщину.

Потім згадують руйнівний похід Батия і захоплення князівством Литовським з різницею рівно в сто років (1240, 1340), які передрекуть річці Ікві новий статус захисниці із земляними валами, камяними фортецями і гарячими боями, які будуть вести литовські правителі.

Першу писемну згадку знаходимо в історичних джерелах 1545 року в акті опису Крем’янецького замку, де 2 городні опікав тогочасний власник села український православний шляхтич Юхно Торокановський.

В універсалі польського короля Сигизмунда Августа від 25 травня 1569 року про приєднання в час Люблінської унії землі Волинської до корони Польської.

Одна з найбільших битв відбулася на льоду біля Дубно 4 березня 1577 року між татарами та військами Януша Острозького (1554 – 1620).

У двохсотлітній період Речі Посполитої береги р. Ікви побачили видатних діячів Острозької ординації, залишаючись другий її столицею, народження і придушення мощі руху волелюбного українського народу під проводом Б. Хмельницького в період повстання 1648 – 1657, ставку московського царя Петра I під час Північної війни та торговців зі всіх куточків світу під час щорічних Дубенських контрактів… А вже в 1583 року новий власник поселення над р. Іквою Юрій Пузина.

В 20 – 30-х роках ХХ ст., коли західна Волинь належала до Поверсальської Польщі в Стракліві, активно діяли місцева філія товариства “Просвіта”, підпільники з ОУН, які будили національну свідомість в різні способи, приспану московськими і польськими окупантами, а в рядах вояків УПА 1942 – 1956 рр. перебувало багато юнаків, які віддали своє життя за волю України пройшли крізь червоні московські ГУЛАГИ з концтаборів і тюрем, тим самим вписали в літопис нові героїчні сторінки новітньої історії.

Іква. Її води, невблаганні як сам час, за тисячоліття існування людини забрали в своїх обіймах незліченну кількість фактів, подій, людських доль… з прикладами безпрецедентної мужності і боягузливого зрадництва, великих перемог і нищівних поразок, народження великих імперій і краху всіх надій, щоб розчинити всі радощі і печалі в глибоких водах Чорного моря.

Іван Низовий описує річку Ікву  від Почаєва до Млинова, як доньку Стиру, життєлюбну і мілку:

«…Я купався в річці Ікві

В час, як в Дубно, був, служив:

Замочив коліна й лікті,

Душем душу освіжив».

Назва річки Іква співпадає з назвою села Іква, що на якій воно розташоване (біля Кременця), тут був Королівський міст. Науковці трактують назву від слов’янського кореня “ква” – “хитатися, коливатися, плавна течія” і тюркського “ік” – “вода, річка”.

«Широким Радивилівським шляхом

Із Тарнобору до яруг Крем’янця

Не раз у поросі ходив піском —

Вночі, або в залитім сонцем ранці,

Через Ікву та Королівський міст,...»

Так описує річку Ікву вчений-ентомолог зі світовим визнанням, наш земляк, О.Неприцький-Грановський. Поет, громадський діяч, патріот України, її народу, якого впродовж віків не раз випробовувала сувора дійсність. Його перу понад сто праць у галузі комахознавства. Ще далекого 1925 року у Вісконсинському університеті він захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії з біологічних наук про попелиці. А з 1930-го року став професором Міннесотського університету і видатним біологом-ентомологом.

Іква, яка має іншу цікаву історію своєї назви. Кажуть, що один багатий чоловік жив у  Кременецькому замку над цією річкою. Якось увечері він не міг заснути і вийшов на берег. На

нього   напала гикавка. Він казав “ік”, а жаби відповідали йому “ква”. Так і виникла назва річки.

Є ще другий варіант легенди про Ікву та Ольжину криницю. Що Іква це потічок, який утворився в результаті потоку сліз Ольги, яка захищала від татарської навали. «…І піднялися води річки все вище і вище, аж поки не затопили передміські рови. У сльозах тих корчилися і конали татари, наганяючи страх на вцілілих. І ще багато днів, утікаючи з бойовища, орди чужинців були гнані тілами своїх одновірців, які пливли в низ за течією Ікви й Бугу – у дикі степи, в ті місця, звідки вони прийшли…»

За легендою, назви річок Іква та притоки Ірви, що у місті Кременець, походять від імен дівчат із племені дулібів, які зі зброєю в руках захищали свою честь від половців. Їх ймення не раз згадують поети та письменники у своїх творах. Ці легенди розповідають нам татарську навалу. Похід Батия, період Речі Посполитої, московську і польську окупацію і інші поді описують сучасні поети у своїх творах. Особливо згадують притоку Ікви – Ірву, яка протікала обабіч  Кременецького замку. Її історія пам’ятає тодішні часи. Наші поети Тенопільщини О.Масикевич та А. Мамчур-Литвин у своїх творах описують долю княжної-Ірви, яка пережила орди татарські та панування хана Батия на Кременеччині, в честь якої і названа притока Ікви – Ірва.

 «Околиця його мимоволі вражають своєю красою…Саме місто стоїть з усіх боків оточене горами ... На північ від гір, вкритих здебільшого листяним лісом, простягається суцільна рівнина, яка зливається з далеким горизонтом; нею, верст за п'ять від міста, тече ріка, звиваючись химерними закрутами і утворюючи в деяких місцях болота і заплавні луки. Чудова панорама відкривалася з вершини цих гір, коли навесні, під час повені, всі низовини біля ріки Ікви були покриті водою. Я ніколи не забуду враження, яке справив на мене вперше цей краєвид…», – так Микола Пржевальський описав околиці Кременця у «Спогадах мисливця», які вийшли друком у 1862 році. Цього всесвітньовідомого мандрівника у нас знають згадують у зв'язку із конем Пржевальського – диким родичем домашніх коней. Цей вид копитних М.Пржевальський відкрив у 1879 р. На Тернопільщині він прожив декілька років. Тут він служив у війську.

Згадаймо нашого земляка, польського поета Юліуша Словацького. Він пише:

«…Якщо ти будеш у моїй країні,

Де котить Іква води свої сині,

Де гори пнуться у блакить високу …»

Не можемо ми не згадати і Т. Г. Шевченка, який відвідав наш край. Дійсно багато легенд, переказів про перебування поета в нашому краї збереглися і до сьогодні. Він описав чудову природу, яка є тут засобом контрасту, за допомогою якого підкреслюється тяжке становище кріпаків. Так автор зміг показати величезну любов до своєї країни, до своєї Батьківщини, до рідного українського краю. Перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, якось ідучи понад Елеком, він зустрівся зі старим каторжником, варнаком – учасником народного повстання на Волині. Дід був родом з-над Ікви, звідти, де побував поет, мандруючи по Волині. Настільки зворушливою і хвилюючою була ця зустріч, що Шевченко пише поему „Варнак”. 

«Багато дечого не стало,

Сказав старий. — Води чимало.

Із Ікви в [море] утекло...

Над Іквою було село,…»

Т.Г. Шевченка  кременчанин О. Мисько возвеличує в пісні «Гімн Кременцю»: «Шевченківський дух над тобою витає…», а тернополянин О. Бугай присвячує вірш Т.Г.Шевченку. «Т.Шевченко на Тернопільщині»

«…Зовсім інше над Іквою стало

Кобзареві знайоме село…»

Неодноразово сказано і продовжуємо стверджувати: Т.Г. Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь.

У багатьох творах наші поети Тернопільщини описують Кременнечину, яка славиться своєю розкішною природою, Кременецькими горами та прудкою і красивою річкою Іквою.

О. Мисько у вірші «Мій рідний край»  та Г. Гордасевич «А коли мене спитають» описує красу Волинської землі, гори під синім небом, які стоять над Іквою, яка в’ється між  берегами.

    Про спокій і мрійливість річки Ікви згадується у творі І.Небіж «Кременцю»:

«…Там Кременець рідний в величній красі

У пам’яті буде мені.

Шепоче мрійливо до мене Іква,..»  

Про річку на нашій території (с.Попівці,1952)  пише поет страдницької долі, наш земляк, Юхим Виливчук- Вавровий, який повернувся із заслання з Сибіру, у вірші «Я знову в рідному селі»:

« Я знову в рідному селі…

Ось гребля, верби, ветхий тин...

Але які разючі зміни!

Життя прудкий нестримний плин

Дарує все нові картини…»  (Додаток 1)

Століттями людство пам’ятає історію Ікви. Усе це, неначе в дзеркалі, відбивається у творах художньої літератури. Кожна епоха накладала свій відбиток на систему моральних цінностей суспільства, а література, увібравши їх, доносить до читача.

2. З часів історії до сьогодення… Причини обміління річки Ікви (Презентація)

     Історія річки на нашій території досить давня і мало що відома. Розшукуючи інформацію ми натрапили на декілька старовинних фотографій, літературних джерел практично немає, архівних також, музей у м. Кременець нічим нам не зміг допомогти, лише односельчани пригадавши переповіли нам історію нашої річки Ікви.

 Річка в межах нашої  Попівецької сільської ради  має протяжність – 6832 м і протікає вона вздовж трьох сіл: Попівці, Старий Кокорів та Новий Кокорів. Нашу річку Ікву умовно можна поділити на декілька частин, відповідно до прилеглих її територій, з певними історичними чи то народними назвами: Польова гребля – Загадки, з-під Кручі до старого млину, Очерет, Стінка - Куток, від Ковалівки до Роздойминів.

    Польова гребля – Загадки (с. Попівці).

Тут  вздовж річки, розляглися луки, які у минулому були досить заболоченні. З  метою збільшення с/г угідь у 70-80 роках в основному на всій цій території було проведено меліоративні роботи, прокладено гончарний дренаж. Це і забезпечило осушення лугів, а вся вода стікала в річку. В свою чергу здавалося б річка мала б збагатитися водою, але насправді верхні шари підземних вод прилеглих територій зникли, і рівень води у річці зменшився. Луки збідніли на рослинність, а у посушливе літо все повигоряло.

З під Кручі до старого млину (с. Попівці).

У 1969 році русло річки було розрито, подекуди зроблено насипи, які сьогодні сильно осипаються. Річка текла попід самий горбок над обривом, хвилеподібно вилась змійкою по берегу, де на сьогоднішній день де-не-де залишились старі верби, і далі прямувала до дерев’яного млина. Основа млина і заплава збереглася до сьогодні. Поруч млина є рів, яким весняні води зносять всі води з полів під час дощу та весняних повеней. Ці води насиченні отрутохімікатами, які небезпечні для Ікви.

Під Кручею та поруч з заплавою є джерела, які живлять нашу річку. Але нажаль одне вже деградує. Учні нашої школи під час акції «Очисти джерело» відвідують джерело біля млина, очищають від гілля та листя. Коли ми збирали фотоматеріали річки Ікви, то натрапили на стихійне сміттєзвалище, майже коло самого джерела. Люди сміття викидають на берег річки, а частина потрапляє прямо у воду. Ще одним великим забрудником є сільський ринок  біля млину, в кількох метрах від річки.  З цими проблемою ми звернулися до голови  Попівецької сільської ради Шимчук Є.Л., вона пообіцяла нам вирішити цю проблему, сміття приберуть, а люди понесуть відповідальність за скоєний злочин. А ми «Юні екологи» обов’язково перевіримо, як працюють наші виконавчі органи, а як доведеться то обов’язково очистим територію від сміття, бо на даний час нам завадила сніжна погода.

Очерет (лівий беріг - с Старий Кокорів, правий беріг - с Новий Кокорів)

В Очереті також було проведено меліорацію, зі всіх боків острова прорито меліоративні канали.

Вздовж острова є старі верби, які залишились від колишньої річки, у ділянці по під вербами частину ґрунтів розорано, облаштовано городи. Тут виходить канал від найбільших водойм нашої сільської ради: водний басейн у с Новий Кокорів, який живиться за рахунок ставка, якому понад 50 років. Водойма не є екологічно чиста, тому що знаходиться поряд фермерського господарства. Живиться став за рахунок великих джерел по вулиці Загадки.

На річці в Очереті на сьогоднішній день від старої річки залишились тільки невеликі присторчі палів, на яких стояв старий млин та гребля. Як читаємо: «-1552р.: Кокорів млин на два камені… Замкові стави - Кокорів(чотири) (1545, 1552р.)…».  Береги річки пообсипалися, а перейти її можна не намочивши коліна. Назва Очерет, як переповідає Василь Іванович, пішла від прізвища перших жителів на Острові – Очеретинюк..

Стінка – Куток (лівий та правий беріг - с Новий Кокорів)

Від Очерету річка стрімко повертає на північний схід. Русло річки прямує до високого пагорба, якого люди здавна називають Стінка. Як розповідає Ярина Василівна – «Історії її походження ніхто не знає…Тут на Кутку виходить витік ще одного великого джерела. Здавна у цьому джерелі люди брали воду, неодноразово проводили освячення Святої води, доглядали його, обсадили дере-вами. Джерело стало місцем утоплення односельчанина і з того часу воно поступово «згасає» ».

Слово «стінка» зустрічаємо в словнику:  підпірна стінка - це конструкція, що утримує від обвалення масив ґрунту, що знаходиться за нею. Застосовуються в гідротехнічному, дорожньому, промисловому і цивільному будівництві. Позаду Стінки розташувались хати, а це місце називають Куток. Тут ділянка річки має розширену частину «заплаву» і огортає собою с. Новий Кокорів з обох боків. Спочатку річка тече в напрямку Сходу, а на лузі «Загурщина» (ще називають болото) стрімко повертає і тече в напрямку Заходу до Ковалівки та Роздойминів.

Від Ковалівки до Роздойминів (лівий та правий беріг - с Новий Кокорів)

Ковалівка  - це крейдяне урочище з-під якого витікає джерело, яке пам’ятають не одне покоління. У джерелі і сьогодні беруть прохолодну воду, тому що вода у криницях та колонках не є смачною. Спостерігаючи ми бачимо, що воно все менше б’є. Ця ділянка річки в межах нашої сільської ради вважається найнижчою. В цій ділянці річка під час дощів поповнюється водою, багата на добрива та пестициди, яка з стікає фермерських полів.

Ковалівка та Роздаймани(сучасна назва Роздоймини) лише ці назви згадуються в історії ще у 1545 р.  «…Перша згадка як двір Кокорево. Над Іквою – замчисько, дві групи курганів (урочища Ковалівка та Роздоймани)…».

Роздоймини – це широкі розлогі луки, на яких і сьогодні є сінокіс. На цій ділянці і завершується наша кордон, бо тут межуємо ми з сільськими радами с. Дунаїв та с. Колосови. (Додаток №3)

ІІІ. ВИСНОВКИ

Основою для досягнення стійкого збалансованого розвитку будь-якої території є наявність не

тільки певної кількості водних ресурсів, а й відповідної їх якості. Як відомо, найбільшого антропо-

генного впливу зазнають поверхневі води, які протягом останніх десятиріч усе частіше виступають приймачами неочищених відпрацьованих вод, побутових відходів та іншого різноманітного сміття. Рівень впливу на якісні та кількісні характеристики поверхневих вод залежить від місця розташування  та еколого-економічних особливостей басейну річки.

Аналізуючи антропогенний вплив на поверхневі води басейну Ікви, виявлено, що річка, як і

більшість рік країни, є одночасно і джерелом водопостачання, і приймачем господарсько-побутових та промислових скидів.

Однак слід зауважити, що проблеми води в наших селах пов’язанні з масовим розведення ВРХ, поливом малини(тому що село на цьому спеціалізується) тому існує значна втрата води. Це свідчить про те, що основним джерелом водопостачання мешканців наших сіл є підземні води: криниці, свердловини. За останні три роки вода в криницях впала на 1,5 м, а місцями зовсім зникла. Люди масово повибурювали свердловини, але що ми стане робити коли і там рівень води зменшиться?

Стосовно басейну річки Іква як водоприймача господарсько-побутових та промислових скидів

установлено, що основними забруднювачами є фермерське господарство, сільське господарство, рибне господарство, туризм та побутові відходи. До забруднень просторового характеру належать процеси у ґрунтах, їх динаміка під впливом землеробської діяльності, гідротехнічних меліорацій, застосування добрив, пестицидів, відходів тваринництва, приватних господарств, садиб тощо.

Основні причини оміління річки Ікви на нашій території:

• Проведення масових гідротехнічних меліоративних робіт - Загадки та Очерет;
• Реконструкція річки та руйнування дамби біля старого млину;
• Деградація та висихання джерел.

Значного антропогенного впливу на сьогодні зазнає річка Іква на нашій території:

• місце біля старого млину – Попівецький сільський ринок та стихійне сміттєзвалище біля джерела - це два основних забрудники річки побутовим сміттям;
• ділянка річки Очерет, де спадають води від ставка та водного басейну, галузі яких – рибне господарство та туризм;
• місце біля старого млину та Роздоймини – стічні води з фермерських полів;
•  від Кручі до Ковалівки спостерігається руйнування берегів річки, як результат сільськогосподарська діяльність та городництво.
• на всій території сіл - використання підземних вод для власного потреб.

Особливо слід відзначити наявність просторових джерел забруднення поверхневих вод басейну в сільській місцевості, що виникають із багатьох причин, найбільш впливовими серед яких є:

– відсутність у селах  централізованої каналізації в землеробських осередках і окремих садибах та споруд для знешкодження стоків і стокових осадів;

– фізико-хімічний і мікробіологічний склад стоків (бактерії, віруси, патогени);

– високий вміст органічних і мінеральних добрив та засобів захисту рослин;

– неконтрольований скид стоків із садиб до не облаштованих відповідно водних  та ґрунтових збірників (вигрібних ям) і як наслідок  – забруднення поверхневих (і підземних) вод сполуками азоту, фосфору й калію;

– у басейні річки також  розміщено фермерське тваринницьке господарство, що не

мають відповідної утилізації відходів, а це, у свою чергу, призводить до забруднення поверхневих вод.

Перспективи:

– встановити чіткі межі водоохоронних зон водних об’єктів;

– ліквідувати стихійні сміттєзвалища;

– запобігти розорюванню, городництву в межах водоохоронних зон;

– провести очищення русла річки та її приток від засмічення та захаращення;

– збільшити площі лісонасаджень у межах річкового басейну для посилення здатності річки     

до самоочищення;

- залучати бажаючи до різних екологічних акцій ("Джерельце", "Жива вода" та інші);

– встановити попереджувальні знаки про заборону миття транспортних засобів і техніки у

водоохоронних зонах водних об’єктів;

– виділити зони для встановлення та облаштування об’єктів рекреації.

Хотілось би, щоб жителі міст, селищ, населених пунктів глибоко усвідомили, що до водних ресурсів краю слід змінити своє ставлення, бо вода – це безцінне багатство. Ми повинні вчитись цінувати те, що маємо, бо далі буде пізно. Погляньте, що коїться в водними колонками у містах та селищах. Нині лише основи металеві, яких не можна було зірвати на металобрухт, стирчать. А яка доля криниць? Вдумайтесь! Викопати криницю - це не лише пекельна праця, але й велике мистецтво і майстерність, які були притаманні нашим прадідам, дідам, батькам. Нині майстрів з будівництва криниць вже із свічкою треба шукати. Як боляче, що нині діючі криниці захаращуються. Скільки їх стало бездіяльними, закинутими, забутими, а вони так щедро слугували не одному поколінню людей. Не кращою є ситуація з природними джерелами, якими багаті наші землі. Територія області ними помережена. У якій пригоді вони людству ставали! Віками спрагу гамували, худобі слугували. Це справжній небесний скарб, який треба берегти.

ІV. ЛІТЕРАТУРА

1. Вавровий-Виливчук Ю.А. «Наче скошений цвіт» Повна збірка творів. Перевидання 2012
2. Вишневський В. І. Річки і водойми України / В. І. Вишневський. – К. : Віпол, 2000. – 376
3. Присяжний Т., Ломакович А., Черняхівська Г., Василишин О., Сеніна Т. Слово про Кременець - Жовква : Місіонер, 2013. - 464 с.
4. Прищепа Б., Ткач В. “Слов’янсько-руські городища IX-XIV ст. в басейні Ікви”/ ”Археологія Тернопільщини”-Тернопіль: Джура.2002. – 166
5. Przejazdzki po Wotyniu obrazki 2 przesztosci; terazniejszosci napisat X. Lwow 1893.
6. Редько Ю.Т.. Крем’янеччина: літературне та історичне краєзнавство.– Крем’янець,1992.
7. Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина» www.irp.te.ua
8. Собчук В. Соціокультурна топографія міста Кременця першої третини XIX ст. / В. Собчук // Студії і матеріали з історії Волині. - Кременець, 2009.  - с123-150
9. Теодорович Н. И “История города Кременца Волинской губернии”, здана в г. Седлец, 1904.
10. Шевченко Т. Варнак // Шевченко Т. Повне зібр. тв.: у 12 т. Драматичні твори.
11. Яцик А. В. Малі річки України /. – К. : Урожай, 2004. – 296
12. Яцик А. В. Екологічні основи  раціонального водокористування – К. : Генеза, 1997. – 640.