Тема. Родинне вогнище ( за творами В. Сухомлинського)
Мета : допомогти учням засвоїти сімейні цінності, які невіддільні від суспільних цінностей; сприяти вихованню активної життєвої позиції, критичного ставлення до поведінки людей піднімати ідеал роду, сім'ї.
Перебіг уроку
Епіграф:
Життя коротке, але людина знов і знов
переживає його у своїх дітях.
Василь Сухомлинський
Тема. Родинне вогнище ( за творами В. Сухомлинського)
Мета : допомогти учням засвоїти сімейні цінності, які невіддільні від суспільних цінностей; сприяти вихованню активної життєвої позиції, критичного ставлення до поведінки людей піднімати ідеал роду, сім'ї.
Перебіг уроку
Епіграф:
Життя коротке, але людина знов і знов
переживає його у своїх дітях.
Василь Сухомлинський
Слово вчителя.
Мати! Батько! Які дорогі для кожного з нас ці слова. Скільки в них тепла, щастя, радості, душі, милосердя і доброти! Мами! Про що вони думали, коли їм вперше принесли їхнє дитятко? Думаю, що не помилюся, коли скажу за них, що почуття радості, щастя і ще чогось такого, що не можна пояснити словами.
Зростають діти – стають старшими батьки. Це неминуче, це – як невблаганний час. Хочеться, щоб кожен із нас шанував своїх батьків, розумів їхні мудрі поради, думав про них, був поруч у скрутну хвилину, відгукувався на кожен поклик.
Скажіть, як ви розумієте епіграф нашого уроку, чи погоджуєтеся з цими рядками?
А зараз я прошу вас послухати бувальщину, яку я прочитала на сторінках книги В. Сухомлинського.
Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата й жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, полотно, скатерку, одяг.
У призначений день усі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли безліч дивовижних речей. У стариків і бабусь, яким громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбігалися: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мережані занавіски, на яких були вив'язані дивні птахи.
Але переможцем стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережива, хоч все це вміла чудово робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся. А Петрусь приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева. Приклав Петрусь жайворонка до губів — заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі стояли на майдані не поворухнувшись, усіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній, живий жайворонок, якого привабив спів на землі.
«Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків.
Поясніть свій вибір.
2.«Дерево мудрості» . А зараз я пропоную вам попрацювати в парах із цитатами В. Сухомлинського. Вам потрібно пояснити значення одного з них.
3.Поетична хвилинка.
Розведені батьки
Розведені батьки, немов у холод
Тепленьку ковдру, смикають дитя.
А те, бідненьке, сунеться споквола
Від тата - і до мами. От життя!!!
"Твій батько - не людина! Ох, маленьке,
Тримай цукерку - той козел не дасть!"
А тато і собі щось солоденьке
Підсуне, мов у шлюпочку - баласт:
"Ну що твоя "мамзель", не вийшла заміж?
Ага, кому потрібна та чума
З її зміїним язиком (ну прямо ж
Як кобра). Хай лишається сама!"
А як одне з батьків дитя образить, -
То знає чадо точно - "опонент"
Промовить: "Ну яка ж, диви, зараза!"
І захистить мале в один момент.
Дитя цукерки запихає в рота,
"Чуму" з "козлом" воно боготворить.
З таким незвичним у житті оплотом
Так солодко йому сьогодні жить!!!
Повага до батьків - така відносна,
Тріщить, мов лід тоненький восени.
Стає відразу гірко, навіть млосно:
Кого ж зуміють виховать вони?
3. Зараз я пропоную вашій увазі притчу В. Сухомлинського «Батько та син».
Жили у селі мати, батько і син. Сину ще й року не було , коли його батько залишив його і матір. Залишив їх таємно, не сказавши, куди йде і чому.
Мати з сином залишилися самі. Це було нелегко для матері. Рано-вранці вона відносила сина в дитячі ясла, а сама йшла на роботу.
Син ріс. Мама більше не відносила, а відводила його до дитячого садочку. Син дізнався, що інші діти мають не тільки маму, а й батька. Це відкриття вразило дитячу душу. Маленький син запитав у матері:
- Чому в інших дітей є батько , а в нас немає? Хлопці кажуть, що без батька не можуть народитися діти. Це правда?
- Так, без батька не можуть народитися.
— Це означає, що ми мали батька?
- Так, у нас був батько. Він пішов від нас...
- Чому пішов?
- Він не любить нас, тому і пішов...
– А що це означає, що не любить? — запитав син. Мати пояснила , як могла: трирічний хлопчик не все зрозумів. І мати сказала, що коли підросте, то і сам все зрозуміє.
Пройшов ще один рік, другий. П'ятирічний син запитав її :
-Мамо, а себе наш батько любив ?
- Він любив себе ще менше , ніж нас. Себе він не тільки не любив, а й не поважав.
- Що таке повага?
Мати намагалася пояснити, але 5-річний хлопчик все ще не міг зрозуміти, такі складні речі.
Рік пройшов, минуло два роки. Семирічний син запитав у матері:
-Мамо, що це означає – поважати себе?
- Це залишити себе на землі в своїх дітях. Хто не хоче залишити себе у своїх дітях, той не хоче бути людиною.
- Але хіба він, батько, не зрозумів це? — запитав здивований син.
- Він зрозуміє це тільки в старості.
Коли сину було 7 років, його мати вийшла заміж . Мати сказала йому:
«Ця людина любить мене, і я люблю його. Якщо він полюбить тебе, ти полюбиш його, можливо, ти станеш його сином, а він твоїм батьком. А поки не називай його ні батьком, ні дядьком . Звертайся до нього просто на "ви".
Другий чоловік матері був хорошою, сердечною людиною. Але хлопчик не відкривався перед ним, тому що не вірив йому. "Якщо людина, без якої я не міг народитися, не став моїм батьком, як може стати батьком чужа людина?» -думав хлопчик, і від цих думок йому було важко.
Син захворів. Дні і ночі він лежав непритомний. Однієї ночі він почував себе краще, відкрив очі і побачив перед собою вітчима. Чоловік тримав його кволу руку і плакав. Хлопчик закрив очі, він хотів , щоб ці хвилини були вічними. Серце хлопця тріпотіло від щастя. Він відчував: людина хоче, щоб він видужав. Хлопчик вже не міг лежати із закритими очима, він відкрив очі, посміхнувся і сказав:
- Я називатиму вас батьком, добре?
Минуло декілька років і на щасливу сім'ю звалилося страшне горе: невиліковна хвороба прикувала матір до ліжка. Десять років вона була хвора, і всі ці роки дбали про неї чоловік та син. Коли синові виповнилося 23 роки , його мати померла. Син одружився. Вітчим став старою, немічною людиною. Син палко та віддано любив його. Без нього ніколи не починали обідати, без його поради не починали жодної справи.
І одного разу, коли у сім'ї була вечеря, в хату хтось постукав. Увійшов старик.
-Ти знаєш мене?
– Ні, не знаю.
-Я твій батько.
Син згадав все. Він відповів:
-Ось мій батько... А ви мені просто старий чоловік.
- Але ти мій кровний син,- плакав старий. — Прийми мене.
— Добре, живіть з нами, - сказав син. — Але я не можу ні любити вас , ні поважати, ні називати батьком .
Так і живуть вони у великому будинку, серед яблунь і вишень. У теплі літні дні сім'я сідає за столом у саду. Можна почути живу розмову, сміх. А старий сидить у своїй кімнаті біля вікна і, схиливши голову, плаче.
4.Бесіда за твором.
- Ваші враження від даного твору.
- Чи ця притча є продовженням поезії?
- А чи актуальна вона в наш час?
- Щоб ви особисто для себе взяли з цього твору?
5.На завершення складіть сенкан до слова «сім'я»
- Чи доречним був сьогодні епіграф, який я підібрала до уроку?
- Що нового ви відкрили на уроці з творчості В. Сухомлинського?
6.Слово вчителя на завершення.
Життя не вічне, і людина не вічна. Часто нам здається, що для того, щоб зробити добро для дорогої людини, ще є час, що життя довге. І тільки тоді приходить запізніле каяття, коли ми втрачаємо дорогу нам людину. Але повернути вже нічого не можна. То ж не соромтеся вже сьогодні сказати добрі, лагідні слова своєму батькові, мамі, дідусю, бабусі, не забувайте допомагати їм в роботі, бо все, що вони роблять - вони роблять для вас.
Бережіть своїх батьків. Не завдавайте їм прикрощів. Вони у вас – єдині.