5 лютого о 18:00Вебінар: Методика CLIL у школі: створюємо якісні інтегровані уроки географії та іноземної мови

Тема: "Розвиток архівного менеджменту в Україні"

Про матеріал
Мета: закріпити теоретичні відомості, ознайомитись із нормативно-правовою базою архівної діяльності та навчити здійснювати пошук вторинної наукової інформації.
Перегляд файлу

Практичне заняття 1

Тема.  Розвиток архівного менеджменту в Україні

Мета: закріпити теоретичні відомості, ознайомитись із нормативно-правовою базою архівної діяльності та навчити здійснювати пошук вторинної наукової інформації.

План

Завдання 1. Опрацювати наукову та навчально-методичну літературу, скласти таблицю фундаторів та організаторів та організаторів архівної діяльності в Україні та охарактеризувати внесок в архівну діяльність кожного з них.

Завдання 2. Скласти таблицю та проаналізувати закони України та міжнародні стандарти  архівній діяльності.

Завдання 3. Опрацювати наукову, навчально-методичну літературу, Інтернет-джерела про фахівців, які досліджують архівний менеджмент та зробили свій внесок в архівну справу та у розвиток автоматизації архівної діяльності.

Завдання 4. Виконати тести.

  1. Соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інформації через архівні документи, організуючи їхнє зберігання та використання.
  1. Архів.
  2. Бібліотека.
  3. Міська адміністрація.
  1. Тенденції та закономірності становлення й розвитку архівної справи, наукові принципи роботи з документами, експертизу їхньої цінності, класифікації, відбору для зберігання, технології опрацювання і організації користування документами.
  1. Предмет архівознавства.
  2. Об’єкт архівознавства.
  3. Принцип архівознавства.
  1. Система архівних установ, документальні ресурси на паперових та інших носіях, органи управління архівами, науково-дослідні заклади. Серед об'єктів архівознавства чільне місце займають комплекси архівних документів, фонди, фондів.
  1. Предмет архівознавства.
  2. Об’єкт архівознавства.
  3. Принцип архівознавства.
  1. Методологічну основу архівознавства становлять:
  1. Методи та принципи архівознавства.
  2. Предмет та об’єкт архівознавства.
  3. Методи, принципи, об’єкт та предмет архівознавства.
  1. Методи, які дозволяють досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи, водночас за їх допомогою роблять узагальнюючі висновки і теоретичні викладки.
  1. Наукового аналізу і синтезу
  2. Історичний,
  3. Ретроспективний та порівняльний
  1. Метод, який  дає змогу відштовхнутися від сьогодення і поступово зануритися у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва, закономірності розвитку архівознавчої думки.
  1. Наукового аналізу.
  2. Історичний,
  3. Ретроспективний.
  1. Завдяки цьому методу вдається реально порівняти нові і старі знання, архівні технології, виявити приріст наукових знань і прогресивні методики опрацювання архівних фондів, модернізацію технологій їхнього зберігання і використання.
  1. Порівняльний.
  2. Історичний,
  3. Ретроспективний.
  1. Науковості, історизму, об'єктивності та всебічності – це …
  1. Принципи.
  2. Методи.
  3. Прийоми.
  1. Принцип, який застерігає від описовості, фактографічності, кон'юнктури та заідеологізованості.
  1. Науковості.
  2. Історизму.
  3. Об'єктивності.
  4. Всебічності.
  1. Галузь знань про історію розвитку архівознавчих досліджень
  1. Архівознавство.
  2. Історіографія.
  3. Археографія.

Вимоги до змісту:

Звіт повинен мати містити:

  1. Мету роботи.
  2. Короткі теоретичні відомості.
  3. Опис основних дій, які виконувались протягом практичного заняття.
  4. Висновки.

Література:

1. Архівознавство: Підручник для студентів іст. фак-тів вищ. навч. закладів України. К.: Видавн. дім «KM Академія», 2002.

2. Нариси історії архівної справи в Україні. К.: Видавн.дім «КМ Академія», 2002. 621с.

3

3. Хрестоматія з архівознавства: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. 408с. Бібліогр. в кінці розд.

6. Чикалова С.Ф., Яковенко В.Я. Архівознавство: Навчальний посібник. : ДонНУ, 2004. 170 с.

7. Менеджмент архівної діяльності: навч.посібник  Т.М. Білущак. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019. 240 с.


Теоретичні відомості

https://images.ru.prom.st/164232715_w640_h640_papka-arhivnaya-dlya.jpghttps://zhukovskiyriamo.ru/files/image/01/01/07/page!t4o.JPGАрхівна справа в Україні у 16 ст. відокремилася від поточного діловодства і почали засновуватися архіви при земських, гродських і підкоморських судах та магістратах. Глибокий слід демократизму архівної справи залишила козацько-гетьманська доба нашої історії. Архів Запорозького коша, Архів Генеральної військової канцелярії, Архів Генерального військового суду, полкові архіви започаткували національне архівотворення, розвиток якого, на жаль, був перерваний конкретно-історичними подіями, пов'язаними з розчленуванням України на Правобережну та Лівобережну, втратою власної державності. Національна архівна справа під час чужоземного панування зазнала реформування за мірками Речі Посполитої та Московської держави. На Правобережжі було засновано архіви польських військових та адміністративно-судових установ у воєводствах та великих містах. У 1783 р. у Львові було засновано Крайовий архів гродських і земських актів, згодом Архів Галицького намісництва. На Лівобережжі почали формуватися губернські та волосні архіви (за реформою 1775 р.), а з 1884 р. утверджувалися губернські вчені архівні комісії для порятунку цінних документів, які масово знищувалися. У цей період виникли унікальні приватні архівні колекції, завдяки яким вдалося зберегти частину документальних реліквій українського народу. Важливу роль у збереженні історичної пам'яті відіграли церковні та монастирські архіви. З середини 19 ст. центром збирання і вивчення архівних документів стала Київська археографічна комісія, а на західноукраїнських землях великий внесок у розвиток архівної справи зробила Археографічна комісія Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Створення загальноукраїнської національної архівної системи ув'язувалося з українською революцією 1917—1920 рр., з утворенням УНР і ЗУНР, їхньою Злукою. Однак поразка революції, встановлення радянської влади перешкодили реалізації цього задуму. Починаючи з 1919 р; в Україну було поширено дію декрету Раднаркому РРФСР про реорганізацію та централізацію архівної справи. В квітні 1920 р. Раднарком УРСР оголосив архіви державною власністю, а управління архівною справою зосереджувалося у системі наркомату освіти.

https://grodno.in/source/photos/2016/10/05/5f262-img-5489-m.jpghttps://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/9/9f/Arhiv.JPGПісля утворення СРСР (1922 р.) в Україні остаточно було запроваджено схему архівного будівництва РРФСР. Поряд з державними архівами в центрі і на місцях створювався окремий архівний фонд КП (б) У, який повністю підлягав ЦК РКП (б) — ВКП(б) на правах архіву обласної парторганізації. Проте були і позитивні кроки на шляху становлення архівної системи в Україні за радянської доби. По-перше, було створено досить широку мережу архівних установ, по-друге — забезпечено її державне фінансування, по-третє — організовано підготовку архівістів, по-четверте — сформовано Державний архівний фонд. Водночас утвердження тоталітаризму і режиму одноособової влади, надмірна централізація архівної справи, її передача у відання наркомату внутрішніх справ, що був карально-репресивним органом, ідеологічна доктрина партійно-класового підходу до відбору документів для зберігання в архівах та використання їх з позицій революційної доцільності призвели до негативних перекосів і деформацій в розвитку архівної системи і самої галузі.

Значних втрат зазнало архівне будівництво під час другої світової війни, найголовнішими з яких було масове нищення архівних фондів, сховищ і кадрів архівістів. Централізація архівної системи відіграла позитивну роль у відбудові архівної системи в повоєнні роки, як і її часткова лібералізація в добу хрущовської «відлиги». З 1960 р. керівництво системою було покладено на Архівне управління при Раді Міністрів УРСР, яке в 1974 р. було перетворене на Головне, та на архівні відділи облвиконкомів. Наприкінці 70-х років мережа державних архівних установ УРСР нараховувала 6 центральних, 25 обласних, 6 їхніх філіалів, 121 міський і 478 районних архівів. Крім того, в республіці функціонували Партійний архів Інституту історії партії ЦК КПУ — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та 24 обласні партійні архіви. Реформування радянської архівної системи в Україні та інших республіках колишнього СРСР почалося в період так званої перебудови і гласності М.Горбачова. Було знято деякі обмеження і розширено доступ до архівних фондів. З'явилося чимало «викривальних» публікацій архівних документів. У 1988 р. було ліквідовано архівні відділи облвиконкомів, а їхні науково-методичні та організаційні функції передано державним архівам областей. Із здобуттям Україною державної незалежності (1991 р.) в її архівній системі сталися певні зміни, пов'язані з відродженням національних традицій архівної справи. У міру демократизації країни і становлення України як правової держави реформується управління архівною галуззю, яке набуває якісно нових рис, а його основним змістом стає створення оптимальних умов для нормальною функціонування усіх ланок системи, насамперед архівних установ на рівні районів, міст, областей, центру.

Законодавча база архівної системи України

https://lyceum3-brn.ru/images/2018/10/29/zakon.pngЗ архівною системою тісно пов'язане поняття «система архівних установ». Під системою архівних установ розуміють сукупність архівів, інших установ, структурних підрозділів, що забезпечують формування НАФ, його зберігання, здійснюють науково-дослідні, інформаційно-довідкові та управлінські функції в архівній справі, незалежно від форм власності. Діяльність кожного з суб'єктів системи архівних установ регулюється законодавством, підзаконними нормативними актами, відповідними правилами та інструкціями.

Функціонування архівної системи невіддільне від систем архівних установ як сукупності архівів, інших установ та структурних підрозділів, що забезпечують формування НАФ, здійснюють управлінські, науково-дослідні та інформаційні функції архівного будівництва. З відновленням незалежності України почався глибинний процес реформування архівної системи, визначальною рисою якого є її демократизація, децентралізація, відкритість, перехід усіх ланок системи архівних установ на правові засади. Діяльність системи архівних установ України регламентовано Конституцією, Законом «Про Національний архівний фонд і архівні установи»[1], нормативними актами Президента, КМ України, а також Головархіву України як спеціалізованого управлінського органу виконавчої влади.

Головархів України як одна з ланок системи архівних установ держави є носієм єдиної державної політики в архівній галузі. У своїй діяльності Головархів керується Конституцією України, чинним законодавством, Положенням про Головне архівне управління[2], затвердженим КМ України у жовтні 1995 р. Структура Головархіву дозволяє тримати в полі зору всі найголовніші напрями діяльності установ галузі: від формування НАФ, створення оптимальних умов зберігання і користування архівними документами, організації інформаційних систем, розвитку матеріально-технічної бази до розгортання міжнародного співробітництва українських архівістів. Спираючись на науково-дослідний потенціал галузі, співпрацюючи з установами НАН України, провідними університетами, Головархів виробляє стратегію архівного будівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на матеріально-фінансове забезпечення, кадрову політику. Згідно з Положенням Головархів є контролюючим органом, має права інспектування діяльності архівних установ, заслуховування їхніх звітів, призупинення діяльності архівів.

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
20 листопада 2020
Переглядів
43
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку