Тема уроку з всесвітньої історії для 9 класу: «Вікторіанська Британія.»

Поурочний план

Всесвітня історія 9 клас

Тема: «Вікторіанська Британія.»

Вікторіанська Британія — період правління королеви Вікторії на англійському престолі, яке тривало з 1837 р. по 1901 р. Цей період ще називають “вікторіанською добою” або “вікторіанським століттям”.

Ідеальний партнер для парламентського правління — королева Вікторія. Вона була тією силою, що забезпечувала у Великій Британії стабільність.

Вікторія — остання королева з Ганноверської династії (Ганноверська династія правила у Великій Британії 123 роки). За правління Вікторії Велика Британія вийшла в число передових країн світу, де в одній із перших завершилася промислова революція. Королева Вікторія суворо дотримувалася всіх законів, що регламентували діяльність парламенту. За правління королеви Вікторії було юридично закріплено парламентську двопартійну систему.

Велика Британія — “майстерня світу”

50—60-ті pp. XIX ст. — початок “золотої доби” економічного і політичного розвитку Великої Британії. У цей час у неї не було жодного серйозного супротивника у світі. Велика Британія стала “майстернею світу”, “світовим банкіром”, “світовим перевізником”. Капіталістична Велика Британія була повновласним господарем на світовому ринку промислових товарів, які відрізнялися високою якістю і порівняно низькими цінами. Вони були кращими й дешевшими, ніж вироби інших країн.

Велика Британія перетворилася на. велику всесвітню майстерню, яка переробляла не лише свою сировину, а й сировину, яку вивозили з інших країн. Вона не мала серйозних суперників у промисловості й у торгівлі.

Звідси й пояснення поняття: Велика Британія — “майстерня світу”.

Передумови перетворення Великої Британії на “майстерню світу”

• Завершення промислового перевороту.

• Промислова монополія.

• Система протекціонізму, що діяла в Англії.

• Колоніальна експансія.

• Серія війн, що велися заради англійського торгового капіталу.

1. Швидкими темпами розвивалася важка промисловість, яка була основою переозброєння на базі найновіших досягнень науки і техніки всієї промисловості.

2. Населення Великої Британії у 50-60-х роках XIX ст. становило менше ніж 3% населення світу, але вона давала половину світових обсягів чавуну, кам’яного вугілля, бавовняних тканин та багатьох інших товарів.

3. Виплавлення чавуну, видобуток кам’яного вугілля Великої Британії постійно зростали.

4. У Великій Британії були найбільші підприємства у світі, де працювало по 10 тис. робітників та більше.

5. Зростала загальна кількість підприємств.

6. Велика Британія була єдиною у світі країною, де 1851 р. міське населення становило 50%.

7. Велика Британія посідала перше місце у світовій торгівлі. Вона вивозила стільки товарів, скільки Франція, Німеччина, Італія і США разом узяті.

8. Складником торговельно-промислової першості Великої Британії була її морська могутність. Половина світового тоннажу торгових суден була англійською.

У 1865 р. тоннаж парових суден перевищив тоннаж парусників.

9. Паровий торговий флот забезпечував перевезення англійських товарів, а також перевозив товари інших країн, що давало судновласникам величезні прибутки.

Велику Британію в середині XIX ст., як і Голландію у XVII ст., називали “світовим перевізником”.

10. У середині XIX ст. було побудовано найбільший у світі корабель „Великий східний”. Він міг плисти в Індію і назад на своєму вугіллі, маючи на борту 4400 пасажирів.

11. Вироби Великої Британії вивозили до різних країн світу, які, своєю чергою, постачали Великій Британії сировину і продукти харчування.

Причини переважання Великої Британії в промисловості й торгівлі

1. У Великій Британії промислова революція відбулася раніше, ніж в інших країнах світу.

2. Вона була оснащена найкращими у світі машинами та устаткуванням:

• механічними верстатами для обробки металу;

• механічними веретенами;

• паровими машинами.

3. Чимало товарів виробляли тільки у Великій Британії, їх не мала жодна країна світу:

• вдосконалені жатки;

• швейні машини;

• холодильники.

4. У Великій Британії завдяки використанню машин продуктивність праці на той час була найвищою у світі.

5. Велика Британія не мала серйозних конкурентів на світовому ринку.

6. Машини та устаткування в той час вивозилися тільки з Великої Британії.

7. Володіння колоніальною імперією — одна з умов промислової й торгової переваги у світі.

8. Стабільність грошової одиниці - англійського фунта стерлінга.

Висновки

• Становище Великої Британії як “майстерні світу” забезпечувало англійській буржуазії величезні прибутки.

• Велика Британія стала найбагатшою і наймогутнішою державою у світі.

• Англійські підприємці першими у світі почали вивозити за кордон не лише товари, а й капітали, будуючи там підприємства, залізниці, засновуючи банки.

Утвердження лібералізму

50 -60-ті роки XIX ст. Період утвердження у Великій Британії принципів лібералізму.

Лібералізм - суспільно-політична течія, яка об’єднує прихильників парламентського ладу, політичних прав і свобод, демократизації суспільства, приватного підприємництва.

У 50—60-х роках XIX ст. Велика Британія була найдемократичнішою країною в Європі, в якій утвердилися принципи лібералізму. В жодній країні не було таких особистих свобод, свободи вільної торгівлі і підприємництва, свободи зборів і преси. Велика Британія слугувала притулком для політичних емігрантів.

Лібералізм розвивався в двох паралельних напрямах.

1. Політичний лібералізм, який обстоював:

• панування закону;

• індивідуальні свободи і права, які треба обмежувати лише тоді, коли вони зазіхають на права інших людей;

• невелику кількість поліцейських сил;

• невеликий бюрократичний управлінський апарат;

• релігійну терпимість;

• загальне виборче право;

• надання політичного захисту емігрантам з інших країн;

• реформаторський курс розвитку;

• місцеве самоврядування, а не централізацію влади.

2. Економічний лібералізм, який ґрунтувався на:

• недоторканності приватної власності;

• концепції вільної торгівлі;

• політиці невтручання держави в економічне життя країни;

• ліквідації всяких обмежень для торговельної та промислової діяльності;

• розвиткові вільної конкуренції;

• ліквідації економічних бар’єрів всередині країни і між країнами.

Ідеологами британського лібералізму були Р. Кобден і Д. Брайт, які розробили теорії ліберального розвитку країни. Вони вважали, що:

• “свобода торгівлі і підприємництва” забезпечує безперешкодний контроль за всіма торговими операціями;

• “свобода конкуренції” сприяє заохоченню нових галузей у промисловості, безперешкодний пошук нових ринків збуту своїх товарів;

• перемога над конкурентами за рахунок промислово-економічних переваг;

• особистість повинна бути звільнена від усіх перешкод;

• держава не повинна втручатися в діяльність приватного підприємця.

Формування ліберальної та консервативної партій

У 50—60-х роках XIX ст. у країні панували землевласники і грошова буржуазія, які управляли країною без промислової буржуазії, очолювали обидві головні політичні партії — торі (консерваторів) і віги (лібералів). Згодом все більшу роль почала відігравати промислова буржуазія.

У середині XIX ст. остаточно визначилася двопартійна система. Цей період став „золотою добою” англійського парламентаризму, бо парламент відігравав роль центру державного життя. Між консервативною і ліберальною партією не було істотних відмінностей, але постійно точилася боротьба за владу.

Ліберальна партія домагалася проведення реформ.

Консервативна партія намагалася нічого не змінювати, дотримуватися старих традицій. Обидві партії захищали чинний лад та основи демократії, прагнули не допустити можливості повторення якогось політичного руху робітників, подібного до чартизму.

Найвизначнішим політиком у рядах консервативної партії був Бенджамін Дізраелі, а ліберальної партії — Генрі Пальмерстон і Гладстон.

За 20 років (1850—1870 pp.) торі (консерватори) формували кабінети влади лише три роки. Інші 17 років влада була в руках вігів (лібералів). Ліберальну партію протягом 36 років очолювали видатні державні діячі Г. Пальмерстон і Дж. Рассел, які, проявляючи гнучкість, своєчасно робили поступки широким верствам населення. Проте віги вперто опиралися подальшому розширенню виборчих прав після реформи 1832 p., не бажали проведення нових демократичних перетворень.

Основним змістом зовнішньополітичних дій усіх англійських урядів було забезпечення інтересів та захист англійського капіталу.

Політична система Великої Британії

У XIX ст. Велика Британія являла собою конституційну монархію з двопалатним парламентом, в якому головну роль відігравала нижня палата (палата громад). Широкі повноваження в управлінні країною мав уряд на чолі з прем’єр- міністром, якого призначали тільки з представника партії, яка перемогла на виборах.

Особливості англійського політичного ладу:

1. На той час Велика Британія була найдемократичнішою державою в Європі, в якій утвердилися принципи лібералізму.

2. У жодній країні не було таких особистих свобод, свободи вільної торгівлі й підприємництва, свободи зборів і преси. Велика Британія слугувала притулком для політичних емігрантів.

3. Робітників, фермерів, наймитів у парламенті ніхто не представляв.

4. У політичному житті Велику Британію відрізняло те, що не було численного бюрократичного апарату.

5. Роль держави було зведено до підтримання правопорядку, законності, забезпечення оборони, ведення зовнішньої політики, збору податків та сприяння торгівлі.

Політичний лад Великої Британії в середині XIX ст.

Велика Британія залишалася парламентською монархією.

 

Друга парламентська реформа (1867 р.)

Причини парламентської реформи

1. У 50—60-х роках XIX ст. в країні значні позиції посідали землевласники та велика грошова буржуазія, які:

• мали більшість місць у парламенті;

• мали більшість місць в уряді.

2. Робітники, фермери, орендатори, наймити в парламенті не були представлені.

3. Промислово-торгова буржуазія мала небагато місць у парламенті.

Автором законопроекту нової виборчої системи став уряд консерваторів Б. Дізраелі, який запропонував цей законопроект палаті громад. Після обговорення 15 серпня 1867 р. парламент прийняв закон про виборчу систему.

Суть парламентської реформи 1867 р.

• Знижено майновий ценз.

• У містах виборче право надавалося всім власникам і орендарям будинків, які сплачували не менше ніж 10 фунтів стерлінгів на рік.

• У сільській місцевості виборче право одержували ті, хто мав прибуток від власності або спадкової оренди не менше ніж 5 фунтів стерлінгів на рік.

• Представництво в парламенті втратили 46 “гнилих містечок”, які ще залишалися після реформи 1832 р.

• Місця в парламенті, що звільнялися, віддавали великим містам: Манчестер, Лондон, Ліверпуль, Бірмінгем та інші.

• Скоротилася кількість представників у парламенті від невеликих міст і збільшилася — від великих, щоб покінчити з підкупом голосів виборців у малих містах і надати додаткові місця в парламенті промисловій і фінансовій буржуазії великих міст.

• Політичні права були надані лише чоловікам.

Наслідки реформи

1. Чисельність виборців зросла з 1 млн 400 тис. (1832 р.) до 2 млн 450 тис.

2. Виборче право дістали дрібна буржуазія і верхівка робітничого класу.

3. Нижчі верстви населення як і раніше були позбавлені виборчих прав.

4. Реформа свідчила про дальший розвиток демократичних традицій у Великій Британії.

5. Дедалі більшу роль у парламенті починає відігравати промислово-торгова буржуазія.

6. Загальне виборче право для всіх громадян ще не було впроваджено в життя.

Ірландське питання

2 липня 1800 р. Підписано Акт про унію Великої Британії з Ірландією, за яким ірландський парламент було ліквідовано. Ірландії надано право надсилати 100 депутатів в англійську палату громад і 32 — у палату лордів. Унія скасувала протекційні мита для Ірландії, що призвело до повного занепаду ірландської промисловості.

Велика Британія проводила в Ірландії колоніальну політику.

До 1829 р. ірландцям-католикам не дозволялося купувати землю, а землевласники встановлювали на землю велику орендну плату.

Протягом XIX ст. Ірландія боролася за свою незалежність. Ірландці ні на мить не припиняли політичної боротьби. В ірландських селах велася невпинна боротьба між землевласниками, яких підтримував уряд, та бунтівними орендарями.

3 1845 р. по 1849 р. Ірландія зазнала одного з найтяжчих у Європі природних лих — картопляної хвороби, внаслідок чого в країні розпочався голод, що став причиною мільйонів смертей і змусив ще 1 млн населення емігрувати. Населення острова зменшилося на одну третину. Щоб якось зарадити тяжкому становищу, в 1849 р. Ірландію відвідали королева Вікторія та принц Альберт.

Зовнішня політика Великої Британії

Провідником англійської зовнішньої політики був Генрі Пальмерстон (1784—1865).

Упродовж 20 років він був членом уряду країни, 10 із яких — прем’єр-міністром.

Головна мета зовнішньої політики Великої Британії:

• збереження та укріплення економічної й політичної могутності держави;

• збереження рівноваги в Європі, протидіючи зміцненню позицій то Франції, то Росії;

• зміцнення панування над колоніями й розширення своїх заморських володінь;

• забезпечення інтересів та захист англійського капіталу.

За умов швидкого розвитку молодих капіталістичних країн (Німеччини, США) від середини 70-х років Велика Британія почала поступово втрачати свою монополію на світовому ринку. Утім вона продовжувала підтримувати своє економічне благополуччя завдяки колоніальним володінням, які забезпечували англійським підприємцям високі прибутки за рахунок дешевої сировини, широкого гарантованого ринку збуту товарів і вивезення капіталу.

Велика Британія вела безперервні колоніальні загарбання, які призвели до створення у середині XIX ст. величезної Британської колоніальної імперії, де “ніколи не заходить сонце”. Її колоніальні володіння знаходилися у Європі, Азії, Австралії, Новій Зеландії, Америці, Близькому і Середньому Сході, Східній та Південній Африці. В боротьбі за колонії загострилися суперечності з Німеччиною, Францією, Росією та іншими провідними державами. В основі зовнішньої політики Великої Британії лежав принцип “поділяй і пануй”.

Наявність величезної колоніальної імперії, могутнього флоту, міцного становища на міжнародній арені сприяла великим можливостям переміщення англійського капіталу в колоніях та у світі. За експортом капіталів Велика Британія посідала перше місце у світі.

Типи колоній Великої Британії

1. Колонії з численним корінним населенням.

2. Переселенські колонії (Канада, Австралія).

3. Змішані колонії, де збереглася частина місцевого населення та було багато переселенців (Нова Зеландія).

У другій половині XIX ст. Велика Британія вела активну колоніальну політику:

• в Австралію і Африку вивозили більшу частину англійського одягу і взуття;

• в Індію — половину текстильних виробів;

• колонії залишалися головними постачальниками продовольства і сировини в метрополію:

— бавовна надходила з Єгипту та Індії;

— мідь — з Південної Африки та Австралії;

— кольорові метали — з Малайї;

— ліс з Канади та тощо.

Велика Британія вкладала в колоніальні володіння капітал. За період з 1865 р. по 1894 р. Велика Британія вклала в колоніальні країни близько 500 млн фунтів стерлінгів для використання у будівництві залізниць, видобутку корисних копалин, утриманні збройних сил тощо.

Напрями зовнішньої політики Великої Британії

1. Участь Великої Британії у Кримській війні (1854— 1856 рр.)

Велика Британія в союзі з Францією та Сардинським королівством виступила проти Росії на боці Туреччини.

2. Велика Британія виступила на боці Італії в її боротьбі проти Франції.

3. У роки громадянської війни у США (1861—1865 pp.) уряд Великої Британії підтримував рабовласницькі штати, що постачали для Великої Британії бавовну.

4. У 50 —60-ті роки XIX ст. тривали грабіжницькі колоніальні війни Великої Британії:

• 1840—1842 pp., 1856—1860 pp. — “опіумні” війни з Китаєм.

• Велика Британія домоглася права збувати в Китаї опіум.

• 1862 р. Велика Британія напала на Японію, вимагаючи встановлення торгових відносин Японії з Великою Британією.

• 1868 р. Англійські війська вторглися в Ефіопію у відповідь на рішення ефіопських властей про сплату торгового мита англійськими купцями за ввезення їхніх товарів в Ефіопію.

Висновки

1. У другій половині XIX ст. Велика Британія проводила зовнішню політику в інтересах промислової буржуазії, спрямовану на зміцнення її позицій.

2. Зовнішня політика Великої Британії мала колоніальний характер.

3. Територія метрополії була у 140 разів менша за територію 57 колоній із населенням 500 млн осіб.

4. Англійське колоніальне гноблення викликало опір поневолених народів, який не припинявся в Індії, Ірландії, Афганістані, Південній Африці та на інших територіях.

Закріплення вивченого матеріалу.

Завдання додому.