Тематична лінійка, присвячена річниці з дня народження Ірини Калинець "Я вийду сама проти бурі"

Тема: «Я вийду сама проти бурі…» (Тематичний вечір до дня народження Ірини Калинець)

Мета: розкрити основні віхи життя Ірини Калинець, ознайомити учнів з її поезією, виховувати любов до поетичного слова.

Обладнання: портрет Ірини Калинець.

Ведуча: ХХ століття у Галичині було багате на славні імена жінок, які власним життям і кров’ю освятили свою жертовну любов до Бога і своєї християнської Батьківщини – України. До таких славних імен – Олени Степанів, Ольги Басараб, Олени Теліги, Алли Горської, Ірини Сеник,  Надії Світличної та багатьох інших героїнь – можна сміливо долучити ім’я Ірини Калинець.

Учениця:

У чорную хмару зібралася туга моя,

Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,

Ударив перуном у серце,

І рясним дощем полились мої сльози.

Промчалась та буря-негода палка надо мною,

Але не зломила мене, до землі не прибила,

Я гордо чоло підвела,

І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,

І в серці моїм переможнії співи лунають.

Весняная сила в душі моїй грає,

Її не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі,

Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі

І стану, – поміряєм силу!

Ведуча: “Я вийду сама проти бурі. І стану, – поміряєм силу!” –  ці рядки із вірша Лесі Українки сьогодні стали найкращим прикладом подвижницького життя Ірини Калинець. Непоборне прагнення до волі, почуття високої патріотичної відповідальності, громадсько-політичної і християнської гідності, активної життєвої позиції, безперечно, дають підстави говорити про цю непересічну особистість саме в контексті плеяди видатних українок, жінок-подвижниць, котрі ставали легендами України й мали силу духа казати: “я вийду сама...”. Ірина Калинець особистим прикладом свого життя потвердила істину, що “національна свідомість української жінки є початком національної свідомості українського  народу”, власне, у сенсі отієї священної присяги “я вийду сама проти бурі. І стану, – поміряєм силу”.

Ведучий: Українська громадськість і ширша – на європейському континенті, зокрема та, яка ніколи не була байдужою до того, що відбувалося чи відбувається на теренах України, знає цю особистість, яка заслужила у 1998 році титул Героїня світу. Полум'яний виклик так і рвався із неї, – енергійної, запальної, дотепної й дошкульної, демонстративно інтелектуальної і водночас надзвичайно чуттєвої. У ній щасливо зосередилися таланти і громадського активіста, і політика, і письменниці, і захисниці прав та свобод українців разом з характером, який фактично ніколи не йшов на компроміси, бо в умовах москво-більшовицького тоталітаризму будь-яка форма компромісу, як правило, закінчувалася або конформізмом, або співпрацею з ворогом –колабораціонізмом. У цій особистості щасливо поєдналися глибока, скажемо – безмірна любов до власного народу і прагнення всіма доступними їй силами прислужитися для його визволення.

Учениця:

Щоб стало наді мною білими долонями,

щоб стало наді мною оком печалі,

щоб стало наді мною наче ікона,

життя моє,

в якому я

сльоза лиш!

І якщо сьогодні замислюємося, звідкіль беруться ці шляхетні засади, то звичайно згадуватимемо дорогий час дитинства.

Ведуча: Народжена в грудні 1940 року в родині ревних греко-католиків, Ірина з Божої ласки була наділена гострим розумом, завзяттям, непохитністю, а разом з тим – чисто жіночими рисами: ніжністю, самовідданістю, вирозумілістю, жертовністю, бажанням і вмінням допомагати ближньому. 

Ведучий: Характер Ірини формувався в післявоєнні дитячі та юнацькі роки, коли батьки пошепки розповідали своїм дітям про жахи Голодомору на Великій Україні, про жертви тюрми на Лонцького, але також і про Січових Стрільців, про УПА. У домівках галичан у тайниках зберігалися міжвоєнні видання. Ірина багато читає, вивчає Святе Письмо, релігійну літературу, заборонених письменників, істориків. Все це створило міцні підвалини, настільки непохитні, що наступні випробування не змогли їх похитнути, чи, тим більше, зруйнувати.

Учениця:

...Зерно, відсіяне з полови –
ласкавий засів моїх днів,
коли скажу: я так любила
і ненавиділа я так,
що словом зраненим спалила
свої заковані уста!
За кожну квітку на могилах,
За кожну втоптану сльозу...
Коли скажу: я так любила
Святої волі чистий звук!

Ведучий: Тоді ж формується її власний погляд на майбутнє України, її шляхи у світовій історії. У студентські роки (вона студіює слов’янську філологію у Львівському університеті) Ірина знайомиться з однодумцями: В’ячеславом Чорноволом, братами Горинями, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом – це 60-і роки, “хрущовська відлига”. У цей час у “самвидаві” з’являються поетичні збірки Ірини Калинець: “Лісовий Никифор”, “Оранта”, “Дорога вигнання”, “Дзвони” та ін., у яких експерти КДБ побачили “…надмірне використання релігійно-церковної лексики, ворожу радянській дійсності спрямованість”.

Ведуча: Ірина Калинець розповідає, як у грудні 1971 р. до Львова приїхав Василь Стус, який лікувався тоді в моршинському санаторії: "Разом ходили колядувати. Маленьку Звениславу він просто зачарував. Ми показували Василеві музеї, церкви, цвинтарі. Його мучив виразковий біль, аж до паморок. А ввечері у нас вдома він надзвичайно артистично читав свої поезії. Його голос лився, як музика. Це можна було порівняти із очищенням. Увечері 9 січня, на Стефанії, Василь повертався до Києва, ми зі Славком Чорноволом проводжали його в аеропорт. Їдемо повз будинок КГБ, а там всі вікна світиться, тоді й подумалося - вони щось готують".

Ведучий: Готували масові арешти. Кінець 60-х – початок 70-х років. Розпочинаються арешти інакодумців-“дисидентів”. Заарештовують також Ірину. У серпні 1972 року оголошують вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і подальше трирічне заслання, зокрема й за вірші, “що проповідують християнську мораль” (цитата з судового вироку). У листопаді 1973 року було оголошено вирок і чоловікові Ірини – талановитому поетові Ігореві Калинцю. Головний аргумент вироку: “Його творчість завдала виняткової політичної шкоди для нашої дійсності…” Термін – також 6 років позбавлення волі у таборах суворого режиму, опісля – три роки заслання. Цей термін вони обоє відбули “від дзвінка до дзвінка”. Першокласниця Дзвенислава, єдина донька Калинців, залишилася з бабусями і дідусями.

Учениця:

Невільниця!

Я болем сню і смутком!

І зоряною музикою,

й небом синім.

Прийдіть до мене, добрі душі

і добрі сльози України!

Та серця в мене вже давно нема.

Ні роду! Ні народу! Ні обличчя!

Пече мене запльоване ім’я.

Пече мене одежа невільнича!

Ведуча: Хоча у самої Ірини Калинець є певна ностальгія за молодими роками, але вона іншого характеру: "Сумую за тим періодом, коли мої однодумці були внутрішньо вільними. Ми не могли миритись з тим, що найвизначніші моменти нашої історії, культури, релігії безжалісно перекручувались. Ми вірили, що Україна буде незалежною, тільки не знали, коли саме. З одного боку, можна сказати, що той перший арешт перекреслив життя, але з другого - ні, бо воно малу іншу програму. Я зовсім не заздрю тим, які обирали позицію байдужості та відстороненості, бо то штовхало на компроміс із совістю, а значить на служіння злу. Якщо за чимось і шкодую, то тільки за змарнованим часом, який можна було б використати для інтенсивнішої роботи".

Учениця:

Ще того віку вистачить. Ще того
життя полинного, щоб вік перебрести
лишивши цю пустелю, як хрести
лишають на могилах… Злого,
найзлішого не вигадати дня, 
ніж цей, розп’ятий на дротах ослизлих…
Як тільки вечорова тінь забризне
на обрій неба, я твоє ім’я
повторюю в молитві. Шепіт гасне,
як гаснуть зорі в світанковій млі.
Ще того віку вистачить для щастя
прийти і вмерти на своїй землі.

Ведучий:Січень 1981 року. Ірина повертається до Львова. Незабаром повертається і Ігор. Багато старих знайомих відвертаються при зустрічі з ними, “не впізнають”.

Друга половина 80-х років. Починається хоч повільне, але невідворотне пробудження народу. Крихітна двокімнатна квартира Калинців, де мешкають разом з батьками донька, зять, а згодом і внучка, стає своєрідним штабом. 

Ведуча:1990 рік, вибори до Верховної Ради (тоді ще УРСР). Ірину Калинець обирають народним депутатом, а на сесії Львівської обласної ради І демократичного скликання її обирають начальником управління освіти області. Ірина поринає у діяльність – організовує, вимагає, їздить по Україні, по світах, набуває нових ворогів, але ще більше друзів. Вона стає “хресною мамою” цілого ряду закладів і починань.

Ведучий:У 2000 р. Ірина Калинець по праву отримала орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, бо була Великою Українською Княгинею нашої доби.

Ведуча:Звичайно, в умовах злочинної політичної системи, де національне «ми» завжди протистояло  «їм» – чужинцям,  іншого й не могло бути: Ірина Калинець стала на шлях протесту, захисту, боротьби. І для цього зброєю стало Слово. Наповнене високою культурою, глибокою національною традицією, філософією високої правди  в ім’я свободи рідної землі та її людей. Межова умова існування такої поезії – постійне нагадування самій собі про обов’язок бути чесним із собою та власним словом. Тоді ти за жодних обставин не будеш жертвою історії – лише її творцем. Або автором – людиною, котрій судилося впливати на події і цим змінювати майбутнє.

Ведучий:Покинула цю грішну землю велика українка 31 липня 2012 р. Але вона живе у своїй творчості, у нашій вдячній пам’яті. Бо великі справи і великих особистостей час не затирає.

Учениця:

Я тінь свого забутого єства,
з якого залишилась тільки гордість
і крапля крові – калиновий міст.
Прийдіть до мене, друзі й побратими,
як плоть моя березою ростиме,
вінчаючи сухий безлистий ліс.
Хоча б тоді… Бо ця порожня ніч
Ковтає тіло й тінь мою ковтає.
Ми ще живі, коли нас хтось кохає,
Коли на вічну пам’ять споминає,
Хустинку прикладаючи до віч.