Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки

Урок № 49

Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки

Мета:  з’ясувати рівень сформованості знань про систему частин мови, а також рівень набуття ними комунікативних умінь, необхідних для читання мовчки; розвивати мислення та мовлення, відпрацьовувати навички самостійної роботи.

Тип уроку:  урок перевірки та обліку рівня засвоєних знань.

Обладнання:  текст для читання мовчки.

 

ХІД УРОКУ

 

І.  Повідомлення мети і завдань уроку.

 

ІІ. Перевірка рівня сформованості знань, умінь і навичок.

 

ІІІ. Проведення тематичного тестування.

 

Тестові завдання

 

  1. В українській мові є:

     а) дев’ять частин мови: шість самостійних та три службових;

             б) десять частин мови: сім самостійних та три службових;

    в) десять частин мови: шість самостійних, три службових, а також  

                 вигук, що є окремою частиною мови;   V

    г) десять частин мови: шість самостійних та чотири службових,   

                 включаючи вигук.

 У самостійно складеному реченні позначити (надписати угорі) всі

         частини мови.

 

 2. Службові частини мови відрізняються від самостійних тим, що:

     а) не мають ні лексичного, ні граматичного значення;

     б) не мають лексичного значення і не є членами речення;   V

     в) мають лексичне значення і не мають граматичного;

     г)  не змінюються за родами, числами і відмінками.

 Скласти і записати речення до якого входять дві-три службові частини

          мови; позначити (надписати угорі) кожну з них.

 

 3. З-поміж самостійних частин мови є незмінюваним:

    а) займенник;

    б) прикметник;

    в) прислівник;  V 

    г) числівник.

Незмінювану самостійну частину мови ввести до самостійно складеного речення; з’ясувати синтаксичну роль цієї частини мови (підкреслити її як члени речення) (напр.: Я навстіж відчиняю двері моєї хати для людей! (Г. Дущак.); Босоніж трави на зарядку вибігли… (Н. Поклад.); З тобою ми лишились наодинці, моя природо! (В. Сироватко.); Лілеї білі піднялись навшпиньки, і хитро ловить настрій павутинка… (О. Слоньовська.)

 

 4. Дієприкметник і дієприслівник є:

    а) самостійними частинами мови;

    б) службовими частинами мови;

    в) частинами мови, які не належать ні до самостійних, ні до

                 службових;

    г) особливими формами дієслова.  V

 Скласти і записати речення, у якому дієприкметник виступав би в ролі присудка; підкреслити в реченні граматичну основу (напр.: Людина ввіткнута в роботу, наче голка: шиють і шиють нею великий мішок для світу. (Р. Лиша.) Ніч осяяна цвітом яблуні… (Д. Павличко.) Розлукою роз’ятрена душа. (Л. Коваль.)

 

 5. Дієслова у неозначеній формі – це:

    а) читати, писати, навчатися, намагатися;   V

    б) читаючи, написавши, навчаючись;

    в) прочитаний, записаний, знаючий;

    г) прочитано, записано, затягнуто, прикрито.

Скласти і записати речення, у якому один або два головних члени були б виражені неозначеною формою дієслова; підкреслити в реченні граматичну основу (напр.: Пізнать себе – то школа нелегка. (П. Воронько.) Покликання воістину святе – життя прожить і не кричати всує. (Л. Коваль.) Вік прожити – не дощову годину перестояти.(Нар. творч.)

 

 6. Формотворчими є такі частки:

    а) не, ні, ані;

    б) ось, осьде, он, онде, оце, воно;

    в) хай, нехай, би (б);    V

    г) невже, хіба, чи.

Будь-яку формотворчу частку ввести до самостійно складеного речення (або пригадати і записати приклад такого речення з художньої літератури) (напр.: Мої найчастіші слова хай жертвою чистою будуть. (М. Рильський.) А майбутнє тому і майбутнє, що має бути, що б не було! (Л. Костенко.)

 

 

IV. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як виконання тестових завдань завершено).

 

V. Проведення контрольного читання мовчки.

 

Тексти для контрольного читання мовчки

 

МИКОЛА САМОКИШ

 

 Своєрідне місце в українському живописі останньої третини ХІХ – початку ХХ століття Миколі Семеновичу Самокишу (1860 – 1944) – єдиному митцеві, що повністю присвятив свою творчість батальному та анімалістичному жанрам.

 Народився Микола Самокиш у місті Ніжині в родині бідного поштового службовця. Навчався в Ніжинській гімназії, спеціальну освіту одержав у Петербурзькій академії мистецтв. Велика золота медаль і звання художника першого ступеня по закінченні академії, і відрядження як найкращого баталіста до Італії, робота в одній з наймодніших в Європі майстерень живопису створили Самокишу ім’я.

 Неабияке обдарування Самокиша-баталіста проявилося вже в ранній період творчості художника, про що передовсім свідчать його картини, присвячені подіям Вітчизняної війни 1812 року. Молодий митець правдиво відтворював обстановку бою, передавав його динаміку, а головне – блискуче втілював ідею патріотизму людей, які вели справедливу війну проти навали загарбників.

 Темі Вітчизняної війни 1912 року художник присвятив чимало графічних робіт – малюнків пером.

 Проте основне місце в творчому доробку Самокиша-баталіста посідає цикл творів, присвячених подіям російсько-японської війни 1904 – 1905 років.   Український   митець  виступив   продовжувачем   традиції видатного російського баталіста В.Верещагіна. На відміну від представників академічної школи, які в умовно-парадному обличчі війни героїзували імператорів та полководців, а батальні сцени зображували як красиве й захоплююче видовище, Верещагін та Самокиш показували війну в істинному, непривабливому вигляді, увиразнюючи її антигуманну суть. Не генерали, а рядовий солдат виступає головною дійовою особою історичних подій на їхніх полотнах. Саме простий воїн, виявляючи чудеса героїзму та мужності, страждаючи та гинучи на полі битви, здобуває російській армії перемогу й славу. Художники зображували страждання, злигодні жахи, які несе війна людям.

 Протягом семи місяців Микола Самокиш провів безпосередньо на фронті у званні рядового солдата як кореспондент журналу «Нива». Особливо безкомпромісними в зображенні воєнного лихоліття стали такі картини Самокиша, як «Кінний роз’їзд», «Епізод з російсько-японської війни», акварелі «На сопці після штурму», «Останній снаряд», «Забутий» («Після бою»).

 В акварелі «На сонці після штурму» постає жорстоке обличчя безглуздої війни, що її вів царизм заради чужих народові інтересів. Невисока сопка вся встелена тілами вбитих солдат, гвинтівками, шаблями, солдатськими ранцями… На цьому страшному тлі – постаті двох солдат. Спершись на гвинтівки, знесилені боєм, солдати мовчки дивляться на полеглих товаришів. Навколо – похмурий осінній пейзаж з поодинокими безлистими деревами та одноманітним простором бурої землі – аж до самого обрію.

 Як художник-баталіст, що спеціалізувався на зображенні кавалерії, Микола Самокиш наполегливо вивчав анатомію, характерні рухи й ракурси коней, виявляючи у їх зображені виняткову майстерність Показово, що саме за твір анімалістичного жанру – картину «Табун на водопої» - Самокиш здобув звання академіка.

 На картині зображено табун білих та гнідих породистих кобил. Картина відзначається по-справжньому красивим живописом. Відблиски надвечірньої заграви відбилися на волі, на кінських крупах. Білий колір (більшість зображених кобил – білої масті) подано в найрізноманітніших відтінках – від золотистого до сірувато-блакитного. Шовком відливають блискучі вигини стегон, переливаються оксамитом боки, милують око насторожені, відчайдушні або опечалені кінські очі. Художник відтворив красу життя, прагнучи, щоб на полотні воно було ще кращим, ніж у натурі, щоб картина сконденсувала прекрасне – воно завжди радує й надихає.

 Картину створено на замовлення графа Воронцова-Дашкова, міністра імператорського двору, головного управителя державного конярства. Художника було запрошено до одного з дачних палаців графа на Поліссі, недалеко від рідного Самокишеві Ніжина.

 Прекрасним зразком анімалістичного жанру є невелика картина «Материнство», на якій художник зобразив молоду граціозну кобилу з лошам у русі, який виражає нестриманість молодості, переповненість життєвими силами. Красиві силуети коней вирізьблюються на тлі зеленого лугу та кришталево чистої блакиті неба.

 Кращі твори Миколи Самокиша поставили його ім’я в один ряд з іменами найвизначніших майстрів анімалістичного жанру в світовому мистецтві.

(554 слова)                  (За А. Жаборюком)

 

 

◊ На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

 

 1. Микола Самокиш присвятив свою творчість:

    а) портретному та побутовому жанрам;

    б) пейзажному та портретному жанрам;

    в) батальному та анімалістичному жанрам;     V

    г) батальному та побутовому жанрам.

 

 2. Микола Самокиш народився:

    а) у Києві;

     б) у Харкові;

    в) у Ніжині;    V

    г) у Чернігові.

 

 3. Фахову освіту митець здобув:

    а) у Київській рисувальній школі;

    б) у Московському училищі живопису та ваяння;

    в) у Петербурзькій академії мистецтв;   V

    г) у Паризькій студії живопису.

 

 4. Освіту художник завершив:

    а) зі срібною медаллю та відрядженням до Італії:

    б) із золотою медаллю та відрядженням до Італії;   V

    в) із золотою медаллю та відрядженням до Німеччини;

    г) із золотою медаллю та відрядженням до Франції.

 

 5. Вираз створити собі ім’я означає:

     а) поміняти прізвище та ім’я у документах;

     б) підписувати твори вигаданим ім’ям – псевдонімом;

     в) стати відомим, прославитися;   V

      г) не змінювати переконань, мати власну думку.

 

6. Основне місце у творчому доробку Самокиша-баталіста посідає цикл 

    творів,

      а) присвячених подіям Вітчизняної війни 1812 р.;

     б) присвячених подіям російсько-японської війни 1904 – 1905

         років;  V

     в) присвячених подіям російсько-турецької війни 1891 р.;

      г) присвячених подіям громадянської війни 1917 -1920 років.

 

7. У зображенні війни Микола Самокиш був продовжувачем традиції   

     видатного російського художника:

     а) І. Крамського;

     б) В. Пєрова;

     в) І. Шишкіна;

     г) В. Верещагіна.   V

 

1. Безпосередньо на фронті як рядовий солдат і кореспондент Микола   

     Самокиш пробув протягом:

         а) місяця;

      б) трьох місяців;

      в) семи місяців;   V

      г) десяти місяців.

 

 9. Звання академіка Микола Самокиш здобув за картину:

     а) «На сопці після штурму»;

     б) «Кінний роз’їзд»;

     в) «Табун на водопої»;   V

     г) «Материнство».

 

1. Найвідоміший анімалістичний твір М. Самокиша – «Табун на  

     водопої» створено:

      а) на замовлення царя Миколи ІІ;

      б) на замовлення графа Воронцова-Дашкова;   V

      в) на замовлення Петербурзької академії мистецтв;

      г) на замовлення колекціонера живопису М. Харитоненка.

 

 11. На картині М. Самокиша «Материнство» зображено:

       а) кобил з лошатами в манежі;

       б) кобил з лошатами у нічному;

       в) кобилу з лошам на водопої;

       г) кобилу з лошам у нестримному русі.  V

 

 12. Творчість Миколи Самокиша припадає:

       а) на першу половину ХІХ ст.;

       б) на середину ХІХ ст.;

        в) на останню третину ХІХ – початок ХХ століття;   V

        г) на першу половину ХХ ст.

 

 

СЕКРЕТ ЧАРІВЛИВОСТІ

 

 Чарівливість – поняття неоднозначне. Існує, наприклад, чарівливість молодості, про яку дівчина чи юнак навіть не замислюються. Блиск очей, жвавість, безпосередність, наївність, запальність – саме за це більшість співрозмовників сприйматимуть тебе як юну чарівливу істоту. Існує чарівливість зовнішньої вроди. Є принадність гумору і принадність серйозності. Чарівність жіночності і привабливість нестриманої сили. Принадність мудрості і чарівливість простоти…

 Чарівливість – риса рідкісна. А бути чарівливим у спілкуванні щастить небагатьом.

 Лінгвісти, психологи, психотерапевти давно досліджують проблему чарівливості оратора. Існує навіть термін «фасцинація», що дослівно перекладається як «заворожування». Серед зовнішніх способів фасцинації відзначають передовсім особливий погляд (прямий, променистий і, якщо й наполегливий, то теплий), особливий голос (багатий тембром та гнучкий). Важливе значення має вміння завоювати увагу співрозмовників насамперед цікавим початком розмови. Видатний давньогрецький оратор Демосфен, за легендою, загинув, не встигнувши застосувати близько… п’ятдесяти винайдених ним вступів до промов, призначених для миттєвого зачарування аудиторії.

 Для осіб «розмовних» професій таємниця фасцинації є життєво важливою: це запорука їхнього успіху. Досвідчені оратори стверджують, що оволодівати аудиторією слід так само блискавично, як каратист застосовує прийом, і так само віртуозно, як офіціант жонглює посудом. Професійна робота – це красива робота.

 Все ж хочеться сподіватися, що найпершою умовою фасцинації є розум. Йдеться про розум специфічний: по-перше, він має бути імпровізаційним, по-друге, пристосованим до словесних конструкцій з їхніми варіаціями, по-третє, загострено ситуативним.

 Імпровізувати у спілкуванні – значить бути здатним відмовитися від заздалегідь заготовленої лінії викладу, «на ходу» вимайстровуючи щось свіже, первісне, чудово підпорядковане як темі, так і головній думці висловлювання.

 Бути пристосованим до варіативності словесних конструкцій – значить не мати жодних ускладень у висловленні якнайскладніших або несподіваних ідей.

 Ситуативність розуму – це наявність міцного і точного зворотного зв’язку зі слухачами  або  співрозмовниками,   незалежно від того, скільки  їх:

аж дві тисячі чи всього двоє. Це значить бути наділеним інтуїцією, яка вчасно підкаже, у якому напрямку розвивати розповідь, щоб була вона зрозумілою й цікавою саме цій конкретній аудиторії, а не тільки однодумцям промовця.

 Володіючи таким специфічним розумом, оратор може бути чарівливим навіть із пересічною зовнішністю, деренчливим голосом і недосконалою дикцією. Якщо ж і палітра зовнішніх засобів йому доступна, він дійсно буде неперевершеним…

 Стати чарівливим оратором надзвичайно важко.

 Проте майже в кожної людини є можливість стати приємним співрозмовником. Для цього необхідно єдине: навчитись слухати.

 Дослідження діалогів між людьми, а також між людиною та ЕОМ довели, що головне для співрозмовника – бути впевненим у співчутливій увазі партнера. Якщо така впевненість виникає, то навіть не зовсім доречні репліки не стають на заваді спілкуванню. Умова існує єдина: репліки мають бути якнайкоротші. Існують курйозні випадки: у процесі «сліпого» спілкування людина неспроможна визначити, хто її співрозмовник: людина чи комп’ютер. Справді, вчасно вклинюючи «так, дійсно», або «чому ж?» мудра машина поводиться як психотерапевт, який усвідомлено дає хворому можливість висповідатись.

       У діалозі «очі в очі» вміти вставити між репліками співрозмовника «так-так» та «і справді», звісно, малувато. Але ж існує вираз обличчя, очей, ледь вловима жестикуляція…

 Ми не завжди спроможні зрозуміти співрозмовника, проте завжди повинні налаштуватися так, щоб хотіти його зрозуміти. Необхідно уважно вислухати і, не поспішаючи з висновками, уточнити висловлене за допомогою навідних питань. І тільки після цього, якщо не вважаєте це нетактовним, можете дуже обережно висловити свою незгоду. Якщо і після цього з вами захочуть спілкуватися, значить, вас вважають приємним співрозмовником. Або у вас є шанси ним стати.

 У написаних 250 років тому посланнях лорда Честерфілда синові сказано так: «Помилкові погляди, якщо вони щирі, повинні викликати співчуття. Не можна за них карати або глузувати з них. Людину з осліплим мозком треба пожаліти, як і ту, в котрої осліпли очі. Хотіти, щоб кожен міркував так, як я, однаково що хотіти, щоб кожен був мого зросту і моєї комплекції. Тому несправедливо переслідувати, а тим паче висміювати людей за їхні переконання й погляди…»

 Справедливе, терпляче і доброзичливе ставлення до людей – ось вона, «таємниця» чарівливості, яку не потрібно розшукувати в лабораторних ретортах!

(608 слів)                   (За А. Добровичем)

 

 

 

◊ На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

 

 1. Значення слова чарівливість таке:

              а) уміння чарувати, застосовувати замовляння, чаклувати;

     б) уміння розуміти і використовувати слабкі місця співрозмовника;

    в) особлива привабливість, принадність, здатність викликати 

                  захоплення;   V

     г) спроможність нав’язувати власну думку, маніпулювати людьми.

 

 2. Проблему чарівливості оратора досліджують:

     а) дипломати, політики;

     б) режисери, актори;

          в) біологи, невропатологи, психіатри;

     г) лінгвісти, психологи, психотерапевти.    V

 

 3. Термін фасцинація дослівно перекладається як:

     а) «привернення уваги»;

     б) «заворожування»;    V

     в) «зомбування»;

     г) «забезпечення впливу».

 

 4. Серед зовнішніх способів фасцинації відзначають:

     а) зріст і поставу;

       б) ходу і манеру спілкування;

     в) рівень вихованості й доброзичливості;

      г) погляд і голос.     V

 

 5. Ознаки розуму, що забезпечує фасцинацію, такі:

     а) неординарність сприйняття, нестандартність мислення;

    б) імпровізаційність, пристосованість до варіативності  словесних 

        конструкцій, загострена ситуативність;    V

           в) оригінальність, незакомплексованість;

     г) гнучкість, швидкість реакції.

 

 6. Слово імпровізація означає:

    а) статечність , поважність, здатність привернути увагу зовнішнім

        виглядом;

б) витончене відтворення реального світу в його рухливості та    

    мінливості без заглиблення в суть;

в) виголошення промови, складання віршів, музики, виконання твору 

    мистецтва без попередньої підготовки;    V

г) поривчастість, дія під впливом раптового спонукання.

 

 7. Пристосованість до варіативності словесних конструкцій – це:

     а) вміння безпомилково розраховувати тривалість власних

        висловлювань;

    б) володіння багатим і різноманітним лексичним запасом:

    в) знання лексичних та граматичних норм літературної мови;

    г) відсутність будь-яких ускладнень у висловленні якнайскладніших 

                  або несподіваних ідей.   V

 

 8. Ситуативність розуму – це:

     а) уміння передбачати результат спілкування;

     б) вміння привернути увагу слухачів;

     в) наявність міцного і точного зворотного зв’язку зі слухачами;    V

     г) наявність слухової та зорової пам’яті та уяви.

 

 9. Щоб стати приємним співрозмовником, потрібно:

     а) мати приємну зовнішність;

     б) мати бездоганну дикцію;

     в) навчатись слухати;    V

     г) навчатись перебивати, не ображаючи.

 

 10. «Таємниця» чарівливості співрозмовника полягає:

      а) у вмінні навіяти або нав’язати власні думки та судження;

      б) у справедливому, терплячому і доброзичливому ставленні до

                    людей;    V

       в) у вмінні скерувати думки співрозмовників;

      г) у вмінні контролювати та рекламувати власні висловлювання.

 

 11. Опрацьований текст має ознаки:

       а) офіційно-ділового стилю;

       б) ораторського підстилю публіцистичного стилю;

       в) науково-популярного підстилю наукового стилю;    V

       г) розмовно-побутового стилю.

 

 12. В опрацьованому тексті поєднано:

       а) розповідь та опис;

       б) розповідь, опис та роздум;

       в) розповідь та роздум;    V

       г) роздум та опис.

 

VI. Підведення підсумків уроку.

 

VII. Домашнє завдання.

 Вправа 117.