Теоретичні матеріали з теми "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-Х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-Х РР."

Про матеріал

Матеріали з теми "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-Х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-Х РР." включають тему, план та теоретичний виклад навчального матеріалу, посилання на літературу та навчальне відео з теми.

Перегляд файлу

ТЕМА. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-Х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-Х РР.

ПЛАН

Реформи в сільському господарстві та їхні наслідки.
Розвиток промисловості
Реформи в системі управління народним господарством
Зміни в соціальній сфері

Основні поняття: раднаргосп, вертикальна й горизонтальна системи управління, екстенсивний та інтенсивний методи розвитку народного господарства, волюнтаризм.

Основні дати: 1954 р. — початок освоєння цілинних земель; 1957 р. — запровадження системи раднаргоспів; початок масового житлового будівництва; 1958 р. — ліквідація МТС; 1959 р. — початок адміністративного запровадження в сільському господарстві: вирощування кукурудзи без урахування природно-кліматичних та інших умов; 1960 р. — створення республіканського раднаргоспу УРСР; 1961 р. — грошова реформа; 1964 р. — запровадження пенсій для колгоспників.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Гісем О.В. Історія України (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. – Х.: Ранок, 2019. – С. 57-65 (§8).

Режим доступу: https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/8.php

Пометун О.І. Історія України: підруч. для 11 кл. – К.: Освіта, 2012. – С. 80-88 (§10).

Режим доступу: https://pidruchnyk.com.ua/440-storya-ukrayini-pometun-gupan-11-klas.html

КОРИСНІ САЙТИ:

ВІДЕО-УРОКИ ТА ЦІКАВЕ ВІДЕО З ТЕМИ:

ДИДАКТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗАНЯТТЯ

1. РЕФОРМИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство.

Початок реформування на селі було покладено на вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалося укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо.

Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х рр. була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3 %. У 1958 р. валовий збір зерна склав 135 млн т.

З метою удосконалення чинної колгоспної системи:

• капіталовкладення в сільське господарство значно зросли, підвищено закупівельні ціни на продукцію села;

• ліквідовано деякі найбільш ненависні податки на селянські господарства. Загальна сума податку з господарств колгоспників була зменшена в 2,5 разу, а заборгованість за попередні роки скасована;

• як і раніше, держава здійснювала політику екстенсивного розвитку сільського господарства (тобто не якісні зміни, а кількісні).

Хрущовські «надпрограми» в с/г (їх було три).

Позитивні зрушення були б більш вагомими, якби не фантастичні надпрограми, що почали втілюватися в життя вже в 1954 р. та негативно позначились на стані сільського госп-ва.

І. Першою з них стала програма освоєння цілинних і перелогових земель, яку було започатковано на лютнево-березневому Пленумі ЦК КПРС. Її суть полягала в освоєнні майже 13 млн га цілинних і перелогових земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн га) Казахстану, Сибіру та Пн. Кавказу. Насправді було розорено 42 млн га. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом протягом 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб . А до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільськогосподарських машин, виготовлених на українських підприємствах.

Бажаних результатів освоєння нових земель не дало, а на сільське господарство України це справило негативний вплив. Адже виїздила переважно молодь працездатного віку, щоб працювати й «піднімати» зовсім не українські землі, та й техніка нова йшла з укр. підприємств на розвиток геть не укр. господарства!!!

ІІ. Другою надпрограмою стала «кукурудзяна епопея». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площ посівів кукурудзи понад 5 млн га земель (1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га). Проте кукурудзяна кампанія не дала очікуваного результату. Досягти такої врожайності, як у США (а саме звідти Хрущов привіз «кукурудзяну ідею») — 70—150 ц/га — не вдалося. Врожайність складала 25—30 ц з га. Натомість у багатьох районах невиправдано величезні посіви кукурудзи призвели до порушення сівозміни, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових, витіснення традиційних культур, тощо. (Люди й досі згадують кукурудзяний хліб)

ІІІ. Третя надпрограма – «Наздонати й перегнати США у виробництві м’яса, молока й масла на душу населення» - полягала в різкому збільшенні виробництва м’яса та іншої продукції тваринництва і бажанні обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. Із цією метою розпочалося будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Їх будівництво створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби. Існуючі покоси багаторічних трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, викликало цілу низку нових проблем. Місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбікормів. Розпочалася масова ерозія ґрунтів і як результат їх вихід із сільськогосподарського обороту. Потрібний був новий рівень ветеринарного обслуговування тощо.

Нововведення у сільському господарстві.

Деяке зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, розширення сфери товарно-грошових відносин сприяли у середині 50-х рр. Поступу (розвитку) сільського господарства. АЛЕ…

Обмеження у веденні особистого господарства. Із 1956 р. розпочався новий наступ на присадибні господарства колгоспників. Знову проводилося скорочення ділянок, законодавчо закріплювалася кількість худоби, яку могли тримати селяни. Також заборонялося годувати худобу хлібом, зерном, крупами, купленими в магазинах, тощо. У 1959 р. було прийнято постанову про заборону в містах і робітничих селищах утримувати худобу і мати присадибні ділянки. Ці заходи завдали нового удару по тваринництву, загострили продовольчу проблему в країні.

Укрупнення колгоспів. У 1957—1960 рр. була проведена нова кампанія по укрупненню колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися в три рази. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис. У цей же період набула поширення кампанія по перетворенню колгоспів на радгоспи. Значна кількість колгоспників підтримувала останні заходи, бо отримувала гарантовану оплату праці й пенсійне забезпечення у старості.

У 1958 р. було ліквідовано МТС. Сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами упродовж 1,5 року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів не було умов для зберігання і кваліфікованого утримання техніки.

У 1962 р. у сільському господарстві запровадили територіальну систему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували три—чотири адміністративні райони. Та й ця реформа не дала бажаних результатів. Управлінський апарат аграрного сектора не скоротився, як передбачалося, а навпаки — зріс.

Зрештою непродумана реформаторська політика в сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. (а також «кукурудзяна епопея») призвела до скорочення валового збору зернових на 30 %. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво ВПЕРШЕ змушене було вдатися до закупівлі зерна. За кордоном було закуплено 9,4 млн т, на закупку було витрачено третину золотого запасу СРСР (372,2 т).

Криза 1963 р. призвела до часткового відновлення матеріальних стимулів праці колгоспників.

Від 1958 до 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів збільшився лише на 3 %.

2. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ

Загалом у період хрущовської «відлиги» більшість галузей промисловості УРСР розвивалася, демонструючи вищі за середні в СРСР темпи. Кожна галузь промисловості в ці роки збагатилася новими потужностями. Так, у республіці збудували нові теплові й гідроелектростанції — Миронівську, Придніпровську, Сімферопольську, Дніпродзержинську, Каховську, Кременчуцьку тощо. Було освоєно нові вугільні басейни — Львівсько-Волинський кам’яновугільний і Дніпровський буровугільний. Чималих зусиль докладали для модернізації Донбасу. В експлуатацію ввели Шебелинське (Харківська обл.) і Радченківське (Полтавська обл.) газові родовища, після чого центр ваги в республіканському газовидобутку перемістився із Західної до Східної України.

Розбудовувався Криворізький залізорудний басейн, де руду видобували найбільш дешевим відкритим способом. У 1955 р. тут почав працювати найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат. У тогочасній металургійній промисловості УРСР з’явилися нові унікальні за розмірами доменні мартенівські печі. Завдяки цьому українська металургія за кількістю виробництва продукції на одну особу випередила високорозвинені країни світу, хоча за якістю виплавленого металу істотно їм поступалася.

Увага приділялася розвитку хімічної промисловості. Збудували 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них були чотири гіганти «великої хімії» — Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон і Дніпропетровський шинний завод.

Розвивалася машинобудівна промисловість. У Краматорську і Донецьку виникло виробництво надпотужних видобувних машин для гірничорудної промисловості. У Києві, Сумах, Мелітополі та інших центрах машинобудування республіки налагодили виробництво різноманітних агрегатів для хімічної індустрії. Фактично заново створили вітчизняне автомобілебудування (відомий легковик Запоріжжя), радіоелектроніку, розвивалося виробн. обчислюв. техніки, приладів із застосув. синтетичних алмазів.

Про розвиток республіканського транспортного машинобудування свідчило те, що у Ворошиловграді й Харкові з 1956 р. набирав обертів серійний випуск тепловозів. У результаті цього з наступного року випуск паровозів у республіці взагалі припинили. На Харківському авіаційному заводі у 1960 р. розпочали серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного пасажирського літака Ту-104. Із 1960 р. підприємство перейшло на випуск нового літака Ту-124, що використовувався як на внутрішніх, так і на міжнародних трасах. Київський авіаційний завод розгорнув виробництво турбогвинтового літака Ан-24, який став у СРСР найпоширенішою машиною свого класу для пасажирських перевезень.

Із другої половини 1950-х рр. набули розвитку харчова та особливо легка промисловість, які в довоєнні роки в республіці майже не розвивалися. Важка індустрія, що раніше обслуговувала переважно військово-промисловий комплекс і власні потреби, почала більше виробляти на своїх потужностях технічного устаткування для легкої і харчової промисловості. Для реконструкції діючих і будівництва нових підприємств почали застосовувати також техніку, що надходила із соціалістичних країн Центрально-Східної Європи. Крім цього, підприємства важкої індустрії зобов’язали в значних обсягах виробляти товари народного споживання. Завдяки цим заходам забезпечення населення різноманітними товарами широкого вжитку порівняно з довоєнним періодом суттєво покращилося.

Військово-промисловий комплекс — сукупність підприємств та організацій країни, які виготовляють озброєння і військову техніку для потреб збройних сил своєї держави та на експорт.

Висновок. У республіці розвивалися галузі, що закріплювали за УРСР статус паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості. У 1952— 1955 рр. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиріччя, ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 разу. Продовжувався процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Зміни, які відбувалися в розвитку промисловості, свідчили, що за рахунок використання потенціалу УРСР тоталітарний комуністичний режим намагався зберегти своє панування.

3. РЕФОРМИ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ НАРОДНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

Хрущов був упевнений, що існуючий в СРСР суспільний лад має необмежені можливості для розвитку й покращання життя людей. Єдине, що стримує розвиток, — це неправильне керівництво. Головне питання, таким чином, полягає в тому, щоб навчитися управляти суспільством. Тому однією з турбот Хрущова був пошук найкращої організації державного апарату і системи управління суспільством. Десятиріччю правління Хрущова притаманні постійні реорганізації системи управління й постійні переміщення керівних кадрів.

Ідеологічним обґрунтуванням змін у системі управління стала ідеологічна установка на побудову «загальнонародної держави», яка замінила постулат про «диктатуру пролетаріату».

Перші реформи в системі управління розпочалися відразу після смерті Сталіна. У квітні 1953 р. було прийнято рішення про скорочення числа міністерств союзного (від 30 до 20) і союзно-республіканського (від 21 до 13) підпорядкування. Це був перший відчутний крок у бік зростання ролі республіканських органів влади. Із 1953 до 1956р. майже 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкування республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла з 30 до 76 %.

У травні ліквідовано Міністерство юстиції СРСР, функції якого були передані союзним республікам. Компетенції УРСР стосувалися питання прийняття кримінального, цивільного й процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Розширилися права республіки в формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень. У ведення республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату. За період 1954—1955 рр. в республіці було звільнено понад 61 тис. осіб.

Перша спроба здійснити децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств була зроблена на грудневому пленумі ЦК КПРС 1956 р., проте вона не вдалася. Лютневий пленум 1957 р. зрештою прийняв пропозицію Хрущова.

Децентралізація — система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації.

На виконання цього рішення 31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалася. На її місце прийшла система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних економічних адміністративних районів. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів.

Раднаргоспи (ради народного господарства) — державні органи територіального планування й управління промисловістю УРСР та СРСР, що існували в 1918—1931 і 1957—1964 рр.

РАДНАРГОСПИ В УРСР (1957—1965 РР.)

Рік	Раднаргоспи
1957	Київський (Київщина, Житомирщина, Чернігівщина, Черкащина і Кіровоградщина), Харківський (Харківщина, Полтавщина, Сумщина), Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська обл.), Вінницький, Ворошиловградський (Луганськ), Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Сталінський (Донецьк), Станіславський, Херсонський адміністративні економічні райони
1960	Додатково створено: Кримський, Черкаський (Черкаська і Кіровоградська обл.) і Полтавський раднаргоспи
1962	Замість 14 економічний адміністративних районів було створено 7 економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Київський (Київська, Житомирська, Черкаська, Чернігівська обл.), Львівський (Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька й Кіровоградська), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська), Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кримська обл.)

За цією реформою в Україні було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства перетворено із союзно-республіканських на республіканські. На кінець року із загальносоюзних залишились сім міністерств ( хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва, міністерство оборони, якому було підпорядковано міністерство загального машинобудування, і міністерство з питань електростанцій)

У результаті вжитих заходів 97 % промисловості УРСР опинилося у підпорядкуванні республіканських органів влади.

У вересні 1957 р. було затверджено Статут раднаргоспів, за яким їх рішення могла скасовувати тільки Рада Міністрів УРСР, а Рада Міністрів СРСР могла лише припиняти їх дію.

Мета цієї реформи полягала в подоланні недоліків й помилок галузевої системи управління, яка створювала відомчі бар’єри між підприємствами різних міністерств.

У 1960 р. в УРСР було створено ще три раднаргоспи: Кримський, Черкаський (Черкаська і Кіровоградська обл.) і Полтавський.

Запровадження системи раднаргоспів призвело до збоїв у виконанні завдань шостої п’ятирічки. Щоб приховати від населення невдачі, було прийнято рішення розробити новий семирічний план(семирічка) (1959—1965). Проте його реалізація не дала бажаних результатів. Протягом 1959—1963 рр. обсяги промислового виробництва зросли лише на 56 %, а продуктивність праці — тільки на 29 %.

Позитивні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

• скоротився адміністративно-управлінський апарат;

• система управління стала більш раціональною у використанні матеріальних і трудових ресурсів;

• підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки, скоротились безглузді перевезення;

• збільшилося виробництво товарів народного споживання;

• розширилися господарчі права республік і органів місцевого управління.

Негативні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

• збої у виконанні шостої п’ятирічки;

• кожен раднаргосп намагався налагодити випуск повної номенклатури продукції, що іноді було нераціонально;

• спричинила боротьбу місцевого партійно-державного керівництва за права республік.

4. ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

Період «відлиги» ознаменувався суттєвими змінами в рівні життя населення:

• помітні зрушення відбулися в грошовій оплаті праці колгоспників, виплачувалася щомісяця;

• у 1956 р. на 80 % було збільшено розміри пенсій, хоча колгоспникам їх держава не оплачувала. У липні 1964 р. ухвалено закон про пенсії для колгоспників (жін.із 60 років, чол. із 65 років), селянам почали видавати паспорти з 1958 р.;

У липні 1956 р. - закон про державні пенсії. Середній розмір пенсій зріс. Пенсійний вік знизився до 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників був мізерним — 12 руб. на місяць, але це був помітний прогрес, оскільки раніше непрацездатних селян(літніх) утримували колгоспи, і це не було регламентовано державою.

• поліпшення умов праці;

Тривалість робочого дня в передвихідні й передсвяткові дні скоротили на дві години. Збільшилися відпустки, пов’язані з вагітністю та пологами, із 77 до 112 календарних днів. Було скасовано норми, що прив’язували робітників до підприємств, де вони працювали. Тепер вони могли змінювати місце роботи, за два тижні попередивши адміністрацію про свій намір.

• високими темпами розвивалося житлове будівництво, хоча зводили переважно малогабаритні помешкання, так звані «хрущовки» ; у липні 1957 р. проголосили курс на забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою в наступні 10—12 років;

Зведені в цей період панельні будинки з невеликою житловою площею, малими кімнатами і об’єднаними санвузлами пізніше стали презирливо називати «хрущовками», хоча тоді вони дали змогу декільком мільйонам громадян залишити бараки й комуналки та переселитися в окремі квартири.

• поліпшилося постачання населення товарами широкого вжитку, набула поширення побутова техніка;

У загальних видатках населення зросли витрати на придбання різноманітних продуктів (зростає асортимент і у магазинах), взуття, швейних виробів, побутової техніки тощо. У побуті поступово з’явилися пилососи, холодильники, швейні та пральні машини.

• грошова реформа 1961 р. спричинила зростання цін на колгоспних ринках, а в 1962 р. ціни на ряд продуктів харчування підняла і державна торгівля;

• скасовано плату за навчання у старших класах середньої школи;

• на початку 60-х рр. відбувся перехід фабрик і заводів на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, зарплати робітників суттєво зросли, вони могли вільно переходити на іншу роботу.

Соціальна політика — складова частина політики «відлиги» — стала більш вагомою, незважаючи на ряд прорахунків і невдач (призвели до страйків, зокрема, численних жертв у Новочеркаську).

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Міненко Галина Миколаївна

Пов’язані теми

Історія України, 11 клас, Інші матеріали

Додано

24 березня 2020

Переглядів

6242

Оцінка розробки

Відгуки відсутні