Теоретичний аспект та методи формуванння соціальної компетентності учнівської молоді

ВСТУП

     Дослідження розвитку людини, її духовного світу в перехідних суспільствах, до яких належить і Україна, - одна з актуальних проблем, що постала перед вітчизняним суспільствознавством.Виклики сьогодення в економічній, політичній та соціальній сфері поставили нові вимоги до особистості з боку суспільства. На сучасному етапі розвитку суспільних  процесів в Україні пріоритетного значення набувають міжособистісні конструктивні стосунки представників усіх страт українського суспільства, тому один із головних завдань освіти є формування життєвих компетентності, соціалізація учнів. Провідну роль у розвитку соціальної компетентності сучасної молоді відіграє курс суспільствознавчих дисциплін , зокрема,  курс історії.

     Актуальність теми обумовлюється: по-перше, необхідністю духового відродження та формування в молодого покоління моральних пріоритетів  та поваги до загальнолюдських  цінностей на основі історичної пам*яті; по-друге, суспільним замовленням щодо підготовки молодої особистості, здатної до самостійної орієнтації й адаптації в умовах викликів сьогодення та свідомої участі в суспільному житті держави.

Особливо актуально ці питання постають в Україні сьогодні, бо в умовах соціальної нестабільності молодь стає акумулятором певних суспільних рухів, активним учасником, а часто й заложником політичних інцидентів.

     Мета доповіді–  розглянути методи та технології формування соціальної компетентності на уроках історії.

     Українські педагоги давно цікавились питанням соціалізації молоді України.Серед сучасних  українських  дослідників, які тією чи іншою мірою торкались зазначеної проблеми, слід назвати перш за все таких учених, як В. Андрущенко, В. Кульчицький, В. Кремень, Ю. Зерній, Ю. Ніраз, Б.Данилів. Для висвітлення даної теми  велику роль відіграють методичні й наукові розробки К. Баханова, О. Мокрогуза, С.Косогової,О.Пометун, та ін..

     Спрямованість  освіти на виховання соціально активної особистості закріплена в базових нормативно- правових актах, які координують роботу освітніх закладів: законах України « Про Освіту», Державний національній програмі « Освіта» ( Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти, Державному стандарті базової загальної середньої освіти.

РОЗДІЛ І
МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

1.1. Медіа-освіта як засіб формування соціальної компетентності учнів

Для того щоб успішно навчатися протягом усього життя, працювати, ефективно вирішувати проблеми особистого та суспільного характеру, усвідомлено будувати своє життя, і кожна окрема особистість, і соціум в цілому повинні не тільки мати необхідну інформацію про самих себе і навколишнього їх фізичного та соціального середовища, а й вміти ефективно нею користуватися.

Під соціальною компетентністю сьогодні розуміють здатність і можливість представників молодого покоління реалізувати себе в соціумі: здатність приймати відповідальність, брати участь у прийнятті групових рішень, успішно вирішувати конфлікти, брати участь в підтримці і поліпшенні демократичних інститутів.

Ось чому сьогодні так важливо готувати учнів до нових умов життя і професійної діяльності в надзвичайно складному інформаційному середовищі, вчити їх самостійно діяти в цьому середовищі, ефективно використовувати його можливості і захищатися від негативних впливів. Такі завдання ставить перед собою новий напрямок педагогіки – медіа-освіта.

Медіа-освіта (англ. Media education від лат. Media – засоби) як напрямок в педагогіці, виступає за вивчення «закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно, відео). Основні завдання медіа-освіти: «підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити людину розуміти її, опановувати засоби спілкування на основі невербальних форм» 

Сучасна людина знаходиться під впливом значної кількості медіа-інформації, обсяг якої постійно збільшується. Юна особистість, що знаходиться в процесі становлення, часто навіть не усвідомлює, що медіа-простір впливає на формування її ціннісних орієнтацій, інтелектуальної та емоційної сфери, а в кінцевому підсумку, життєвої позиції теперішніх та майбутніх поколінь.

З бурхливим розвитком нових технологій виникла така проблема як збільшення кількості вільного часу. З одного боку, з'являється багато часу для всебічного розвитку особистості. З іншого боку, в реальності вільний час не завжди використовується на благо; як наслідок – зростання молодіжної злочинності, правопорушень, наркоманії та ін. Таким чином, одне із завдань сучасної педагогіки – розробка культурно-ціннісної організації дозвілля дітей та молоді. У цьому контексті медіа-освіта може надати великі можливості для розвитку творчої і гуманної особистості, можливості «діалогу культур» в цьому педагогічному напрямку.

Взявши за основу цінності особистісно-орієнтованої освіти, ми тим самим сприяємо виконанню умов, які необхідні для успішної реалізації медіа-освітньої моделі, а саме: створення сприятливого мікроклімату; розвиток і облік загальних компетенцій (перш за все, соціальних) тих, хто навчається, і готовності особистості учня до медіа-освітньої діяльності; інтеграція середовищ (інформаційного, соціалізуючого, розвиваючого). Ці умови не суперечать як основним принципам, так і самій концепції особистісно-орієнтованої освіти.

Світовідчуття сучасних учнів, їх моральні переконання залежать від щоденного некерованого вихователями впливу масової електронної культури, що викликає такі хворобливі відхилення як відеоклипізм та відеоманія. І в той же час відкривається перспектива використання доброчинних освітніх можливостей у розвитку інтелекту та емоцій на основі медіа-культури: різних видів мислення,сприйняття, навичок інтерпретації, естетичної оцінки різноманітних медіа-текстів.

Отже, в сучасній соціокультурній ситуації як ніколи раніше важлива роль і значення медіа-культури в житті людей, в першу чергу – молоді. Кожний засіб масової комунікації (телебачення, кінематограф, преса, Інтернет та ін.) має широкий спектр виразних засобів. У свою чергу, зростаючий потік медіа-інформації вимагає від сучасного глядача, слухача, читача вміння не тільки орієнтуватися в ньому, а й знаходити потрібне, вміти осмислити і застосувати отриману інформацію.

Формування соціальної компетентності засобами медіа-освіти сприяє розумінню учнями місця медіа-культури в суспільстві епохи глобалізації, так як функціонування медіа-текстів пов'язано з соціальними, політичними, економічними, релігійними, етичними та інтелектуальними аспектами життя людей, розвитку естетичної свідомості, творчої індивідуальності учня, його гуманістичної, діяльної позиції в сучасному суспільстві.

1.2. Потреба в самореалізації як внутрішній стимул людської діяльності, джерело активності особистості

Сучасний світ дуже мінливий, складний, суперечливий і, водночас, наповнений різними таємницями й спокусами. Однією з таких «спокус» є віртуальність. Саме туди і прагне «втекти» дитина – від життєвих проблем реального світу до солодких ілюзій. Там вона – господар, цар і бог, її визнають, ставлять «лайки», захоплюються її вродою і здібностями, а звідси – підвищується значимість у цілому вигаданому світі. Там її розуміють, цінують. В ірреальності можна здійснити свої мрії: іноді частково, інколи повністю. Але це дано далеко не всім. Якщо дитина повністю поринає у віртуальний світ, не помічає, як летить час і втрачаються шанси на здійснення мрій у реальності. Ілюзії зникають. Надії втрачені

Відомо, що потреба в самореалізації є внутрішнім стимулом людської діяльності, джерелом активності особистості. Самореалізація (самоактуалізація) – прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. Це одночасно і засіб досягнення мети.

Самореалізація формується як життєва мета особистості, виражаючи найважливішу потребу людини у самовираженні, самоствердженні. За А. Маслоу, самоактуалізованим людям властиве: яскравіше і чіткіше сприйняття реальності, орієнтування на вирішення проблеми, пошук усамітнення для зосередження, незалежність у мисленні, щирість і доброта, благородство і повага, почуття гумору, креативність і творчість, культурна відкритість. Для розвитку творчого мислення у підлітків треба закласти фундамент загальнолюдських цінностей. Діяльність викладача на уроці повинна проходити так, щоб в учня виникло бажання самореалізації. Для цього, у першу чергу, необхідно створити психологічно комфортні умови: зняття страху перед уроком, наповнення змістом роботи й розвиток усвідомлення учнем його власної особистісної значущості. Розвитку аналітичних і творчих здібностей учнів сприяє доброзичливий клімат; атмосфера поваги і співробітництва; увага до кожної дитини; заохочення навіть маленького успіху; активізація комунікативних умінь і навичок.

Важливим є вміння передавати інформацію, підтримувати бесіду, знаходити способи уникнення конфліктів під час дискусії, установлювати контакти. Застосування педагогом різноманітних форм, методів і прийомів навчання дає кожному учневі можливість самореалізуватися, створює умови для повноцінного розвитку особистості; розвиває здібності підлітків орієнтуватися в потоці соціальної інформації, бачити і творчо вирішувати проблеми, активно застосовувати в житті отримані під час наччання знання та набуті вміння, продуктивно взаємодіяти з іншими людьми у професійній сфері й соціумі.             

Випускник повинен уміти спілкуватися, оцінювати своє і чуже мовлення, прагнути до постійного самовдосконалення. Від цього залежить його соціалізація і професійна грамотність, яка проявляється також через мовлення. Завдання викладача в цьому аспекті – виробляти в учнів уміння і навички комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних життєвих ситуаціях, розвивати всі види мовленнєвої діяльності.

РОЗДІЛ ІІ
ПРАКТИЧНІ АКСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

2.1. Формування соціальної активності учнів методами проблемного навчання

На сучасному етапі, коли усі сфери української держави входять у періоди реформування, стало очевидним, що суспільство особливо потребує свідомих соціально активних громадян. Чи потрібні соціально активні громадяни нашому суспільству? Питання складне. Адже не секрет, що людина, яка має і відстоює власну думку, висловлює незгоду з загальноприйнятим рішенням, не є пасивним спостерігачем несправедливих дій наражається на конфлікти і непорозуміння.

Це і є проблемне питання, розв’ язати яке необхідно нам, викладачам. Пасивність, байдужість, низький рівень свідомості молоді стають перешкодою для розвитку соціуму.Знання, отримані на уроці, повинні допомогти підлітку знайти себе у житті, відчути свою соціальну значущість, сформувати вміння адекватно реагувати і діяти у певних соціальних ситуаціях. Одним із найоптимальніших методів формування соціальної активності учнів є проблемний.

Які ж вимоги до уроку з проблемним навчанням? По-перше, проблемне завдання ставиться і вирішується разом із учнями. По-друге, проблема повинна бути важливою і соціально значущою для сучасного життя. По-третє, кожна точка зору приймається до уваги і обговорюється. У групі обов’ язково має бути атмосфера взаємоповаги і взаємо­зацікавлення. Правила, які діють на уроках:

1. Кожна думка має право на існування.

2. Поважаємо один одного, толерантно відносимося до різних точок зору.

3. Відповідь на уроці сьогодні – це перспектива на завтра.

На уроках із проблемним навчанням повинні ставитися такі завдання, які сприяли б розвитку нової особистості, здатної повноцінно самореалізуватися в сучасному житті. Питання – безвідмовний інструмент у складному мистецтві спілкування з учнями, книгою, з самим собою. Необхідні запитання, що унеможливлюють однозначну відповідь, містять в собі альтернативу, певний парадокс, загадку, спонукають до множинності відповідей і зазвичай не зорієнтовані на отаточне розв’ язання. Краще обговорити з учнями одне творче запитання, ніж десяток звичайних. Коли один учень не може відповісти, не треба поспішати викликати іншого, треба допомогти, але так, щоб цього не було помітно. Думку підлітка треба розвинути так, щоб учень вважав, що рішення його. Потрібно звертати увагу на завдання, що передбачають відкриття, спірні рішення, хвилюють своєю новизною, заради якої цікаво і радісно напружувати думку.

    На уроках історії нагадуємо учням слова Конфуція: «Жити – значить мати проблеми, вирішувати їх – значить рости інтелектуально». Унікальність проблемного уроку в тому, що він дає змогу учневі вчитися вирішувати життєві проблеми. Особливу цінністю на уроці є самостійне рішення проблеми учнем, його аргументований доказ власної незалежної точки зору, що є важливою передумовою соціальної активності.

Основні принципи проблемного уроку:

•       проблемний виклад програмового матеріалу;
•       розвивальний характер навчання;
•       самостійність у роботі учнів;
•       партнерство викладача й учня.

Викладачу варто прагнути виховати таку особистість, яка, незважаючи на свій рівень навчальних досягнень, мала б змогу змінювати своє життя на краще, впливати на суспільні явища, бути активним членом соціуму, громади, в якій вона живе. А тому на уроках варто створити атмосферу довіри і щирості, коли учні зможуть розкритися, висловити свою точку зору, навіть, якщо вона відрізняється від думок інших. Технологія проблемного навчання сприяє відчути свою соціальну значущість навіть слабким учням, вони приєднуються до пошуку істини і непомітно для себе включаються в колективний діалог.

Беручи до уваги реалізацію цілей проблемного навчання, можна виділити такі типи уроків:

•       урок-диспут;
•       урок-відкриття;
•       урок-дослідження;
•       урок-творча лабораторія;
•       урок-гра.

У роботі використовуємо форми, які сприяють ефективному вирішенню проблеми, а також розвивають креативне та логічне мислення дитини:

•       діалог «викладач – учень», «учень – викладач»;
•       дискусія;
•       захист проектів;
•       інсценування;
•       написання творчих робіт проблемного характеру;
•       складання опорних схем;

•       робота в групах.

Отже, технологія проблемного навчання активно сприяє соціалізації учнів, розвиває і формує соціально активну особистість, готову реалізувати власні життєві плани, самостійно вирішувати проблеми, здійснювати власний вибір в умовах інтенсивних соціальних перетворень.

2.2. Формування соціальної компетентності учнів
через використання сучасних освітніх технологій

Метою процесу формування соціальної компетентності учнів через використання сучасних освітніх технологій на уроках історії є: пробудити на­ціональну, історичну свідомість підлітка, виховати людину, яка вміє са­мостійно мислити, людину, яка зможе зробити свій внесок у розви­ток суспільства і держави та буде озброєна необхідними для цього знаннями, вміннями. Таке цілепокладання обгрунтовуємо тим, що свідомість підлітка  здатна запам'ятовути інформацію, яка є зрозумілою. Тому виникає необхідність вибудовувати урок таким чином, щоб підлітки з різними розумовими здібностями опанували новий матеріал ефективно та набували позитивно практичного досвіду.

Використовуючи сучасні освітні технології навчання, переконалася, що вони передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого,історичного свідомого школяра. 

Історична свідомість є найбільшою життєтворчою основою будь-якого суспільства, а також – складовою масової суспільної свідомості. Її формування – фундаментальна та взаємопов’язана мета історичної освіти. Від її досягнення залежить формування у  молоді ціннісних орієнтацій, виховання громадянськості та патріотизму, уміння самостійно добувати інформацію, оцінювати минуле та розуміти сучасне.

Навчання і виховання кожної конкретного учня повинне відбуватися на основі її природних здібностей, а отже, основним стимулом навчання має стати інтерес підлітка, задоволення його потреб у пізнанні, самопізнанні й розвитку. Для цього поряд із лекційними та фронтальними формами роботи на уроках історії пропонуємо широко використовувати активні методи навчання та такі сучасні освітні технології як:

•       інтерактивні,
•       ігрові,
•       проектні,
•       технології розвитку критичного мислення.

Інтерактивне навчання – це навчання, яке ґрунтується на активній взаємодії учасників навчально-виховного процесу. По суті, це одна з моделей комунікативних технологій, якій притаманний двосторонній обмін інформацією. При цьому викладач не стільки дає знання, керує процесом їх здобуття, скільки стимулює дослідницько-пізнавальну діяльність учнів, скеровує її на набуття практичного досвіду, формування соціальної компетентності. Так, на уроках використовуємо такі цікаві прийоми, як :«Мозковий штурм», «Драматизація», «Мікрофон», «Лови помилку», «Займи позицію», «Незакінчене речення», «Робота в парах, групах». Таким чином, робота над певною проблемою розвиває в учнів здатність до критичного мислення, яке завдяки його основним функціям (аналітичності, асоціативності, логічності, системності, самостійності) можна вважати підгрунтям для використання сучасних освітніх технологій.

Соціальна компетентність формується, якщо регулярно ставити перед учнями проблемні запитання, для відповіді на які потрібно активізувати не лише здобуті знання, а й залучити власний життєвий досвід, приклади з художньої культури. Під час обговорення на уроці якоїсь проблеми влаштовуємо диспути, дискусії, дебати. На етапі актуалізації знань використовуємо такі методи:

•       «Ручки всередину» – після виступу кожен кладе ручку на середину парти і бере її лише після того, коли всі висловились;
•       «Переконуючий лист» – написання листа з аргументацією на користь власної позиції.

Ці методи дають змогу не лише обговорювати важливі питання, вислухати думки всіх бажаючих, а й приймати групове рішення з одночасним тренуванням учасників у відповідних комунікативних уміннях та навичках( риториці, здатності працювати в команді, толерантності, навичках критичного та логічного мислення).

Цікаву модель формування критичного мислення учнів на уроках історії розроблено Т. Асламовою. Нею адаптовано метод «Шість капелюхів мислення» відомого французького психолога Едварда де Боно. Згідно з цим методом, капелюх певного кольору символізує визначену стратегію мислення:

•       білий – робота із збирання інформації, виклад перебігу подій або сутності проблеми, що ґрунтується на навчальній літературі;
•       червоний – формування власного ставлення до подій та їх учасників;
•       жовтий – виявлення позитивних сторін явища, переваг, чеснот;
•       чорний – виявлення негативних сторін явища, небезпеки та помилок;
•       зелений – нові пропозиції, ідеї, можливі альтернативи;
•       синій –підбиття підсумків, коментарі.

Оптимальним вважається застосування на уроці всіх стратегій. Така можливість відкривається після вивчення теми на повторювально-узагальнюючому уроці або на уроці формування вмінь і навичок, а також і на комбінованому уроці. Клас об’єднується у шість груп, кожна розгядає події під певним кутом зору. Цей метод ефективно застосовувати на уроках  при викладанні теми «Інтеграційні процеси в Європі в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття».

Так, клас об’єднується в дві групи: одна отримує завдання розмірковувати за принципом «жовтого капелюха», друга – за принципом «чорного». По завершенні викладу матеріалу на дошці й у зошитах складається таблиця «Позитивні і негативні наслідки інтеграційних процесів в Європі».

        З метою узагальнення та систематизації знань учнів на комбінованих уроках доцільно використовувати дидактичні ігри: «історичний турнір», «брейн-ринг», «змоделюй ситуацію», «асоціація», «історична естафета»), що сприяє застосуванню учнями отриманих знань та умінь в нестандартних навчальних ситуаціях; презентувати себе як інтелектуально розвинену й творчу особистість.

Формуванню соціальних компетентностей сприяє проектна технологія навчання. Загалом проектна діяльність забезпечує розвиток ініціативи, самостійності, організаторських здібностей учнів, стимулює процес саморозвитку. Перевагами проектної діяльності учнів є набуття ними таких вмінь:

•       планувати свою роботу,
•       використовувати різні джерела інформації,
•       аналізувати,
•       зіставляти факти,
•       аргументувати думку,
•       приймати рішення,
•       презентувати створений продукт перед аудиторією.

Отже, проводячи роботу по формуванню соціальної компетентності, викладач історії має створити для учнів такі стимули, які відповідали б їх прагненням та системі цінностей. Цей процес передбачає розвиток великої кількості психологічних якостей особистості підлітка: мотивації до самопізнання, самоаналізу, почуття власної гідності та уміння поважати інших, підвищення самооцінки. Водночас, необхідно формувати не лише раціональне усвідомлення доцільності відповідної поведінки, а й зацікавлення індивідуальністю іншої людини; виховувати повагу до неї, прагнення зрозуміти іншого; виробляти вміння радіти чужим успіхам тощо.

Таким чином, формування соціальної компетентності учнів через застосування сучасних освітніх технологій на уроках історії дає можливість вирішувати такі завдання як:

•       активізація індивідуальних розумових процесів учнів;
•       вихід учня на позицію активного партнера навчання;
•       розвиток творчих здібностей школярів;
•       виховання особистості, яка має власну точку зору.

Але найголовнішим здобутком уроків історії з використанням освітніх технологій, викладених нами вище, є формування самодостатніх, підготовлених до свідомої та ефективної діяльності в різних сферах життя патріотично налаштованих людей.

Отже, сучасний педагог, використовуючи у своїй практиці активні й інтерактивні методи навчання, сприяє розвитку зацікавлених історією учнів та формуванню свідомих громадян, творців історії свої держави.

ВИСНОВКИ

Процес соціалізації учнівської молоді є широким і багатогранним, оскільки взаємопов’язаний з процесами їх навчання й виховання та торкається соціальних, фізіологічних, психологічних та інших аспектів всебічного розвитку особистості.

Таким чином, процес соціалізації особистості є:

•       соціальним, оскільки забезпечує усвідомлення підлітком власної суспільної значущості та підоготовку до виконання соціальних ролей;
•       педагогічним, оскільки сприяє засвоєнню учнями знань, норм і цінностей; набуттю ними позитивного соціального досвіду; залученню школярів до системи соціальних зв’язків і відносин, необхідних для становлення і життєдіяльності в соціумі;
•       психологічним – прояв індивідуальних психологічних властивостей засвоєння норм і цінностей, здатність до рефлексії себе в соціумі, взаємодія особистості та середовища.

Отже, соціалізація – це двосторонній процес, що містить у собі, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку – процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків через його активну діяльність, активне входження в соціальне середовище. Перша складова соціалізації – засвоєння соціального досвіду – це характеристика того, як середовище впливає на неї; другу складову характеризує вплив людини на середовище з допомогою діяльності (пасивність – активність).

Звідси, соціалізація відбувається через три сфери: діяльність, спілкування і самосвідомість особистості. У діяльності відбуваються три важливих процесу:

1) орієнтування в системі зв’язків, за посередництвом осбистісних смислів (особистісний вибір діяльності);

2) центрування навколо провідного виду діяльності, зосередження впливу на ній, супідрядність їй усіх інших видів діяльностей;

3) це освоєння особистістю нових ролей і осмислення їх значущості.

Через спілкування здійснюється налагодження та розширення контактів підлітків із ровесниками і дорослими.

Самосвідомість – як сфера соціалізації означає становлення смислового «Я» – образу підлітка; розуміння особистістю себе як деякої цілісності; визначення власної ідентичності.

Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується безперервно протягом усього життя. Йому властива внутрішня динаміка здобутків і втрат , безмежність саморозкриття особистості.

Список використаної літератури та джерел

1.          Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій/Автор-укладач Н. П. Наволокова. – Х.: Вид. група «Основа», 2010.
2.          Уйсімбаєва М. Соціальна активність особистості як чинник суспільного розвитку. [ Електронний ресурс ] – Режим доступу: http://www.kspu.kr.ua
3.          Бех І. Д. Виховання особистості: Сходження до духовності : наук. видання / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2006. – 272 с.
4.          Медіаосвіта та медіаграмотність [Електронний ресурс] : підручник / ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк ; за наук. ред. В. В. Різуна. – Київ : Центр Вільної Преси, 2013. – 352 с. – Режим доступу : http://www.aup.com.ua/uploads/momg.pdf. – Назва з екрана.
5.          Мокрогуз  О. П. Інноваційні технології на уроках історії в школі. – К.:Генеза, 2006.-191 с.
6.          Ніраз  Ю. В., Данилів Б. М. Розвиток життєвих компетентностей на  уроках історії України. - Тернопіль -  Харків: Ранок, 2012. – 192 с.
7.          Пометун  О. І.,  Фрейман  Г. О.  Методика навчання історії в школі. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.
8.          Постанова Кабінету Міністрів про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Від 23.11.2011 - №139.