Терапевтична казка для роботи з дітьми, які втратили кінцівки: "Оленятко".

 Психотерапевтична казка

для роботи з дітьми, які втратили кінцівки.

Кому: дітям, які втратили кінцівки.

Казка допоможе:

 - усвідомити те, що сталося;

-  прийняти власні думки та емоції;

-  знайти внутрішню мотивацію;

- повернути радість та зрозуміти цінність життя.

Хто може використовувати: психологи, психотерапевти.

ОЛЕНЯТКО.

     Жило собі на світі маленьке Оленятко. Жило в красивому  великому лісі. Всі звірі тут жили в мирі і злагоді. Вони з повагою ставилися один до одного, підтримували  і допомагали іншим – жили, як одна велика сім’я.

     Одного разу прийшла біда до їхнього лісу. Напали на їх дім кровожерливі чудовиська-людовиська. Вони ненавиділи все живе, тому почали безжально нищити все довкола: палили траву, різали дерева, руйнували гнізда птахів, нірки та лігва звірів. А потім усі тварини почули неймовірно гучні, страшезні загрозливі звуки, яких раніше ніколи не чули у лісі. Від тих звуків здригалася земля, коливалося повітря. У звірят холола кров, тремтіли ноги і тварини ніби втрачали розум, вони бігли, не розуміючи куди, кричали і плакали. Хтось зачіплювався і падав, когось просто у натовпі збивали з ніг . Кругом літали шматки дерев, дрібне каміння, пісок і, звідкись, гострі шматки металу. В голові шуміло, пищало у вухах і, здавалося, що це тривало вічність, ніби час зупинився. Страх і розпач відчувався навіть у повітрі.

     «Що робити? Що робити?» -  лише одна думка пульсувала в голові Оленятка! А тим часом ноги мчали його в протилежний від вибухів бік. Раптом звук пролунав зовсім близько, так близько, що земля під ногами піднялася і відкинула Оленятко вбік. Він хотів приземлитися на ноги, але йому це не вдалося і він упав всім тілом на вкриту  старим листям і мохом землю. Земля була прохолодна, а його ніжки, ніби, облили чимось гарячим. Оленятко здивувалося цьому відчуттю, подивилося на ніжки і не повірило своїм очам – однієї ніжки не було! Було багато крові!

В Оленяти потемніло в очах... Коли воно прийшло до тями, то було уже в лісовому госпіталі. Хто і як доставив його сюди воно не знало. Оленятко оглянуло себе. Одна ніжка була коротенька – лише вище коліна, на ній було багато бинтів. Стало дуже боляче. Боляче не лише там де була рана, заболіло десь глибоко всередині, в серці, в душі. Оленятко було у відчаї!  «Чому я? Чому це сталося зі мною? Як я тепер буду жити? Я не зможу бігати! А я так люблю бігати по лісі з друзями наввипередки, перестрибувати через пеньки і струмочки!». З очей Оленятка покотилися гіркі сльози.

Саме в цей час до нього підійшов лікар Степовий Орел.

- Як ти почуваєшся, Оленятко?- доброзичливо запитав він.

- Як я можу почуватися? У мене немає ніжки! – з гіркотою в голосі закричало Оленятко так, наче це лікар був винен у тому, що з ним сталося.

- Мені дуже прикро, що так сталося. Я тебе розумію - сказав лікар.

- Як ви можете мене зрозуміти?! Адже Ви ходите на двох ногах!- розлючено викрикнуло Оленятко.

- Так, я ходжу на двох ногах… Ходжу! А мав би літати… - і лікар витягнув перед собою крило. Воно було якесь дивне, надто пряме. Орел продовжив - Колись давно я теж був поранений. І хоч я не втратив крила, про те, воно втратило здатність згинатися, тому я більше не можу літати…

Спочатку я думав, що не зможу жити без неба, без висоти і горював так само, як і ти. Я не хотів  нікого бачити, мене нічого не цікавило і не радувало. Навпаки, всі хто хотів мене втішити і підтримати дратували мене. Мені хотілося просто лишатися на самоті зі своїм горем і продовжувати жаліти себе. Але одного разу, я побачив, що поряд є ті, кому пощастило значно менше ніж мені. Я, хоч і не міг більше літати, та міг ходити. Тоді я почав допомагати всім, хто потребував допомоги. Відчуття, що я  можу бути корисним мене так надихало, що я навіть забував про власний біль. Потім  я почав розробляти поранене крило, це було дуже важко і боляче, але у мене була мета – я хотів лікувати таких , як я, тому я не зупинявся. Ще я почав старанно, наполегливо навчатися Було нелегко, іноді хотілося все покинути, але згодом я все ж став лікарем.

     Так само ти можеш встати і почати робити щось корисне. Ти можеш радіти , що живий і можеш допомагати іншим. А можеш і далі лежати і думати про те, який ти нещасний. Вибір завжди за тобою! От зараз якраз дуже потрібна допомога у госпіталі, тут багато поранених і ми - лікарі просто не встигаємо доглядати за всіма.

     Раніше Оленятко думало тільки про себе, але зараз побачило , що довкола нього дуже багато тварин з різними  пораненнями. Більшість мали справді кепський вигляд: у когось були забинтовані лапки, у когось хвостики, вушка або спинки. Хтось тільки чекав на допомогу, хтось тихенько плакав, хтось стогнав. Лікарі переходили від одного пораненого до іншого, промивали ранки, бинтували, давали лікарські трави для знеболення,  прикладали її до ранок, зупиняли кровотечу.

Оленяткові стало всіх дуже шкода.

- Але чим я допоможу? Я нічого не вмію!

- Ти можеш збирати лікарські трави, підносити їжу і воду для хворих, читати казочки малечі, підтримувати стареньких і немічних добрим словом. Якщо захочеш, я можу навчити тебе робити перев’язку, промивати рани.

- Хочу, навчіть!

- Добре. Але це згодом, коли загоїться твоя рана і ти добре навчишся ходити. А поки що давай почнемо з читання казочки малятам. Готовий?

- Здається готовий…

Оленятко читало казочку малечі. Всі уважно слухали кожне його слово, тому він старався читати ще голосніше і виразніше , щоб передати усі емоції героїв. Він і сам почувався трішечки героєм, бо не дивлячись на втрату ніжки він знайшов у собі сили попри біль і розпач бути корисним іншим. І тепер він знав, що щасливим можна бути не лише тоді, коли стрибаєш з друзями через пеньки і струмочки, а й коли допомагаєш оточуючим…

 А ще, у нього з’явилася справжня мета – стати  лікарем, як дядько Орел!

Запитання до казки:

1. Де жило Оленятко? Як звірі ставилися один до одного?
2. Яка подія сталася у лісі?
3. Про що подумало Оленятко, коли зрозуміло, що з ним сталося?
4. Чому дядько Орел зміг зрозуміти, що відчувало Оленятко?
5. Що надихнуло і допомогло Орлові забути про власний біль?
6. Що допомогло Оленяткові?
7. Які висновки ти можеш зробити з цієї історії?
8. Як ти можеш бути корисним для інших? Що ти добре вмієш робити?
9. Чого ти хотів би навчитися?

Важливо завершити зустріч ресурсною вправою!

Автор: практичний психолог  Ірина Присяжнюк.