36 Речення з кількома рядами однорідних членів

1

2

3

4

Скіфські кургани, високі козачі могили — величні знаки вічного нашого буття на цій землі (С. Плачинда).

Біля неї лежало або куняло в отупінню багато молодих жінок і дівчат (О. Назарук).

Стефан не бачив золотистої імли беріз, ні пахучої м'яти, ні гнучкого ломиносу, ні яглиці, ні жовто-червоної дівини, ні холодку, ні копитника-стародуба (О. Назарук).

Карпо схопився й зачепив ногою глиняник (І. Нечуй-Левицький).

1

2

3

4

Вже й ніч пройшла. довга, неспокійна, громовинна.

Данило сідає на поріжку, розв'язує ганчір'я і по черзі розпинає в руках подрані

сорочки, штани, піджаки, кофти.

Втомились греки веслами махати, зайшли у двір.

Старезні дерева стоять обіч дороги і пахнуть хлібом.

І коли доля так жартує, що світло заступає хмара, лише надія крила нам дарує і до життя у віру повертає.

Світло ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі й гущину.

Як мати любила робити і в городі, і в полі, і в лузі, і в лісі і тихо втішалася зробленим.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом.

Старезні дерева стоять обіч дороги і пахнуть хлібом, вощиною і медами.

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі ракети.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом.

Воля пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна.

Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги.

Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев й

послався над ними прозорою хмаркою.

Жеребець пирхнув, хвицьнув копитами землю і звично, радо понісся скоком по колу.

Буде ще після цього і простір лиману, і вітер попутний, і білі заметіль чайок над

головою.

1

2

3

4

Відтоді життя було для нього одною смугою світла, запаху й музики.

Тут дихається вільно й легко.

Вогонь блиснув на всю хату і полився через одчинені двері й вікна

Якийсь дивний, півсвідомий жах і неприємність розливалися по всім її тілі і по очах, стискали гортанку, тамували віддих.

Вона була у хутряній шубці, у білій шапочці.

Дівчатко й хлоп’ятко під деревами скачуть, простягають рученята та мало не плачуть.

Степ дедалі втрачав свої барви, свою весняну свіжість.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Легка, біла прозора постать, що в обличчя нагадує мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Настка, погнавшись за якоюсь звіриною, заблукала в лісі, вже не маючи сподівань порятуватися, зненацька помітила велетенського оленя-рогача небаченої вогнистої масті.

Олень струснув рогами, тупнув ногою, мовби припрошуючи за собою жінку, поволі побіг лісом у найбільші гущавини, тільки високі роги значили його путь, - і Настка й собі погнала за ним свого коня.

Впала вона, заплакана й змучена, в обійми князеві, а олень щез, мов дух святий

Чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе.

Листя лежить на колодах осикових дров, на купі гарбузів, на викопаних буряках, на зв’язаному в сніпки кукурудзинні.

Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море.

Він уже не раз із Настечкою бігав і на річку, і на луги, і в поле зустрічати весну.