«Речення зі звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями»

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення.                              

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням.                               

чуже мовлення, передане дослівно, без змін.                                                                 

розмова двох або кількох осіб.

двокрапкою й тире.

лапками.

дужками або тире.

крапкою з комою.

Мавко, ти з мене душу виймеш!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

 Вже почалось, мабуть, майбутнє.

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю.                                                                

 Ти, як і Дніпро, оспіваний у піснях народних… 

Ви, звичайно, знаєте мою сестру.                                                                                                                                       

Отже, що тут багато говорити й сперечатися. .                                                                                                           

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна.

Відступати нам, по-перше, пізно, а по-друге, немає підстав. 

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!..

З-за моря припливла сюди, кохана чарівнице?

Глянь оком щирим, о Божий Сину, на нашу землю, на Україну. 

вставлене речення;

вставне слово;

вставне словосполучення;

вставне речення.

Може вам зустрічалась нині синя райдуга у долині?

Вгамуйся думко не літай так буйно.

Земля України небо і люди усе мені рідне.

Ми по сходах ступаєм а ніч мабуть є щось чаклунське у ночі зорі сипала прямо до віч.

Не губіться прошу вас у морі людському.

А Швидко, швидко ми побачимось, рідна, матінко моя… (Олександр Олесь). 

Б Потерпи, дядечку рідненький я тебе зараз перев’яжу (Л. Письменна). 

В Дзвени моя пісне, крилата в вітрах світової весни (В. Сосюра). 

Г Грай, моя пісне, як вітер сей грає (Леся Українка).

А Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий (Леся Українка). 

Б Я, правда, ніколи не вважав оригінальність самоціллю (М. Рильський). 

В Хоч, правду кажучи, юнак у душі не вважав спів за професію (І. Ле). 

Г На жаль, у нас не прийнято писати культурних історій міста (В. Шевчук).