13
Приклад запитання: Романтизм в українській літературі Романтичне зображення життя виникло паралельно з реалістичним ще в глибоку давнину. Виявилося воно в творах різних жанрів стародавніх літератур: у казках, легендах, міфах, ідиліях, пригодницьких повістях і романах, пізніше – у баладах, феєріях тощо. Елементи романтизму могли бути наявними і в реалістичних творах. Назва цього методу з’явилася через багато віків; походить вона від слова «романський», що вживалося спочатку на означення творів, писаних не латинською, а якоюсь із мов романської групи індоєвропейської родини – французькою, італійською, іспанською, португальською, румунською. У першій половині ХVІІІ ст. в англійській літературі в слово «романський» почали вкладати інший зміст: це щось надприродне, незвичайне, дивне, таємниче.Під впливом французької революції 1789-1794 років у Європі та Америці посилалися антифеодальний і національно-визвольний рухи. До того ж ідеали революції – «свобода, рівність, братерство» – у буржуазному суспільстві не були втілені в життя. Капіталізм утвердив панування «грошового мішка», нові форми експлуатації та пригнічення людини людиною, бездуховність, міщанство. Це викликало в прогресивно настроєних колах тогочасного суспільства зневіру, розчарування, неприйняття існуючих порядків. Почалися пошуки нового ідеалу. Однак, гостро заперечуючи сучасний їм лад, передові люди невиразно уявляли собі той державний устрій, який міг би забезпечити щасливе життя всіх громадян. Звідси – занурення у мрійний світ, створений уявою.У літературі мрія про рівність усіх людей, устремління до справедливості, добра, краси знайшли своє вираження в романтичних творах. У новій європейській літературі творчий метод романтизм почав формуватися в творчості німецьких письменників (Й.В. Ґете, Г. Гейне та інших). З часом він поширився й на інші національні літератури, набуваючи в них своїх особливостей. Проте визначальна ознака романтизму спільна для письменництва всіх країн – зображення виняткових людей у незвичайних обставинах, показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо). Для цих творів характерна фантастика, взята з місцевого фольклору: фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації. Національна специфіка виявилася в інших якостях цього методу.Економічне, політичне, національне гноблення, здійснюване самодержавством, марність надій на рівноправний союз козацької України з царською Росією викликали невдоволення і протест у народних масах та колах передової інтелігенції. Це спричинило захоплення минулим у краю, в якому панували демократичні форми національного життя. Ось чому основною тематикою романтичних творів стало історичне минуле України з її демократичним укладом, козацькою вольницею, звитяжною боротьбою проти зовнішніх ворогів. Проте письменники не цуралися і тогочасної їм дійсності: викривали й засуджували пороки суспільного ладу, захищали скривджений люд, виражали йому глибоке співчуття. Більшість таких творів мали реалістичний характер.Романтичні твори, як правило, будувалися на конфлікті між людиною і суспільством. Розкриття його в сюжеті давало змогу відобразити світ сильних почуттів героя, показати його винятковість, духовне благородство, здатність до подвигу і разом з тим викрити нікчемність, недосконалість існуючого укладу життя.Основні герої романтичних творів – козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи), виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури. Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні – русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні.З літературних родів найбільше розроблялися лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка; з інших літератур взято поему, елегію, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми – історико-героїчну.Для мови романтичних творів характерне інтенсивне використання багатств уснопоетичної лексики та синтаксису. Тон викладення художнього матеріалу дуже емоційний, схвильований, піднесений, задушевний, урочистий або грізний, палкий. Це досягається інтенсивним вживанням пестливих слів, паралелізмів, символів, різних риторичних фігур – обривів, умовчань, запитань, окликів, поетичних звертань, гіперболічних тропів.Естетичний ідеал романтизму: відтворене в художніх образах і картинах уявлення письменника про життя, що підноситься над усім буденним, пересічним; людину, виняткову своїми психічними і фізичними якостями, самотню й горду, здатну на подвиг в ім’я щастя народу; гуманні стосунки між людьми, основані на загальнолюдських ідеалах добра, соціальної справедливості, високої моральності.Часові межі романтичного напряму в українському літературному процесі охоплює кінець 20-х – 40-ві роки ХІХ ст.. Першими творами, що започаткували новий напрям, були поезії Петра Гулака-Артемовського «Рибалка» та Євгена Гребінки «Човен». Але провідна роль належить так званій Харківській школі романтиків, – гуртку, засновником якого був професор Ізмаїл Срезневський (З підручника).
13
Українська мова, 8 клас
Створено 9 грудня
Приклад запитання: "Огрядний крутоплечий грамотій із запорозькими вусами”, "кремезнющий характерник” – так в одному зі своїх романів описує Дмитра Яворницького письменник Олесь Гончар.Справді грандіозний внесок зробив Яворницький, цей видатний науковець і популяризатор наукових знань, невтомний збирач історичних пам’яток, в українську культуру.Дмитро Іванович Яворницький народився на Харківщині, у сім’ї псаломщика села Сонцівки. По закінченні Харківської повітової школи навчався в духовній семінарії. Не закінчивши її, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.Завершивши навчання, Яворницький якнайсерйозніше взявся до вивчення історії Запорозької Січі. Захоплення молодого науковця історією козацтва привернуло увагу царських чиновників – ревних оборонців великодержавницької політики царського уряду, який за українською культурою не визнавав права на самостійний розвиток. 1884 року Яворницького проголосили сепаратистом. Йому заборонили досліджувати українську історія як "нікому не потрібну”, водночас відмовивши в державній стипендії, а потів взагалі вислали до Ташкента.Відбувши вислання й оселившись у Петербурзі, історик зблизився із земляками з України, зокрема зі студентами Петербурзької академії мистецтв Сергієм Васильківським, Миколою Самокишем, Опанасом Сластьоном. Щосуботи на товариських зустрічах, де жваво обговорювалися події з історії України, Яворницький як історик та етнограф розповідав про свої дослідження з історії Січі. Своїми розповідями він запалював серця молодих художників-українців на відображення багатющої історії рідного народу.Якось Дмитро Яворницький познайомився з видатним художником, теж своїм земляком, уродженцем містечка Чугуєва на Харківщині – Іллею Рєпіним. Той саме працював над картиною про запорожців. Задум Рєпіна захопив ученого. Як історик і справді видатний знавець життя запорожців він висловив чимало зауважень, що змусило художника внести в ескіз полотна значні виправлення. Із власної колекції Яворницький передав митцеві деякі атрибути козаччини і навіть погодився позувати для образу козацького писаря.Яворницький передав художникові один із декількох варіантів козацького листа до турецького султана. Що ж, як не цей лист, допомогло Рєпіну осягнути характери й настрої зображуваних ним людей та геніально передати їх на полотні!Картина "Запорожці” широковідома, улюблена в народі. Та чи стала б вона такою, якби не той, віднайдений ентузіастом-істориком лист?Пошукам матеріалів з української старовини і, зокрема, з історії запорозького козацтва Яворницький присвятив усе своє життя. Незважаючи на погрози й усілякі заборони, терплячи постійні утиски царських чиновників, Яворницький наполегливо працював над вивченням історії України і різними способами популяризував свої дослідження: читав лекції, друкував у періодиці статті й нариси, видавав книжки. Він написав сотні праць з історії, етнографії, фольклористики. Є в нього й літературні твори.Широку популярність здобули книжки Яворницького про видатних козацьких ватажків Петра Конашевича Сагайдачного, Івана Дмитровича Сірка, останнього кошового Запорозького війська Петра Івановича Калнишевського. Яворницький надрукував чимало розвідок про кобзарство, гайдамацький рух в Україні, зібрав та опублуківав велику кількість історичних і побутових народних пісень та дум. Він нагромадив величезний матеріал для словника української мови. Вінцем його дослідницької праці стала тритомна "Історія запорозьких козаків”. У своїх творах науковець сміливо викривав ганебну політику російського царату щодо знищення козацтва.З 1902 року Яворницький – завідуючий Катеринославським музеєм старожитностей (пізніше – Дніпропетровський державний історичний музей). Водночас він завідував кафедрою українознавства Інституту народної освіти. Учений активно вів археологічні розкопки на Дніпропетровщині, постійно поповнюючи музей все новими й новими експонатами.Помер Дмитро Іванович Яворницький 1940 року. Поховано його на території керованого ним музею в Дніпропетровську (За А.В’юником; 500 сл.)Прочитали текст