9 клас Складнопідрядне речення

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила...

Я сідаю на горбок, щоб ключі журавлині зустріти.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Мабуть, почну писати, коли настане слушна мить.

Не писав я до тебе в останні дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в духмяних пахощах.

Купив чи продав, аби поторгувався.

Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Прославився, так що на люди вийти сором.

Не все другу знати, що на серці в себе мати.

А. Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Б. Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

В. Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Г. От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Ростуть слова, немов росте трава.

Був дуже веселий, бо поталанило йому дивовижно.

Старий поволі пішов на пасіку, щоб попрощатися з бджолами.

Де коріння, там і дерево.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

 і вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

 Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Справжня дружба полягає в тому, щоб бути вимогливим до своїх друзів.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Важливо, щоб зерно було добірне й живе.

Не може бути, щоб його — ніде

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити

способу дії

міри і ступеня

часу

мети 

умови

Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади

Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюри мов у криниці.