Складносурядне речення

Латаття ніжилось в Озерах, хитали ряску карасі.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

 Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки, поцілувавши кожну перед тим.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло і гуркотіло два трактори в полі.

Дорога зіп’ялась на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії,

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

 Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно,

Раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

Біла стежка в далечі губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні,

Одна хвилинка темного горя і вмить усміхнулось направо усміхнулось наліво і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

 коли весна приходить справжня.

дарма що холоди і злива.

і піснею сповіщають про весну.

а в грудях калатає.