"Безсполучникове речення"

Біга Катря боса лісом, біга та голосить (Т. Шевченко).

Літа мої молодії марно пропадають, очі плачуть, чорні брови од вітру линяють. 

.    Із-за лісу, за туману місяць випливає, червоніє, круглолиций, горить, а не сяє. 

Не знає поет, чи хто слуха його, не стримує серця і співу свого.

Ось тільки в лісі туман тримається якнайдовше, він тут хапається за кожен виярок, сіріє в горіховій гущавині, коли­вається над дзеркалом озера (Є. Гуцало).

Командир глянув на годинник, інший глянув теж.

Не русалонька блукає – то дівчина ходить (Т. Шевченко).

У товаристві лад -усяк тому радіє.

Висипали запорожці – лиман човни вкрили (Т. Шевченко).

Посієш в грязь – будеш князь (Нар. тв.).

Зілля диво наробило – тополею стала (Т. Шевченко)

Я вірю: сподівана воля прийде до стражденного краю (М. Луків). 

Намучене серце бажало спочину давно у душі я спокою не чув.

Тихо проходив я лісом зелене листя рясне шепотіло круг мене 

Подивись весна устала. 

Я ніч не спав заснуть не мав я сили. 

Микола згадав вчора на вечорницях Ганни не було.

Минув рік козак не повернувся до коханої.

Море спокійне небо блакитне.

Ні долі ні волі у мене нема зосталася тільки надія одна. 

Всі давно знають друзів треба шанувати.

Раптом мисливець завмер тишу прорізали постріли.

Здушили сльози не виходь на люди.

Був сон мені колись богиню ясну фантазії вбачали мої очі. 

Защебетав соловейко ... пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

То не хмара ... біла пташка хмарою спустилась (Т. Шевченко).

Посієш вчасно ... вродить рясно.

Очі не бачать … душа не болить 

Бухта звалася Соколиною... виселок теж звався Соколиним. 

Біля мосту тінився невеликий млин... до його боку приту­лилося велетенське колесо. 

Вернувся він ... уже смеркло (Панас Мирний).

Була в цій нічній красі якась тиха урочистість... хотілося мріяти про щось високе, красиве й радісне.

На подвір’ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмив віником валянки (М. Вінграновський).

Ось упала галузка, ось розігнулася гілка, ось з-під листка грабового вивільнилась мережана лопать папороті (Є. Гуцало).

Прийшла весна – стоять садки зелені та рясні (Г. Комарівна).

Терня тому колюче, що не хоче, щоб його рвали, а його виривають, бо колюче .

Тут срібно жебонить синя-синя долинкова вода, я нахи­ляюся до неї, я п'ю її спів і прислухаюся до шелесту отави (М. Стельмах).

Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв сіроманець.

Я сьогодні забарилась: батько занедужав (Т. Шевченко).

Голова дурна — ногам нема спокою (Нар. творч.).

Тільки став, задер голову птаха заворушилась.

Тільки став задер голову - птаха заворушилась.

Тільки став, задер голову - птаха заворушилась.

Тільки став - задер голову: птаха заворушилась.

В мужика землянка вогка – в пана хата на помості (Леся Українка).

Минув рік, минув другий – козака немає.

Бувають дивні на землі діла – серед зими черешня зацвіла (Д. Павличко).

День камінням під ноги ліг — спотикаюся спозарання.