Безсполучникове речення

Ловив рибку впіймав рака.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

Подивлюся серце защемить.

Впаде мороз на яблуневий цвіт залишимося без врожаю.

Цвітуть пахнуть білі гречки.

Небо зоряне завтра дощу не буде.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

І диво дивне сталося із ним совість заговорила.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Саду нашого не впізнати густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілочку.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

Віз ламається чумак розуму набирається.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Осінній вечір морозом дихав у небі місяць немов п’ятак.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Поступово багрянці лісу згасають сідає сонце.

Дощ упав на жито будем краще жити.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Минає літо осінь вже бреде лісів багрець торкнувся вересневий.

Вкусиш гіркого пізнаєш ціну солодкого.

У глибині лісу стукав дятел пищали синиці.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здасться чую лопають каштани жовто-зелену викидають брость.

Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

означення, присудок, додаток

підмет, означення, означення

додаток, присудок, означення

додаток, означення, додаток.

Тихо в полі гай темніє наступає літній вечір

Ми не лукавили з тобою ми просто йшли у нас нема зерна неправди за собою.

І пригадалося йому дитинство над водами хиляться лози лелека пливе в висоті.

Заливається флейта трубить з переливами трубач рявкає бас гуде бариток.

Від усього на цьому світі є ліки, немає їх лише від людської глупоти.

Суворість учителя, як кажуть, корисніша за поблажливість батьків.

У житті кожен може робити добрі справи, не чекаючи на похвалу.

Навіть поважні люди, освічені й досвідчені, не завжди перші мудреці.

ви помітно збільшите свій словниковий запас.

щоб отримати справжню насолоду від занурення у світ образів.

обираючи її з-поміж запропонованих для позакласного читання.

зокрема твори сучасної літератури.

У Японії та Китаї він був відомим, навіть популярним письменником – у Європі ж мало хто чув про цього талановитого митця.

Найскладніші для європейців мови: японську, китайську – письменник знав досконало.

Українець Василь Єрошенко – класик японської літератури, який увійшов у її історію під прізвищем Еросіенко.

Василь Якович залишив по собі яскравий слід – і кому, як не нам, увіковічити пам’ять про японського класика-українця виданням його творів рідною мовою?

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

Краще кепсько виконати свій обов’язок, аніж добре – чужий

Бути особистістю – це бути самостійним джерелом дії.

Звільнишся від зла – у тебе залишиться лише добро

Любов, щирість, милосердя – такі риси має виховувати в собі кожен.

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

саме вона становила сенс життя мудреця.

і ми прагнемо осягнути її глибинну суть.