Безсполучникове речення. Підсумок

потім він натиснув на дзвінок.

й почав прислухатися.

я йому допоміг.

підійшовши до дверей.

двері відчинилися.

повітки, городи і садки за городами.

і пішов кращої долі шукати.

і вирішив оселитися саме тут.

нема в мене хати.

Україна моя починається там, де доля моя усміхається

До землі прихилився зоряний вечір, пісню тиху заспівав

Затишно в хаті, чисто і тепло, мову про хліб я заводжу навмисне

Змолоду треба набиратися знань, щоб не пуста була твоя власна криниця

і під снігом уже починалось життя

бруньки розривали крижані пута

наливаючи соком дерева

дарувала змарнілій землі довгождане тепло

...безцінне "зерно істини", пізнане автором.

...а їхня складна мова чи прозова форма.

...саме вона становила сенс життя мудреця.

...прихована в алегоричних образах.

друга частина виражає причину того, що відбувається в першій.

вони виражають одночасність подій.

наступна частина порівнюється за змістом з попередньою.

друга частина конкретизує, доповнює, пояснює зміст першої.

вони виражають послідовність подій.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Пароплав обганяє плоти високі хвилі налітають на них 

Усе іде усе минає над берегами вічної ріки.

Небо порізали вогнями стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вітер 

Посієш вчасно уродить рясно.

Гляне водою обіллє.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Пан гуляв у себе в замку у ярмі стогнали люди.

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Хочеш гарно скласти ЗНО займайся по 15-30 хвилин щодня.

Законів боротьби нікому не зламати закони материнства не перемінить.

Зорями небо героя вітало квітами й піснею стріла земля.

Тільки скажу одне вчитися хочеться так вчитися хочеться.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню

гомінку.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

тире

двокрапку

крапку з комою

кому

Всюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги до заводу – росли молоді осокори, клени й каштани.

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі.

На все впливає мови чистота: зір глибшає, кращають уста, стає точнішим слух…

У лісі діти назбирали багато різноманітних грибів, а саме: боровиків, лисичок, підберезників, сироїжок.

кому

крапку з комою

двокрапку

Я знаю, правда переможе.

Солов'ї затихли: почався дощ.

Ми стали тренуватися більше: у нас сильні суперники.

Кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дає красу. 

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Умовк кобзар сумуючи щось руки не грають.

Закон життя один вірно служити своїй державі.

Поглянь вуалі білосніжні смагляві вишні надягли.

Через єдине невеличке віконце скупо просвічувалось небо, але на горищі було світло.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень - не з твоєї величі.   

Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і по­плив з гір у доли швидкими потоками.

Єпіфаній слухав щораз то більше впевнену і вірою пройняту мову гетьмана і відчував, як у душі проколюється паросток надії .

Вітер війнув — листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло.

Роса блищить на сонці – чисте срібло сяє.

 Я розкажу вам про замерзлу квітку: вона чорніє в мене на столі .

Махнула осінь в ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами .

[ ] , [ ]. Був теплий день, світилася весна .

[ ] — [ ]. Вам страшно — геть ідіть з дороги .

[ ] : [ ]. Бачу здалеку : що хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

 [ ] ; [ ]. Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів .

Заговорив гуморист - зал вибухнув від сміху .

 Стоїш високо- не будь гордим, стоїш низько - не гнися .

 Слово до слова - зложиться мова .

Посієш вчасно - вродить рясно .

Знаю- з попелу сходять квіти.

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

 3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

  Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

 Якби голос ніжний, тихий, любий залунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав.

стало чути навіть політ бджоли.

пролунав дзвоник на урок.

навіть дерева стоять безшелесно.

усе навколо принишкло.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким

 Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Отець Лісовський лякав усіх й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…