Безсполучникове складне речення

Микола впізнавав дівчину і не впізнавав, бо вона була не з їх села.

Обоє плакали у бур'яні: поет і його доля.

Схід уже червонів малиново, але навколо стояла пітьма.

В одну мить розсунувся простір - зорі стали ближче.

Ми думаєм про вас — і тому наші руки не в’януть біля плуга і станка.

У такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо.

Ще раз постукала у вікно — в господі нічого не зворухнулось.

Тепер ніби все з’ясовується: Кий — це той, хто разом із братами заснував наше місто, від його імені пішла й назва.

Була б охота знайдеться робота.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

  Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

 пахнуть білі гречки.

начить справжня весна.

прийшов травень.

вишні ж уже відцвіли.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

 Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Отець Лісовський лякав усіх й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

 Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

В неї запаморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці (І. Нечуй-Левицький).

У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина (Гр. Тютюнник).

 Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло (І. Нечуй-Левицький).

Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів... (Гр. Тютюнник).

подуває легкий вітерець.

море виграє хвилями.

 у небі жодної хмаринки.

 вечір доволі холодний.

Дощик перестав: усе навколо запахло, посвіжішало, заблищало.

До самого виру під’їжджати небезпечно; підмиває лід.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати й землею: безмежний степ став ущухати, корився, ніжнішав.

Я підбіг до чайки, узяв її за крило: пташка була ще тепла, між білим пір’ячком на грудях чорніла ранка.