Безсполучникове складне речення

А) Але потім хтось, достосовуючись до моди, вивалив стіну геть і утворений в такий спосіб отвір затулив суцільним склом, привезеним з Артемівська, а то й з самої Німеччини  і вправно вставленим у ковану залізну раму. 

 Б) Залежно від погоди смужечка вужчала або ширшала, темна лінія обрію або ж наближалася до верхньої перекладини рами, або ж віддалялася, ще більше підкреслюючи чорноту й дикість заліза, його міцність і твердість.

В) Вікно запримітив ще знадвору не поет, і не Отава, і не лікар , а інженер, кучерявий молодий здоровань, наймолодший з усіх, трохи по-жіночому кокетливий і надзвичайно сучасний у кожному поруху, в кожному вчинку й навіть слові.

Г) Вони посміялися з інженерового пишномовства, однак пішли в кафе, яке саме відчинилося після денної перерви, і їм справді сподобалося все: і широке вікно, і його небуденна залізна рама, і багато моря за прозоро-неіснуючим склом, і тонка нитка обрію, що пульсувала вгорі, мов жива жилка простору.

Скинувши кашкета й розстебнувши комір, Степан, боязко озираючись, умочив руки в воду й здригнувся така слизька й відразна була йому вода. 

Серед цієї юрби не було сумних тут, край міста, починалась нова земля, земля первісної радості.

Хлопець поволі глянув по ближчих берегах і трохи збентежився на повороті праворуч виникло село, приховане доти за лукою.

В такі дні Родим пересувався по хижі з не властивою для його великого тіла обережністю його рухи набували урочистої скованості він мовби творив мовчазну молитву давнім богам, успадкованим від діда-прадіда.

Скачуть червоні очі скаче широкий лоб і білі хутряні ногавиці.  

 А вчетверте озирнувся  стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима.

Вона здавалася русалкою з давніх казок їй не можна було навіть заздрити.

Татари жахнулись ця проста і несподівана смерть одкинула їх од Алі.

 І Степан подумав як легко переламати такі ноги!

Не крутився тоді круг глина тужавими брусками лежала на широкій липовій дошці і ждала доторку пальців. 

Вранці сліпить очі його блакить удень гойдається зелена хвиля вночі воно дихає, як слаба людина.

Мало вміти цідити та ситити меди треба ще їх і продати тому та тому.

    З одного боку дрімав таємний світ чорних велетнів гір, з другого —   лягло долі погідне море й зітхало крізь сон, як мала дитина, і тремтіло під місяцем золотою дорогою…

 Дивна порожнеча була в нього в грудях, у голові, йшов швидко, широкі білі плити твердо слалися йому під ноги, ззаду долинали до нього уривки людських розмов, накочувалися раз по раз пошуми моря.

Продирався крізь кущі, біг повз високі дерева, проскакував через галявини, не знав утоми, забув про спочинок, утікав, сам не відаючи куди, тільки билося в ньому одне-єдине слово: "Родим, Родим, Родим".

А пора ж осіння, вітер студить низом і до всього гостро торкається, сонце, червоне та велике, поволі за млин ховається, верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір’я весною, стрясають із себе до землі, до річки і де попало.

Мечі були порозвішувані в Родима на всіх стовпах, однаково широкі, з чорними рукояттями, без піхов, він ніколи не гострив їх ніколи не чищені, вони не тьмяніли, не іржавіли, в них можна було зазирати, як у тиху прозорінь води.

Повз нього пропливали сотні облич, веселих, серйозних і заклопотаних десь голосила обікрадена жінка кричали, граючись, пацани.

 Якось Родим забув знову повісити меч після особливо палкого зіткнення з купцями-грабіжниками він просто приставив його до стовпа і взявся до своєї роботи.

У них завжди було повно претензій до кожного нового знайомого, взагалі до цілого світу їм чогось хотілося вони неодмінно мали залізти тобі в душу, вивідати всі твої думки.

1-е, 2-д, 3-г, 4-б, 5-а, 6-в;

1-а, 2-г, 3-в, 4-д, 5-е, 6-б;

1-а, 2-е, 3-г, 4-в, 5-б, 6-д;

1-д, 2-г, 3-б, 4-а, 5-в, 6-е.

Він прокинувся й нащулив вуха у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук.

 В першій кімнаті на канапці розмовляло кілька молодиків в кутку стукотіла машинка попід стінами височіли шафи з книжками.

Промінь стрибнув на полянку просто до звинених квіток пташки заспівали комашня заметушилася ліс загомонів природа знов віджила...

Одразу почувся шерхіт босих хлопчачих ніг чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе.

Страх провалюється все глибше виколисана в стійлі довгими ночами ненависть розвіюється.

Навіть сліди людини затерті й закриті поле сховало стежки і дороги.

І знов Кирило почув у собі чудне щось його надила лінія губ і їх рожева вогкість.

Високо зніметься чайка рибалка чекає негоди.

Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої заметушилась у травиці комашня розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо. 

Стіни й склепіння кафедрального храму Сіоні обступили мене і накрили я почувався тут зовсім безпечно, мов равлик у шкаралущі.

Небо міниться небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу...

Тато кажуть річка тече до моря.