Безсполучникове складне речення.

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Якби голос ніжний, тихий, любий запунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав.

Ми думаєм про вас — і тому наші руки не в’януть біля плуга і станка.

Ще раз постукала у вікно — в господі нічого не зворухнулось.

У такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо.

Тепер ніби все з’ясовується: Кий — це той, хто разом із братами заснував наше місто, від його імені пішла й назва.

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці.

Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

Життя коротке — мистецтво вічне.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Раптом Сіроманець заліг з горба вітер доніс йому запах дикого звіра.

По дорозі косарі гомоніли про різне злазили з воза перед калюжами й на гору потім сідали і я знов бачив навколо себе їх велетенські спини.

У груші був тоненький голосочок вона в дитинство кликала мене.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Сонце високо косарі далеко коси дзвенять коні пасуться.

Люди кажуть земля прогрілася аж до материка.

Багато снігу багато хліба.

Вона подивилась на сина і не пізнала його перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина.

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.