БСР. Складне з різними видами

Верби й верболози сіро-зеленим туманом котилися по лугу та закривали подекуди воду.

Деревину смереки цінують за її м'якість і легкість, рівномірний білий колір.

Гриміли десь козацькії литаври, віки несли не раз залізний дар.

Глід, шипшина й терен дикий вмить без галасу і крику всю поляну оточили, нашорошили голки.

...різко загальмувала і спинилася.

...здіймаючи за собою куряву.

...гуркіт луною покотився навколо.

...розмальованого барвами лісу.

...місяць сходить.

...навколо стає темно.

...діти ідуть у домівки.

...птахи летять у вирій.

Мені снилося я мельник у старому млині.

Твердо переконаний мир у світі таки буде.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Бринять бджолині крила гудуть вулики в лозах.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Мені здається твої очі в мою душу світять з вишини.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Ще вчора тут було озеро сьогодні ж бачу пустку.

дві

три

чотири

п'ять

Я чую у ночі осінні, я марю крізь синій сніг: вростає туге коріння у землю глевку із ніг.

Впала ніч на землю круком, крикнув сич за Базавлуком, прокотилася луна - і прогнулась далина.

У болітці серед лісу якось Жабці стало тісно: всі набридли їй подружки, несмачними стали мушки.

На порозі я став - бузок простягає мені гілки: не ловлю я живих пелюсток, не даю їм моєї руки.

коми

двокрапки

тире

крапки з комами

Вітрило напнулося, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко.

Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека.

Єдиний, хто не втомлюється, - час, а ми живі, нам треба поспішати.

Снігу, снігу сиплеться довкола, і садів травнева білизна, тільки плаче на морозі гола під холодним вітром бузина.

Брати Блаженки шепотілися між собою, що _ коли треба буде, вони стануть одне до одного спинами.

Мій біль бринить, зате _ коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю.

Дерева можна обрізувати або _ коли ще сплять соки, або _коли виростає листя.

І весна йому теж здається дівчиною, але _ коли веселка живе на хмарі, то весна ходить по землі

Спустившись униз, ми довго йшли підземним хідником, котрий звертав то праворуч, то ліворуч, відімкнули ще одні двері й опинились у продовгастому льосі.

І стежечки від хати до дороги, що ми пройшли, спинаючись на ноги, чи не найбільше наше відкриття.

Десь промчав поїзд, а мені здається, що то промчало моє життя і назавжди стерло у моїй пам'яті образ неповторної молодості.

Той, у кого порожня душа, не може бути справжнім другом: він не почуває людяності в дружбі.

Картина була дивовижна: із-за високих гір виглянув розжарений диск сонця, а дерева на схилах оповив туман.

Дача, де ми жили, стояла на височенному пагорбі, і звідти можна було побачити величезну панораму Дніпра.

Сказав мені ранок солов'їним криком: іди ти в тумани на глибокі луки, де копиці сіна обважніли в росах.

Перед нами оживали неозорі лани, нам відчувався срібнострунний спів жайворонка, і здавалося, що ми чуємо пахощі степових трав.