Діагностична робота

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить.

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє.

В тій пісні згадала і славу

Величну свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання...

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти…

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

З'являлась ціла зграя красних мрій...

Веселкою моя надія грала..

Розстаємось надовго ми з тобою!

Далеко линув думок легкий рій.

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго

З тобою звикла я ділитися журбою,

...а як прийдеться згинуть за теє – дарма!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Жити хочу!

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго…

Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так гостро іскриться?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту!

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Так у розлуці з тобою кохання моє

світить і смутить, буяє й життя не дає!

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Ох, розкрились троянди червоні,

наче рани палкі, восени,

так жалібно тремтять і палають!

І зчорніють червоні троянди,

наче в ранах запечена кров…

Як же тут гарно, як же тут тихо!

В таку годину забудеш лихо!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати.

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

От моє кохання!

Коли дивлюсь глибоко в любі очі....

конкретизують та описують мовця в ситуації спілкування, відтвореній у тому чи тому реченні

передають ставлення до зображуваного в реченні предмета, явища, обʼєкта

відповідають на одне й те саме питання, стосуються до одного й того самого слова в реченні

відповідають на різні питання, що стосуються описуваного в реченні поняття

узагальнювальне

обʼєднувальне

спільне

узагальнено-особове

Леся підійшла до бюро й усміхнулася.

Думки дівчини витали далеко й високо.

У шість років Леся захопилася шиттям і вишиванням.

Леся й Михайло були близькими друзями з дитинства.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Удалині і гори і степ і сиза далечінь.

Оля любить квіти ромашки та волошки.

Росяниста літня доріжка встеляє безмежжя доріг.

Йшли блискучою бруківкою та насолоджувались красою Львова.

Пахло львівською кавою та пляцком.

Люблю Львів, що бракує слів!

То є Львів, мій колега.

Ходімо зустрічати світанок разом!

Світає, край неба палає.

Люблю прокидатись щоранку.

Скоро має світати.

підмет

означення

додаток

присудок

підмет

присудок

додаток

означення

підметами

присудками

означеннями

обставинами

додатками

Вчора був чудовий день.

Оксанка співає, а Сергій танцює.

Щоб багато відпочивати, треба багато працювати.

Знайшовши скарби, ми розпочали пригоди.

Яблука і груші, сливи та банани лежали на столі

односкладні і двоскладні

повні і неповні

ускладнені і неускладнені

поширені і непоширені

Будемо завтра співати нову пісню.

Ходи до мене!

Я розпочав вивчати нову мову.

Вчора цілий день бив байдики.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки. Підмет – знаки.

Нарешті настав час відновлювати й будувати храми. Підмет – храми.

Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії. Підмет – рілля.

Вже на землю рушила весна, всі кутки заповнює собою. Підмет – кутки.

Завдання стежити дали невчасно. Присудок – стежити.

Дбаймо про чистоту свого мовлення! Присудок – дбаймо.

Мої друзі поїхали до моря відпочити. Присудок – відпочити.

Любити — велике мистецтво й пожертва. Присудок – любити.